Work Text:
Легкий вітерець з відкритих вікон неквапливо перебирає його волосся й із цікавістю блукає тілом. Але тут так жарко, що це навіть анітрохи не освіжає, радше посилюючи відчуття збудженого печіння під шкірою. Його хребтом стікає краплина поту й він тремтить, коли чужі руки слідують за нею, начебто, у грайливій спробі спіймати. Чим нижче вони спускаються, тим сильніше його шкіра вкривається мурахами. Пальці з натиском проводять вниз й охоплюють сідниці. Ґрідлер зойкає. Від міцної хватки його очі ще більше сльозяться, а біль між ніг посилюється.
Вказівний палець м’яко проштовхується у нього й світ на коротку хвилину білішає у нього перед очима. Потім ще один. Ще повільніше між попередній, мов би то смакуючи кожну секунду його маловагомих в цьому конкретному випадку, страждань. Коли додається і третій, Ґрідлер сильніше чіпляється за чужі плечі, готовий згадувати всі можливі молитви у світі, щоб ця мука припинилася.
Ванслер тихо сміється й шепоче якісь нісенітниці, цілуючи його вологу від поту маківку.
Його пальці майже не ворушаться всередині нього й це само по собі просто нестерпно. Ґрідлеру доводиться напружувати стегна, щоб трошки піднятися й занурити їх глибше хоча б на сантиметр.
— Ти такий сміливий, що не приховував чого хочеш, — його голос тихий, а повітря навкруги від феромону солодке настільки, що відчувається цукром на язику. — Гарний альфа.
І це так соромно: його затиснутий між чужою рукою член стікає й набухає вузлом, але Ванс строго контролює його рухи, не дозволяючи робити щось більше ніж тертися. Мізинцем він ніжно, буцімто заспокійливо розтирає набухаючий вузол й Ґрідлер сороміцько, тобто справді сороміцько тихенько скиглить від цього. Слина стікає з його рота Ванслерові прямо на нещодавно випрасувану сорочку. Він чіпляється за чужі плечі як за рятівний круг так сильно, що чує тріщання тканини під пальцями, але їм обом на це байдуже. Він тремтить та нестримно стогне, а чужі губи продовжують блукати його шкірою, язик вилизує щойно залишений вкус із чітким обрисом омежачих зубів. Не достатньо глибоко щоб пошкодити залозу та й Ванслер не був омегою, щоб цим перейматися. Інколи марив про це, але не хотів.
Ванслер сміється йому у вухо, кусаючи тепер мочку. Він нікуди не поспішає, вони нікуди не поспішають й Ґрідлер це майже ненавидить, зариваючись носом в чужу шию.
Господи, від Ванслера так чудово пахне, що альфа ричить, а глибші інстинкти в ньому тріпочуть від щастя мати до цього цілодобовий доступ. Володіти ним цим омегою — розкіш, яка дозволена лише йому одному і це кружить голову, майже розбещує і без того ненаситний голод.
Омеги, голодні до контролю над своїми альфами, завжди мали разючу відмінність від тих хто явно не хотів з ними близькості в цьому ключі. Скорені соціальними нормами, власними смаковими бажаннями або навіть консервативними системами — вони, певно, ніколи б не здогадалися, що фізично здатні квітнути так, якби перехопили контроль.
Ґрідлер, звісно, ніколи й нікого не хотів окрім Ванса, але навіть так міг це добре розрізнити. Це було чітко й сталево. Змішувало коліна підгинатися. Без сумніву, йому подобався домінантний запах в його омезі. Дражнити, змушувати його стогнати й благати звісно було дуже весело, приємно та природно правильно, але інколи дозволяти скорити себе, було зовсім іншим видом близькості.
Йому просто до упаду подобалося час від часу відчувати себе оголеним, перебуваючи в одязі. Прикутий поглядом, наказом, зміною атмосфери, диханням. Альфа на короткому повідцеві. Й суто технічно це мало б бути чимось "неприродним" враховуючи його вторинну стать, але їхні відносини були досить складними самі по собі, їхнє існування було загадкою так само як і їхні стосунки — парадоксом. Тож вони вдвох обирали не звертати на це увагу, вважаючи це не настільки важливим як от, до прикладу, вони самі.
Любов? Їхнє кохання було незмінно монолітним маяком, за яким вони вдвох слідували аж занадто довго щоб припиняти. І не те щоб хтось хотів. Знову ж таки — вони були достатньо близькими, щоб вважати цю близькість пророчою в тому сенсі, що вибір партнера на все життя був у обох однаковим. В більшості вони просто бачили його в будь-якої поверхні, яка здатна відбивати світло.
Пальці занурилися в нього глибше й одночасно із цим добре змащена долоня піднялася й повільно опустилася по його члену. Він ледве стримався, щоб вирватися з міцної хватки й повалити омегу на підлогу з цього довбаного крісла. Сміховино глибоке та комічно зручне для одного довгов'язого чоловіка з іншим в нього на колінах, зараз воно тихо скрипіло, але відчувалося якнайкраще. Правду кажучи, для Ґрідлера це було улюблене місце, якщо викреслити їхню спальню зі списку.
Ґрідлер чітко міг для себе визначити, що всі його інстинкти кричали про те що це крісло й цей стіл — його гніздо, як би дивно та по-дурному це не звучало. На відміну від Ванса, він був альфою, а альфам гніздування непритаманне окрім поодиноких випадків. Тим паче його омега вже мав гніздо в їхньому ліжку в яке регулярно пускав, проте.. Ґрідлер любив практичність, а Ванслер був в більшості хаотиком, тому йому просто потрібно було місце для душевного спокою. Тут все було під рукою, а поверхня столу була напрочуд зручна для того, щоб повалити свого омегу й шалено докучати йому, поки не зламається на вмови послати роботу до біса хоча б на кілька годин. В нижній шухлядці лежали його та омежачі пригнічувачі, а поруч із ненависним йому флаконом що ховав тічний запах, лежали його назубники й ще купа речей які були важливими у їхньому нестандартному становищі просто задля безпеки.
Уживатися в одному тілі, поділеному на двох, було дійсно складно. Але після нещодавньої тічки, під час якої Ванс все ж дозволив взяти себе на вузол.. Після усіх цих років уникання, вони знайшли компроміси, щоб обом було досить.. добре? Комфортно? Ґрідлер ще не визначив слова яке б це описало достатньо добре. У будь-якому разі це звучало майже так само правильно як "дім".
— Так, — сказав він на видиху, об'їжджаючи ці чудові пальці занадто гордо як для альфи, чиє его сягало небес й кожної найдальної галактики, — навіть дуже гарний.
— А головне який слухняний, — хихотнув Ванслер й нарешті почав активніше працювати рукою й коли його нігті начебто випадково царапнули напружений вузол, це стало тим що викликало в його альфи крик та зірки перед очима. Він кінчив, благаючи не припиняти й слухаючи як його омега ричав, видаючи схвальне бурмотіння замість людської мови.
— Ммм.. Як бісово добре, — Ґрідлер голосно застогнав і його очі сльозилися від задоволення, коли пальці заглибилися ще більше торкаючись саме там, де треба. — І це все твоє, омего.
Альфа провів носом по чужій шиї, відчуваючи як пульс заспокійливо тремтів під його вустами, а феромонний запах який так міцно вгризися в його серце тріпотів в повітрі. Він міг би задихнутися цим ароматом і був би до біса вдячним такій смерті. Ванслер нічого не казав, просто й ніжно зануривши руку в його волосся. Він обережно шкрябав шкіру голови ледве гострими нігтями, насолоджуючись тихим порикуванням альфи, що засинав в його руках, як великий набридливий кіт.
Вони потім подумають про те що його долоня досі була вологою від сперми й, певно, Ґрідлер не буде сильно задоволений станом власного волосся коли прокинеться. Знову ж таки — це не мало ніякого значення, коли в моменті вони були більш ніж щасливі.