Work Text:
- Я кохаю тебе.
Пилип підняв очі від книжки і важко здихнувши потер чоло.
- Я розумію що ми на війні, і жінок тут немає, але брате Еней, це не привід заміняти їх оточуючими.
Гнат скреготнув зубами і стиснув посічені дрібними шрамами долоні в кулаки.
- Ні біса не зрозумів з твоєї розумацької відповіді! Але відчуваю що ти, падлюка, глузуєш з мене!
- А що я мав відповісти на це дивне твердження?
Варган, підвівся з невисокої колоди яка слугувала їм за ослинчик в імпровізованому таборі посеред зимового лісу, і подивився в очі Бойка вигинаючи світлу брову.
- Та хоч щось путяще! Накричав би на мене! Чи вдарив! Чи сказав би що більше поряд навіть срати не сядеш, а ти натомість якісь бридні белькочеш!
Остаточно розсерджений Гнат, вже майже кричав на співрозмовника, користуючись з нагоди що Ярема і Северин пішли на розвідку місцевості, і повернуться не скоро.
Острівна війна їх усіх уже виснажила, холоди і жахи смерті загартували тіло і серце, але відчуття скороминущості життя і його крихкості змушувало задуматись навіть такого як брат Еней.
Задуматись про те, що завтра може для них не настати.
- Ти хочеш сказати, що говориш серйозно?
Нарешті лице Олефіра змінила якась емоція, очі здивовано розширились, а брови поповзли наверх.
- Саме так!
Гаркнув Гнат, якому втрачати уже було нічого, і відвернувся.
Своє зізнання він не планував, просто закінчивши з дровами для ватри, поглянув на Пилипа, і серце ніби стисла важка рука. Побратим читав книжку, а відблиски полум’я змінювали його риси немов магія, роблячи їх то м’якими, то гострими, то золотавими, то сірими, коса перекинута через плече змією стікала до колін, а уважні блакитні очі зосереджено блукали сторінками.
Бойко вже давно зрозумів, чому його так вабить ця людина, чому жіночі обійми не дають бажаної насолоди, але соромився і боявся це визнати навіть собі.
Війна все розставила по своїм місцям, учора вони всі ледь не загинули на завданні, і хто зна чи не станеться цього завтра, тому, злякавшись цієї думки, Еней бовкнув все що боліло у голос.
- Брате Енею, ти усвідомлюєш що і кому кажеш?
- Трясця, так!
Гнат хотів додати ще щось але Олефір ступив крок у перед і торкнувся своєю розкритою долонею його щоки. Слова в мить застигли десь в горлянці, очі спалахнули, а по шкірі пройшовся вогняний легіт.
Пилип уважно вдивлявся в риси побратима, ніби вишукував там якусь тільки йому відому підказку, повільно водив пальцями по вилиці і шиї Гната, а потім важко видихнув і подався уперед, цілуючи. Легко, ледь відчутно, ніби пробував на смак, але цей жест розвіяв чари скутості Енея, і хрипко застогнавши він притис до себе Олефіра відповідаючи на ласку жадібно і спрагло.
Таке гнучке і гаряче тіло, тонка талія, шовковиста коса, солодкі губи, хто зна як Гнат міг протриматись так довго поряд з цим спокусником, але тепер уже байдуже, тепер жодна дівка йому не знадобиться, і померти буде не так страшно, бо знає які на смак вуста коханої людини.
***
Іржання Упиря вириває Бойка з блаженного полону, він піднімає важкі повіки і розуміє що сон скінчився, що він насправді лежить в брудній канаві біля дороги п’яний і замерзлий, що Пилипа давно нема серед живих, а Гнат так ніколи йому і не зізнався…