Chapter Text
Кінцівки відчувались тягарем, коли він переступив поріг запозиченого на час притулку, квартири, яка була в такому ж безладному стані, як і його думки. Останні дві ночі були насиченні подіями, не залишаючи ні хвильки часу на осмислення того, що трапилося, особливо враховуючи новий голос в голові, який ні на мить не міг припинити базікати.
На щастя, Фабіан вирішив хоча б зараз помовчати, що дозволило Фаїру тихо прослизнути у ванну кімнату, та сумно окинути її поглядом, захаращену сміттям й покритою цвіллю.
Він і сам чудово розумів, навіть без грубих зауважень Лу, що тхнуло від нього явно не квітами, а кров’ю та пилом.
Однак, коли йому випала нагода викупатися, все одно щось стояло на заваді.
Усвідомивши, що у нього немає іншого вибору, він почав витягати з ванни сміття, та складати його в купу іншого непотребу, якого і так вже було безліч. Кинувши одним оком на кімнату та порада від Фабіана швидко навели його на прострочені хімічні засоби та пошматований одяг, який вже давно слугував у ролі ганчірок.
На щастя Фаїра з крана потекла вода, хоча навіть просто прибравши сміття, ванна вже виглядала набагато менш огидною.
Коли вона стала виглядати більш-менш чистою, він дозволив собі з полегшенням скинути одяг та встати під гарячий душ.
Напруга, що століттям накопичувалася в його тілі, плинула услід за водою.
Він втомлено дивився, як червоні цівки стікали з його тіла, зникаючи в каналізації. Скількох людей він вбив з моменту пробудження? Скільки б їх не було, цього було недостатньо, щоб вгамувати його голод.
Врешті він провів руками по своєму тілі, ніби вперше торкаючись його, простежуючи химерні символи, викарбувані на шкірі. Його обурювало те, що він не міг розпізнати їх, що хтось насмілився затаврувати його. Позначити без згоди.
Гордий Звір всередині кипів від злості, що на нього заявили права. Минули століття, відколи він належав комусь.
Найбільше його турбувала мітка на руці, яка ніби глузувала з нього, а каламутний розум Кревня наполягав, що він має дізнатися її значення. Як довго ще залишки млявості після торпору будуть стримувати його?
Всохлий шматок мила, який він знайшов на одній із полиць, спінився під водою, його запах був незвичний Фаїру, але у нього не те щоб був вибір. Воно гладко розтікалося по шкірі, залишаючи після себе відчуття чистоти, яке вже забулося Фаїру за століття торпору. Так він і стояв під теплими струменями води, допоки вода не втратила свій кривавий відтінок, так не стала прозорою.
Йому знадобився деякий час, щоб очистити тіло, але з волоссям була інша історія. Від води воно важко звисало на плечі, прилипаючи до спини скуйовдженими пасмами. Єдиним підхожим засобом, який йому вдалося знайти, виявилося щось густе та пастоподібне з назвою Head and Shoulders. Він витратив набагато більше часу, аніж розраховував, щоб розплутати усі пасма, і вийшов з душу лише тоді, коли перші промені сонця вже майоріли над горизонтом.
Не маючи чистих рушників, він вирішив використати простирадло, яке так вдало підвернулося під руку. Він обережно провів тканиною по висіченим символам на грудях та руках, відчуваючи зростаюче відчуття люті з кожним нагадуванням про існування цих символів.
Замість того щоб одягнутися, Фаїр сів на ліжко оголеним, заплітаючи волосся та готуючись до сну. Саме тоді, коли його руки були зайняті довгими пасмами, Фабіян знову вирішив нагадати про себе, але сонце, яке доволі швидко сходило, в мить заспокоїла їхні думки.