Work Text:
Стукіт у двері. Сім'я Віллерів сьогодні приймає гостей. Будинок весь просякнутий ароматами запашної смаженої індички, а найбільше чомусь можна було відчути гарбузовий пиріг, який вже стигнув біля вікна. Місіс Віллер якраз запікала овочі, тож уся заклопотана, жінка гукнула Холлі, щоб та відчинила двері.
На порозі стояла сім'я Байерсів майже у повному складі. Не вистачало хіба Джима, але через патрулювання він буде трохи пізніше. Джойс пройшла в коридор, а за нею і двоє її хлопців. Поки Джонатан роздягався, Вілл чекав своєї черги та очима проводив по кімнаті, шукаючи Майка. З літа вони вже давненько не бачилися, адже вступили в різні коледжи. Але часто листувалися, тому тепер не мали тих проблем, що минулого літа.
— Він, певно, у себе в підвалі, — відповіла Холлі і скривилася, — взагалі не дає мені і моїм друзям грати в "підземелля та дракони". Весь час там сидить, як приїхав з свого коледжу.
Вілл лише кивнув, подякувавши за інформацію. Зняв і повісив куртку. Джонатан жестом вказав, що він може йти, а вони з мамою підуть привітатися з Карен.
Байерс стояв біля дверей у підвал і думав, чи потрібно взагалі стукати. Та все ж зробив це. Внизу почулися якісь дивні звуки хаосу, ніби господар щось швидко прибирав, тож Вілл відчинив двері. Спускаючись, він побачив Майка, який мирно сидів на дивані і читав комікс. От тільки журнал був перевернутий догори дригом. Всміхнувшись, юнак сів поруч з товаришем і перевернув його комікс.
— Думаю, ось так краще, правда, Майку? — весело запитав Вілл.
— Точно, краще, — відповів Майк і зняв окуляри. Він поглянув на друга і собі всміхнувся, — то ви вже приїхали.
— Залізна логіка, — повідомив його дівочий голос.
Хлопці подивилися вгору та побачили Макс. Вона спускалася сходами у підвал разом з Лукасом і Дастіном. Ось цього і справді ніхто не очікував.
— Яким вітром? — спантеличено промовив Майк.
— Вітром на ім'я місіс Віллер, — відповів Лукас і легко обійняв Макс за талію, — вона, на відміну від декого, подзвонила і запропонувала нам відсвяткувати день Подяки у вас.
— А хто ми такі, щоб відмовитися від безкоштовної індички? — додав Дастін, — привіт, Вілле, як життя в Єльському університеті?
— Багато, багато живопису... — відповів Байерс і відмахнувся, — як же я радий вас бачити.
Доволі активний Майк зараз чомусь мовчав і лише слухав розмову. Якщо дивитися тільки на нього, то можна побачити, як його очі майже невідривно слідкують за Віллом. Але ж ми не будемо постійно на нього дивитися. Це не наша прерогатива.
В дверях у підвал з'явилася Холлі і покликала всіх на святковий обід. Переглянувшись, друзі поспішили до вітальні. За ними і Вілл, але раптом його схопили за руку. Байерс повернувся до Майка, питально піднімаючи одну брову.
— Я.. — Майк трохи знітився під таким поглядом, але продовжив, — я радий, що ми нарешті зустрілися, Вілле. Я сумував за тобою.
— Я.. теж радий, Майку, — відповів юнак, злегка червоніючи, — пішли до столу.
Підвал став пустим. Лише якась тканина легко покачувалася від вітру. Що ти ховаєш за нею, Майк Віллер?
***
Вітальню залили промінці сонця і веселий сміх за столом. Усі передавали страви, спілкувалися та ділилися новинами. Стіл і справді виглядав чудово, про що місіс Байерс і повідомила Карен. Джонатан розмовляв з Ненсі, і схоже, в них вже все було добре. Пауза затягнулася не довго, і закохані врешті зійшлися знову. Але цього разу не поспішали з заручинами. Містер Віллер відверто нудьгував, схоже, він не особливо був радий стільком гостям. Холлі також була не сама, як і Майку, їй було дозволено запросити друга і поруч сидів Дерек. Вони щось жваво обговорювали, по відривкам фраз можна було подумати, що це нова стратегія в "підземелля та дракони". Лукас, Дастін, Макс і Вілл розмовляли про новий баскетбольний матч в коледжі Сінклера, і як в останні хвилини його команда закинула трьохочковий. Лукас навіть активно жестекулював, знову і знову показуючи той легендарний момент.
Вілл інколи переводив погляд на Майка, який був зовсім тихим та лише водив зеленою квасолею собі по тарілці. З часом він просто встав, подякував та знову пішов у підвал. Байерсу було доволі некомфортно після цього, хотілося кинутися Майку вслід, але друзі так давно його не бачили, що не пускали так швидко. Врешті, і Вілл захопився їх розмовами, лише в грудях неприємно віддавало болем.
Коли настала черга пирога, місіс Віллер попросила Вілла піти за Майком, щоб той не пропустив солодкого столу. Юнак швидко погодився і вже крокував до підвалу. Цього разу Вілл не стукав. Він тихо увійшов.
Майк сидів навпроти величезного картону. Він був повішений цвяхами на стіну і розписаний майже увесь. Вілл завмер, побачивши напис.
"ХТО ТВОЯ ТЕММІ?"
В центрі красувалася його фотографія, а далі стрілки різного кольору, які вели до знайомих Вілла Байерса. Будь-яких знайомих. Починаючи з садочка. Віл був настільки здивований, що геть сів на сходинку, читаючи усе, що було на тій, колись білій, картонці. Можливо, навіть не дихав. Серце шалено відбивалося в грудях, що це все означає? Тільки як Вілл перевів свій погляд знову на Майка, той ніби відчув і сторожко обернувся. Погляди зустрілися. Двоє вкрай здивованих погляди.
Майк почав швидко обертатися то до свого розслідування, то до Вілла, і в його очах з'являлося розуміння ситуації. Він різко вскочив на ноги.
— Я.. ти... це не те, що ти думаєш, — почав виправдовуватися Майк, але замовк.
Вілл досить плавно встав зі сходинок і підійшов до брюнета, шкода, що тільки голову потрібно трохи підіймати вгору. Зараз би нависнути над ним і щоб розказав Байерсу всю правду. Але, схоже, Віллер не планує замовчувати.
— Добре, — спокійніше вже видихнув Майк, але все одно почав у своєму швидкому темпі розповідь, — після твого зізнання я одразу не збагнув усього, бо був відверто шокований, та і наша остання вилазка не давала мені шансу подумати над цим. А потім Од, яка.. вже не з нами, — на цих словах юнак важко ковтнув, але продовжив доволі бадьоро, — і от щоб хоч трохи розвантажити своє життя, я захотів дізнатися...
В якусь мить Майк вже не стояв біля Вілла, а взяв велику палицю і провадив нею, наче указкою.
— І от я почав шукати цю Теммі Томпсон. Навіть подумав, що це хлопець, але згадав ту співачку на всіх наших шкільних концертах, — Віллер трохи спародіював її спів, а Вілл тим часом всівся вже просто як Майк і слухав. Брюнет продовжив після невеликого, але ще трохи некомфортного сміху обох, — тож, я подумав, але якщо Теммі дівчина, то чому ти згадав її. Це було дивно мені, але в контексті фрази я зрозумів, що ти використав її як метафору до свого кохання. І також я згадав, що коли ти це промовляв, дивився на Робін, — Майк тицьнув в її фотографію на картонці, — це тоді була моя єдина зачіпка, і я розпитував Баклі не один день. Вона доволі міцний горішок... Зрештою, вона розказала мені лише про те, що ця метафора означає, але чи вона справді не знає, чи просто приховала. Ну, неважливо, я опинився на початку, Теммі мені не допомогла.
Віллер зупинився і поглянув на Вілла. Той схрестив ноги по турецьки і уважно слухав. Такий милий, подумав собі Майк, наче те кошеня. А зараз ще й особливо тихий.
— Тож, — прокашлявся брюнет і вказав на фотографії з їх однокласниками, — я подумав, що скоріше за все, твоє невзаємне кохання було в нашому класі. Хоча вони всі дурні, як на мене, але в тому і суть. Я проаналізував кожного і твою взаємодію з ними, але не знайшов жодного приводу для того, щоб такий нейм.. такий ти, закохався в когось з цих бовдурів. І я ось так аналізував кожну твою взаємодію, з будь-яким хлопцем. Але я досі не розгадав, хто твоя Теммі.
— Чому це так хвилює тебе? — це все, що запитав Вілл після короткої мовчанки.
Майк виглядав розгубленим. Але чому? Це просте запитання, і "щоб відволіктися" тут не важило ні грама. То чому Майка Віллера так бентежить перше кохання його друга?
Байерс встав, обережно себе обтрушуючи. Тим часом Майк повернувся лицем до картонки, все ще задумливо повторював в голові запитання товариша. Хоча, здається, вже давно знав відповідь. Просто боявся її прийняти. Зрадити Од. Змінитися. Відчути себе справжнім.
Вілл обережно підійшов і поклав руку на плече брюнета, а сам якомога ближче притулився до вуха Майка.
— Ти справді так хочеш це знати? — прошепотів юнак.
Певно, в минулому, йому б забракло духу це зробити. Та хлопець змінився. Прийняв себе, прийняв ту правду, яка ніколи його не відпускала. Прийняв те кохання, яке ніколи не було колишнім. З кожним роком воно лише зростало, і ніхто інший не цікавив Байерса.
— Я.. хочу, — так само тихо видихнув останнє слово Майк, завмерши на місці.
— Моєю Теммі Томпсон завжди був ти. Але біда в тому, що кохання це ніколи не мине, — відказав так тихо Вілл, що важко було розчути, але Майк усе вловив.
Двоє хлопців наче приросли в землю, ніхто не хотів ворушитися першим. Вілл почервонів, його думки в голові просто летіли, між ними одна ясна "може не варто було?". Все ж, їх дружба нарешті стала майже ідеальною. Але важко було втриматися, коли цей милий бовдур навіть не здогадався повісити свою фотографію на імпровізоване розслідування.
За мить все різко змінюється. Майк розвертається прямо до Вілла, і нічого не кажучи, бере хлопця однією рукою за талію, притягує до себе і цілує. Змазано, так, ніби це перший його цілунок, але брюнет заривається іншою рукою в волосся Баєрса і цілує вже глибше. Вілл відповідає спочатку слабко, але потім його руки також вже на Майку, його зуби прикусують нижню губу Віллера, і чується тихий стогін. Важко відірватися одне від одного, але повітря закінчується і розірвавши цілунки, вони притуляються лобом одне до одного та важко дихають.
— Я не хочу бути твоїм невзаємним коханням, — щиро мовить Майк, перебираючи локони кучерявого волосся Баєрса, — я хочу бути твоїм.
— А я все життя уже був твоїм, — відказує Вілл і посміхається.
Дивне відчуття несправжності минає, коли Майк знову швидко цілує Баєрса і відходячи, зриває картонку вниз. Брюнет забирає фотографію Вілла, а все інше шматує, поки від усього розслідування нічого не залишається.
— Ви такий милий бовдур, Майку Віллере, — коментує це дійство Вілл і складає руки на грудях.
Майк підходить і знову швидко цілує обличчя Баєрса, а потім промовляє:
— Точно, тві́й милий бовдур.
***
Минає якийсь час, перш ніж двоє опам'ятовуються. Вони сидять на дивані, голова Вілла на плечі у Майка, а руки переплетені. Мовчать. Їм завжди комфортно удвох, навіть просто сидіти в тиші вогкого підвалу. Врешті, Баєрс підіймає голову, а в голосі відчутна провина.
— Взагалі, я мав покликати тебе на гарбузовий пиріг, — промовив Вілл злегка пригнічено.
— І тобі сумно через те, що не покликав? Чи через те, що сталося? — спитав Майк серйозним голосом, але в очах виднілися нахабні вогники.
Вілл на це геть закашлявся і вільною рукою штовхнув Віллера в плече.
— Знущаєшся? Я про цей день мріяв.
— Вибач, я мав зрозуміти раніше, — м'яко відповів Майк та притягнув хлопця ще ближче до себе.
Закоханих перервав гучний стукіт в двері. Почувся баритон Хоппера, який вітався з усіма присутніми. Вілл та Майк також не забарилися у підвалі, піднявшись нагору, всі розсілися за столом і розмова продовжилася так, наче ніколи і не завершувалася. Віллер зачаровано дивився на Байерса, а з іншого кінця столу його сверлили підозрілим поглядом. Джим вже бачив цей зачарований погляд Майка і він йому зовсім не подобався. Зміну в настроях хлопців уловили і Ненсі з Джонатоном, але тактично промовчали. Важка розмова чекала на них вже опісля святкового столу, наодинці.
Година вже близилася до вечірньої і більшість з гостей мала йти. Все ж, кожен має і свою сім'ю вдома, яка чекає з нетерпінням своїх студентів. І поки дорослі вийшли на подвір'я біля будинку, друзі лишилися за столом, щоб доїсти смачний гарбузовий пиріг.
— Майк Віллер, перестань загравати з Віллом, — агресивно мовила Макс, поставивши долоні рук на стіл.
— Що, про що ти... — відповів Майк, але не встиг закінчити фразу.
Макс різко встає зі столу і показує на свої джинси, які покрилися шаром бруду.
— Ти б'єш мені по нозі останні п'ять хвилин, довбню! — гаркнула дівчина, взяла руку Лукаса, який відверто сміявся над усією ситуацією разом з Дастіном, і потягла його на вулицю.
Майк шоковано повернувся до Дастіна, але той лише розвів руками і поспішив за друзями. Вілл в той же час також веселився комічністю ситуації, але старався стримуватися і закривав вуста рукою.
— Ах, вам смішно, містере Баєрсе, — з сміхом мовив Віллер та встав зі столу, — зараз я вам влаштую.
Брюнет швидко обігнув стіл, що Вілл навіть не встиг далеко відійти від свого місця, як його міцно схопили в обійми. Байерс пручався, але коли відчув на своїй шиї чужі зуби, вмить завмер.
— Майку, ти не вампір часом?
Віллер не відповів, лиш поцілував у місце укусу та все ж відпустив юнака.
— Йдемо, нас уже кличуть, — мовив врешті брюнет і взявши Вілла за руку, і сам потягнув його на вихід.
Хлопці швидко одягнулися та вийшли надвір. Компанія якраз прощалася. Хоппер заводив машину, Джойс дякувала Карен за обід, а Ненсі з Джонатоном все ще підозріло дивилися на своїх братів і перешіптувалися. Дерека і Холлі не було видно, а містер Віллер вже зайшов в дім. Друзі також попрощалися і компанією пішли до своїх домівок.
Майк обійняв на прощання Вілла і не хотів відпускати, наче час мав завмерти прямо у цю секунду. А Байерс і не був проти.
— Вілле, сідай в машину, — гукнув Джим хлопця, схоже, машина вже готова рушати.
Юнак кивнув Хопперу і поглянув з посмішкою на Майка.
— Мені вже час.
— Але ж ми завтра побачимося?
— Куди ж я дінусь від цих чарівних щенячих очей.
Майк Віллер спостерігав, як машина Хоппера все далі віддаляється від його дому. Але він не мав суму в серці, адже воно давно вже було просякнуте любов'ю до Вілла Байерса.