Work Text:
За вікном стояла напів-темрява та спокійний гамір пізнього вечора. Місячного сяйва не було й ні сліду, а усі страхітливі створіння пекла вже почали занурюватись у різноманітні сни. Лише легкий вітерець злегка колихав високі похилі дерева, ніжне посвистування заколисувало мешканців пекла. Важкі кроки розполохали опале листя, розлітаючись у всі боки воно перебивало вечірню гармонію пекельної природи.
Величні вхідні двері маєтку Салівана відчинилися й вмить зачинились із протягнутим скреготом. Ірума перевів подих і усміхнувся, щойно побачив свою родину.
– Привіт дідо, Оперо! – жваво привітався Ірума, витираючи краплі поту з чола. Він мав задоволений вигляд, вуста розтягнуті в безтурботній усмішці.
– Ірумчику-у! – Саліван одразу міцно обійняв свого дорогоцінного онука, – Як сьогодні школа? Ти гарно їв? Як було гуляти з друзями?
– Все добре, дідо,– Ірума злегка здригнувся, – ми з Азом та Кларою грали допоки не втомились, встигли навіть домашнє зробити. Та я доволі втомлений сьогодні, – неначе в доказ, Ірума позіхнув.
– О, Ірумчику, не будемо тебе затримувати, їж та йди спати. Ти маєш отримати більше заслуженого відпочинку! – Саліван нарешті випустив Іруму з його сильних рук. Трохи похитавшись, Ірума попрямував до своєї кімнати.
Опера уважно спостерігали за взаємодією, та вирішили поки не ставити питань.
– Я не голодний, не переймайтеся. Я повечеряв разом із друзями.
Опера й Саліван обмінялись стривожений поглядом, але нічого не зауважили.
– Добраніч, пане Ірумо, солодких вам снів, – промовили Опера трохи вклонившись, з легким та неспокійним сіпанням їхнього хвоста.
– На добраніч, Оперо, дідо! – Ірума швидко крокував по коридору, плямкання капців супроводило його на шляху.
Вечір поступово перетікав у ніч, останні демонічні звірі поховалися по домівках передаючи створінням ночі пекельні ліси. Місяць так і не вийшов за той час, та на дворі насунулась зловісна темрява. Опера і Саліван закінчивши справи вже готувалися до сну щойно світло було вимкнене у всіх кімнатах - і сам маєток поглинула тьмяна ніч.
Легке повільне крокування лунало просторими коридорами, його було гарно чути у контрасті до звичайної мертвої тиші нічного маєтку.
Опера, що нещодавно прокинулись, все ще лежали у ліжку й пильно прислухалися до найменшого шурхоту в маєтку. Щойно до їх вух донісся дивних шум з кухні, вони тихо піднялися з ліжка, й прудко дісталися джерела звуку. Крізь їхню голову промайнули сотні можливих джерел: крадії, злодії, вороги пана Салівана, сам пан Саліван... Та, на диво, реальність виявилась найнеімовірнішим варіантом.
Хлопець із знайомим синім волоссям сидів спиною до входу, а на столі Опера могли розгледіти відкриту коробку з різним приладдям. Ірума не часто не спав пізно вночі, тим паче на кухні. Тим не менш - ось він тут із вимкненим світлом. Все ще на сторожі, Опера повільно підійшли ближче, Ірума сидів нерухомо. Може хлопець - снохода?
– Пане Ірумо? – Опера запитали пошепки.
– О-оперо? Щ-що ви тут робите? – Хлопець мало не вискочив із стільця, використовуючи всю свою силу волі, аби не закричати від страху. Вочевидь він не ходив уві сні, а Опера застали його зненацька.
– Я мав би вас це питати, ви ж знаєте нашу домовленість про кухню. Тим більше, коли наразі так пізно, вам завтра до школи, пане Ірумо. – Щось у реакції та тоні Іруми насторожило Оперу. Він все ще був повернутий до них спиною, не обертаючись щоб подивитись Опері у вічі. Звірині вуха Опери залишалися піднятими струнко, аби уловлювати кожен підозрілий звук.
– Е-ем... Це не велике діло, Оперо, я сам впораюсь, ви можете йти спати, я б не хотів переривати ваш відпочинок. – Опера зовсім не збирались відступати, вони підійшли безшумними кроками до Іруми, та нарешті були в змозі розгледіти, в чому справа. Вони очікували побачити зіпсуту страву, чи домашнє, що Ірума іноді полюбляв робити поки Опера готували, проте картина що постала перед ними була зовсім іншою.
Перше, що Опера помітили - кров, і її було багато. Закривавлений рушник наразі був щільно притулений до лівого боку Іруми, яскраві та темні плями насиченого червоного кольору вже давно спаплюжили поверхню білого рушника. Вуха Опери миттєво опустилися. На столі лежала аптечка, звідки було винято ножиці, голку, бинт та медичну нитку.
Опера застигли лише на секунду, перед тим, як застосувати магію. Вони поклали долоню на плече пана Іруми й зазирнули крізь тепер прозорий рушник на джерело такої кількості крові. На тілі пана Іруми виднівся довгий поріз, на щастя він не видавався надто глибоким, та це не покращило настрій Опери.
– пане Ірумо, як ви отримали це поранення? – Це було важливе питання, аби визначити чи немає отрути у рані.
– Ц-це не так вже й погано, Оперо, – повторився хлопець, – просто нещасний випадок на уроці. Я впораюсь самостійно. Серйозно, не потрібно перейматися. – Вуха Опери були опущені, що було сигналом їхнього поганого настрою. – В-вибачте за безлад, я приберу тут щойно- – Опера несподівано схопили Іруму за плечі. Хлопець сіпнувся, та пручатися не став.
– Пане Ірумо, я достатньо обізнані про людей аби знати, що ваші рани не загоюються швидше за демонів, – Вони дивились із рішучістю прямо в сині очі Іруми, що без освітлення мали тьмяний вигляд, – це не щось, із чим ви маєте впоратися самотужки, будь ласка, дайте мені допомогти. – Вперті очі Опери наче дивились прямо Іруму в душу. Хлопець застиг на місці у подиві, вже непрозорий рушник був все ще міцно притиснутий до порізу його тремтячою рукою. Ірума відвів свій погляд до підлоги й кивнув, іноді його справді турбувало, що він не може відмовити. Але, цього разу, щось окрім його безхребетності спонукало погодитись на пропозицію Опери.
Опера ніжно відвели руки Іруми від поранення, він напружився, стараючись не рухатись і не заважати Опері, але з цікавістю спостерігав за діями кото-демона. Ірума незабаром побачив світіння і відчув щось прохолодне у боці. Опера за допомогою магії змусили кров зупинитись, і рана трохи затягнулась, достатньо аби не перейматися за смерть від втрати крові. Вони легко зав'язали бинт навколо живота Іруми, й з обережністю опустили його футболку, на ній були вже сухі червоні плями. Ірума, що досі був напружений, нарешті розслабився. Він тепер нервово крутив краєчком закривавленого рушника у руках, уникаючи поглядом Оперу.
– Я надали вам першу допомогу, та вилікувати рану повністю було б не добре для вашого цілковитого здоров'я, враховуючи що ви - людина. Потримайте цю пов'язку кілька днів, я змінюватиму її за потреби. Лікувальне закляття має зменшити біль, – суворо й лаконічно пояснили Опера.
– Пане Ірумо? – Лагідним тоном звернулись вони. Ірума підвів очі, та все ще не зустрічав їхнього погляду, дивлячись натомість на їхнє плече, – Чому ви приховали таке поранення?
– Ем, пробачте, я не знав, що це так серйозно. Я обробляв багацько схожих ран у світі людей... – Ірума опустив голову. Чи то було на собі, чи на інших, Опера не хотіли питати. Вуха ще притиснуті щільно до голови, вони спокійно підсунули інший стілець та сіли навпроти хлопця.
– Пане Ірумо, жодна дитина не повинна бути змушеною робити щось подібне. Ви маєте берегти себе та своє здоров'я, особливо в такому місці як пекло. – Опера похитали головою – Ви маєте довіритись дорослим, щоб ті тримали вас у безпеці. Ви можете звертатись із будь-чим до мене, чи пана Салівана.
– Але... Я не хотів надокучати вам, я знаю як вам потрібен відпочинок після того, як ви старанно працюєте щодня. Я не хотів вам надокучати, – Ірума підвів голову та побачив твердий погляд Опери.
– Моя задача - піклуватись про вас. Ми - родина, пане Ірумо, і це не буде надокучанням, якщо ви звернетесь до мене щодо чогось, що вас турбує. Будь то поранення, хвороба, чи проблеми з іншими демонами - я буду вдячні, що ви довірились мені. – Опера нахилили голову.
– С-справді? Ем, дякую, Оперо, – Ірума усміхнувся. Він хотів-було зістрибнути з стільця, та різкий біль пронизав його бік щойно Ірума поворухнувся. Ірума мало не випав зі стільця, та Опера швидко вхопили його стійкою рукою. Спираючись на кото-демона, Ірума видихнув з полегшенням.
– Дякую...
Ірума хотів-було відпустити Оперу й самостійно піти до кімнати, та натомість він був огорнутий у найтепліші обійми за той день. Він не знав чому, та від такого прояву доброти на очі навернулося сльози. Вони стікали тихими, повільними струмками поки він міцно обіймав Оперу.
Тим часом у серці Опери зріло бажання помститися кожному, хто посмів скривдити цього доброго і радісного хлопця. Стискаючи Іруму в обіймах, вони прагнули забрати хоча б частку болю, що довелося йому пережити.