Work Text:
Коли-де-деколи Скіф стягував ті безкінечні кілька-штук-надцять шарів одягу, протираючи поплямовані від поту висипами живіт-плечі холодно-вологою ганчіркою, Ріхтер врешті наважувався перетворити їхній шлях на подорож.
Скіф відтягує інфіковану шкуру перевʼязаними пальцями, намагаючись знайти натяк на скороминущість, зовсім ігноруючи люту спеку і свою звичку все таскати на собі, як равлик.
Він схожий на мухомор, думає Ріхтер, або маремухи — червиві дуже-дуже і шлимаками огризені. Скіф чухає під пахвою і по плечу глибше, розтягуючи вологу по гнійних пухирцях. Якщо залишити його під цим деревом на достатньо довго, то цілком зможе зійти за паразита й прирости до кори.
Скіф кривиться, най би його перекотило, через алергічний висип, ніби пів години тому не чистив кишені роздутого від сонця півторатижневого трупа — з лицем зовсім спокійним і проміжково нудьгуючим.
Прочищають горло світанкові пташки.
Скіф разюче нагадує Ріхтеру книжку. В цім парку, ніби забута на лавці брудна палітурка зі скарбом між сторінками.