Work Text:
«Зима, канікули, й Різдво!» — з такими словами прокинулась Нагі в поїзді. Вона знаходиться в купе з Меліссою, тому Нагі швидко будить її і вони разом п'ють чай.
—Це виходить, ми зараз вже в Україні, і на годиннику 7:34... Рано, правда? — питає Нагі.
—Еге ж, ми зараз у Львові, якщо не помиляюсь, —відповідає Мелісса, —і знач, ми зараз можемо вийти на станції, прикупити якихось смаколиків, й тоді далі їхати..
—Окі!
Дівчата разом виходять на станції з важкими сумками.. і йдуть в бік АТБ, поїсти ж хочеться.
Вони вже купили собі речей, припасів, сувенірів, і їдуть далі..
10:01, вони вже в Києві. Машини торохтять, люди кудись спішать.. Та наші героїні мають їхати в мікрорайон, де живе їхня спільна подруга, бо там ж і їхні родичі.
Нагі читає собі мангу, а Мелісса дрімає в маршрутці.
Нарешті Нагі вдома, в рідному під'їзді. Дівча стукає в двері. Їй відкриває бабуся.
—Ната, сонечко моє! Як ти? Змерзла? Заходь-заходь, вдома тепло.
Нагіната розбирає свої речі, і досі її кімната, з літа, не змінилась. Ті самі плакати, ті самі фігурки. Так, досить роздивлятись і спати.
Проте вона не могла заснути, настільки юнку переповнювали позитивні емоції: приємне хвилювання та радість. Щоб чимось руки зайняти, вона написала подрузі.
Н:: Не спиш? <(￣︶￣)>
Раптово приходить повідомлення.
М:: Ні, хіх(◠‿◕)
Н:: Правда, поїздка була захоплюючою?
М:: Та взагалі, оце досі не можу заснути. Мене ще й напоїли і дали їсти, що я ледве ходжу, хаха..
Н:: Кабзда.
Ната відклала телефон в сторону, на годиннику 2 ночі, а треба спати.
×××
Нагі прокидається, і вже чує запах смачного супу з фрикадельками від Бабусі. Дівча побігло до сніданку, навіть ледве не перевернула всю хату, з котом по дорозі.
Звичні справи виконано, тепер можна й іншим зайнятись: наприклад, відвідати Вікіпедію.
Зима не щадить: за вікном сильний сніг - 15 сантиметрів снігу, можливо й більше. Але хочеться прийти до подруги, з якою так сильно хотілось зустрітись. Ната вдягає свої важкі чоботи, куртку і шапочку, в'язану, в формі котика. Вже виходить з під'їзду, і проходить повз майданчик. Там милі сніговики, діти бавляться в сніжки, ба навіть є гірки зі снігу для санчат. Як мило за цим спостерігати. Ой, що це вона відволікається, треба йти. Інший під'їзд, ще й треба підніматись поверхів так 5, це точно.
Нарешті дівчина піднялась по сходах, і стукає в двері. Їй відчиняє Вікіпедія.
—Нагі! Привіт! Боже, як довго я тебе чекала. Заходь!
—Охх.. там на вулиці так холодно, і снігу куча.
Подруга мовчить, але щиро усміхається до дівчини. Обидві заходять в хату, а там чай на столі, і гора цукерок! Дівчата сідають, і в один одного розпитують про життя, розмовляють.
—Вікіпедіє, може ми ввечері, в трьох, в парку прогуляємось? Ну і прикупимо щось..новорічне?
—Гарна ідея. Треба тоді написати Меліссі.
—Авжеж, я вже їй написала.
—І що вона відписала?
—„Го (ﾉ◕ヮ◕)ﾉ*.✧”
—От і чудово.
×××
Всі три дівчини на місці, біля маленького кафе. Поруч з ним парк, маленькі магазинчики, і автобусні зупинки, щоб повернутись додому. Мрія.
Мелісса, Нагі, Вікіпедія - всі заходять в приміщення, а там приємна музика, книжки, і столики на 2 чи на 3 людей. Остання звертається до персоналу:
—Доброго вечора, можна у вас чай, — зупинилась на мить, —дівчат, що ви будете? —шепотом звертається.
—Я гарячий шоколад з вершками! Ну і шоколадний кексик, якщо він є.
—Я хочу лате й булочку.
—О'укей, я еклер.
Всі щось замовили, підійшли до найближчого столика на трьох. Їм принесли замовлення, супер. Нагі одразу почала пити какао, а потім кусьнула свій мафін. Але вона замазюрилась в той ж момент. Вікіпедія взяла серветку і їй витерла, та Мелісса сказала:
—Ууу, як романтично...
—Мелісса, без жартів, — відповіла Вікіпедія.
А Нагіната зашарілась, почервоніла.
Ось вони і поїли, проте зеленоволосе дівча замовила ще одне какао. Проте це не завадило їм таки піти на вулицю й от, вони вже бродять по парку. Раптом компанія бачить маленький магазинчик іграшок, Ната побігла до нього. Й майже за секунду вийшла з нього разом з маленькими котиками та дала його подругам. (Вона ледве їх тримала в руках, бо було какао і лівій руці.)
—Це..мені? —Вікіпедія дивиться на котика, і вона усміхається.
—Так! Вони так мені нагадували вас, тому вирішила вам подарувати! Ну типу, як день, коли ми знову зібрались!
Вони біля Софіївського собору, і Мелісса ганяє як не в собі.
—Сніг!!! Тут нема часом жодної картонки, щоб з'їхати з гірки?
—Чесно, не зна. Але в мене є запасний пакет в куртці, —сказала Вікі.
Дівча дістало зі своєї куртки пакет й протягнуло його подрузі.
—О, нарешті какао трошки стало холоднішим, пити можна, — булькнула Нагі.
І так години дві ця компанія ходила по Києву. Час вертатись додому. Маршрутка — єдиний вихід із цієї ситуації.
×××
Всі троє ледве дістались додому, і всі тепер з червоними носами й обстрісканимм губами. Важкі чоботи й куртки повішені, тепер грітись під ковдрою.
Нагі дістає телефон, і вмикає якесь аніме, щоб подивитись. Запахи дому, кіт муркоче під боком, тепла ковдра — все, що любить юначка в цій квартирі.
22:45, Вже всі позасинали, А Нагі тільки зараз намагається заснути...
—Цей день був занадто насиченим.