Work Text:
— Холєра, і як нам стати гвоздьом фестивалю?
Вони святкували велику вьорджинсівську перемогу — їхній перший фестиваль, але Томмі, яке ж невгамовне, уже навалював про те, що цього недостатньо. Мееніну подобалася ця ненаситність більше, ніж він міг собі дозволити.
— Як ці лохі забирають собі всі плюшкі, коли вони троє разом узяті менш потужні, чим твоя ліва рука? — Томмі махнув кудись убік сцени і повернувся до їхнього маленького пікніка — якщо звісно можна назвати півас і єгерь на бетоні біля тачки пікніком. — Єслі ми найпотужніший гурт у Вьоро, то вони — найдурнуватіший, і вони даже не з Вьоро!
— Але ж саме їхні морди наліпили на фестивальні постери, — сказав Меенін наче на автоматі. За своєю звичною невимушеною міною він ледь стримував радість від цієї переможеньки, і йому було насрати на все інше. Він хотів сказати Нам це вдалося, разом, але не наважувався перебивати Томмі, коли він так пристрасно навалював. Тобто завжди.
— Оці городські навіть не можуть зацінити всю могуть села, я отвічаю, — Томмі заводився трохи гучніше, ніж треба, бо так йому казало бухло в крові. — От Меенін, ти представляєш, шоб Вьорджинс були городськими? Та ну це ж брєд!
Направду, Меенін представляв. Коли він помічав, як Томмі без задньої мислі на нього витріщається, чи толкає цілі промови на концертах про те, який він афігєнний, Меенін задумувався, чи було б їм легше жити в городі. Якби застарілі сільські забобони не заважали Томмі нарешті усвідомити правду про себе. Як же багато часу це б їм зекономило…
— Забігаловки були б більші, це стопудово, — тільки й спромігся сказати він. — І ми б вдівали костюми.
Томмі зареготав. Ідея звучала брєдово, але Меенін так любив цей звук, що продовжив: — Ми б писали дурнуваті пісні про тєлєк чи… чи пиріжки!
— Чи про баню! — долучився Томмі, ледь дихаючи від сміху.
— Ну ми, канєшна, не були б настільки потужними, — Томмі скорчив недовірливу міну, але Меенін її проігнорував. — Я б навіть вдів обичні окуляри, а не сонячні з лінзами.
— Падажжі, в тебе лінзи з діоптріями? Я думав, шо це тіки прікол восьмого класу, — Томмі настільки непідробно здивувався, що Меенін подумав, що це більше мило, ніж тупо.
— Ні, дурненьке, — сказав він лагідно, — ти ж не виростаєш з проблєм із зором, — і проблєм із влюбльонностью у свого кращого друга, по-дурному підказувала його башка.
Вони відпили кілька ковтків півасу мовчки. Коли Меенін подумав, що тема гурту городських лохів закрита, Томмі спитав:
— А як би нас звали?
Це було неочікувано. Меенін не думав, що Томмі хотілося б щось змінювати в їхній ситуації, навіть підсвідомо, через такі ескапістські сюжети. Ось йому їдло для роздумів, коли протверезіє.
— Фреппі треба якесь дурнувате ім'я, — Томмі відповів на власне питання, — шось як у того тіпа з американського різдвяного кіна, де його рідня про нього забула.
— Кевін, — допоміг Меенін.
— Кевін! — Томмі наче реально кайфував від цієї гри. Меенін хотів сказати, що захищати хату від грабіжників — це зовсім не дурнувато, як і Фреппа, хоч і той бідося не потрапив на їхнє святкування, бо подзвонила мама, але Томмі вже увійшов у раж:
— А ти! — він надто сильно тицьнув Мееніну в груди, що в того аж мурахи пішли, — тебе звали б Аксель! А знаєш чого? — Томмі вже трусило від сміху.
— Чого? — Меенін теж почав гигикати.
— Бо в обичних окулярах ти будеш як Крейзі Фрог!
Тепер настала черга Мееніна істерично угарати. Він наче вмить повернувся на шкільну діскатєку, де все було трохи надто розмито, Axel F волала з динаміків трохи надто гучно, і Томмі танцював трохи надто близько, але вони були трохи надто бухі, щоб звертати на це увагу.
— А як би получаєцця мене звали? — Томмі витягнув його з приємного спогаду. Тоді Меенін подумав про більш недавній момент — нєжну пісню про Якобстад наприкінці фестивалю. Вона й близько не нагадувала музику, яку вони слухали чи писали, і все ж якби його почуття до Томмі можна було вмістити в пісню, це була б якась легесенька інді-акустика. От тобі й маєш, “самий потужний тіп у Вьоро”.
— Якоб, — сказав він упевнено. — Бо ти на нього похожий, і та дебільна пісня про Якобстад досі крутиться в мене в башці. — І бо якби я міг, то назвав би цілий город в твою честь.
— Якоб, — повторив Томмі задумливо, наче смакуючи дане Мееніном ім'я. Судячи з його широчезної либи, йому походу сподобалося. Меенін не хотів, щоб ця гра кінчалася.
— А як би гурт називався? Ми ж не можем бути Вьорджинс, єслі ми ні з Вьоро, ні в джинсах.
Томмі відкинув одну бляшанку піваса й відкрив другу.
— Можна взяти наші, ето самоє… ініціали! Типу… ЙАК чи КАЙ.
— Як АББА, чи шо? Ти на Євробачення хочеш?
— Нєєє, Євробачення для голубих! — Томмі ледь не подавився бухлом від жаху. Ну якраз для тебе, родной, стримував регіт Меенін.
— Але ти прікінь які б ми були модні! Ми б не просто ставали гвоздямі фестивалів — та ми б тисячі збирали на сольниках! Ти ж знаєш цих кончених єврофанів, вони б за нами в другі країни їздили. У нас було б стіки стрімів і білєтів, шо ми б купили Каділак. Кожному! — Меенін не усвідомлював, що теж вміє отак навалювати, але якщо весь час тусуватися зі своїм вокалістом і професійним навалювачем за сумісництвом, можна й не такого набратися.
Він буквально чув, як крутяться шестерні в голові Томмі, поки той витріщався на нього наче вперше. Ну він же не думав про це всерйоз… чи ні?
— Але ж вони всі… — Томмі нарешті заговорив і непонятно жестикулював. — АББА… і оці лохі з фестивалю… Ваза то і сьо… — Він глибоко зітхнув. (Меенін ще ніколи не чув у його реченнях стільки пауз). — У них в усіх дівки!
— Ну да..? — Тепер Меенін збентежився до рівня Томмі.
— А в нас нема! А шо єслі вони так і попадають на великі концерти, бо люди просто хочуть дивитися на гарних дівок? — він щиро засмутився. Меенін хотів його обійняти.
— Якби ми були б КАЙ, — сказав він обережно, — Аксель міг би часом перевдіватися в дівчину. По пріколу, — поспішив додати він. Меенін сподівався, що Томмі був надто бухий, щоб помітити його рум'янець.
— Т- Аксель був би певно гарною дівчиною, — тихо сказав Томмі. З усіх його можливих реакцій, ця була найнеочікуванішою. До нього шо, доходить..?
— І нас би таскали по інтерв'ю, — невимушено продовжив Томмі, наче він щойно не підпалив Мееніну мозок і бозна-що ще. — Ми б балакали на стількох, що збилися б з рахунку, тож взяли б рибальський щотчік.
— Геніально, — вичавив Меенін, і Томмі нагородив його своєю неповторною либою. Раптом у Мееніна з'явилась ідея. — На одному з інтерв'ю Аксель сказав би, що Якоб міг би виграти Нобеля за свою усмішку. І хлопнув би його по спині, а той ще б більше вишкірився.
Якби Меенін вів список “На шо мені найбільше нравицця дивитись”, його б точно очолив Томмі з рум'янцем наче в школьніка. Саме зараз Мееніну випало щастя це спостерігати, і йомайо як же він насолоджувався кожною секундою.
Може, це все бухло, може, ейфорія після концерту, а може Томмі, який щойно подарував йому промінчик надії, та Меенін вирішив, що щас пора. Ймовірно, він усе не так поняв, і тоді все піде шкереберть, але він більше й миті не міг прожити, не знаючи, як це — відчувати губи Томмі на своїх.
Меенін збирався з силами, а його серце гупало як мотор Вольво. Томмі весь час не зводив із нього очей.
— А після інтерв'ю, за кулісами… Аксель торкнувся б обличчя Якоба, — Меенін повільно простягнув руку до щоки Томмі. Дозволяючи йому відхилитися в разі чого. Томмі не відхилився. — …і поцілував би його, бо думав про це все время, — видихнув Меенін і нахилився до Томмі, не наважуючись перетнути останній бар'єр між ними.
На секунду нічого не сталося. На секунду Меенін подумав, що все просрав — святкування, гурт, його дружбу з Томмі. На секунду він загруз у ненависті до себе — але лише на секунду, бо наступної миті Томмі цілував його, і більше нічого не мало значення.
Це було як усе, чого він коли-небудь бажав, і трохи більше. Йому не вірилося, що весь цей час — всі роки туги, непромовлених слів, поглядів крадькома й дотиків “ненароком” — нарешті привели його до цього моменту. Якби на них прям зараз впала бомба, Жан-Філіп Маннергейм вмер би самою щасливою людиною у світі, бо він нарешті поцілувався з Томмі Толом.
Врешті він відхилився, тільки щоб зняти окуляри.
— Я хочу тебе бачити, — пояснив він, споглядаючи вже без темних лінз набряклі від поцілунку губи Томмі та його запалені (і хтиві) очі.
Меенін вирішив, що це нове видовище, яке йому нравицця понад усе.