Work Text:
Меґумі морщить носа – важкі краплі дощу падають на плечі, руки, ноги, спину, мочать волосся, течуть за комір і невимовно дратують. Так само, як і машини, які голосно в'їжджають в калюжі й обливають брудною водою. Так само, як і до скрипу в зубах веселий і задоволений Юджі, що по-дитячому безтурботно стрибає по мокрому асфальту у своїх яскраво-червоних гумовичках (і де він тільки їх відкопав?)
Фушіґуро міцніше стис ручку парасольки і стоїчно йшов за Ітадорі, намагаючись поспіти за його швидким темпом. З такої короткої відстані були помітні темні родимки на шиї та плечах Юджі, які не були закриті футболкою. Краплі дратівливо ковзали по засмаглій шкірі, ніби з'єднуючи ці самі родимки у сузір'я, і зникали десь за коміром. Юджі різко спинився і повернувся обличчям до Фушіґуро. Перед очима мелькнув недолугий малюнок зі Спайдерменом на футболці Ітадорі, і Меґумі ледь не вписався від несподіванки лобом в чужий ніс. Зате тепер він чітко бачив усі вицвілі веснянки на носі і щоках Юджі, ніби хто пожартував і бризнув фарбою. Карі очі зухвало загорілись вогником, і Фушіґуро вже навіть встиг в думках пошкодувати про те, що взагалі погодився кудись іти з цим придурком.
– Фу-ші-ґу-ро, – бісить, як завжди промовляє його прізвище по складах, розтягуючи голосні, – чого ти такий злюка?
– Вибач? – З помітним здивуванням у голосі спитав Меґумі, намагаючись прочитати нечитабельний вираз обличчя Ітадорі. От і зрозумій: серйозно він зараз, чи знову дурня клеїть. – Ти буквально витягнув мене гуляти в таку зливу, і зараз питаєш чому я злюсь?
– Це не просто прогулянка! – Юджі ображено надув губи, мов малюк, якому мама не купила цяцьку.
– Так, це тупа прогулянка під ще більш тупим дощем із придурошним однокласником, – прошипів Фушіґуро, стискаючи ручку багатостраждальної парасольки, аж поки кісточки його рук не побіліли. – Я б зараз сидів удома і дивився щось, пив какао або займався будь-чим в теплі і комфорті.
Ітадорі фиркнув і склав руки на грудях.
– Це, щоб ти знав, взагалі-то мало бути побачення, але оскільки ти гівнюк, то на Спайдермена підеш сам, – і Юджі закрокував у протилежну від, як виявилося, кінотеатру сторону, гордо піднявши голову.
А Меґумі закляк на місці, все ще стискаючи в руці парасольку. У голові червоним мигало «error 404», а у горлі боляче задерло.
І тільки тоді, коли маленька постать Юджі обернулась назад перед тим, як завернути за ріг вулиці, тільки тоді Меґумі кинув парасольку і зірвався на біг. Вода голосно хлюпала під ногами, футболка була наскрізь мокра, хоч викручуй її, а щоки розчервонілись від бігу. Чи не від бігу, коли Фушіґуро нарешті наздогнав Ітадорі, і, відкинувши свою гордість, налетів на нього зі спини і обійняв.
Вони обоє стояли зараз у якомусь перевулку, засапані і мокрі, червоні від бігу і сорому, і обіймались. Людей навколо не було, тож єдиним свідком стали липнева злива і кіт, що сидів на сміттєвому баку.
– Дурень, – тихо прошепотів Меґумі, тикаючись вологим обличчям у теплу спину Ітадорі.
– Ти теж дурень, – так само пошепки відповів Юджі і стис долоню Фушіґуро.