Chapter Text
— Реджі!
Голос Джеймса було чутно на весь коридор і Регулус швидко обертається, спокійно дивлячись на хлопця та спостерігаючи, як той спішив до нього
— Регулус, — вже за звичкою поправляє він, прекрасно знаючи, що сенсу від цього не буде. І він був правий: Поттер повністю пропустив це повз вуха, — Тобі щось треба чи ти просто вирішив витратити мій час?
І от перед ним була занятна картина — Джеймс Поттер, котрого всі знають, як впевненого та.. ну, впевненого, розумієте? зараз невпевнено відвів погляд в сторону, розминаючи шию. Блек звужує очі, очікуючи.
А Джеймс стояв. Просто стояв. Слова застрягли десь в горлі, а ноги приросли до підлоги. Це він ще забув згадати про руки, які тряслись, але їх він сховав в карман мантії, щоб Реджі не бачив.
Джеймс вже останній тиждень думав про те щоб підійти та розповісти Регулусу про свої почуття. Це максимально безглуздого, він знає, але мовчати в нього вже просто не було сил. Хотілося, щоб цей маленький Блек знав наскільки прописався в його думках, наскільки часто Джеймс про нього думає. І Поттер за цей час встиг пройти всі стадії прийняття зі свого боку та всі стадії проклять зі сторони Реджа.
Він не здивується, якщо в нього полетить якесь закляття. Не здивується, якщо його пошлють. Але йому буде просто легше від того, що Реджі буде знати. Але так хотілося, щоб відповіли йому взаємністю.. І хоча обидва робили вигляд, що нічого не відбувається, але вони знали, що регулус вже давно почав підпускати Джеймса ближче ніж треба.
— Поттер?
Джеймс переводить на нього погляд і..
— ТименіподобаєшсяРеджі, — скоромовкою проговорив Джеймс і відвести погляд вже не зміг. Він очікував будь-які емоції на чужому обличчі. Очікував будь-чого.. окрім болю. Болю!? Регулус скривився, ніби намагаючись приховувати частину власних почуттів, — Редж?
Блек повільно підійшов до нього, але не встиг Джеймс і слова сказати, як палочка вже сильно притискували до його шиї. Він смикнувся і палочка прослідкувала рух його дії.
— Підійдеш ще раз до мене, Поттер, і ти труп.
І стільки ненависті було в чужих очах, що Джеймс справді вже пожалкував про свої слова. Але з цією ненавистю разом було щось ще, що до кінця зрозуміти не виходило. Біль? А чому біль? Що було не так в його словах!?
— Редж.
— Регулус, Поттер. Запамʼятай нарешті, — і з цими словами він розвернувся та пішов подалі від Поттера, а Джеймс стояв один в коридорі, відчуваючи, як розбите серце обливається кровʼю
Він же хотів, щоб Рег про це знав? Хотів. Про розбите серце він вчасно не подумав, а виходить треба було.
Джеймс повертається в гостинну через деякий час і одразу стикається із Сіріусом
— Сохатий? — Сіріусу вистачає пару секунд, щоб по одному вигляду зрозуміти хто саме причина такого вигляду, — Реджі? — Джеймс киває, а Сіріус навпаки зітхає, — Ну, Сохатий, а що ти хотів йдучи жартувати над моїм братом рано вранці? Почекав би хоч до вечора. Він ненавидить сьогоднішній день
— Сьогоднішній день?..
— Перше квітня, Сохатий. Ти хіба не для цього так швидко пішов сьогодні з кімнати? Я хотів тебе застерегти, але ти тільки відмахнувся. І це було образливо!! Я як найкраще хотів!
Перше квітня. Перше блять квітня.
Треба. Було. Прислухатися. До. Сіріуса.
Джеймс признався Регулусу в симпатії першого квітня, да? В клятий день сміху? О ні, він це навіть виправити не зможе. Він навіть не сумнівається, що в наступний раз Регуус його просто вбʼє..
Джеймс облажався.
Дуже сильно.