Work Text:
Сонячні промені лягали на рудий чуб, що лежав поряд із каштановими кучерями. Двоє розпашілих від літньої ночі тіл розташувалися по різні боки ліжка. Спати при відчиненому вікні було чудовою ідеєю, але не зранку, коли сонце сходить раніше за тебе.
Чюя, який повернувся з нічної місії лише дві години тому, миттєво заснув. І ця ніч була справді прекрасна лише для однієї людини, адже він проспав її всю, поки його хлопець лазив нічним містом.
Раптом з іншого краю ліжка почав прокидатися шатен. Потягнувши кожну кісточку, немов кіт, він почав чіплятися до рудого.
— Чюя-я-я, вставай, ти сьогодні готуєш сніданок, — прощебетав над вухом Дадзай.
Рудий лише штовхнув рукою в обличчя, але схибив. Наступна спроба — влучити ногою по животу — закінчилася тріумфом для Чюї й поразкою для Дадзая.
— Ай! — заскиглив він, падаючи з ліжка. — Боляче.
— Так тобі й треба. Я спати хочу. Якщо ти хочеш їсти, то марш і сам собі готуй, — пробурмотів рудий.
— Добре-добре, потім попросиш у мене щось, — заявив Дадзай, поспішаючи на кухню, аби не розгнівати іншу частину Накахари.
•••
Рудий прокинувся від їдкого запаху гару, що доносився з кухні. Чую відразу зрозумів, що цей «ранок» почнеться не з горнятка кави, а з роздачі прочухана одному кароокому хлопцю. Він прямував до кухні.
Заходячи, Чюя застав таку картину: Осаму, затуляючись рушником, стояв над пательнею і намагався загасити невеличке полум'я. Рудий швидко підбіг до умивальника, схопив якусь тару, що валялася зі вчорашнього дня, набрав води і облив плиту разом із Осаму.
— Дурню, якщо не вмієш готувати, то не лізь! — кричав Чюя.
Давши шатену потиличник, Накахара глянув на сковорідку, щоб зрозуміти, що той спаплюжив просто яєчню.
— Скажи мені, як ти примудрився, — тицяючи пальцем йому в груди, — підпалити покриття на пательні?
Дадзай лише оглянув глибоко втомленого Чюю і розсміявся. Адже вигляд у Накахари був дуже заспаний.
— Ти чого смієшся? — не перестаючи гніватися, кричав Чюя. Оглянувши Осаму з ніг до голови, він нарешті перестав сердитися й пирхнув зі сміху. Тепер кароокий стояв у ступорі.
— Що з тобою? Гей, страховисько, поверни мені мою руду злюку! — Дадзай струснув його за плечі.
— Як ти смієш називати мене страховиськом? — Чюя вдарив його кулаком у живіт.
Осаму схопився за місце удару — він уже вдруге сьогодні дістав у це місце.
— Боляче! — скрикнув він від болю.
— Йди переодягнись. Мокрий щур.
Коли Осаму розвернувся, Чюя узявся готувати сніданок. За кілька хвилин у ванній почувся фен.
З кухні доносився приємний аромат омлету. Чюя витер руки об кухонний рушник. «Все, можна їсти», — промайнуло в голові, аж раптом почулися кроки, що наближалися.
Дадзай повів носом у бік тарілки, де красувалася їжа. Він потягнув руки до тарілки, але тільки-но вони опинилися за п’ять сантиметрів від посуду, по його руках пройшовся рушник.
— Ей! Я голодний, — вигукнув він.
— Знаю, і я теж, але це не твоє, — сказав хлопець, сідаючи за стіл.
Від подиву в Осаму очі полізли на лоба.
— Де тоді моє?
— Жери те, що приготував, — маючи на увазі згорілий сніданок.
Бачачи, як забінтований підходить до сковорідки, той мимоволі посміхнувся. Здивування Дадзая не забарилося: щойно відкрилася кришка, він одразу випростався, розуміючи, що рудий не залишив його без їжі.
— Дякую-ю-ю, — протягнув кароокий.
— Ага, — коротко відрізав Чюя. — Посуд миєш ти, а я спати піду.
У знак згоди почулося лише «угу», оскільки відправник не зміг більше нічого сказати з повним ротом.