Work Text:
Саунд: The Elephants - Friend
— Б’юся об заклад, що зможу докинути кислокульку до фонтану, — гарячково прошепотів Драко, дивлячись на кам’яну споруду в центрі внутрішнього двору.
— Не бреши, не дістанеш! — вигукнула Герміона, розсміявшись.
Теплий весняний вітер куйовдив її волосся, коли вона сунула до рота ту саму кульку, яку вихопила з його долоні, коли він вже готувався до кидка. Її обличчя скривилося від кислоти, через що Драко розсміявся. Темрява вечора наповнилася сміхом, який луною відбився від металевої конструкції годинника.
Вони зустрілися тут уперше ще наприкінці зими. І зараз, у період Н.О.Ч.І., вони потребували цього відпочинку.
Їхня зустріч була раптовою, але вони обоєне хотіли покидати звичне місце спокою. Схованкою для двох семикласників слугувала кам’яна частина Часової вежі, просто на вулиці за величезним скляним циферблатом.
Навколо в напівтемряві повільно оберталися масивні бронзові шестерні, видаючи тихе, ритмічне клацання. Вони звісили ноги вниз, а перед ними відкривався ідеальний вид на внутрішній двір, хоча кам’яний фонтан з такої висоти здавався зовсім дрібним.
Запилений кам’яний виступ перший час змушував їх чхати від вікового пилу, та і протяги тут гуляли постійно.
— Як ти можеш їх любити? — проскиглила Ґрейнджер, але так і не виплюнула кислокульку. — Це ж неможливо їсти.
— Набагато краще, аніж твої м’ятні плиточки. Серйозно, Ґрейнджер, їх же їсти неможливо, — скривився Драко, коли Герміона потягнулася до упаковки з пласкими скибочками шоколаду.
Гіркі через чорний шоколад солодощі, ще й з присмаком листя м’яти, — це був абсолютний несмак.
— О ні, це найкраще, що могло статися зі мною у магічному світі, — потягнула Герміона, дивлячись на Драко з особливим блиском в очах і посмішкою на губах. — Ти вже пробував новинку з «Медових руць»? Той паштет, з ірисок та вибухових драже. Кажуть, що смачний, але не хочу купувати те, чого не знаю.
— В цілому, спробувати можна, — діловито відказав Драко, радіючи, що спитали його думку. — Хочеш наступного разу куплю тобі?
Герміона знітилася, опустивши погляд на шоколадно-м’ятні чипси, які обожнювала. Він уперше щось пропонував їй купити. Вона замаковіла, сороміцькі ховаючи рум’янець, і повернула голову в сторону озера. Тиша затягувалася, але Герміона не знала, що йому відповісти.
— Не знаю, — чесно відказала вона, бовтаючи ногами і стикаючись п’ятками з кам’яною частиною.
— Ґрейнджер чогось не знає? — насмішливо перепитав Мелфой, закинувши ще одну кислокульку до рота.
Він не розумів, чому запропонував щось їй купити. Взагалі їхні нічні розмови раз на тиждень на Часовій вежі — це було найприємніше, що ставалося у нього за всі ці роки. Він не знав, що з нею можна не тільки сваритися, але й розмовляти.
Останній сьомий рік школи протікав напрочуд буденно. Другої магічної війни, якою всіх так довго лякали, не сталося, тож єдиною реальною проблемою залишилися випускні іспити.
Але цей спокійний час залишав Драко наодинці з неприємним фактом: усі попередні роки він поводився, як бовдур, із нею. Його постійні образи щодо її походження виглядали просто безглуздою звичкою. Тепер йому було за це соромно, хоча він навряд чи колись зізнався б їй у цьому вголос.
Йому була приємна її компанія, хоча коли він зустрів Герміону тут уперше, це була досить неприємна ситуація. Він давно уподобав цю місцину, тому взагалі здивувався, коли вона була там однієї ночі.
Вона так само сиділа на кам’яному виступі, бовтала ногами над прірвою і їла свої шоколадки так, ніби це було звично для неї. А коли він присів поруч зі своїми солодощами, вона була здивована. Але нічого не відказала.
Їхня перша зустріч була абсолютно тихою. Тільки зоряне небо, вологе повітря, протяги і цокання годинника за спинами. Це був день контрольної з числомагії. Вектор так постаралася над нею, що навіть відмінники не змогли нічого розв’язати.
Наступного разу саме він почав розмову. Запропонував обмінятися солодощами. Вона тоді знову гризла нестерпні м’ятні шоколадки і Драко, не витримавши цього дивного запаху і видовища, мовчки простягнув їй пакунок з лакричними паличками. А коли вона глянула на нього, він сказав, що дивитися на те, як вона псує собі смак життя, вище його сил. Вона здивовано підняла брову, пирхнула, але взяла одну. А вже за хвилину простягнула йому свою упаковку з шоколадками.
Абсолютно безглуздий жест, але саме це зняло напругу між ними.
З того часу вони зустрічалися частіше. Кам’яний виступ став для них місцем, де можна було не гиркати одне на одного і просто бути… дітьми? Їм було всього лише сімнадцять, вони ще не розуміли цього світу і тонули в різних домашніх завданнях та іспитах.
А коли жити? Коли насолоджуватися п’янким вітром, темними ночами та безмежним відчуттям того, що ти можеш бути живим і молодим, як не зараз?
— Я зачарував мітлу Філча і завтра Велика зала буде вся блакитна, — раптом похизувався Мелфой, намагаючись прибрати ту дивну зніяковілість, яка виникла між ними. Він розглядав вершини дерев Забороненого лісу, але губи все одно розтягнулися в гордовитій посмішці.
— Та годі тобі! — вигукнула у відповідь Герміона, повернувшись до нього обличчям.
Він скоса подивився на неї. Її щоки пашіли від рум’янцю, а очі загорілися цікавістю. Його погляд мимоволі опустився на її губи, які розтулилися від захвату і посмішки. Мелфой якось зніяковіло одразу ж відвів погляд, опустивши голову, коли зрозумів, що вона це побачила.
— Чому б ні? — стиснув плечима Драко, заштовхуючи до рота ще одну кислокульку та ігноруючи, як почали горіти його щоки.
— Ти не міг! Я тобі не вірю! — він відчував її погляд шкірою, але так і не наважився повернутися знову до неї.
— Тоді завтра здивуєшся, але не раджу ступати на фарбу, бо я її зачарував, — пирхнув Драко, розкусивши кульку. Кислий смак перебивав дивні думки, які відвідували його голову надто часто. — Вона липне до всього, чого торкнется, і від неї не відмитися ніколи.
— Тобто завтра ми всі без сніданку?
— Не всі, можемо зустрітися тут зранку, — Драко всміхався, і його щоки вже боліли від тої кількості сміху та усмішок, якими вони ділилися одне з одним тієї ночі.
Він знову подивився на неї, коли вона розсміялася, схопившись долонями за кам’яний виступ і нахилившись уперед. Драко інстинктивно сіпнувся в її сторону, але згадав, що вони давно зачарували цей виступ, аби ніхто з них не впав. Ще не вистачало так дарма витратити молодість, перетворившись на червону пляму на подвір’ї.
— Ти неймовірний, — раптом видихнула вона, змусивши їх обох заціпеніти.
Слова повисли в повітрі, перекриваючи навіть звичне клацання шестерень. Герміона миттю заклякла, ніби хотіла впіймати фразу за хвіст і затягнути назад. А потім, навіть не глянувши на ошелешеного Драко, різко відвернулася до озера, нервово зминаючи в пальцях фольгу від шоколадних чипсів.
Драко повільно проковтнув залишки кислокульки, сподіваючись, що не помре від того, що вдавиться. Мозок гарячково намагався знайти в голові саркастичну відповідь, але всередині було якось підозріло порожньо.
— Запиши це десь у свій щоденник. Бо сумніваюся, що почую це від тебе ще раз, — нарешті тихо промовив він, розглядаючи носаки своїх черевиків над прірвою.
Герміона тихо пирхнула.
— Я мала на увазі твою ідею з фарбою, — додала вона, хоча голос трохи здригнувся. — Це… винахідливо. Філч буде лютувати.
— Так, Філч… — Драко повільно схопився за цю рятівну зміну теми як за соломинку. — Певно змусить когось віддирати її зубними щітками.
Хрускіт дрібного гравію та шурхіт мантії об каміння пролунали надто тихо, але чітко. Хтось ішов внутрішнім двором просто під ними.
Герміона миттю глянула на нього переляканими очима. Нічні прогулянки обіцяли серйозні проблеми. Вони підірвалися з місця одночасно та майже без звуку. Інстинкт самозбереження перед старостами школи працював бездоганно.
Драко схопив їхні солодощі, і вони швидко, пригинаючи голови, прослизнули в Часову вежу через велику тріщину у склі. Прослизнувши за каламутним склом годинника, вони присіли на дерев’яну підлогу, сховавшись за кам’яну стіну. Тут було б зовсім темно, якби не світло місяця за склом. Драко обережно виглянув крізь тріщину, намагаючись розгледіти двір. А Герміона, що сиділа поруч, затамувала подих і напружено прислухалася до кроків.
Але то був лише староста Рейвенклову. Добре, що вони його почули, бо якщо б він їх побачив, то саме вони б чистили Велику залу завтра від фарби.
Мелфой та Ґрейнджер полегшено видихнули. Драко відсторонився від тріщини і повернув голову до Герміони. У тісному просторі вони сиділи набагато ближче, ніж здавалося спочатку.
— Мінус п’ятдесят очок Ґрифіндору за нічні прогулянки, Ґрейнджер, — ледь чутно потягнув він, імітуючи голос Снейпа.
Герміона пирхнула, затуливши рота обома руками, аби не розсміятися вголос.
Відьма нарешті повернулася до нього обличчям, мабуть, щоб спитати, чи шлях вільний, але завмерла. У напівтемряві, розкресленій тінями від циферблату, їхні погляди зустрілися. Її очі блищали від дитячого захвату, адже їх не спіймали.
— Тобі б зняли стільки ж, Мелфою, — прошепотіла вона у відповідь, опускаючи руки.
Страх бути спійманими досі стукав у скронях, а дихання в обох трохи збилося. Драко раптом чітко відчув запах її дурних м’ятних шоколадок. Рятівна тиша стала надто напруженою. Він опустив погляд на її губи, коли вона нервово облизала їх.
Він не обдумував цієї дії. Просто в якийсь момент зрозумів, що якщо не зробить цього зараз, то знову повернеться до звичної для них поведінки. А після того, як вона сказала про те, що він неймовірний, відступати було вже пізно — треба було довести, що він таки дійсно неймовірний.
Драко ледь подався вперед, а Герміона здригнулася, хоча й не відхилилася. Її очі на мить розширилися, коли він торкнувся її губ. Це було трохи незграбно, бо вони зіткнулися носами. Він тихо пирхнув, і цей звук остаточно зняв між ними напругу.
Герміона подалася назустріч, прикриваючи очі. Їхні коліна стикнулися в тісному просторі, коли Драко обійняв її за плечі, притягуючи ближче. Її губи були надто гарячими в порівнянні з його і цей контраст був набагато сильнішим, аніж присмак солодощів на губах у обох. Кислокулька була разючою за смаком, змішавшись із гірким шоколадом.
Найдивніше поєднання солодощів, але зараз воно здавалося єдиноправильним.
Коли повітря перестало вистачати, Драко обережно відсторонився, але не відсунувся. Герміона кліпнула, повертаючись до реальності, кинула на нього зніяковілий погляд з-під вій та хутко сховала замерзлі руки в кишені.
Тиша повернулася до вежі, але тепер вона була теплою, густою і страшенно ніяковою. Драко відкинувся спиною на холодний камінь, намагаючись угамувати дихання та серце, яке колотилося об ребра надто швидко.
— Отже… — нарешті тихо озвалася Герміона, порушивши тишу. Її голос тремтів. — Завтра у Велику залу ні ногою?
Драко мимоволі всміхнувся, розуміючи, що вона намагається врятувати ситуацію попередньою темою розмови.
— Абсолютно. Там жодних шансів на відмивання. Я принесу тости з шинкою та сиром.
Герміона глянула в його бік надто швидко, настільки, що він не зміг спіймати її погляду.
Так, Драко знав, що любила їсти на сніданок Герміона Ґрейнджер.
— Знаєш, Мелфою, — раптом тихо мовила вона, усе ще розглядаючи дошки під ногами. — Здається, незважаючи ні на що, ми стали хорошими друзями.
Драко пригадав, як міцно вона схопилася за його мантію хвилину тому, і криво, але абсолютно щиро всміхнувся в темряву.
— Звісно, Ґрейнджер, — тихо пирхнув він. — Ми просто «друзі».
Хоча зараз, відчуваючи запах її дурних шоколадок на губах, він розумів. Це слово відтепер можна вимовляти, писати і думати виключно в лапках.