Work Text:
– Час обирати Короля і Королеву!
Квітень дарував багатонадійні сонячні дні й пронизливі до кісток вітряні ночі. Повітря ще не було таким густим, як у липні, але пахощі квітів затоплювали легені, і здавалося, що всередині хвилями здіймалося ціле море, а не повітря. І в свою останню ніч квітень ніби принишк в очікуванні.
Заборонений ліс відчувався надзвичайно мирним сьогодні — чи то через накладені чари, чи то через загальний настрій Белтейну. Величезне вогнище посеред прихованої стародавніми дубами галявини, хмільний сміх, змовницький шепіт десь за спиною і шалені танці під музику, яка линула невідомо звідки.
Герміона насолоджувалася давно забутим почуттям свободи та вже зовсім не звертала уваги на Ентоні Ґольдштейна, який, мабуть єдиний, намагався дотриматися бодай приблизного порядку обрядів. Юнацтво навколо вогнища ледь трималося купи – хтось постійно намагався втекти у тінь дерев, щоб вкрасти поцілунок або принести ще одну пляшку алкоголю. Герміона пообіцяла собі залишатися тверезою, бо на її плечах безпека інших – староста школи як-ніяк, але п’яніти від атмосфери і танців – чому б і так.
Підхоплена натовпом, Герміона танцювала навколо вогнища, озиралася на друзів і ловила їхні посмішки. Кілька разів її очі ковзнули по замисленому Мелфою, який виглядав дуже чудернацько без свого незмінного костюму – сорочка з закоченими рукавами дуже йому пасувала, як і розстібнуті верхні ґудзики. Вона так задивилася, що ледь не врізалася в Невіла, який трохи незграбно її спіймав і попросив бути обережною. Коли Герміона знову подивилася туди, де сидів Мелфой – її зустріла пустка.
- Не втрачай пильності, Ґрейнджер, - пролунало зовсім поруч із нею. Герміона підскочила від несподіванки і різко розвернулася – за кілька кроків від неї пройшов Мелфой, якого Тео старанно тягнув до кола. Герміона насупилася і склала руки на грудях, але у відповідь на її незадоволення Мелфой демонстративно подивився на її груди у вирізі сукні, повністю знецінюючи її позу. Він робив так увесь цей рік – двозначні погляди, гострі коментарі з натяками, але завжди на відстані, змушуючи її постійно триматися сторожко відносно нього. І Герміона на свої кучеряву голову прийняла правила гри, відповідаючи в тон, а часом навмисно підходячи занадто близько. Їм не можна бути поруч – напругу можна було різати ножем. Але Герміона дивно тішилась цим відчуттям, яке слугувало нагадуванням, що в житті є ще щось, окрім війни.
За гомоном було важко розчути слова нашепту, складеного ще кельтськими друїдами, які Герміона з Ентоні розбирали всі вихідні. З кожним наспівом хриплуватого голосу вогонь підіймався все вище і вище, від чого всі навколо захоплено закричали. Варто було наспіву перерватися, як полум’ я потягнулося до Мелфоя, який стояв осторонь і спостерігав за святом. Він здивовано відступив і вже збирався втекти, бо хто зна, чи не був це родич зложару, але не встиг. Мелфой закричав, коли вогонь поглинув його, і злякана Герміона вже бігла до нього в розхристаній сукні, щоб врятувати.
– Ентоні, ти що, прокляв його? Чи просто спалив? – злякано перепитували з усіх сторін, бо як би хто до Мелфоя не ставився, а наслідків не хотів ніхто – чи варто говорити, що професори не були в курсі про підпільне святкування Белтейну?
– У нас вдома на святкуванні лише вогняний метелик підлітав до травневих короля і королеви, але вогонь ніколи не поглинав людей, – з зусиллям відповів Ентоні. Він шоковано дивився на стовп полум’я, в якому був замкнений Мелфой. – Але вогонь не має нашкодити. Ну, я сподіваюсь.
– Можливо, це через місце – територія замку після битви досі іскрить стародавньою магією, і оговтається лише за деякий час, – замислено проговорила геть протверезіла Герміона. – Але чому вогонь обрав лише короля?
– Може, це теж замок? Хотів знищити одну з причин своїх потрясінь? – Джіні широко посміхнулася, але навіть сп’яніла вона не переставала нагадувати, ким був той Драко Мелфой, з яким за жартом долі їм довелось провчитись разом цілий рік. – Рон би тут вже окремо цей величезний смолоскип обтанцьовував.
– А Гаррі б дуже дивувався, чому ти його так пристрасно не цілуєш, як оце Луну, – відмахнулася Герміона, на що їй тільки показали язика. – Джіні, як у вас святкувався Белтейн?
– Батьки перестали святкувати, коли мама тричі поспіль завагітніла через це «святкування», тому у нас обмежувалося лише салютом в ніч на перше травня, – пирхнула Джіні та сьорбнула щось з непрозорої пляшки. – За традиції треба питати у цього обвугленого поліна, яке все ніяк не перестане палати.
Інші старшокласники продовжили танцювати, зрідка поглядаючи на Ентоні, який вкотре перечитував записи з перекладом.
– Ритуал не може бути завершеним, поки не буде знайдена королева, – нарешті сказав він, оглядаючи натовп, який поступово губив одяг. – Чуєш, а ти у весь алкоголь додала протизаплідне зілля? Ну, так, про всяк випадок, бо магічна демографія за крок до повного відновлення.
– Кожна людина, яка пила бодай щось на вечері – випила протизаплідне, – Герміона усміхнулася кутиком губ. – Як нам знайти королеву?
– Її обирає король, – Ентоні втомлено стиснув перенісся. – Мелфою взагалі люди подобаються? – Герміона лише знизала плечима на його слова. Вона потягнулася за записами та ледь торкнулася руки колеги–старости, як зі швидкістю світла полум’я охопило і її, буквально ілюструючи останній пункт, який назвав Ентоні.
Тепер у вогні їх було двоє.
– Ґрейнджер! Що відбувається?! – Мелфой дивився на неї дикими очима. Він був абсолютно голий, і Герміона мала б зашарітися, але й сама опинилася не в кращому становищі. Обоє стояли за пів кроку одне від одного, І Герміона ухвалила вольове рішення не дивитися нижче підборіддя Мелфоя. Навколо них все ще стояла стіна з вогню, закриваючи від сторонніх очей, але і цих сірих сердитих вистачало з головою.
– Ритуал має бути завершеним, король і королева мають бути обрані, – пробурмотіла вона, суплячись. – Ти маєш сказати, що далі, бо це мій перший в житті Белтейн. А я не так багато змогла знайти у спецфонді.
– А ти знаєш, чому та частина бібліотеки називається спецфондом? – награно невинним голосом спитав Мелфой. – Бо вона не призначена для довгих носів усіляких нишпорок! Салазаре, чому просто не потанцювати навколо багаття і не насолодитися святом. Ні, треба проводити ритуали родючості! Неймовірно, просто неймовірно!
– Ти знав, що ми шукаємо інформацію, то чому не сказав раніше? В книгах не написано, що я стоятиму гола посеред лісу! – обурено примружила очі Герміона. – Як нам звідси вибратися?
– Ти сама сказала, що ритуал має бути завершено, – недобре блиснув очима Мелфой. – Отже, якщо це ритуал, присвячений родючості, який обирає двох осіб протилежної статі, то що ці двоє мають зробити? Давай, Ґрейнджер, ти ж найрозумніша відьма серед однолітків.
– Поцілуватися? – зі слабкою надією в голосі спитала вона.
– Від поцілунків не буває дітей, – Мелфой нахилився до неї майже впритул. – Ти сьогодні не ходила на вечерю – мабуть, попіклувалася про протизаплідне зілля? Бо я не повірю, що ти не враховувала цю можливість, якою б недоторканою ти себе не вважала!
– Мерліне, – прошепотіла Герміона, розуміючи, що вона буквально єдина, хто залишився без запасного плану. – Може, є інший шлях? Я ж тобі навіть не подобаюся!
– Король обирає королеву, хіба не це тобі сказав Ґольдштейн? – ледь чутно прошепотів він їй на вухо.
– Скільки пафосу, – здавалося, що тепер її обличчя палало так само, як і вогонь навколо. – Ти точно впевнений? Чи це твої слизеринські викрутаси?
– В тебе є кращі пропозиції? – Мелфой випростався і склав руки на грудях. Герміона не втрималася і краєм ока зиркнула на чоловічі плечі і таки опустила очі на чужий біцепс. А потім ковзнула поглядом по його грудях, пласкому животу, а потім…. і трошки задивилася.
– Драко Мелфою, ти не зробиш мені боляче, обіцяй!
– Ти гола, без палички і ставиш мені умови? Серйозно? – він майже весело розсміявся.
– Я зараз твою паличку відірву! Почув ме…. – договорити вона не встигла, бо Мелфой поцілував її, з’їдаючи усі незадоволені звуки. А далі вже ніхто з ним особливо не думав.
– А хіба не король і королева мають перші стрибати через багаття? – гмикнула Джіні, зацікавлено спостерігаючи за тим, як парочка поступово проступає у вогні, який вже не виглядав таким диким.
– Може, скажемо їм, що їх вже видно? – Ентоні закусив внутрішню поверхню щоки і ледь схилив голову вбік, з науковим інтересом спостерігаючи самий розпал вступної частини ритуалу.
– Хай розважаються, – махнула рукою Джіні. – Піду шукати Луну – ми будемо перші стрибати.
Джіні вже встигла добігти до іншого краю галявини, коли Ентоні, зиркнувши ще раз на неочікувано хтивих однокласників, пішов відв’язувати Тео Нота від дерева – як він там опинився, Мерлін знає, але на сьогодні сил на здивування у Ентоні не залишилося.
- А наш король голий! – дурним голосом прокричав Тео, до вереску налякавши Герміону, яка одразу сховалася за Мелфоєм.
- Треба було напитися, - втомлено зітхнув Ентоні, і пульнув в «короновану» парочку заклинанням для відводу особливо цікавих очей.
Ніч тільки починалася.