Work Text:
Львів, величне місто Лева з величезною культурною спадщиною в центрі. Німеччина любив це місто. Було у Львові щось особливе. Навіть набридливі аніматори в костюмах коней та тричі проклята Львівська газета на площі Ринок не заважала йому гуляти мальовничими вулицями. І хоч всі Німеччині, або ж Ріхарду Шнайдеру, сто разів казали - куди завгодно йди гуляти ТІЛЬКИ НЕ НА ПЛОЩУ РИНОК, німець все одно йшов і гуляв. І звісно ж відбивався «Ні, дякую, мене не цікавлять обійми з конем за 500 грн, ні, мене не цікавить фото на Львівську газету за 600», - але він йшов і гуляв спостерігаючи, як коні дивувались, що не змогли розвести іноземного туриста.
І було у Львові ще дещо, що так манило кожного разу Німеччину - Пʼяна вишня. Кожен хто бував у Львові знає - це найпопулярніша мережа наливайок для туристів, а місцеві стараються обходити ці заклади десятою дорогою. Німеччина вже жив у Львові два тижні - був якийсь захід що фінансувався німцями, і Ріхард мав усе проконтролювати. Але за кожної нагоди чоловік стояв з паперовим стаканчиком в якому були вишні з напоєм і повільно попиваючи спостерігав, як кінь з дівчатами зі стрічками у кольорах українського прапору намагаються розвести на гроші чергового туриста.
Аж ось майже допивши наливку він відчув як чиясь рука доторкнулась його плеча. Точно хтось із знайомих.
- Ріхарде! - Польща поплескав по плечу свого давнього друга. Досі тяжко повірити, що Польща, він же Адам Дзядко, дружить з сином того, хто колись загарбав польські землі.
- Адаме, яка зустріч! - Німеччина весело посміхнувся на всі тридцять два зуби і обійняв Адама в знак зустрічі.
Обмінявшись парою фраз задля ввічливості чоловіки взяли собі по наливці і продовжили розмову. Виявляється Польща приїхав як інкогніто - туристом.
- Та повільніше пий! - вилаяв свого друга німець. НУ НЕ МОЖНА ПИТИ ЦЮ НАЛИВКУ ЯК КОНЬЯК ЧИ ГОРІЛКУ. НЕ МОЖНА. - Зараз ще тебе на руках в готель доведеться нести або так з тобою таскатись по всьому місту
- А якщо я хотів цього? - Адам що? Спʼянів від одного стаканчика? Ні, ну від цієї наливки можна. Це ж ще гірше за самогон.
- Господи, пішли вже звідси, - Німеччина чогось почервонів від цього дивного запитання, але взяв за руку Польщу і потягнув його на вихід з Площі Ринок. Як на зло кляті аніматори в костюмах коней вирішили та Львівська газета, що пʼяний Адам та Ріхард - джерело халявних грошей. Ледве відбилися.
Німеччина не знав куди вести поляка. В ідеалі - готель або в Сімку купити води, але чоловік вирішив, що піти на стометрівку - кращий варіант.
…
Кажуть, на стометрівці можна втратити репутацію, Німеччина купу разів там бував, але ніколи не розумів як саме і чому саме тут втрачають репутацію. Лише чув щось краєм вуха про проституток та просто місцевого бидла, але ж Ріхард не мав відношення ні до перших, ні до других.
На його думку, це звичайна алея біля оперного театру, де туристи та підлітки гуляли, сиділи на лавках та слухали вуличних музик
Так на одній з лавок Німеччина з Польщею і сиділи слухаючи групу молодиків, які з жахливим фальшем співали пісні Океану Ельзи
Сонце вже висіло над самісіньким обрієм. Була субота тож на стометрівці було купа туристів та місцевої молоді. Поодинокі особи підтанцьовували в такт пісням. І тут, немов чорт за язика тягнув Німеччину:
-Адаме, ти не проти? - Ріхард простягнув руку з пропозицією до танцю Польщі. Той схопив німця за руку, ніби він найцінніше, що є в його житті
Танцювати пʼяними - погана ідея. А ще гірша - якщо ви обидва не вмієте танцювати тверезими. Відповідно, Польща та Німеччина те й робили, що наступали один одному на ноги. Чи то від спʼяніння, чи то від ще чогось, але Ріхард відчував як всередині все перевертається догори дригом від доторків свого партнера по танцям. Чоловік відчував, як руки поляка стискали його талію, а доторки до його плеча та рук змушували щоки червоніти. Німеччина не чув ні музики, не бачив засуджуючих поглядів від перехожих та інших танцюристів, не бачив, як якась гнида знімає потайки на телефон, щоб викласти в помийні телеграм канали провокаційну новину про танець двох чоловіків
Німеччина не запитав на це уваги
Польща теж. Адама більше цікавило зараз, дивні поколювання саме в тих ділянках тіла, де руки Ріхарда торкались його. В цей момент поляк розривався між двома бажаннями: втекти або притиснутись ще ближче до свого партнера по танцях. Чоловік обрав останнє.
Можна було загубитись у натовпі, вже ніхто не знімав потайки, бо бажаючих танцювати ставало все більше. Німеччина соромився дивитись прямо в очі. Він відчував себе якимось закоханим школярем. «Невже це завжди так?» - спитав сам себе німець, продовжуючи стискати плече Польщі, який так і намагався поцілувати його в щоку
- Та що з тобою? - Ріхард вже не витримував
- Матка бозка, я такий пʼяний… - повторював все Адам
Тільки коли Польщі все таки вдалось поцілувати німця в щоку - заграла нова пісня, Німеччина відчув, що це не алкоголь. Далеко не алкоголь
- Що ти… - Ріхард вже не витримував. Кожен доторк поляка відчувався найгіршим катуванням. Голова взагалі не варила. А від цих поцілунків хотілось провалитись крізь землю.
- Чому ти так мене не любиш? - скиглив Польща ведучи далі танець
- Пішли вже звідси, - все терпець німця увірвався. Не зрозуміло чого хочеться найбільше: провалитись крізь землю і втекти якнайшвидше в готель, або прямо тут і зараз поцілувати Адама. І байдуже, що навколо було купа народу, що також танцювали біля вуличних музик.
Ріхард прийняв правильне рішення, коли потягнув в сторону готелю Адама. А потім виявилось, що Польща жив на квартирі аж біля Політеху. Геніально. Тому довелось їхати на таксі через вечірні затори міста.
Німеччина все сидів та думав, поки на його плечі спав Польща. Залишати такого пʼяного самого - погана ідея, тому німець лишився з Адамом на квартирі. Дивлячись на чоловіка Ріхард думав лише про те, що стосунки з Польщею вже не будуть як раніше. Якщо до цього вони були друзі, то після цих поцілунків і пʼяних танців це вже дещо інше. Що саме - він вже буде вирішувати завтра вранці, після того як Адам протверезіє, але зараз Німеччина лише поцілував у кутки губ сплячого поляка та ліг поруч спати, щоб якщо що, рятувати свого пере-друга-недо-хлопця.
…
- Вітаю, пане Шнайдере, - занадто якось офіційно заявив Україна простягаючи Німеччині телефон,де були ввімкнені новини, поки до них не підійшли журналісти. - Ви тепер с Адамом герої львівських помийок
- Яких ще помийок, - збентежено кинув Ріхард погляд на співрозмовника
- канали в телеграмі, які видають себе за адекватні новини. Львівські, тому що новини про Львів та область. Радуйтесь, що були під прикриттям, По шиї Шнайдера пролетів підзатильник. - Я тобі що казав? Ніякої пʼяної вишні! Якщо хотів випити, краще б самогон випили, а не цей наливку в наливайках, які місцеві десятою дорогою обходять!
- Та я зрозумів
- А от з тим, що ви з Польщею ох розібрались нарешті чого один від одного хочете, то це добре
І все таки люди були праві, коли казали Німеччині, що самогон діда краще за наливку з Пʼяної вишні - похмілля досі не пройшло, а зі стометрівкою бути обережним - ноги досі боліли від тих «танців». А телефон Ріхарда вже розривався від повідомлень Польщі про бажання зустрітись на каву в суботу.