Chapter Text
Ранок у домі родини Куроко нагадував неконтрольоване стихійне лихо. За столом близнюки Харукі й Хіна фехтували виделками за останній шматок омлету, батько намагався пити каву, не відриваючись від фінансових новин на планшеті, а мама, вже бігала по кухні з телефоном біля вуха, обговорюючи якісь "термінові правки до макету".
І посеред цього броунівського руху, як острівець непорушного спокою, сиділа Тецуя. Вона повільно потягувала свій ранковий ванільний шейк, подумки вже перебуваючи у спортзалі Сейрін. Сьогодні капітан жіночої збірної обіцяла "пекельне тренування", а після цього Тецуя ще мала забігти до Ріко — хлопці ніяк не могли розібратися з захистом проти "Тоо".
— Тецу-тян! — раптом перервала її роздуми мама, відклавши телефон. — Ти пам'ятаєш, який сьогодні день? Тецуя підвела погляд, і її обличчя залишалося незворушним.
— Вівторок? День вивозу сміття?
— Ні! — Акіра сплеснула в долоні. — Сьогодні ввечері ми їдемо на вечерю до Шіорі-сан!
— До тітки Шіорі? — перепитала Тецуя без особливого ентузіазму.
— Вона знову хоче поміряти на мене ту колекцію "Аліса в Країні Чудес"? Мамо, минулого разу, коли я була в неї в редакції, мене ледь не змусили вийти на подіум у костюмі кролика.
— Ой, не перебільшуй, — відмахнулася мама. — Ти була дуже милим кроликом. Але цього разу ніяких зйомок. Просто сімейна вечеря. Ми так давно не збиралися всі разом! Ти ж пам'ятаєш, ви з її сином гралися в одній пісочниці, коли вам було по три роки.
Тецуя скривилася.
— Мамо, я не пам'ятаю, що я їла вчора на обід, а ти про пісочницю. І взагалі, у мене тренування.
— Пропустиш, — твердо сказав батько, нарешті піднявши очі від екрану.
— Шіорі-сан — наша близька подруга. Відмовити їй буде неввічливо. До того ж, її син теж баскетболіст. Знайдете спільну мову.
— Баскетболіст? — хмикнув Харукі. — Мабуть, грає в гольф м'ячем для баскетболу. Вони ж багатії.
— Харукі! — шикнула на нього мама. — Тецуя, о 18:00 будь готова. І, благаю, вдягни сукню. Шіорі — ікона стилю, не ганьби мене своїми безрозмірними футболками.
Тецуя зітхнула. Сперечатися було марно. Шіорі-сан була хорошою жінкою, завжди пригощала смачними десертами, коли Тецуя заходила до неї на роботу, але світські бесіди були для дівчини справжніми тортурами. "Гаразд, — подумала вона. — Переживу пару годин. Посміхатимусь, киватиму, а про сина забуду через п'ять хвилин".
***
У старшій школі Сейрін життя вирувало.
— Куроко! Не спи! — крикнула центрова жіночої команди, Асука, кидаючи їй м'яч. Тецуя миттєво зреагувала. Вона навіть не дивилася на м'яч — просто торкнулася його долонею, змінюючи траєкторію так різко, що захисниця суперників ледь не заплуталася у власних ногах. М'яч ідеально ліг у руки нападниці під кільцем.
— Вау! — вигукнули першокурсниці на лавці запасних.
— Віце-капітан Куроко — це щось!
— Звісно, це щось, — гордо сказала Асука, плеснувши Тецую по плечу. — Вона наш козир.
Після тренування Тецуя, переодягнувшись у форму, зайшла до чоловічого залу. Там панувала атмосфера розпачу.
— Ми не зможемо зупинити Аоміне, — стогнав Кагамі, лежачи на підлозі. — Він монстр. — Не монстр, а просто дуже швидкий, — тихо промовила Тецуя, з'явившись прямо над головою Кагамі.
— АААА! — Кагамі підскочив. — Тецу! Твої навички підкрадання лякають більше, ніж Аоміне!
— Я принесла записи, — вона простягнула планшет Ріко. — Аоміне-кун має звичку нахиляти корпус вправо перед тим, як зробити ривок вліво. Це мікро-рух, але якщо його помітити, можна встигнути заблокувати.
— Звідки ти це знаєш? — підозріло примружився Хюга. — Ти говориш так, ніби грала з ним в одній команді роками.
— Я просто уважно дивилася матчі Тейко по телевізору, — незворушний вираз обличчя Тецуї не дав нікому засумніватися в її словах.
— До речі, Куроко, ти сьогодні рано йдеш? — запитала Ріко.
— Так. У мене сімейна вечеря. Мамина подруга, модний редактор, хоче познайомити нас зі своєю родиною.
— Ого, мода! — засміявся Коганей. — Принеси нам автографи моделей!
"Я б краще залишилася тут і збирала м'ячі", — подумала Тецуя, виходячи із залу.
***
О 18:00 чорний автомобіль родини Куроко в'їхав у ворота розкішного маєтку. Тецуя сиділа, втупившись у вікно. На ній була легка блакитна сукня, яку Шіорі подарувала їй на минулий день народження. Вона виглядала мило, але почувалася так, ніби вдягла скафандр.
— Вау, тітка Шіорі непогано влаштувалася, — присвиснув Харукі, розглядаючи фонтан у дворі.
— Не забувайте, вона очолює найбільший модний журнал в Японії, — нагадала мама, поправляючи зачіску. — Поводьтеся чемно.
Двері маєтку відчинилися. На порозі стояла Шіорі Акаші — як завжди бездоганна, у стильному дизайнерському костюмі, з ідеальною укладкою.
— Акіра! Люба! — вона розкрила обійми.
— Шіорі! Поки мами обіймалися, Тецуя чемно вклонилася.
— Добрий вечір, Шіорі-сан.
— Тецу-тян! — Шіорі одразу переключилася на неї. Вона взяла обличчя Тецуї в свої долоні і почала розглядати, як дорогоцінний камінь.
— Боже, яка шкіра, які очі! Я ж казала, тобі треба на обкладинку! Чому ти ховаєш цю красу в спортзалі?
— Мені подобається баскетбол, Шіорі-сан, — ввічливо, але твердо відповіла Тецуя.
— Ах, точно, баскетбол... Це у нас сімейне, мабуть, — засміялася жінка. — До речі, про баскетбол. Мій син якраз повернувся з тренування. Ви ж не бачилися цілу вічність!
Шіорі обернулася до сходів і гукнула: — Сейджуро! Спускайся, гості прийшли!
Тецуя стояла розслаблено, розглядаючи картину на стіні. Ім'я "Сейджуро" пролунало для неї просто як ім'я. Вона знала, що сина Шіорі звати Сейджуро, але ніколи не цікавилася його прізвищем. Для неї Шіорі була просто "тіткою Шіорі".
Але тут почулися кроки. Впевнені, ритмічні кроки. З другого поверху спускався хлопець. Він був одягнений у просту сорочку та брюки, але виглядав так, ніби володів цим світом. Червоне волосся. Гострий погляд.
Тецуя випадково перевела погляд на сходи і завмерла. Чашка чаю в її уяві розбилася на тисячу шматочків. Перед нею стояв не просто "син маминої подруги". Перед нею стояв капітан Покоління Чудес. Людина, яка змушувала суперників падати на коліна. Акаші Сейджуро.
"Зачекайте... Шіорі... Акаші Шіорі?! Тітка Шіорі — це МАМА АКАШІ?!" В голові Тецуї почався справжній апокаліпсис. Пазл склався надто пізно. Вона знала Шіорі. Вона знала Акаші. Але ці два світи ніколи не перетиналися в її голові до цього фатального моменту.
Сейджуро зупинився на останній сходинці. Його гетерохромні очі (одне червоне, інше золоте) миттєво просканували гостей. Тато. Мама. Близнюки. І... дівчина з блакитним волоссям.
Його брови ледь помітно здригнулися. Знайомий колір. Знайома слабка присутність. Це ж... У голові Сейджуро, як у суперкомп'ютері, пронеслися дані: Тейко. Шостий гравець. Куроко Тецуя. Хлопець. Він подивився на дівчину в сукні ще раз. Вона дивилася на нього з неприхованим жахом, і в її очах читалося: "Мамо, готуй мені труну".
Сейджуро повільно, хижо посміхнувся. Ситуація була настільки абсурдною, що стала цікавою.
— Добрий вечір, — промовив він своїм оксамитовим голосом, підходячи ближче. — Радий бачити вас у нашому домі. Він зупинився прямо перед Тецуєю, яка, здається, забула, як дихати. — Особливо тебе... Тецуя. Не очікував, що наша зустріч відбудеться... за таких обставин.
— Ви знайомі? — радісно запитала Шіорі, не помічаючи, що Тецуя зараз знепритомніє. — О, ще й як, — відповів Сейджуро, не зводячи очей з дівчини. — Ми вчилися разом три роки. Але, здається, Тецуя має багато секретів, про які я... тільки починаю дізнаватися.
Тецуя відчула, що її ноги стали ватними.
— Добрий вечір... Акаші-кун, — прошепотіла вона. У її голові лунала лише одна думка: "Мені кінець. Це не вечеря. Це моя страта з десертом".