Work Text:
Сьогодні середа. З моменту перемоги Лисів над Воронами пройшов вже тиждень і шість днів. І дванадцять днів відтоді, як всіх сповістили про смерть Ріко Моріями. Найтяжче від цього було Кевіну, але тренер Ваймак, його батько, разом з командним психологом Бетсі Добсон допомогли хлопцю впоратися з цим. Всі інші, начебто, були в порядку, але Ендрю помітив, як сіпнувся Ніл після почутої новини.
Хоч Джостен старанно посміхався і вдавати, що щасливий, Міньярд зауважив – щось не так.
Спочатку він не надав цьому значення. Ніл багато пережив – а останнім часом навіть забагато – саме це Ендрю вважав за причину постійного тремтіння і часто відсутнього погляду у його хлопця. Він і сам знав, як воно, коли все ніби закінчилось і нарешті можна видихнути спокійно. Але коли у Джостена почастішали панічні атаки і нічні кошмари, Міньярд відчув занепокоєння.
Вперше це сталось, коли команда поверталася з гри в Еверморі. Ніл сидів перед Ендрю в кінці автобуса, хоча всі інші Лиси розмістились спереду. Блондин не міг заснути і зовсім випадково помітив, коли Джостен задрімав, а через деякий час різко прокинувся і почав важко дихати. Хлопець довго намагався нормалізувати дихання і лише за декілька хвилин зміг знову розслабитись. Міньярд дивився, як пониклі плечі рудого дрижали. Він хотів щось сказати чи торкнутись, але не зробив цього. Сам не зрозумів, чому.
Коли в суботу їхня компанія традиційно вирушила в Колумбію, Ніл був надто напружений. Ендрю це дуже дратувало. Він вважав, що якщо навіть Кевін досить швидко впорався, то й Ніл мав би. Очевидним було те, що Джостен потребував допомоги, але Ендрю не знав, як йому допомогти. Від алкоголю і «пилу» той відмовлявся, говорити з Бі чи іншими теж не хотів. Щоб відволікти хлопця від думок, Міньярд в якийсь момент вивів Ніла з клубу, притиснув до стіни і почав грубо й вимогливо цілувати. Той посміхався, відповідав на поцілунки, чіплявся за блондинисте волосся і між вдихами легко пестив шию Ендрю (Ендрю ненавидів це, та готовий був дозволити навіть щось більше, лиш би його рудому полегшало). Та навіть це не врятувало Джостена від жахіть: серед ночі Міньярд прокинувся від того, що його руку міцно стисли, а хлопець збоку задихався і дрижав, наче від нестерпного холоду.
- Досить, - в Ендрю чомусь піднялась лють. Він не розумів, на кого, та точно не на хлопця поруч.
Спершу відповіді не було. Блондин спробував висмикнути руку і цей рух привернув увагу Ніла. Хлопець подивився на Ендрю, перевів погляд на їхні руки і Міньярд встиг помітити жах в очах рудого, перш ніж той різко висмикнув руку і відвернувся.
- Пробач, - тихо прошепотів Джостен. – Я не…
- Замовкни, - перервав його Ендрю. Він зачекав трохи і додав: - Заспокоївся?
- Так, - видихнув. - Це лише кошмар, - продовжив Ніл і ліг до воротаря спиною. – Давай спати.
Міньярд не повірив, але кивнув.
Зранку хлопець знайшов рудого в ванні: той сидів на підлозі під умивальником, обійнявши коліна руками, і порожнім поглядом втупився у шрами на них. Щоб повернути його до реальності, Ендрю знадобилось 15 хвилин і графин крижаної води. Виявилось, що Ніл навіть дихати забув, тож закашлявся і кивнув на знак подяки. Ендрю мовчки пішов, але відмітив про себе цю ситуацію.
Таким був весь тиждень. Щоночі блондин прокидався від важкого дихання Джостена і мовчки спостерігав, як той швидко підводився і тікав з кімнати. Повертався він зазвичай під ранок, тож Міньярд зробив висновок, що той просто бігає.
Їм варто було про це поговорити. Ендрю знав, що варто, але він не був сильним в розмовах, а Ніл взагалі їх уникав. Та й часу не випадало. Постійні тренування і підготовка до екзаменів заважали залишитись наодинці на довше, ніж на пару поцілунків. Ендрю так думав.
Згодом він почав підозрювати, що Ніл уникає його. Той постійно чимось був зайнятий: додаткові тренування, додаткові заняття, посиденьки з командою, перегляди старих ігор з Кевіном, пробіжки кілька разів на день. Вони залишались удвох лише після нічних тренувань, коли виходили на дах. Та під час цих «побачень» Джостен мовчав. І в один момент терпіння Міньярда не витримало.
Тож цієї середи зранку Ніл пив каву на кухні і Ендрю вистачило одного погляду на хлопця, аби зрозуміти, що він нормально не спав мінімум три ночі під ряд. Переконати залишитись того в гуртожитку і пропустити ексі було неможливо зі зрозумілих причин, але коли Джостен ледь не впав від перевтоми на тренуванні, в Ендрю підняв голову гнів. Він вхопив Ніла за передпліччя і випхав з залу зі словами:
- Переодягайся, ми їдемо.
Подумки він подякував тренеру за те, що той лише з розумінням кивнув і відпустив їх.
В машині Джостен побачив, з якою силою стискав кермо воротар, і нахмурився:
- Куди ми їдемо?
Після хвилинної мовчанки Ендрю вдавано спокійним голосом відповів:
- Мене конкретно заїбала твоя поведінка і вічне саморуйнування. Я знаю, що цей тиждень ти взагалі не спав і виснажував себе всім, чим можна було. Досить і з тебе, і з мене. Оскільки від розмови з іншими ти відмовляєшся, я везу тебе до Бі. Я їй довіряю, тож і ти зможеш, і якщо вже навіть Кевін упорався, то й тобі пора.
- Але…
- Ніяких але. Тобі потрібна допомога і я тобі її даю, хоч ти й не просиш. Ти зробиш те, що я кажу і розкажеш усе Бі, а вона тобі допоможе. Гаразд?
- Так, - видихнув Ніл. Хлопцю здалось, що Ендрю це потрібно більше, ніж йому самому, тож він змирився.
Але Джостен точно не був готовий розповідати все отак щиро комусь на кшталт доктора Добсон.
Це було занадто. Занадто страшно, занадто боляче, занадто для нього. Всупереч відчуттям він розповів усе про батька, матір, кошмари, знущання, оминувши лише тему мафії. Хай як це було складно, поки погляд Ендрю пропікав його спину, хлопець не зупинявся. В якийсь момент в нього майнула думка: навіть якщо Ендрю захоче, щоб Ніл кинувся з даху, він без вагань зробить це.
Коли Джостен закінчив і вислухав всі поради Бетсі, він швидко кивнув і вилетів з кабінету. Міньярд лише піджав губи.
- Ендрю, ти не мав цього робити. Це погано вплине на вас, ─ звісно, вона мала на увазі їхнє “це”. ─ Не можна заставити людину висловити свій біль, якщо вона до цього не готова, ─ завжди спокійна і усміхнена Бі зараз говорила надто серйозно. Хлопець у відповідь мовчки подивився на неї і пішов.
Ні в коридорі, ні біля авто рудого не було. Воротар стиснув щелепи, викурив цигарку і поїхав у гуртожиток. Він починав усвідомлювати, якої помилки припустився.
В гуртожитку Ендрю спробував зайти в їх спальню, де був Ніл, але той закрив двері на ключ. Ендрю спокійно постукав. У відповідь – тиша. Нікі і Кевін, які сиділи в вітальні, ошелешено дивились на близнюка.
Той вдавано спокійним голосом попрохав:
─ Ніле, відчини двері.
Знову тиша. Нікі і Кевін переглянулись, в обох брови поповзли на лоб.
─ Ніле, досить. Досить ховатись і тікати. Треба поговорити, ─ в голос воротаря по трохи пробивались нотки роздратування.
Знову тиша, а тоді:
- Я вичерпав свій ліміт розмов на два тижні вперед, - глухо пролунало з-за дверей.
У хлопців впали щелепи. Такого від Ніла вони не чекали. Міньярд в’їхав кулаком в стіну:
- Блядь, ідіот, якщо ти зараз же не відкриєш двері, я їх виб’ю!
Відповідь була для Ендрю, наче ляпас:
- Пішов на хуй.
Воротар відсахнувся. Хвилину він стояв, втупившись у двері, а потім повернувся до Лисів:
- Прослідкуйте, щоб він нічого не вчворив. Відповідаєте головою, - і пішов, гупнувши вхідними дверима.
Нікі тільки відкривав і закривав рот, а Кевін втупився в двері, ніби там писало, що у тренера сьогодні весілля. За кілька хвилин вони почули викрик Рене з коридору:
- Ти що зробив??
Наче у відповідь на це у спальні пролунав звук розбитого скла. Здається, їм потрібні нові склянки.
***
Після того випадку стан справ погіршився. Ніл повністю ігнорував Ендрю – образа на хлопця і біль від роз’ятрених ран не давали йому дихати, не те що говорити. Воротар, зі свого боку, просто визнав поразку і дав рудому спокій, марно намагаючись запевнити себе і всіх, що йому байдуже.
Джостен став привидом: ходив блідий і похмурий, мало їв і майже не спав, рідко з кимось говорив і не усміхався. Команда хвилювалась, але Рене попросила Лисів не звертати уваги і дати хлопцям можливість розібратися самим.
Наступна подія, через тиждень у середу, шокувала всіх.
Нічні тренування Кевіна, Ніла і Ендрю вже давно стали буденністю. Навіть після інциденту з психологом Ніл продовжував їздити з хлопцями на стадіон, наче нічого й не сталося. Сьогодні ж, близько третьої ночі, Нікі забив на сполох.
Першими він розбудив Рене і Ден.
- Що таке? Ти бачив, котра година? Якщо ніхто не помирає то… - позіхнула капітан.
- Сподіваюсь, що вони живі, але точно сказати не можу, бо їх немає! – на останніх словах Нікі не витримав і викрикнув, розбудивши цим решту команди, якщо не цілий поверх.
- Тихіше, Нікі! Кого немає? Заспокойся і скажи по суті, - твердо сказала Ден і встала, а тим часом до них приєднались Елісон з Меттом.
- Ніла і Кевіна! Вони поїхали на стадіон утрьох, як зазвичай, але повернувся лише Ендрю. І от уже третя ночі, а їх досі немає! І Ендрю не знає, де вони!
- Господи, коли-небуть вони мене в могилу зведуть, - простогнала капітан.
Mайже вся команда зібралась в коридорі, аби вирішити, що робити, лише Аарон і Ендрю залишились у спальні. Коли Лиси вже йшли до виходу, аби вирушити на пошуки, двері ліфта відчинились і відкрили їм “картину маслом”.
Ніл і Кевін, похитуючись і опираючись одне на одного, виповзли в коридор, ще й наспівуючи похоронний марш. Побачивши команду в зборі, хлопці зупинились і запала тиша. Першою отямилась Ден:
- Ви де були? Ви бачили, котра година? Якого хріна?
- Вибачте, гик, капітан, ми трохи… - почав Кевін, - втратили лік часу. Ми оплакували, ой, тобто омивали смерть Ріко, - і він зі скорботним виразом обличчя схилив голову.
- Підтверджую. Гик, - закінчив Джостен. Вони були п’янючі.
На знайомі голоси в коридор прослизнув Ендрю.
- Ви серйозно?? А попередити? Дзвінок чи хоча б смс? – схвильовано спитав Нікі.
- Ми вирішили вас даремно не турбувати, - тоном «як-можна-не-розуміти-очевидних-речей» відповів Дей.
- Даремно не турбувати? Та ви при своєму розумі? Ви годину бачили? – в суперечку вліз Метт.
- А хіба нас довго не було? – Кевін подивився на Ніла. – Котра там година? Я точно пам’ятаю, що ми пішли о першій…
- А зараз пів на четверту. Ого, - нахмурився Джостен. – Чекай, на дорогу ми витратили десь п’ятндадц, - язик у нього заплітався, - хвилин, і назад, і….
- То нас не було… А як ми встигли так напитись тільки за… дві години? – тепер вже хмурився Кевін. Команда мовчки спостерігала, дехто ледь стримував сміх.
- Ти сам казав, що горе треба заливати швидко. А якщо подвійне горе, то в чотири рази швидше, - констатував Ніл.
Хвилину Дей мовчав, а потім різко вирячив очі, ніби згадав щось термінове, і сказав пошепки:
- Чорт, як я міг забути! Не можна будити Ендрю, а то він мене вб’є!
Всі, окрім Ніла і Кевіна, подивились на Міньярда, який вбивчим поглядом пиляв щоку Джостена.
- Метте, любчику, в тебе в вітальні такий гарний килим, можна ми там ляжемо? – солодким тоном промовив Дей. – А ти зранку скажеш Ендрю, що ми всю ніч там були, бо Ніл з ним не розмовляє.
- За це ми теж випили, - кивнув рудий.
В погляді блондина бігали іскри, хоча на лиці застиг вираз байдужості. Але те, як ходили жовна на його вилицях, видавало стан хлопця.
- Помовч, ти ж сам казав, що не хочеш нічого казати, - Кевін спробував дати Нілу стусана, але промахнувся.
- А ти обіцяв відключити мене в потрібний момент. Він якраз настав, ходімо, - Джостен потягнув друга повз команду в свою стару кімнату. Лиси розступились, аби хлопці могли пройти, і собі пішли досипати.
***
Наступного ранку на тренуванні Ваймак помітив відсутність обох нападників і отримав відповідь від Нікі:
- О, в них була весела нічка і тепер вони відсипаються у вітальні Метта. Ми б їх розбудили, але Ендрю дуже переконливо висловився щодо того, що нам буде, якщо розбудимо Ніла. Тож ми не будили й Кевіна, щоб той не розбудив Ніла, і щоб не було насильства з самого ранку.
- Ендрю, що ти знову накоїв?! – запитав тренер воротаря.
- Я тут ні до чого, - знизав плечима той.
- Ти справді так вважаєш? – тихо запитала Рене, вирішивши нарешті втрутитись. – Хіба ж не ти…
- Не треба, - крізь зуби застеріг хлопець.
Вся команда зацікавлено спостерігала.
- Треба, Ендрю, треба. Нілу стає все гірше, а ти лише робиш вигляд, що тобі байдуже. Так, ти намагався допомогти, але хіба ти не розумієш, чому саме так сталось? Ніл довіряє лише тобі.
Ендрю був вдячний дівчині за її вміння говорити влучно, при цьому не видаючи забагато інформації слухачам. Хлопець трохи поміркував над її словами і дещо вирішив. Він запитально подивився на Ваймака, але той лише махнув рукою:
- Йди.
Замість «дякую» Міньярд кивнув і попрямував в роздягальню. В машині він зателефонував Бі:
- Що мені робити? З Джостеном.
- Ти сам маєш це зрозуміти. Ти знаєш Ніла, його потреби і кордони. Відштовхуйся від цього, але пам’ятай: заради тебе він ладен на будь-що, - докторка була як завжди спокійна і Ендрю міг заприсягнутись, що зараз вона посміхалась.
Він зрозумів. Ніл був єдиним, хто приймав і поважав Ендрю. Не боявся, а дивився глибше. Завжди знав, що сказати, коли забрати руки чи куди торкнутись. Завжди «так чи ні?» і, бляха, в Джостена це «з тобою завжди так», і це страшенно дратувало, але водночас було таким… необхідним і вартим захоплення. Весь той рудий придурок з його нестримним язиком, витріщанням і залежністю від ексі був таким необхідним поруч. І Ендрю не міг не визнати, що останнім часом йому бракувало цих витріщань, поцілунків, рідних пальців у волоссі, дихання на його шиї, усмішок і навіть тупих розмов про спорт.
Нарешті він знав, що робити. Йому доведеться поступитись, та воно точно того варте. Ніл вартий.
***
Джостен різко сів на дивані. Навіть величезна доза алкоголю не врятувала його від жахіть. Він знову не виспався.
Кевін сонно моргав, лежачи на килимі. Він подивився на розхристаного Ніла:
- Ти щось пам’ятаєш? Чому ми в вітальні Метта і чому я спав на килимку?
Ніл замислився.
- Ми були на стадіоні. Пішли пити. Напились. Прийшли сюди. Все,- він знайшов очима годинник. – Чорт, ми пропустили тренування. Тренер нас вб’є.
- Це якщо Ендрю не добереться до нас скоріше, - похмуро відповів Дей.
Двері в коридор відчинились. Кевін подивився туди, а потім встав і вийшов. Двері гучно закрились. Ніл опустив голову і склав руки на колінах. Він знав, хто залишився в кімнаті.
Ендрю підійшов до дивану і опустився перед хлопцем на коліна.
- Так чи ні? Хочу взяти тебе за руки, - блондин поглянув Джостену в очі.
Ніл здивовано нахмурився, але кивнув. Міньярд взяв його за руки. Деякий час вони сиділи мовчки, просто дивлячись одне на одного.
- Пробач, - тихо сказав Ендрю. – Я не хотів завдати тобі ще більшого болю, але й не міг просто спостерігати, як ти страждаєш чи шкодиш собі. Це непосильно для мене.
Зіниці рудого розширились. Він втупився поглядом в воротаря, а той ковтнув клубок у горлі і продовжив:
- Я не знав, як ще тобі допомогти. А ти не давав нікому цього зробити. Я зробив ще гірше, але зараз… Здається, я зрозумів тебе, - пауза. Ніякої відповіді. – Так чи ні, Абраме?
Ніл хрипло відповів «так» і Ендрю потягнувся до його губ.
Це було схоже на ковток води у спекотний день. Вони торкались губами, зубами, язиками і відривались лише на долю секунди, аби вдихнути повітря. Хоча повітря вони потребували менше, ніж одне одного. Задихавшись, хлопці притулились чолами і прикрили очі. Їх руки все ще лежали скріплені на колінах у Джостена.
Вони втратили лік часу. Не пам’ятали, скільки так просиділи і як так вийшло, що блондин опинився на дивані, а Ніл – у його обіймах. Це було неважливо. В цей момент вони потребували лише дотиків та поцілунків. Потребували одне одного.
***
Коли Лиси повернулись у вітальню, то змогли лише шоковано зупинитись у дверях.
Ендрю сидів на дивані і рукою куйовдив руде волосся, а Ніл лежав у нього на колінах і сміявся.
- Це що, наш монстр? Куди дівся Ендрю і хто ця закохана булочка з корицею? – вигукнула Елісон.
Але ні Джостен, ні Міньярд цього не помітили – були надто зайняті одне одним. Вони про щось тихо перемовлялись, Ніл час від часу сміявся.
Команді залишалось лише тихо піти і дати хлопцям спокій.
***
Наступної ночі Ніл прокинувся від кошмару і побачив перед собою Ендрю, а не стелю. Він підніс руку до лиця блондина, бажаючи торкнутись, але зупинився за сантиметр від теплої шкіри. Навіть в полоні жахів минулого хлопець не забував про потреби Ендрю і воротар хотів вбити його за це. Чи поцілувати.
Міньярд рішуче притулив долоню Джостена до своєї щоки:
- Так, ідіоте.
Ніл посміхнувся у відповідь і потягнувся за легким поцілунком. Ендрю охоче відповів, потім поцілував рудого в лоб і ліг поруч.
- Спи. А я залишусь тут.
Блондин поклав свою руку на груди Ніла і заснув тоді, коли відчув, що серце хлопця б’ється спокійно і рівномірно. Жахи відступили. На їх місце прийшов міцний сон, крізь який обоє відчували тепло.
Зранку веселий зойк Нікі розбудив весь гуртожиток. Міньярд швирнув в кузена подушку і ближче підсунувся до сплячого Ніла. Згодом Рене і Нікі ділили чималий виграш, а решта Лисів намагались зрозуміти, як змогли програти стільки грошей. Ендрю лише закотив очі і потягнув Ніла за собою на дах.
Лише сидячи там і відчуваючи поруч тепло Джостена він усвідомив: Ніл не потребував допомоги чи розмов. Він потребував його. Монстра, бездушного соціопата, жорстокого божевільного – його. Хай як блондин ненавидів «це» – це надто йому подобалось. Він так само потребував Ніла.
Хлопець вирішив, що дуже непогано, навіть приємно – мати поруч свою людину. Свій світ.