Work Text:
Це була велика помилка, подумав Шікамару. Велика. Він мав би бути відповідальніше. З холодною головою.
Наруто тягнулась до нього відчайдушно, немов він лишився єдиною константою в її житті. Це була тиха істерика, такий відчай, що вона не видавала ні звуку. Її сльози котилися по щоках і шиї, скочувались на шию Шікамару і футболку. Наруто не випускала його з рук і так і повисла на ньому.
Шікамару побачив, як Какаші-сенсей швидкою ходою наближається до них. Наруто нічого не помічала і плакала як дитина. Какаші простягнув було руки, але ніяково опустив.
— Віднесемо її додому, добре?
Не добре, майже сказав він, але, скрипнувши зубами, поніс її.
Шікамару не знав що робити, він ніколи не бачив Наруто в такому розпачі. Він навіть не здогадувався, що вона може так плакати. І хоч він міг зрозуміти її після втрати Асуми-сенсея, але Джірая був для неї більше ніж сенсей. Сім'єю.
— Давай, Наруто, відпусти свого друга на секунду.
Вона замотала головою і схлипнула.
— Наруто, — натиснув Какаші, м'яко тримаючи ту за руки.
Сльози покотились тільки більше, коли Наруто відпустила Шікамару і ледь не впала на підлогу. Сенсей підхопив її і поніс до ліжка. Какаші поглядом дав зрозуміти, щоб Шікамару йшов.
— Інакше вона не заспокоїться, і ти знаєш чому, — тяжко видихнув Какаші. Але Шікамару не знав.
Наруто ніяк не відреагувала, тільки хлюпнула носом, нічого не помічаючи.
Шікамару обернувся наостанок, щоб побачити, що Какаші тримає Наруто на руках як дитину. Можливо, він краще її втішить, ніж Шікамару? Цього він теж не знав, тільки закрив за собою двері щільніше.
Втрати наздоганяли їх одна за одною, і в якийсь момент, стоячи над могилою батька, Шікамару зловив себе на думці, що не відгорював як треба, а тепер навіть не мав на це часу.
— Я в лікарню, ти не проти? — запитав він у матері. Не хотілось лишати її наодинці з темними думками, але він не міг себе нікуди подіти на холодному кладовищі.
— До Наруто, — с посмішкою навіть не спитала вона. — Купи квіти.
— Навіщо? Це ж Наруто.
— Купи і не сперечайся зі мною перед могилою батька.
— Але ж…
Шікамару махнув рукою, з полегшенням відмітивши, що мати тримається набагато краще за нього. Його ж натомість, здається, були готові розірвати на частини втома та невиплакані жалі.
Він купив квіти, ледь витримавши всезнаючу посмішку Іно.
— До Наруто, — теж не спитала вона. — І з квітами.
Її посмішка стала ще більш нестерпніше.
— Мати сказала.
— Авжеж. Просто ділюся, що ще ніхто не купував у мене квіти для Наруто.
— І що мені робити з цією інформацією?
Іно тільки знизила плечима.
— Передай їй привіт, — вона махнула рукою і привітливо, вже з іншою усмішкою, зустріла наступного покупця.
Жовті айстри, здавалось, горіли в його руках. Сонце в оберемку посеред похмурої важкої осені. Недоречні і занадто живі.
Тучі згустилися над головою, і Шікамару поспішив по дахах. Не хотілося стояти в палаті мокрим як жалюгідний пес. По дорозі його зустріла Шізуне, усміхнулась так само огидно як Іно. Шікамару вже вдруге пожалкував, що прислухався до матері.
Він майже відкрив двері, як завмер від крику по ту сторону.
— Ну і хай котиться під три чорти! Після всього, що було, я не хочу його бачити, дай подумати, ха. Та все б життя його більше не бачила!
Шікамару відскочив від дверей якраз вчасно, щоб пропустити розлючену до стиснутих кулаків Сакуру зі сльозами на очах. Він заглянув у палату, щоб побачити як Наруто потягнулась обома руками до обличчя, подивилась на втрачену кінцівку і заплакала.
Наруто не звернула увагу як він зайшов, розшукав вазу в шафі, поставив квіти на тумбу біля ліжка і тільки потім сів поруч на стілець для відвідувачів. Вона продовжувала плакати поки врешті-решт в якийсь момент не стихла. Подивившись на квіти, вона з гикавкою схлипнула ще раз. Перевела погляд на Шікамару. Вся червона, з опухлими очима.
— Дякую, — здивовано вимовила вона, ніби тільки побачила його. — Ох, я тут, — вона знову потягнулась обома руками до обличчя, щоб витерти щоки, але вони знову навернулись на її очах. — Вибач, я зараз.
Щоб не хотіла зробити Наруто, Шікамару не дізнався. Він потягнувся до її лиця, витираючи сльози. Відчув жар долонями і переніс одну до лоба. Температури не було. Хотів спитати чи все гаразд, але очевидно, що нічого гаразд не було.
— Як ти?
Він прибрав долоні з обличчя, натомість взяв її за руку, погладжуючи великим пальцем. Просто здалося правильним. Наруто слідкувала за рухом його пальця й більше не плакала, і це було важливо.
— Краще, ніж здається. Правда. Просто Сакура зі своїм Саске, — вона підняла скалічену руку, мабуть, за звичкою в бажанні махнути, але, цикнувши, опустила її. — Та пішли вони обидвоє взагалі.
Вона не зводила очей з їх долонь, і Шікамару сів на ліжко, щоб не тягнутися до її руки так незручно. Він не знав, що казати. Не знав, як втішати людину від будь-якої втрати. Минулого разу він довів Наруто до істерики. Єдине що він знав, так це як важливо для Наруто, щоб хтось був поруч.
На вулиці починалася справжня злива, і Шікамару поспішив закрити вікно, залишаючи їх наодинці з приглушеним дверима шумом лікарні. Наруто чекала на нього, простягнувши ліву руку.
— Ще.
І Шікамару підкорився.