Chapter Text
***
Середина червня у багатьох студентів асоціюється з свободою, адже саме в цей період хтось завершує певний курс або загалом завершує навчання і здобуває диплом. Цей момент отримання диплому настав і для цих хлопців. Кіхо і Інтак провели свої підліткові і частину юнацьких років разом в одній групі коледжу, і на початку дружби це, насправді, було єдиною спільною річчю між ними.
З плином років Кіхо все більше говорив до Інтака тому, що відчував, що цей хлопець може колись стати його найкращим другом. Кіхо завжди мав багато друзів, але не до всіх він був готовий відкритись, показати справжнього себе, особливо в коледжі, куди він вступив просто щоб довести (в першу чергу самому собі), що він може зробити й це. Люди в цьому місці завжди мали протилежні інтереси - механіка, автомобілі, мотоцикли. Кіхо завжди запитував себе чому він обрав цю спеціальність, коли перед ним було стільки можливостей, але він ніколи не шкодував про це. Як наполеглива і вперта людина, Кіхо лишився тільки задоволеним тим, що все-таки отримав диплом, хоча і не дуже знався на механіці загалом.
“Як людина, яка досі не знає свого покликання, думаю, що я добре впорався, - дивився на небо Кіхо, вдихаючи літнє повітря, - правда ж, друже?”
Інтак стояв поруч з Кіхо, колихнув головою і засміявся: “Кіхо, ти сказав це мені для того, щоб я похвалив тебе? Ти впорався краще за мене, я думаю це вже великий показник того, що ти молодець. Навіть якщо тобі це ніколи не знадобиться, механіка, і всі ці речі… - видихнув Інтак з посмішкою, поклавши руку на плече Кіхо. - Ти зустрів свого найкращого друга, який підтримує тебе в будь-якій ситуації, пам’ятаєш?”
Саме за це Кіхо і цінував Інтака, в той час як їхні інтереси і життєві шляхи були зовсім різними. Інтак змалечку порпався в мазуті в гаражі тата, а коли був підлітком, то втомився їздити на велосипеді постійно крутячи педалі, тому 14-річний хлопчик причепив мотоблок до свого велосипеда (Інтак дуже пишався цим і досі). Всі пророчили йому щасливе майбутнє автомеханіка. Так і сталось, навіть попри те, що Інтак майже завалив усі фінальні іспити, він отримав диплом і точне усвідомлення того, що це його справа по життю.
***
Одного літнього вечора, незадовго після закінчення коледжу Кіхо і Інтак вийшли на вулицю, щоб відмітити те, що вони більше не студенти. Притаманна річ для всіх студентів, які ще навчаються, або вже ні - це задумуватись про те, що буде далі, куди рухатись і чи є насправді в цьому сенс. Не було жодного дня коли б Кіхо про це не подумав. Хлопець хотів відволіктись хоча б на Інтака, який, в його очах був мудрішим та точно знав, що треба робити.
Під час прогулянки парком, розмов ні про що, розмов про щось та переконань Інтака для Кіхо, що все буде добре, несподівано пролунала фраза, рано чи пізно до якої доходить розмова у найкращих друзів: “А може відкрити спільний бізнес?”
Інтак продовжив: “Ми могли б разом відкрити… Автомобільний сервіс, СТО, ти знаєш, як би це для мене було важливо, так?”
Почувши це, Кіхо жартівливо закотив очі, подивився на Інтака і сказав: “Друже, ти серйозно? Я розумію чому це хочеш зробити ти, але що в твоєму бізнесі маю робити я? Забув, що єдине, що я можу завести - це хлопці, чи як?” - засміявся хлопець.
Інтак закотив очі у відповідь, насупив брови, здавалось, що хлопець говорить цілком серйозно: “Чому б і ні? Можливо до нас би приходили не лише тому, що ми гарно лагодимо те, про що нас просять, а ще й тому, що ці замовлення прийматиме гарний Кіхо? - засміявся він. - Тобі треба просто підтримати мене і стати співучасником мого бізнесу, можливо це хоч трохи заспокоїть твою невизначеність у житті і ти не будеш так сильно хвилюватись про це? Гм?”
Дійсно, ця ідея для Кіхо здалася доволі класною так, як він слухав Інтака, як ніхто інший. Він вважав Інтака кращим за всіх, адже вже в такому молодому віці точно знати чим ти хочеш займатись по життю йому здавалось чимось нереальним.
Кіхо дістав свій телефон, відкрив нотатки і сказав: “Ну, то що, який у тебе бізнес план? Чи будемо клієнтів тільки нашими тотальними летальними фейс кардами ловити?”
***
Друзі ще довго сиділи і обговорювали бізнес план відкриття власного СТО і так минув тиждень, тижні, декілька місяців. Пошук місця для оренди, закупка всього необхідного для того, щоб старий сарай під оренду став трохи більше схожим на місце, де можна було б залишити свій транспорт для ремонту. Чим більше Кіхо занурювався у це, тим більше йому вірилося у те, що все буде добре, і Інтак не бреше щодо цього.
31 серпня - день народження Інтака, і хлопці зробили все можливе, щоб відкрити СТО саме в цей день. Очі Інтака блищали як ніколи, як тільки він зайшов у свій новий салон в центрі міста, то почав по ньому бігати, як дитина. Кіхо стояв біля дверей, опершись на них, він відчував себе гордим за те, що був теж частиною того, чому Інтак зараз щасливий.
“Дивлячись на Інтака можна подумати, що це найщасливіший день його життя… Може я теж можу бути таким щасливим? Хоч колись у своєму житті? Не обов’язково тут і зараз, але це справді надихає - бачити людину, яка настільки щаслива через свою роботу” - подумав про себе Кіхо.