Work Text:
Ендрю допомагає Нілу впоратись із нічним кошмаром, а Ніл, засинаючи, дарує йому обійми.
Раніше Ендрю ненавидів спати з кимось разом. Хоча Дрейк ніколи не залишався в нього на ніч, Міньярду все одно здавалося, що він був із ним довше, ніж десять хвилин. Ліжко для Ендрю ніколи не було чимось безпечним — воно зберігало біль і мовчазне прохання про допомогу. Але це було раніше. Поки в його житті не з’явився Ніл.
Вперше Ніл заснув у його ліжку випадково — чекав, поки Ендрю вийде з душу, щоб вони могли разом покурити. Але коли блондин повернувся, то побачив Джостена, який вже спав на його подушці. Рік тому Міньярд просто пройшов би повз або штовхнув його в плече, щоб розбудити. Але теперішній Ендрю присів навпочіпки поруч і заправив Нілу волосся за вухо.
«Якби хтось побачив мене зараз, подумав би, що йому це вважається», — подумав блондин. Він вимкнув світло й легенько торкнувся Нілової щоки, щоб розбудити його.
— Посунься, — сказав він рудому.
Ніл, хоч і сонний, слухняно посунувся, звільняючи місце Ендрю, хоча місця там і так було обмаль.
— Ти не проти, якщо я… — Ніл запитав, чи можна йому обійняти Ендрю.
Міньярд, здається, закотив очі.
— Ні, — відповів він.
Ніл підсунувся до нього, обережно поклавши руку йому на груди, а голову — на його руку.
— Скажи мені, якщо захочеш, і я піду, — сонно прошепотів Джостен.
Ендрю нічого не відповів, і Ніл додав:
— Дякую, Дрю.
— Іди до біса, — відповів Ендрю. Він обійняв Ніла у відповідь і накрив їх ковдрою.
Відтоді вони майже щоночі сплять разом, за винятком тих випадків, коли хтось з них хворіє.
Але не кожна ніч була такою ж приємною, як перша. Хоча Ніл спав спокійно і майже не рухався, йому не рідко снилися кошмари.
Ендрю помітив, що зазвичай кошмари трапляються після особливо важких або емоційно виснажливих днів, коли Ніл буквально валиться з ніг. Джостен ще той мазохіст — часто доводить себе до виснаження, і тому деякі ночі для нього бувають особливо важкими.
Але ця ніч, схоже, була важчою за всі інші.
Сьогодні понеділок. І в Ендрю, і в Ніла був важкий день, а ще Кевін покликав їх на нічне тренування. Міньярду ця ідея не сподобалась, але коли йдеться про ексі, цих двох не переконати.
Отже, повернувшись до гуртожитку близько одинадцятої вечора, хлопці швидко прийняли душ, і коли Ендрю повернувся до кімнати, Ніл уже спав на боці в його ліжку. Міньярд ліг поряд і, слухаючи дихання Джостена, незабаром заснув.
Так він і спав, дослухаючись до його дихання, ніби не занурюючись у сон до кінця. Сон у нього був чутливий. Тому, коли в якийсь момент він відчув, як ліжко дивно прогнулося, він одразу подумав про черговий кошмар.
Якось Ендрю запитав у Ніла, що той хотів би, аби він робив, коли у нього кошмари. Спершу Ніл намагався сказати, що не знає, або що вони минають самі, але після уважного погляду Міньярда зізнався: під час кошмарів Ніл відчуває, ніби він не тут — найчастіше, ніби досі в домі свого батька, рідше — ніби в машині з матір’ю, ще рідше — на полі Воронів. Йому потрібно «заземлення», щось, що дало б зрозуміти, що він тут, а не там.
Ендрю розплющив очі, намагаючись сфокусуватись у темряві, і побачив Ніла, що сидів на краю ліжка, ніби збирався встати.
— Ніл, — сказав Ендрю.
Джостен нічого не відповів, занурившись обличчям у долоні. Наче взагалі нічого не чув.
Ендрю обережно підвівся, сів, розставивши ноги по боках від Ніла, і обійняв його за талію. Ніл здригнувся. Міньярд не відступив.
— Абрам, ти тут. У нашому гуртожитку. Спиш зі мною в нашому ліжку. Тут немає нікого, хто міг би тобі зашкодити. Тільки я. Чуєш мене? — говорив блондин твердо, слухаючи важке дихання Ніла.
— Дрю, це ти? — ледь видавив з себе Ніл.
— Так, Джостен, це я. Все добре, коханий.
Ніл голосно видихнув.
— Після останніх слів я вже не впевнений, що це ти… — «Жартує», — подумав Ендрю. — «Значить, йому вже краще». Але замість думок він сказав:
— Заткнись і лягай назад у ліжко.
— О, ось це вже більше схоже на тебе, Дрю. — Ніл нічого не бачив у темряві, але міг поклястися, що Ендрю закотив очі. — Гей, можна я тебе про дещо попрошу?
— Говори, — відповів Ендрю звичним спокійним голосом, хоча йому й було цікаво.
— Ти міг би лягти на мене зверху? Мене… мене це заспокоїть, якщо ти так зробиш.
Це було щось нове. У всі рази, коли вони спали разом, випадки, коли Ендрю був «зверху», були рідкісними. І як він не здогадався? Саме ті ночі були без кошмарів.
— Чому це тебе заспокоює?
Ніл ніби трохи засоромився від питання, але все ж відповів:
— Я відчуваю вагу твого тіла. Вона мене заспокоює і дає зрозуміти, що ти тут, а я — досі тут.
Міньярд кивнув, вирішивши, що така відповідь його влаштовує.
Він поплескав по ліжку, запрошуючи Джостена лягти. Коли той ліг, Ендрю ліг зверху — так, як зазвичай робив рудий.
— Так чи ні, Ендрю? — спитав він.
— Так, — відповів інший.
Ніл обійняв його за плечі, як завжди любив це робити, хоч Ендрю раніше й не помічав.
— Дякую тобі, Дрю.
Блондин зітхнув, піднявся й поцілував Ніла в чоло. Він знав, що Джостен любить, коли він так робить. Ніл усміхнувся у відповідь, знаючи, що це його бісить.
— Спи вже, коханий.
Здається, у Ніла з’явилось нове прізвисько.