Work Text:
Зірка падає між пальцями Шіґео Каґеями.
Коли тобі сім років, дуже важко аналізувати ситуацію з високим рівнем стресу, поки вона відбувається перед твоїми очима. Коли зірка падає з неба і несеться на тебе, а у вухах вперше лунає її неповторний спів, навіть доросла людина не може передбачити наступний момент.
Шіґео сім років, коли він розплющує очі посеред широкого кратера, яким був майданчик біля общинних теплиць. Дзвін у вухах звучить точно як сміх зірок. В Шіґео всередині немає нічого, окрім зіркового світла. Ні здивування, ні страху, нічого. Його тихі сльози сяють у темряві.
Що робити з хлопчиськом, що прикликав на місто зірку, що падала, та підірвав комунальний простір без жодного розуміння заподіяного? Що робити з дитиною, яка більше не може плакати й обертається на нічне небо, ніби чує шепіт місяця?
Ніхто не звинувачує батьків, які написали листа до чаклуна. Хто, як не наймогутніший з магів, підкорить невідоме?
Чого Рейґен не розуміє, так це якого дідька вони вирішили, що відчуження буде гарною ідеєю для психіки семирічного пацана.
Він дивиться на червоні подряпані коліна, штопані шорти, скляні очі і хоче нагримати на родину хлопця. Але його суворий погляд зупиняється на червоних очах матері. Вона налякана, вона так боїться за свою дитину.
Ніхто з них не знає, що робити. Батьки не знають, як допомогти сину, а син не розуміє, чого всі одночасно почали ставитися до нього зовсім по-іншому.
Аратака Рейґен буде останнім, хто має право казати, що втеча не вирішить проблем. Він позіхає і присідає перед хлопчиком.
– Знаєш, хто я?
Хлопчик має дуже голосно шморгнути носом перед тим, як почати відповідь.
– М-маг.
– Знаєш, чому я тут?
Хлопчик поривається подивитися на батьків, але в останню мить стримується й змушує себе подивитися в підлогу.
– Я провинився, і ви забираєте мене туди, куди відводять поганих дітей.
– Ши, – починає його матір, здивована й налякана одночасно. Рейґен підіймає руку, не дає їй закінчити речення. Йому дуже хочеться вголос цикнути. Невже таким годують дітей в цьому місті? І як він має тримати місто в безпеці без довіри найменших, найвразливіших?
– Як тебе звати?
– Моб, – відповідає хлопчик, і Рейґен ігнорує мотання головою від його батька за спиною. Прізвисько трохи депресивне, але це вибір малого.
– Що ж, Мобе, – каже Рейґен. – Ти дійсно вчинив дещо… неординарне. Але це не значить, що ти погана людина. Ти здатен на те, чого не можуть інші діти. І тому я тут. Я можу навчити тебе користуватися своїми здібностями. Зробити так, щоб вони не виривалися так різко й неконтрольовано. Тебе зацікавить така пропозиція?
Дитя шморгає ще раз, але цього разу Рейґена зустрічають велетенські очі й червоні щоки.
Він сприймає цей вираз обличчя за згоду й протягує Мобу руку.
– Аратака Рейґен. Дозволь запросити тебе в картковий будинок.
Кожен житель Соляного міста хоч раз бачив, як трясеться картковий будинок на пагорбі. Не диво для будівель, в яких проживає людина з невіданою магічною силою. Свою назву він здобув якраз через схильність до падіння, що мариться, якщо неправильно на нього подивитися в місячну ніч. Але, насправді, це найстаріша будівля в регіоні: така вже доля домівок чаклунів. Картковий будинок справжнього майстра ніколи не впаде, поки той цього не захоче.
Наближаючись до будинку на пагорбку, Моб бачить, що той насправді зроблений з цегли. Численні латки з глини, цементу та чогось яскраво-жовтого роблять його схожим на ляльку з клаптиків.
Змучений, втомлений під травневим сонцем Моб бачить, як хекає димохід, як виблискують вітражі на вікнах, і йому здається, що сам будинок дихає.
– Перший твій урок, – каже Рейґен, що крокує перед ним. Він зняв свій капюшон й мантію ще на підгірку, щоб залишитися в простацькій білій сорочці та прямих штанях. Майстер звучить й хоче виглядати безтурботним, але Моб бачить піт на його скронях. – Твоя сила вимірюється не тим, на що ти здатен. Іноді твій потенціал та ліміт не мають жодного значення. Як на твою думку, що тоді має?
Ноги Шіґео починають тремтіти. Це дуже тонка вібрація, приємна навіть, якби не спека. Він переходить в стан трансу, коли фізична активність займає тіло настільки, що мозок починає лінуватися.
– Мої… наміри? – вгадує він, і Рейґен повертається до нього, прикладає руку до лоба, щоб бачити краще.
– Гарна відповідь, дуже гарна. Але ні, – він повертає руки до кишень і киває на будинок перед ними. Мобу здається, що кожного разу, як він дивиться на картковий будинок, той залишається на тій ж відстані, що й кілька хвилин до цього, ніби будівля не хоче, щоб вони до неї наближалися. Або Майстер Рейґен вже почав урок, і це справа його чаклунських рук.
(Діти дуже драматичні й нетерплячі.)
(Для них три-чотири сотні метрів – випробування.)
– Сила визначається тим, на що ти здатен в очах інших людей. Те, у що вони вірять, важливіше, ніж твої реальні здібності.
– Яким… це чином? – хмуриться Моб.
– Ми, люди – соціальні створіння. Ілюзіоністи змушують людей навколо вірити, що вони здатні на неможливе, заради слави, поваги та грошей. А люди з неймовірною руйнівною силою змушують інших вірити, що вони слабкіші, ніж насправді, щоб мати шанс на прийняття в комуну.
Моб дивиться на спину чаклуна і на секунду намагається уявити, якою має бути його сила, щоб те, що про нього кажуть у місті, було применшенням.
– Сприйняття формує реальність, – продовжує Рейґен. – Перше правило маркетингу.
– Мар… – знову хмуриться Моб на незнайомий термін.
– ...кетингу, – киває Рейґен.
Будинок простягається їм назустріч.
Чаклун зупиняється перед жовтими сходами й повертається до Моба.
– Знімай черевики.
Рейґен сам починає стрибати на одній нозі, знімає дороге в очах недосвідченого Моба взуття, і хлопчик повторює за прикладом. Він висковзує зі своїх шльопанців й кланяється вхідним дверям з тихим:
– Дякую за гостинність.
Діти мають знати базовий етикет зачарованих артефактів. Повага до можливо магічних речей як до старшого – найкращий спосіб уникнути прокляття.
Ви повинні розуміти, що Соляне місто – надзвичайно маленьке. Його перетинають шість великих вулиць, а основною точкою збору для молоді були теплиці, які Моб ненароком знищив. Такі міста не мають власної захисної структури, для них мати чаклуна – один з небагатьох способів залишитися на карті в довгій перспективі.
Чаклун Рейґен прийшов в місто за десять років до народження Моба. Він успадкував Картковий будинок від шамана Горі, який виписував татові Моба мазі від алергії, коли той був малюком. Шаман Горі був звичайним знахарем, який доглядав за будинком на пагорбі, відлюдником з добродушним обличчям і магією з книжки. Соляне місто не мало надії на багате процвітання, але мало спокійного покровителя, який міг поставити слабкий бар'єр від тайфуну в найгіршу ніч року. Вони залишалися на плаву.
Про чаклуна Рейґена складають легенди за життя.
Рейґен неочікувано з’явився в період штормів. Коли сила Горі була обмежена – він міг поставити захисний купол лише раз на рік, кожен наступний раз захист ставав набагато слабкішим – сила Рейґена була тим, чого в Соляному місті ніхто до цього не бачив. В день його появи він голими руками відвернув блискавку від міста, врятувавши від руйнівних пожеж. Його плащ палав іскрами в штормову ніч, коли він постукав в двері Карткового будинку, і сам Грім заговорив через його груди, питаючи Горі, чому місто залишили напризволяще.
Ніхто не знає, чому такий могутній чаклун обрав саме їх містечко, але ніхто й не наважується запитати. До Рейґена не прийнято звертатися з дрібницями й дурними питаннями.
Горі залишив Картковий будинок Рейґену, почав жити в місті й закінчив навчати спадкоємця, який тепер завідує крамничкою на Авокадовій вулиці. Рейґен же зажив на пагорбі, захищаючи місто від катаклізмів та спускаючись в долину в крайніх випадках.
Моба з дитинства вчили кланятися старшим і не говорити з Чаклуном, поки той першим не звернеться. За роки стільки казок проросло навколо будинку на пагорбі, що ніхто не зможе відділити їх від реальності. Ніхто точно не знає, чи громовий голос і хиткий темперамент – частина легенди. З Рейґеном краще не жартувати, а батьків Моба взагалі назвали безумцями, коли дізналися, що чаклун завітає до них в дім за їхнім запитом.
Тому Моб дуже обережно заходить в двері будинку, і майже підстрибує, коли карта зривається зі стелі десь над ним й падає під його ноги, як перо від птаха, що пролітав повз.
Рейґен виставляє руку перед Мобом до того, як той підійме карту. Чаклун стає перед хлопчиком, присідає з ліктями на колінах і вказує пальцем на місце, куди впала карта.
– Знаєш щось про карти Таро?
Моб хитає «ні» головою. Рейґен гмикає.
– Добре. Все одно довелося б забути. Ці карти працюють за своїми законами. Дивись.
Підлога навколо карти простягається маленькими дерев'яними проростками вздовж країв карти, ніби дім хоче її з'їсти. Карта вростає в підлогу на очах, і Рейґен проходить по ній нігтем, не маючи жодного шансу схопити її. Моб блимає на карту під своїми босими ногами і думає, чи не захоче підлога з'їсти і його?
– Що це значить? – питає Моб слабким голосом. Чаклун підіймає очі й посміхається.
– Кацуя! – він підіймає голос, і Моб знову майже сіпається. – Ця руїна намагається щось сказати!
Карта лежить сорочкою вгору, сріблясті завитки на темному фоні. Моб підіймає голову і не бачить інших карт на стелі, але ті самі завитки з'являються плямами на шпалерах. Усі стіни виглядають як пап'є-маше: відрізки й плями шпалер, голі місця, де проглядає цегла і глина, цятки фарби, шматки газет, малюнки на папері й прямо на стінах крейдою чи вугіллям. Схожа на плющ рослина протинає балясини сходів на другий поверх, звивається нагору змією, поки не зустрічає руку, до якої ластиться, як домашня тварина. Моб блимає.
На злеті другого поверху стоїть людина, ледь торкаючись долонею до поруччя. Моб зустрічається поглядом з чоловіком, і той нахиляє голову, ніби вивчає щось незвичне.
– Чому ви не попередили, що прийдуть гості? – питає він, і його голос набагато ніжніший, ніж очікуєш.
Рейґен встає й поплескує по штанях, щоб витрусити пил. Він кидає плащ на спинку стільця, проходячи через вітальню до кухні з широким позіхом. Моб і чоловік нагорі не переривають зорового контакту, поки Рейґен не порушує їх транс лінивим знайомством:
– Кацує, це Шіґео Каґеяма – той самий хлопець, що позавчора впіймав зірку, що падала. Але відзивається він на імʼя Моб.
Рука чоловіка лише на секунду посилює хватку на поруччі, але так само швидко залишає. Він робить перший крок донизу на сходах. Рейґен продовжує, не дивлячись на них.
Кухня у вітальні карткового будинку це більше куток, ніж кімната. З не вирівняними вікнами, без роздільних стін, лише з меблями, що ніби були розкидані по простору без зосередженої думки. Жовті плямисті стіни перетікають у вікно над раковиною, і кольоровий вітраж на склі заломлює світло й малює живі картини на білій сорочці власника дому. Рейґен закочує рукави й жестом руки підзиває Моба.
– Мобе, не трусися біля порога, проходь. Будеш чай.
Що не є запитанням, і хлопчик киває, проходячи всередину на диво освітленого будинку на два кроки.
– Мобе, познайомся, це Серізава Кацуя – мій напарник.
– Учень, – виправляє його Серізава, спустившись до вітальні й визнаючи Моба скромним нахилом голови. Моб автоматично відповідає глибоким поклоном. Навіть його спустошене космічним сяйвом серце знає, що мало б здригнутися в присутності двох чаклунів в одній з ним кімнаті. Але Моб відчуває лише задишку від довгого шляху й легку спрагу.
Рейґен наповнює чайник водою з-під крану й закочує очі.
– Підмайстер, – каже він до Серізави, і той киває.
– Якщо вам так краще.
– Дуже складна людина, – каже Рейґен вже до Моба, – але я вірю, що ви поладнаєте.
Майстер повертається до двох учнів, й посміхаться.
– Мобе, ласкаво просимо. Сьогодні ти зайшов в цей будинок як почесний гість, але ти можеш залишитися як учень. Я навчу тебе, що значить сила. Згода?
Зірка сміється Мобу на вухо й шепче, що чаклун бреше. Хлопчик дивиться на простягнуту йому руку, й не піддатний опису голос космічного невідомого каже йому, що чоловік перед ним не маг, і навіть не майстер, що Шіґео Каґеяма найсильніший на цьому пагорбі, в цій долині. Що він один, і ніхто не зможе його навчити, бо ніхто не зрозуміє.
Моб відмовляється в це вірити.
Його рука тоне у великій долоні дорослого, і все одно він відчуває повагу, з якою його запрошують за стіл.
Відблиски від вітражів грають з темним волоссям Моба, і картка перед порогом непомітно розслабляється, віддаючись в обійми дому, задоволена, що її попередження було отримане.
Над пагорбом сутеніє.