Work Text:
Більше ніж Лайлу Марінет ненавиділа тільки себе.
Біжучи по сходах вгору, Марінет не чула власних кроків.
— Марінет, не роби цього! — Лайла крикнула вслід й схопилася за поручень, переводячи дихання.
Опинившись на даху, холодне повітря наповнило Марінет легені. Небо, чорне від метеликів, закривало хмарами сонце.
Це була її помилка.
— Усе скінчено, — Марінет прошепотіла, її голос здригався від сліз. Охопивши руками коліна, вона сидить на краю будівлі.
— Але ти ще можеш усе виправити, — Лайла сказала, опустивши руку Марінет на плече, — Ледібаг може.
Марінет ледь здригнулася. Лайла лагідно примружила очі, не відриваючи погляду від неї.
— Ти помиляєшся, — Марінет сказала і метелик присів їй на палець, грайливо струснувши чорними крильцями.
Було б так легко скликати злодіїв сюди, змусити Марінет розкаятись. Але щось надлюдське було в тому, як вона опиралась. Лайлі не залишалося нічого іншого, як сидіти поруч, пестячи Марінет рукою по спині, й насолоджуватися моментом.
Пригорнувшись до Лайли ближче, Марінет підвела погляд на небо.
— Як ти думаєш, скільки сил у бражника пішло на це?
— Повір, це зайняло менше дня.
Марінет слабо усміхнулась у відповідь.
— Зроби мені послугу, — вона сказала, підводячись. — Перш ніж я віддам тобі талісман, скажи мені правду.
Лайла кивнула, беручи руку Марінет у свою. Повільно прогулюючись разом по даху, вони довго мовчали.
— Яке бажання ти загадаєш? — Марінет спитала.
Лайла зупинилась, серце забилось у вухах.
— Це дурне запитання, — вона видавила з себе сміх, відвівши погляд в підлогу.
— І все ж?
— Я загадаю, щоб талісманів більше ніколи не існувало.
Марінет нахилила голову набік, очікуючи продовження.
— Не буде більше Ледібаг і Кота Нуара… Не буде лиходіїв й жертв.
— А як щодо тебе? Як зміниться твоє життя?
— Я буду вільна, Марінет. Я буду вільна від тебе.
Лайла стиснула руку Марінет сильніше, коли вони обидві підійшли до краю будівлі.
— Так само як і ти будеш вільна від Адріана.
— Я не розумію, що ти маєш на увазі…
Марінет затримала погляд у Лайли на губах в очікуванні слів, та вони застигли.
— Я люблю тебе, Марінет. І буду закохана у тебе до твоєї останньої брехні.
— Яка це? — Марінет нахмурилась, намагаючись загадати.
Замість відповіді Лайла зняла талісман й передала його до рук Марінет.
— Ти усе виправиш — Лайла сказала.
— Але, але… — Марінет замовкла, відчувши палець на своїх губах.
— Найбільшою моєю приємністю було знати справжню тебе, Ледібаг.
Відійшовши убік, Лайла глянула униз.
Вона зробила крок уперед.
Більше ніж Марінет Лайла ненавиділа тільки себе.
— Лайла, не роби цього! — Марінет крикнула, кидаючись слідом за нею. Чорна стіна заступила очі. Перекинувши Лайлу собі на плечі у польоті, Марінет перетворилась на монарха.
Приземлившись, з очей Марінет зірвалися сльози, коли вона відчула серцебиття Лайли поруч.
Перш ніж відмовитись від акуми й забути усе, вона затягує свою колишню суперницю у повільний і солоний від сліз поцілунок.