Work Text:
Мій любий Жане,
Нам вдалось закріпити позицію у замку Пфальцграфенштайн прямо понад Рейн. Але вода просякнута кровʼю й час від часу на поверхню спливають розірвані кінцівки, тому ми не ризикуємо пити з неї. Наші запаси обмежені, і ми очікуємо підкріплення прусської армії, точніше того, що від неї лишилось, разом із необхідними припасами. Можливо, їм вдасться пробитись крізь живий щит стражденних мертвих. Я сподіваюсь на краще, готуюсь до гіршого.
Відповідальність за моральний дух солдат впала на мої плечі, оскільки Його Високоповажність генерал опинився прикутим до ліжка жахливою гарячкою. Він без перестанку кашляє та буркотить собі під носа нісенітниці - вірить, що скоро помре. Якщо генерал не одужає ближчим часом, нашій армії можна буде попід ручки втопитись у Рейні, одначе я переконаний, що подібного не станеться. Його Високоповажність вже перебував у такому стані - це аж ніяк не новина - та долав його. Неприпустима думка про те, що настільки шанована та мужня особа як він може стати жертвою подібної холери. Нехай Бог стане Йому та усім нам суддею.
Зима безмилосердна. Ми всі тулимось одне до одного в пошуках тепла, і я, дивлячись на бездольні обличчя навколо мене, не можу не згадувати тебе. Під час нашої першої зустрічі ти мав такий самий погляд: згорьовані, налиті слізьми очі; обскубані мов пірʼя недоглянутої квочки вуса та стиснуті у мізерну риску губи. Мої солдати, як і ти тоді, виснажені. Їм потрібна підтримка: плече, на яке можна спертись; рука, що її можна обгорнути та серцевина, до якої притулити щоку. Милість. Прощення.
Якби ти був тут, Жане, я певен, що вони би отримали те, чого так жадають. Але моя любов не ніжна й не ласкава. Мої губи не палкі, а погляд - мов шпичак. Це те, що ти мені казав. Усі образи я прийняв за правду. Я вдячний тобі за милощі, що ти мені подарував, не очікуючи кохання у відповідь. Я цілую твої руки, котрими ти доторкався до мого нутра, та благаю коли-небудь відчути це знову.
Карл