Work Text:
— Лате з солоною карамеллю. І чорну каву.
Джон коротко усміхається дівчині за стійкою і відступає на крок — черга рухається далі. Сонце пече обличчя, але тепліше від цього не стає. Джон піднімає комір пальто і спирається ліктем на край стійки.
Він завжди намагався купувати каву в різних місцях дорогою до офісу. Міняти маршрути. Не затримуватися. Дотримуватися протоколу. Але це місце подобалось Фінчу. Тому Джон дозволяв собі заходити сюди трохи частіше, ніж варто. Тобто — частіше, ніж один раз.
Джон всміхається і глибоко вдихає густий, гіркуватий запах.
Ще кілька місяців тому Фінч робив вигляд, що йому подобається чорна кава. Він не заперечував, коли Джон приносив її. Не просив нічого іншого. Але те, як Фінч пив її, говорило саме за себе.
Кілька швидких ковтків, не відриваючись від паперів чи екрана. Він допивав за хвилину і відставляв порожню чашку вбік — наче єдине, що мало значення, це збільшити дозу кофеїну в крові.
А от напої зі солодкими топінгами Фінч пив зовсім інакше.
Обережно дмухав на чашку, вдихаючи солодкуватий аромат, перш ніж торкнутися губами краю. Робив маленький ковток, на мить заплющував очі… Потім ставив чашку й повертався до паперів, але невдовзі тягнувся за нею знову. І так — поки не допивав усе до останньої краплі.
Джон удавав, що читає, але дивився на Фінча — на його профіль, на тонкі губи, стежив за тим, як розслабляються риси обличчя. Кумедно. Схоже, Містер Самоконтроль виявився абсолютно безпорадним перед карамельним лате.
***
Джон ледь усміхається. Його погляд ліниво ковзає сквером — вітер повільно хитає тенти над столиками, перехожі прогулюються алеями, у фонтані на сонці переливається вода.
— Лавандове лате та еспресо. — лунає зліва легкий, мелодійний голос.
Джон повертає голову. Офіціантка підносить тацю до найближчого столика, де сидить пара. Ставить чашки — від обох тонкими струмками підіймається пара.
Чоловік за столиком трохи подається вперед, поправляючи окуляри на переніссі. Дивиться на маленьку чашку еспресо перед собою не відриваючи погляду. Джон помічає розкуйовджене вітром волосся, рідкі бакенбарди, круглі скельця окулярів.
За столом повисає пауза.
— Усе гаразд? — офіціантка залишається поруч, схиливши голову.
— Так, дякую, усе добре. — дівчина усміхається їй і тягнеться через стільницю. Забирає маленьку чашку собі, а високий стакан із лавандовою пінкою обережно підсуває чоловікові. Той усміхається — ледь помітно, але Джон бачить це.
Щось у ньому віддалено нагадує Фінча. Може, посадка голови, манери, стриманість у рухах… Джон затримує погляд довше, ніж збирався.
А потім відвертається.
— Перепрошую, — він робить крок до стійки. — Ще не пізно змінити замовлення?
***
— Доброго ранку.
Стакан з лавандовим лате опускається на стіл перед Фінчем.