Work Text:
Ніч оповила кімнату оксамитовою темрявою, прикрашену вогниками-зірочками Іволю Ксав’є. Ці іскринки світла — його мимовільна реакція на почуття щастя: він просто не міг не “світитися”. Коли пристрасть знову стала ніжністю, жар тіл змінився лагідним теплом, яке вони ділили одне з одним. І ось так лежати разом, оголеними, лишень вкритими ковдрою, було чимось таким кохано-солодким.
Ксав’є стискав її в обіймах, притискаючи до грудей; кінчики його пальців малювали узори на її тілі, перестати торкатись її було, все ж, вище його сил.
— Хі-хі, лоскотно, — з її вуст зірвався сміх, коли вона підняла голову поглянути на нього. — Що ти там малюєш?
— М-м-м, та нічого, — його дотики не припинились, ніби щоб подражнити її, пальцями почав виводити різні фігури.
— А я от думаю, ти малюєш Банбана, — трішки відсторонившись від нього, тицьнула йому в щоку. У відповідь Ксав’є схопив її руку і направду почав виводити якісь лінії на її передпліччі, при тому роблячи так, щоб їй не було видно. — Точно Банбана!
І дійсно, коли вона змогла подивитись, на її ніжній шкірі сяяв м’яким світлом той самий полярний заєць. Захоплено його роздивляючись, тикнула кілька разів, і у відповідь іскринки поластились до неї.
Не встигла щось відповісти, як Ксав’є знову взяв її зап’ястя і продовжив малювати. З-під його дотику з’явились фігурка сердечка, яких вона торкнулась слідом. Його ж пальці піднялись по її руці до шиї залишаючи сліди вигадливих узорів, схожих на переплетіння квітів, що росли на Улуру, на мітках, які залишив раніше цієї ночі. Мереживо його світла і червоного його пристрасті зачаровувало своєї красою. Настільки що хотілось залишити ще, не важливо, чи від Іволю чи губами.
Його рука просідувала до її волосся, проводячи по все ще влогих від поту пасмах. Він забрав прядку, яка впала їй на обличчя, за вухо. Ксав’є гладив її щоку, не відводячи погляду від її очей, тих очей, в яких сяяли зорі його щастя. Ніби реагуючи на його нестримні емоції, світло замиготіло сильніше. Не проронивши ні слова, він намалював дві зірки — бінарні зорі — на її щоці. Щось в ньому аж муркотіло, коли на її шкірі світився їхній знак, щось, що спонукало його поцілувати малюнок на її обличчі.
Цілунок, цілунок, цілунок. З кожним дотиком Ксав’є все менше хотів відриватись від неї. Поцілунки ставали довшими, він залишав їх вже не тільки на обличчі, але й на шиї, плечах, ключиці. Десь серед цього, у цій чудовій мішанині відчуттів, він також усвідомив, що і вона малює на його тілі. Він вловлював як її обпікачий дотик залишає сліди у вигляді сердечок, корони, місяця. Йому було так добре.
На це Ксав’є не міг відреагувати ніяк інакше, окрім як поцілувати її. На її голій спині, його пальці вивели світлом “я тебе кохаю”.