Work Text:
— Я би сказав, що ти кошмар для відділу кадрів, постійно створюєш нові проблеми і бюрократичну тягонину, — Роббі звучав втомлено, але хоч б не роздратовано і вороже.
— Але? — спитав Френк, втираючи дезінфектор у пальці. На одному з них все ще виднілася біла лінія від каблучки, яку він більше не носив.
— Але ми всі тут такі, — тепер Роббі посміхнувся, але так, що було зрозуміло, що йому зовсім не весело. — Постарайся, щоб я не отримав запрошення на слухання справи про сексуальні домагання на додачу до наркозалежності.
Френк кивнув, і головний лікар, задоволений собою, пішов геть.
— Хто б казав, — пробурмотів доктор Ленгдон собі під ніс. Тільки він міг пригадати десь п’ять робочих романів свого боса, що вже казати про Дану, яка знала Роббі набагато довше.
Повз центральну залу поспішала Мел. Тримаючись за свій стетоскоп, вона бурмотіла щось собі під ніс, але, побачивши його, миттєво посміхнулася і ледь не врізалася в переносний ультразвук, залишений кимось необачним. Вона швидко вирівнялася і побігла далі, вже не оглядаючись.
— От халепа, — Френк дивився їй в слід, поклавши руку собі на шию, що нила вже другу годину.
— І не кажи, — Дана раптово опинилась поряд з ним, дивлячись в тому ж напрямку, де зникла Мел. — Йде вже, там голосливий пацієнт, і з такими краще не залишатись наодинці.
І доктор Ленгдон пішов, наче йому було потрібне чиєсь схвалення.
Пізніше того ж дня Френк ділить один протеїновий батончик між ним і Мел, поки вони чекають на швидку з місця ДТП.
Наче випадково, повз проходить медсестра із, здається, педіатрії: — Гарного дня, доктор Ленгдон.
Він ніяково киває на її широку посмішку. Френк знав про свою репутацію “красеня", але до нещодавно статус одруженого рятував його від найбільш прямолінійних залицянь. Статус колишнього наркозалежного, схоже, нікого не відлякував .
Френк обережно подивився на Мел, яка продовжувала зосереджено жувати. Помітивши його погляд, вона знову посміхнулася йому.
— Мене дивує, що люди знають, що ти розлучений, але не знають, що в перші дванадцять місяців тверезості не можна заводити нові стосунки. Могли б почекати. Тут всього два тижні залишилося.
Френк здивовано повернувся до неї, забувши про власний батончик.
— То ти вичікуєш два тижні? — Френк не знає, чому він ставить саме це запитання, і вже хоче додати, що це жарт, коли Мел починає відповідати доволі серйозно.
— Та ні, — каже вона, витираючи рота і ховаючи використану серветку у кишеню, — я все ще роздумую про те, що в тебе вища позиція за мене, і це може виглядати, наче я хочу отримати від тебе спеціальне ставлення… Цікавіші справи... Більше вихідних.
— Та невже, — нарешті промовляє він, коли чує віддалені звуки машини швидкої. — А можливість, що я можу схилити тебе до відносин власним вищим становищем, ти не розглядала?
— Я впевнена, що можу сказати “ні”, — твердо каже Мел і перша ступає до під’їхавшого авто, але обертається і додає: — якщо захочу, звичайно.
Френк ледь не впускає батончик від здивування і хотів був ще щось спитати, але двері вже відчинялися і розмову довелося закінчити. Зрештою, батончик доводиться викинути, бо Френк проходить з ним у кишені до закінчення зміни, після цього їсти його вже неможливо.
За два тижні Френк чекає на їх спільну з Мел зміну, наче там мало щось вирішитися. Але Мел не приходить, і, як потім виявляється, вона помінялася з кимось, щоб піти до лікаря разом із сестрою. Френк пів дня роздумує, чи не відправити їй повідомлення, але це зазвичай було лише для екстрених випадків на роботі, тож він не став. Замість цього пішов на зустріч зі своїм спонсором і відсвяткував перший рік без наркотиків буррито і безалкогольними коктейлями.
Коли вони нарешті побачились знов за тиждень, він був весь у крові після невдалої спроби відкачати пацієнта, а вона намагалась вичесати з волосся чиєсь засохле блювотиння.
— О, я маю дещо для тебе, — радісно каже Мел.
— Давай після зміни, — втомлено відповідає Френк, знімаючи з себе зіпсований верхній медичний одяг. Він відчуває на собі ображений погляд Мел і в нього просто немає сил на це зараз. Але він все одно повертається і, дивлячись їй в очі, запевняє: — Пізніше — обов’язково, добре?
Перла кличе його, та Френк вичікує короткого кивка від Мел і лише тоді біжить повз неї до наступного пацієнта.
Їх “пізніше” наступає вже після зміни, в парку біля лікарні, де Френк та ще декілька людей з їх зміни збираються, щоб випити трохи пива і відпустити цей поганий день. Наближається осінь, і на вулиці вже прохолодно, але Френк сидить в одній футболці, і йому здається, наче з нього йде пара. Колеги не смішно жартують, але він все одно посміхається та час від часу дивиться на Мел, що сидить в протилежній від нього частині групи. Вона тримає в руках пляшку води і киває усьому, що розповідає Донні.
Коли біля Мел звільняється місце, Френк бере ще одну пляшку безалкогольного і сідає поряд з нею: — Довгий день, чи не так?
—Так, — легко погоджується Мел, не дивлячись на нього. — І я не впевнена, що робити. Зазвичай ми йдемо кудись поїсти з Беккою і дивимося фільм, але сьогодні вона залишається в подруги…
Френк розуміє її — йому тепер теж не треба було нікуди поспішати. Нарешті, Мел повертається до нього: — Я рада, що вона така самостійна, але я не була готова залишитись сьогодні наодинці.
— Тому ти сидиш тут, хоча не п’єш пива? — питає Френк і відкриває свою бляшанку. Мел дивиться на це із осудом. Френку навіть трохи смішно з цього, і він питає: — Що не так?
— Я не віддала тобі свій подарунок на рік тверезості. А тепер вже пізно, бо він не пасує до пива.
Френк перестає посміхатись і відповідає: — Ти єдина, хто про це тут пам’ятає. Та не варто було...
Мел киває і відвертається, крутячи в руках пляшку з водою.
— Це щось їстівне? — обережно питає Френк. Поряд із ними знову сміються, але вони не реагують. Мел киває.
— Щось, що не пасує до пива? — Френк робить вигляд, наче задумується. — Щось солодке?
Мел киває декілька разів. Френк дивиться на неї уважно, а потім викидає майже повну пляшку у смітник і тихенько пропонує: — Давай трохи прогуляємося?
— Так, я думаю, це буде краще, ніж сидіти, — погоджується Мел, і, скориставшись тим, що всі слухали якусь історію, вони відходять від групи і прямують вздовж алеї.
Деякий час вони йдуть мовчки. Френк дивиться на ліхтарі, фари авто та іноді на Мел і на те, як світло відбивається в її окулярах.
— Якщо чесно, я не очікував подарунка. Хотілося просто побачити мою улюблену лікарку минулого тижня, але ти поміняла зміну. Думав, розкажеш мені про свої роздуми, — Френк змішує правду та жарти, і Мел підіймає до нього обличчя. Її рот відкритий у маленькому здивованому “о”, і на секунду Френк зависає, просто дивлячись на неї.
— Наша розмова, коли ми чекали на швидку! — згадує вона, і вони сміються.
— То який висновок? — все ще посміхаючись, питає Френк.
— Нема ніякого висновку, — щиро каже Мел. — Я вирішила, що ситуація занадто гіпотетична, щоби заглиблюватися.
Френк знову сміється і відчуває, наче цей день стікає з нього, звільняючи його від своєї важкості.
— Ти не думаєш, що подобаєшся мені? — Френк наче продовжує жартувати, але щось всередині стискається від хвилювання.
— О ні, я знаю, що подобаюсь, — дуже безпосередньо відповідає Мел, наче це щось очевидне, як факт, що надворі вечір, — але не впевнена, наскільки. Тож я вирішила не перейматися цим, поки не буде чогось більш реального.
Мел виглядає задоволеною таким підходом, а от Френк навпаки відчуває, що в нього прискорюється серцебиття, наче зараз він буде працювати з критичним пацієнтом.
— Це ж не флірт, так? — питає він трохи безпомічно.
— Ні, я, — Мел зупиняється і повертається до нього. Обличчя її стає дуже зосередженим, наче й вона роздумує над складною медичною проблемою. Її щоки починають червоніти: — Вибач, я, напевно, щось не те сказала.
— Тобі нема за що вибачатись, — миттєво реагує Френк і витягує руку, щоб торкнутись її ліктя, але зупиняється за сантиметр. — Це я не так сформулював питання.
— Яке питання? — не розуміє Мел, і Френк видихає, підходить до неї трохи ближче. Щось всередині нього радіє, коли вона не відходить, а лише піднімає підборіддя, щоб бачити його обличчя.
— Доктор Кінг, чи погодилась би ти на побачення зі мною, незважаючи на факт, що я твій бос? — питає Френк.
— А ще на такі факти, як, наприклад, що ти старший за мене, маєш двох дітей і є найбажанішим чоловіком у всій лікарні? Це я не беру до уваги розлучення і дисциплінарні провадження, — серйозно відказує Мел.
— Ти права: я звучу як дуже погана ідея, — Френк сміється, але йому зовсім не весело.
— Я думала написати список із “за” та “проти”, але поки ситуація залишалася гіпотетичною, я вирішила її не розглядати, — твердо відказує вона.
— А тепер? — Френк вирішує вже довести цю “ситуацію” до абсурду.
— А тепер я розумію, що мені не потрібен ніякий список. Я відповідь знаю і так, — і Мел посміхається йому, наче її відповідь вичерпна і не потребує пояснень. Але Френк мовчить, і вона нарешті додає: — Так, звичайно, так.
Вони знову сміються, і Френк нарешті торкається руки Мел, і вона виглядає зовсім не проти.
— Добре, добре, — Френк не може перестати посміхатися, — тоді організуємо щось наступного тижня?
Мел киває, сама бере його під руку і веде парком далі. Повз них проїздить швидка, та вони не звертають на неї увагу.
— Почекай, а як щодо мого подарунку? — знову допитується Френк.
— Я приготую тобі новий. Випічка завжди смакує краще свіжою...
— Ти спекла щось спеціально для мене? Це щось новеньке.
— Там ціла концепція, — каже Мел, — але я розкажу, вже як буду віддавати.
— Звичайно, у тебе не може бути чогось непродуманого, — погоджується Френк.
І вони продовжили йти парком, забувши і про колег, і про пізній час. Температура повітря впала ще нижче, але Френку так само було добре у футболці. Насправді, йому було найкраще за увесь час його повернення на роботу.