Work Text:
Він сподівався, що тренування з Орочімару витіснять все. Йшов до мети наполегливо, не жаліючи себе, не дозволяючи слабкості. Через біль у м’язах, пересилюючи, старався набути нових навичок, прокачати наявні, стати швидшим і вправнішим, по-справжньому смертоносним.
Він давно спалив мости. Сакура ридала, а він гнув свою лінію, непохитний у виборі, який зробив задовго до. Залишив селище, однокласників та вчителів, усвідомлюючи, що ніколи вже не повернеться.
Під дощем в долині він думав, що і його залишає. Це на краще, казав він собі. Для них обох.
Наруто, авжеж, його не послухавши, приходив у снах. Скривавлений, змучений, блідий, болісне нагадування про той день, коли йому з грудей вирвали серце. Він сам собі вирвав. Наруто вперто питав, чому й за що, знову і знову, до хрипу, і від його крику кров холола в жилах. А потім він усміхався широко, радісно. Так, ніби це не Саске йому переламав кістки. Так, ніби немає жодної причини для суму.
Наруто не давав про себе забути. Іноді, в особливо паскудні ночі, Саске чув його тихе «все буде добре» за секунду до того, як заплющити очі. Він хотів йому вірити. Попри все, він щиро хотів.
Він вважав, що готовий до їхньої зустрічі. Прокрутив десятки сценаріїв в голові, прогнав кожне своє слово і рух, щоб вони розвіялися за вітром в мить, коли помітив його. Галасливого, відкритого, нереально гарного. Він незчувся, як стояв біля нього і шепотів колючі звинувачення на вухо, збентежений їхньою близькістю, зачарований тим, як по шкірі Наруто бігли мурашки від його дихання, як стікав піт по шиї, як мінялась чакра з кожною образою, яку він в нього жбурляв.
Наруто, звісно, нікуди не щез. Тепер він мовчав, але дивився так, що пересихало в горлі. Торкався гарячими пальцями шиї і спини.
Він помилявся. Зв’язок так і не було розірвано.
Він удосконалював джюцу, доводив себе до виснаження, гризся з Кабуто, сперечався з Орочімару, аби тільки не думати, не повертатися до того хвилювання, до трепету, до ніжності, на яку, здавалося, він геть не здатен.
Він був переконаний, що наростив броню, надійну, непробивну. Наруто тепло йому посміхався й запевняв, що вони точно порозуміються, як не в цьому житті, так в наступному. Захист посипався. Він нічого не бачив. Він бачив лише його.
Вони попрощалися, щоб зустрітися знов.
Наруто не репетував, не бісився, він був незвично спокійним, майже розслабленим, незважаючи на те, що вони билися до останнього.
Він не зміг поставити крапку.
Наруто, побитий, але щасливий, сміявся під боком й обіцяв врізати йому ще, якщо досі не дійшло.
Він знав напевне: Наруто найкраща його половина.