Work Text:
Я стискаю руків'я нагану.
Десь дуже далеко чую голос, проте слова розпливаються і окрім ледь чутного шепоту матері не можу нічого зрозуміти. В кімнаті пахне цвіллю, пилом, ладаном. Посірілі стіни завішані старими іконами, в кінці невеликого приміщення весить хрест. Я перераховую заборонені речі для протоколу, Діва Марія заглядає у душу, здається шевелить губами та щось шепче. Я хапаюся за єдину мені доступну нитку порятунку, відходжу до дверей в коридор, за ними голосно говорять інші з відділу. Дім пустий, в ньому не має бути жодного вірянина, всіх, кого змогли, вже пов'язали. Проте відчуття, що за мною спостерігають нікуди не дівається.
Я звиклий до стін, що мають очі, але зараз стіни, стеля, підлога — вони вирячилися зовсім інакше. Хочеться швидше піти.
По вікнам машини барабанять краплі дощу, я не можу позбутися примари церковного запаху. Двоє спереду мене про щось переговорюються, намагаюся схопитися за їхні слова, проте швидко кидаю марну справу. Хочеться спати, проте показувати себе з такого безвідповідального боку — нерозумно. Доводиться стиснути нігтями шкіру майже до крові, щоб змусити себе прокинутися. Безсоння погано впливає, рано чи пізно я нарвуся на проблеми, по-хорошому треба пити снодійне, але щось мене постійно зупиняє.
Я заповнюю документи до глибокої ночі. Прийнамні, мені здається, що час далеко за опівніч, годинник показує десяту вечора. Завтра потрібно провести допит, це буде нешвидко, потрібно виспатися. Голова торкається подушки і у вухах дзвонить щось подібне до колоколу. А потім мамин шепіт, він змушує мене вискочити з ліжка, пройтись по квартирі декількома колами.
Я знову провів усю ніч сидячи перед вікном, лише коли світанок освітив блідо-рожевим сусідні будинки, зміг заснути. Будильник майже одразу розбудив мене. Птахи співали веселу пісню, я брів на роботу зовсім невеселим.
Монотонна бесіда:
Де були?
Там-то.
Що робили?
Не скажу.
Що робили? (Я відіграю злого поліцейського.)
Те-то.
Відпускаю, навіть не вдарив. Його посадять, там може помре. Мені начхати, я навіть не запам'ятав ім'я.
Колись давно мені були близькі ідеали, зараз я просто звик, не думаю про праведні цілі. Після смерті матері мені нема кому доводити свою силу та наявність волі, я ж лише тому сюди прийшов.
Ні. Так не можна. Я працюю для країни, впевненість у власні сили — лише приємний бонус.
Ох як болить голова, мене клонить у сон. Чому в ночі так не виходить?
Начальниця як ураган влітає в кабінет, починає багато говорити про якихось політв'язнів, я ледве улавлюю основну фразу, заради якої, здається, і була вся розгнівана терада.
"Засуджується до розстрілу".
Я не зовсім розумію, що маю робити, перепитую.
"Ти ідіот!".
Мені потрібно застрелити його.
Нервовий ковток сам виривається, на мене кидають палаючий погляд, під яким я стаю малесеньким-малесеньким. Нічого не вдієш.
Я ніколи не вбивав людей. Мене звинувачували в смерті тисячів, але це було лише засудження до старти, сам зброю я не направляв, це не рахується. А тепер я дійсно візьму удар на себе. "Так треба", я заспокоюю себе цими думками та йду зарядити зброю. Мені має вистачити й одного патрону, але я хочу зробити попереджувальний. Я ж не вбивця, скоріше вже палач, я роблю все по закону.
В голові засіла молитва, навіть декілька, їх хочеться вирвати з корінням, але я лише прикусую щоку. Язиком відчуваю знайому вавку, яку давно собі розгриз, вона ніяк не може загоїтися і мені стає страшно, від думки про виразки у роті. Але я одразу заспокоююся, на засіданнях змушують пити алкоголь, значить рана під дією дезинфектора.
На язику в раз постає образ гидотної суміші, яка обпалює мені глотку і пахне якось неприємно. Не хочеться поєднувати цей запах з матір'ю, це несерйозно. Потрібно пити, бо всі п'ють. Їсти, бо всі їдять. Мене можуть завважати зрадником, шпигуном. До горла підступає нудота, я уявляю себе у списках на арешт. Мозок занадто яскраво малює власне ім'я у протоколі, власне обличчя за ґратами або у підвалі, поруч з десятками мертвих тіл. По спині побігли сироти, я сильніше вкусуюся у губу та спльовую згусток крови на брудну підлогу.
Я стискаю руків'я нагану.
Киваю наглядачу, спускаюся в підвал. Перечеплююся об вузькі сходи, майже лечу головою вниз, але вчасно хапаюся за стіну, яка шкрябає цеглою пальці.
Знизу пахне чимось металевим, пліснявою та сирістю, до мене виводять чоловіка у одязі з номером.
В голову б'ють історії про полонених німцями євреїв. Яка гидота, порівняти геноцид та звичайні робочі процеси. Я не фашист, я слідчий.
Я не фашист.
Так, я КДБіст, але я і людина. А фашисти були не людьми.
Заспокоюю себе цими думками, підходжу до чоловіка та приставляю до його чола дуло.
Вагаюся секунду, дивлюся в облізлу стіну і думками лечу в будинок з іконами. В грудях неприємно щось перевертається і я тисну на гачок, відходячи від тіла, що втрачає рівновагу. Мені на секунду стало легше, потім все повернулося. Людина падає назад і чимось нагадує мені купу одягу. По обличчю біжить темно-червона маса, у нього розкритий рот. Мені стає в раз мерзенно, я швидко підіймаюся назад, знов кивнувши обом наглядачам по черзі: ті дивляться з осудом та гордістю. А може їм байдуже. Блювота підступає до горла і мені вже не здається їхня думка вагомою.
Я зробив усе правильно, на моїх руках жодної краплі крові. Я не вбивця, я не фашист. Я виконав наказ.
На вулиці сіріє, я йду вулицями і повільно сходжу з розуму. Мені мариться Діва Марія, страшний суд. Нічого цього немає, прийнамні так вважають всі, окрім матері. Ні, матір теж так не вважає. Вона вважала колись раніше.
Я згадую з якою огидою дивився їй у очі, коли її клали в труну, згадував як, подібним до теперішнього, чином підступала до горла нудота. Згадував її квартиру, яка смерділа етиловим спиртом та ще чимось, походження чого краще не знати.
Лізли в голови і молитви, мені здавалося всі навколо знають, про що я думаю, це лякало. Рано чи пізно мене теж вб'ють.
Ця параноя прийшла після першого побаченого полоненого в двух кроках від себе.
Я нічим не відрізняюся і теж, рано чи пізно, залишуся вбитим.
На небі постають перші зірки і я прямо в одязі падаю на ліжко, вперше за тиждень міцно засинаю.
Мені сниться апостол Петро, рай та пекло, Пресвята Богородиця, Матір. І мені не хочеться прокидатися, але будильник знову звонить і все повторюється наново.