Work Text:
Я могла зрозуміти, до чого все йде ще того дня, коли показувала малій Пеппі, як метати ножі, і спостерігала за розмовою Етти і Олівера біля ріки. Вони були далеко, тож слів я не чула. Вони не сперечались, але з їхніх напружених поз я могла зрозуміти, що розмова була непростою. Говорив здебільшого Олівер, а Етта слухала та іноді кивала. Це був такий приємний день. Повітря вже було ледь теплим, але ще не спекотним. Прохолодний вітерець гуляв між деревами. Пташки співали, сонячне світло відбивалось на воді. Етта кивнула востаннє, розвернулась і попрямувала додому. Проходячи повз нас, вона зиркнула на мене так люто. Але я не звернула на це уваги — ми не ладнали і до того, як стали сестрами, а після того тим паче. Насправді було щось ще у виразі її обличчя, але яке мені було діло до її пики? Все стало на свої місця дуже скоро. Ввечері того ж дня.
Я ніколи не любила вечері у родинному колі, і ця не змусила мене змінити думку. Батько сидів в голові стола, напроти нього — мачуха. Колись вона була моєю тіткою, але після одного невдалого повстання стала мачухою. Праворуч від неї — Етта, а ліворуч — Пеппі. Я займала місце між найменшою сестрою і батьком.
— Пенелопо, тримай спину рівно, — повсякчас повчала мачуха Пеппі. — Прибери лікті зі столу.
Я ліниво перекочувала горошини тарілкою і спостерігала, як з кожним зауваженням Пеппі все більше переймає мою нелюбов до сімейних посиденьок. Мені це здавалось сміховинним, адже моя рідна мати нагадувала про манери хіба що у крайніх випадках, а мачуха зазвичай не ризикувала робити мені зауважень. Я поглянула на Етту. Вона виструнчилась на своєму стільці і елегантно відрізала шматочок м'яса. Справжня леді. Може, і є якась користь із тих повчань.
— Тіллі, ти одружишся з Олівером, — промовив батько так просто, ніби просив передати сіль.
Етта геть не елегантно дзенькнула виделкою об тарілку. Я повільно повернула голову в бік батька. Може, мені почулось?
— Його підтримує молодь, він вправний маг. Тому якщо ми хочемо зберегти владу у нашій родині, цей шлюб — необхідність.
Не почулося. Я не стала зауважувати, що мені геть не цікаво зберігати владу на клаптику землі, що нам подарував батько Ашера після того, як ми втратили все. І що взагалі-то інша його дочка, хоч і не зовсім рідна, є кращою кандидатурою. Зрештою мене не питали. Я знову перевела погляд на Етту. Ну, принаймні на цей раз її почуття до мене виправдані.
— Я розумію, що зараз тобі хочеться іншого. Але ти не зможеш вічно бігати болотами, вишукуючи жаб-терористів. Рано чи пізно тобі доведеться припинити тікати і стати до своїх обов'язків, — провадив далі батько. Я намагалась дихати рівно. Лють пекла горло. Однак якби я почала доводити, якою серйозною і важливою є моя діяльність, виглядала б у його очах вередливою дитиною.
— Можливо, Олівер не дуже зрадіє, почувши про твій план, — замість цього відповіла я. Етта так міцно схопилась за ножа, що у неї побіліли кісточки пальців.
— У політиці нема почуттів. Тільки інтереси, — прохолодно відповів батько.
— Зрозуміло, — я не помітила, як перетворила всі горошини у своїй тарілці на пюре.
Тиша стала такою напруженою. Здавалось, зробиш надто різкий рух — вона лусне, вдаривши по носу. Вставати з-за столу без дозволу батька не можна було. Етта намагалась пропалити у мені дірку поглядом. Пеппі втупилась у свою тарілку. Навіть мачуха перестала робити їй зауваження.
Як тільки вечеря була завершена, я підірвалась зі столу. Надто різко, щоб це було не підозрілим. Може, рано чи пізно мені і доведеться припинити тікати, але станеться це не сьогодні. Я не стала забирати речі. Раптом у когось виникне бажання мене зупинити. Просто вийшла з дому і попрямувала за конем. Надвечір похолодало. Небо затяглось хмарами. Все йшло добре, я вже майже виїхала з містечка, коли мене наздогнав голос.
— Ти кудись їдеш? — здивовано спитав Олівер. От лайно.
— Термінові справи у столиці. Повернусь за кілька днів… напевно, — я намагалась змусити себе звучати невимушено.
— Я просто хотів з тобою поговорити, — промовив він. Виглядало, ніби він готувався до цієї розмови, але вона вже йшла не за його планом.
— Звісно, — мені довелось спішитись.
— Хотів сказати… Я знаю, ти цього не хочеш, але я буду тобі добрим чоловіком. Обіцяю, — Олівер вимовив це так урочисто, ніби ми вже були на церемонії.
— Хіба ти цього хочеш? — спитала я втомлено. — Я бачила вас з Еттою вдень…
— З нею покінчено, — відповів хлопець твердо. — Я налаштований серйозно, Тіллі.
— Он як, — я спробувала поглянути на Олівера по-новому, як на майбутнього чоловіка. Він був вищий від мене, широкоплечий, каштанове волосся, карі очі. Насправді гарний, але це ті самі карі очі, що спостерігали, як зграя його хлопців намагалась мене втопити, коли мені було сім. — Коли ми були дітьми, якби тоді хтось сказав, що ми одружимось, я б розсміялась, — я намагалась віджартуватись, щоб мати нарешті змогу втекти подалі.
Якщо це читає людина хоч трохи розсудлива, у неї могла б виникнути думка, що я поводжусь безглуздо. Від деяких речей втекти неможливо, вони так чи інакше наздоженуть, і я дійсно не можу все життя ховатись від власної родини, щоб уникнути шлюбу. Так і є. На своє виправдання скажу, що я насправді можу ховатись від своєї родини все життя. Але тоді я потребувала часу і простору. Батько не питав моєї думку, тож сперечатися я не могла. Однак вихід з цієї ситуації точно існував, просто я його ще не знайшла.
Столиці я дісталась вночі наступного дня. Місто вже спало, де-не-де виводили свої пісні цвіркуни, місячне світло заливало вулиці. Якби хтось визирнув у вікно, відразу помітив би мене, але я не мала потреби ховатись. В такий час до короля б мене не пустили, тож я зайшла в його спальню через покої королеви, обійшовши охорону. Я казала йому, щоб виставив охорону і там, але він так цього і не зробив. Я не видала жодного звуку. Кімната була мені так добре знайомою, і маршрут був прокладений ще дуже давно. Ашер спав у своєму комічно гігантському ліжку. Я не хотіла його будити. Але кожного разу, коли я приходила до нього вночі, мене лякало, який він вразливий в такі моменти. Тож мені захотілось торкнутись його. Прокинься. Не розслабляйся. Іноді я так і робила. Але в той раз вирішила сісти у крісло і почекати, коли він прокинеться.
Аж раптом Ашер схопив мене за руку і потягнув вниз. Я не очікувала на напад, тож полетіла просто на нього. Кілька хвилин крутанини закінчились тим, що я заплуталась у ковдрі. Ашер притис мене до ліжка. От тобі і не розслабляйся.
— Я чув твоє дихання, — прошепотів він, відпустив мене, впав на подушки поряд.
— Батько хоче видати мене заміж.
— За кого?
— Олі.
— Він став таким обережним, — зауважив Ашер. — Міг би влаштувати шлюб із принцем Трістаном, ти стала б королевою, а він би отримав назад свої землі.
— Не хочу заміж. Ні за кого, — щось у голосі зрадило мене.
— Але ж ти не відмовилась? — спитав він.
— Ні.
— У такому разі можу запропонувати тобі відволіктись від своїх шлюбних проблем на мої, — з награною веселістю відповів Ашер.
За час моєї відсутності у столиці багато чого помінялось. Зокрема кількість жінок при дворі. Як тільки шок від вдалого перевороту відійшов на другий план, деякі піддані побачили вікно можливостей і почали намагатись прилаштувати своїх дочок і сестер при дворі нового молодого короля. В захваті від цього був тільки Майло, старший брат Ашера. Іншим же це тільки додало роботи.
— Що це за поклон? Ти що, не можеш присісти нижче? — я знайшла собі заняття вже наступного ранку.
Сонячні промені проривались у тронну залу крізь високі вузькі вікна.
— Це Каміла, донька одного з найбагатших торговців, — повідомила мені Нова, старша сестра Ашера, звіряючись зі списком.
— Камелія, — виправила тендітна білявка, що підходила наступною.
— Якщо принцеса скаже, будеш хоч Камілою, хоч Кариною, — огризнулась я на дівчину.
Я розкинулась на троні Ашера і оглядала натовп дівчат. Ми з Новою тренували їх, щоб вони могли представитись королю і не зганьбити себе, свої родини і весь двір.
— Це безнадійно, — стишеним голосом звернулась я до Нови.
— Безнадійно чи ні, а скоро бал. Ми маємо або навчити їх хоч чомусь, або повернути додому, — зауважила та.
— Чули, що сказала Її Королівська Високість? Ви всі поїдете додому, якщо не можете не зганьбитись кожного разу, як відкриваєте рота.
Може, я просто зганяла злість на бідолашних дівчатах, а може, мене просто надто суворо виховували, але вони дратували мене просто нестерпно. Я втішалась тим, що насправді моя робота полягала не в дружбі з ними. Я мала перевірити, чи безпечно підпускати їх до Ашера. Ми мали багато ворогів, а я мала знати про них все.
Пообіді дівчата сиділи в садку і мило щебетали про якісь абсолютно беззмістовні теми. Звісно, було б дивно, якби вони переповідали одна одній плани таємної змови. Я могла б заплатити комусь зі слуг, і мені передали б усі розмови слово в слово. Але одна з цих дівчат, можливо, стане королевою, тож я хотіла придивитись до них уважніше, тому трималась біля охорони, вдаючи, ніби займаюсь чимось важливим.
— Леді Оттіліє, — звернулась до мене Камелія. За її спиною гурт дівчат продовжував розмову, ніби і не помітили її відсутності. Я роззирнулась, перевіряючи, чи нема поряд когось більш схожого на леді, до кого могла б звернутись дівчина. Але її цікаві сірі очі пожирали саме мене. — Я знаю, навіщо ви тут, — поділилась вона, переконавшись, що я слухаю. — І я хочу вам допомогти.
— Невже? — скептично запитала я.
— Вам потрібна інформація про нас, — змовницьки зашепотіла дівчина. — Я можу бути вашими очами і вухами серед них.
— О, і що ж ти хочеш натомість? — спитала я майже серйозно.
— Я знаю, що ви з королем давно знайомі, у вас… близькі стосунки. Було б чудово, якби ви скористались своїм впливом, щоб допомогти йому обрати в пару дівчину, яка підходила б йому якнайкраще, — посміхнулась Каміла.
— Ваша турбота про щастя короля викликає захоплення, — мені майнула думка завербувати кожну з дівчат, потім нацькувати одна на одну, а потім спостерігати, але довелось відмовитись. Однак, якщо Каміла вже схотіла погратись в шпигунку, у мене не було причин їй перешкоджати.
Не минуло й трьох днів, як я знала про кожну дівчину достатньо, щоб завести теку. Ми з Ашером повісили їхні мініатюри на стіні в його кабінеті, і я розповіла йому про кожну, щоб йому не довелося спілкуватись із ними. На диво, Камелія виявилась настільки корисною, що я вирішила називати її ім'я правильно. І якби не її походження, я б, можливо, дійсно спробувала просувати її кандидатуру. На жаль, дочки купців, навіть дуже багатих, королевами не стають, але я все одно попрохала Ашера запросити її на танець під час балу.
Якщо на цьому моменті вам здалось, що ви розібрались у дійових особах, представляю вам нових: Елоді і Уна. Перша була дочкою дуже впливового васала, який до тож був прихильний попередньому королю. Вона трималась на відстані від інших дівчат, але дуже наполегливо намагалась подружитись зі мною, Новою та іншими людьми Ашера. До того ж її минуле викликало питання.
Уна ж цікава тим, що коли я зайшла до Майло, щоб повідомити про свої підозри, застала її в його ліжку. На мої стосунки з Майло позитивним чином це не вплинуло. Між балами і розслідуваннями мені приходили листи від батька та Олівера. Вони просили, наполягали, вмовляли і наказували мені повернутись. І у мене виходило їх ігнорувати, аж поки Олі не з'явився у столиці власною персоною, щоб вмовити мене взятись за голову. Тоді ігнорувати його стало складніше, але я все ще намагалась виграти час. Довелось, проводити більше часу за містом. На щастя, на той момент потепліло вже достатньо, щоб можна було купатись в озері. Але з кожним днем відчуття, ніби навколо мене стискаються лещата пастки, посилювалось. А всередині назрівав страх.
— Я знав, що знайду тебе тут, — гукнув мені Ашер. Я купалась в озері, а він стояв на поверхні води. Це була його магічна стихія.
— Прийшов підглянути, як я купаюсь? — посміхнулась я, підпливаючи ближче.
— Не одній тобі треба десь ховатись від шлюбних пропозицій, — він нахилився над водою. Я пірнула, проплила під водою до нього, випірнуда і потягнула в озеро прямо в одязі.
Звісно, вода виштовхнула його майже відразу, не даючи потонуту. Я все ще трималась за його шию, коли ми випірнули. Він спробував вилізти з води, але я потягнула його назад.
— Ні, залишся, — попрохала майже жалібно, притиснулась до його спини.
— Вода холодна, Тіллі, — відповів він. — А нам не можна залишатись на самоті у такій… ти знаєш.
Я зітхнула і відпустила його шию, попливла до берега, вийшла з води. Ашер розглядав поверхню води, щоб не дивитись на моє голе тіло.
— Я розпалю багаття, щоб ми могли зігрітись. Приєднуйся… як будеш готовий.
Вогонь привітно потріскував. Сонце наближалось до горизонту. Мій одяг лишився сухим, тож я була готова повертатись у місто. Однак, якби король з'явився у столиці голий до нитки, це було б дивно. Тож він сидів перед багаттям у самій білизні, чекаючи, коли одяг просохне.
— Коли ти залишиш нас на цей раз? — спитав він. — Адже ти ховалась від Олівера, — пояснив він у відповідь на мій питальний погляд.
— Не знаю. Якщо я поїду зараз, це стане його романтичною пригодою — дістати мене на іншому кінці світу, привезти додому і зачинити у клітці, — я розворушила гілки у багатті паличкою.
— Не існує такої клітки, з якої ти не втечеш. Я можу його зрозуміти. Іноді я мрію про день, коли ти вирішиш лишитись тут. Хіба це так погано? — багаття освітило сумну посмішку на обличчі Ашера.
— Сидячі на місці я свою землю не поверну.
— У тебе було б все, чого ти забажала б, і тут.
— Ні, Ашере, тут ми маємо владу з доброї волі твого батька, а там є те, що належить мені по праву. І я це заберу.
— А Олівер…
— Він хоче мене контролювати. І скоро йому увірветься терпець, і він спробує зробити це силою.
Моє передбачення збулось буквально і швидше, ніж я думала.
— Де ви були? — Олівер чекав на нас у внутрішньому дворі фортеці.
— Купались на озері, — відповіла я. Він уважно оглянув нас.
— Ваш одяг сухий, а запасного у вас нема, — зауважив він, підходячи ближче.
— Що з того? — спитала я.
— Скільки це ще триватиме, Тіллі? — він стиснув зуби, намагаючись втамувати гнів. — Ти ганьбиш себе, свого батька і мене.
— Що з того, Олівере? — спитала я з викликом. І він мене вдарив. Його долоня торкнулась моєї щоки. А я побачила світ навколо неймовірно чітко. — Ми повертаємось додому.
— Ми повертаємось додому, — повторила я, взявши його за передпліччя. Він смикнувся, але я тримала міцно. — Але наступний раз, коли ти вирішиш, що можеш торкнутись мене, стане останнім, коли ти побачиш свою руку, Олівере.
Наступного дня, коли ми рушили додому, на руці Олівера вже почали з'являтись пухирі. Він заздалегідь знав, що моя стихія — вогонь, тож міг би передбачити такий розвиток подій. Втім мого батька наша маленька бійка не хвилювала. Він здавався задоволений моїм поверненням. Мачуха вже готувала весілля.
— Твої батьки одружились теж не від великого кохання. Це був політичний союз, але зрештою з них вийшла хороша пара, — сказала вона мені якось.
— Мені завжди було цікаво, як мій батько став герцогом, якщо він був молодшим з братів. Хіба їхні батьки не мали б запропонувати цей шлюб дядьку?
— Вони пропонували. Але твій батько з тих, хто пожертвує власними почуттями заради герцогства. А мій покійний чоловік був з тих, хто пожертвує герцогством заради коханої, — відповіла вона, явно пишаючись такою відповіддю.
Зрештою я поміняла своє ставлення до сімейних вечерь. Сталося це того дня, коли мачуха щебетала про сукні на моє весілля.
— А я хочу фіалкову сукню, — повідомила Пеппі.
— Сядь на місце, — наказала їй мати.
— З пишними рукавами! — не вгавала дівчинка. — А які рукава хочеш ти, Тіллі?
— Весілля не буде, — відповіла я.
Тиша каменем впала на їдальню. Я закинула останню горошину до рота і встала з-за столу. Ашер відіслав своїх потенційних наречених, звісно, не відразу. Але за місяць в фортеці стало значно спокійніше.