Work Text:
Ранкове повітря холодне і пропахле димом.
Хітч постійно переконує Енні, що вона теж жайворонок, однак ніколи не прокидається раніше за Леонгарт - і це не було проблемою, поки Енні не зрозуміла, як важко їй покидати ліжко і розпочинати щоденну рутину, коли вона спиною відчуває тепло чужого тіла. Годинник показує п’ять по п’ятій, Енні вже встигла запізнитись на пробіжку. Ще трохи, і пропустить ранкові процедури. Можливо, затримається на сніданок.
Хітч тихо дихає Енні в шию, її рука спочиває на чужих ребрах під футболкою. Енні раптово згадує, що це неділя. Поспішати немає куди - жодна з них за графіком не бере участі у патрулюванні. Енні подобаються такі дні, хоча вона досі не може звикнути до того, що їй дозволено хоч іноді розпоряджатись своїм часом. Хітч притискається ближче до неї, коли крізь сон чує, як десь у небі гримить. Енні насправді тішить те, що день починається зі зливи, - якби він був теплим і сухим, Хітч намагалася б її кудись витягнути.
Енні не хоче нікуди йти. Вона знає, що не має багато часу - не каже, що достатньо, тому що не може бути достатньо, поки йдеться про Хітч. Ці відчуття для неї зовсім нові, але іноді починає здаватись, наче прокидатись в одному ліжку зі своєю сусідкою для неї так само природньо, як дихати. Ніби це саме те, що їй судилося робити на цьому острові.
Розглядаючи спокійне обличчя Хітч, Леонгарт думає про те, яким могло бути їхнє життя за відсутності титанів. Вони могли б ніколи не зустрітись - а могли побачитись випадково на поромі, прямуючи через океан. Енні впевнена, Хітч сподобалося б у Марлії, їй би пасували розкішні сукні чи дорогі костюми замість уніформи королівської поліції. Їй би пасували прогулянки узбережжям, букети квітів, що продавали на невеликих ринках. Можливо, у цьому житті знайшлося б місце і для них, якби вони не були приречені боротись за своє існування.Енні відчуває, як стискається у грудях, коли їй згадуються події, про які Хітч не відомо. Кохання її життя не знає скільки крові на руках Енні Леонгарт і зовсім не підозрює яку страшну таємницю вона приховує. Коли Хітч питає звідки цей шрам на середньому пальці, Енні вигадує історію про необережне поводження з обладнанням під час навчання у тренувальному таборі. Сталевий перстень із голкою, що висувається, захований глибоко у її шафі.
Енні повертається на бік, опиняючись із Хітч обличчям до обличчя. Сусідка досі спить. Її рука, яка тепер не має на чому лежати, сповзає донизу - Енні знаходить її на дотик під ковдрою і повертає назад. Хітч слухняно підтягує її до себе. Енні подобається невимушеність чужих рухів. Енні подобається, що вона починає довіряти комусь достатньо для того, щоб підпускати так близько. М’яке волосся Хітч лоскоче її обличчя, коли вона нахиляє голову достатньо зручно для того, щоб поцілувати дівчину, тому Енні прибирає його - обережно, щоб не розбудити. Зрештою, те, що станеться потім, хоч і може, та не має впливати на зараз - у цю мить Енні не солдат, навчений смиренності. У світі, де їй зовсім нічого не належить, вона вперше отримує свободу діяти: Хітч втамовує її спрагу.
- Енні, - сонно мовить Хітч. Вона посміхається, коли Енні цілує її шию. - Гей, ти не спиш... яка година?
- П’ята ранку.
- Йди ти... давай спати, Енні, - просить Хітч. - Ще дві годинки, будь ласка...
- Спи, - шепоче Леонгарт, вмощуючись у обіймах. За мить зітхає: - Поцілуй мене.
Хітч доводиться змиритись: вона знає у чому справа. Енні іноді робить це - сумнівається у тому, що проживає момент насправді. Щоправда, вона ніколи не пояснює чому.
- Гаразд. Іди до мене.
Губи Хітч теплі і справжні, її пальці залишають справжні червоні плями на шкірі під футболкою Леонгарт - майже обпікають. Та якби Енні могла, вона лишила б ці сліди собі назавжди, щоб вони слугували нагадуванням про те, що її коротке життя не було марним.
- Енні, ти плачеш?
- Це дощ.
- Будемо спати?
- М-м.
Енні знає, що Хітч не зможе їй пробачити.