Archive of Our Own

Lady Gaga - Million Reasons

Певно, немає нікого, хто бодай якось не чув про юну висхідну зірку Голлівуду, талановитого Ерена Єгера, який зміг захопити серця багатьох. Актор, модель — про нього писали абсолютно всі, від малозначних місцевих таблоїдів до всесвітньо популярних журналів, описували геніальну акторську гру, сяючу усмішку та магнетично-вабливу сексуальність. Фанати, наче скажені, скуповували ці журнали, квитки на фільми, дивилися відео в соцмережах, ставлячи мільйони вподобайок, та замовляли всілякі товари. 

Усі без виключення хотіли любити Ерена Єгера. А Ерен до безтями кохав тільки одну єдину людину.

Кохав того, хто зранку, ані краплі не церемонячись, підіймав з ліжка, мирячись з його повільністю, приносив на перекус улюблений капучино і сендвіч з куркою теріякі й турботливо протягував пляшку води після інтерв’ю або довгих вичиток сценарію. Кохав того, для кого в його грудях розквітли прекрасні насичено-сині фіалки — квіти болючих нерозділених почуттів.   

Кохав свого менеджера — Леві Акермана. 

Ерену, якщо чесно, з кожним днем дихалося все важче. Фіалки — доволі дрібні квіти, а їх всередині росло занадто багато. Відкашлювати ультрамаринові пелюстки зранку, ковтати їх, намагаючись побороти біль, запихати якомога глибше, щоб тільки не здаватися слабким і немічним під час розмов з Леві вже стало звичкою — або ж вимушено набутою навичкою. Тепер майже не треба було докладати зусиль, а завдяки акторській майстерності ще й вдало виходило тримати обличчя. 

Щоразу після чергового приступу, дивлячись на квіти у слині, а іноді й крові, Ерен наче чув гіпнотичний шепіт, вони нав’язували свою волю, повторюючи міркуй про нього, мрій про нього, відчувай біль нерозділеного кохання. І Ерен міркував, піддавався вмовлянням, тому що не міг навіть на мить викинути Леві з голови. 

Не міг і не хотів.       

Леві як зазвичай зайшов до гримерки без попередження. Уважні очі помітили Ерена сидячим на стільці перед великим дзеркалом, плечі його були опущені, а пальці масажували скроні. Він здавався розгубленим, золотаво-засмагла шкіра виглядала хворобливо-сірою, губи потріскались, а очі потьмяніли на кілька відтінків. Бачити Єгера таким було незвично і чомусь боляче. Чоловік насупив брови: останнім часом стан підлеглого був йому зовсім не до вподоби, але йти до лікарні той напрочуд вперто відмовлявся. Акерман тяжко зітхнув, заховав стиснуті в кулаки руки в кишені прямих темних джинсів і нарешті покликав юнака по імені. Дивина, що до цього моменту хлопець так і не помітив чужу присутність, повністю поринутий у свої думки. 

— Ерене? — голос негучний, щоб не налякати. — Готовий? — юнак все одно підскочив на високому стільці. Він повернувся до менеджера, нервово стискаючи пальцями тканину худі. Хотів кивнути, адже справді вже налаштувався на роботу, але тільки ковтнув слину разом з квітами, які намагалися продертися трахеєю нагору. — Хвилюєшся? — запитав Леві і усміхнувся краєчком вуст, справді сподіваючись підтримати. — Ти вперше вирішив погодитися на роль у фільмі про кохання двох чоловіків. Все добре обміркував?

— Я не збираюся відмовлятися, якщо ти на це натякаєш, — Ерену врешті-решт вдалося проковтнути наполегливі пелюстки. Він незадоволено нахмурився. 

— Звісно ж, ні. Просто знаю, як багато для тебе значить кожна твоя роль. Не хочу, щоб ти мав сумніви і хвилювався через них.  

— В будь-якому випадку я вже погодився і не можу зрадити довіру режисера та всієї знімальної групи. 

Леві тільки покивав, погоджуючись, і наблизився до стільця, на якому сидів Єгер. Юнак непомітно набрав повітря в легені, щоб не дихати і не чути глибокий деревний запах чоловікового парфуму. Акерман поклав руку йому на плече і легенько поплескав, аби підбадьорити. Точно знав, що Ерен впорається. Вірив в нього. Хлопець тим часом крадькома задивлявся на ідеально-прямі, навіть трохи хижо загострені риси обличчя, вкладену волосинка до волосинки зачіску і ці неймовірні сірі очі, які навіть у світлі дня сяяли місячним сяйвом. Чому він мав закохатися в цього чоловіка? І чи був у нього взагалі шанс встояти? Ерен вважав, що жодного.    

— Виходь через п’ять хвилин, усі чекають знайомства з тобою, — Леві сильніше стиснув плече, у Єгера шкірою побігли сироти. — Твій партнер по майданчику теж має там бути. Не затримуйся, м? — хлопець тільки прикрив очі, таким чином показуючи, що йому треба ще трохи часу на збори.  

Менеджер відступив, дав простір, а потім і зовсім пішов з гримерки, щоб повідомити, що його підлеглий скоро прийде. Ерен лишився один на один з собою, відчував, що фіалки знову перемагають — вони робили це з легкістю, коли нікого не було поруч, і у нього абсолютно не було сил боротися. Єгер встиг тільки дійти до дверей і зачинити їх, як його знудило на підлогу перемішаними зі слиною та трохи кров’ю синіми пелюстками. Юнак надривно закашляв, стиснув пальцями горло у якійсь болючо-хворій надії виштовхати назовні більше квітів. Хотів мати можливість сконцентруватися, а не відлучатися щогодини, гальмуючи весь робочий процес. 

Коли Єгер зрозумів, що фіалки всередині все ж трохи заспокоїлись, то спробував приборкати збите дихання: порахував до трьох — вдих, до шести — видих, і так кілька разів, поки не стало легше. Треба було негайно зібратися, вийти й усміхатися, захопити чужу увагу. Проте спочатку не завадило б прибрати за собою. Слухати зайві питання від робітників павільйону та чутки геть не хотілося.      

Як юнак і очікував, знімальна група зустріла його привітно, всі потиснули одне одному руки та люб’язно спілкувалися, поки чекали другу головну зірку фільму. Ерену теж було цікаво нарешті познайомитися, він чув багато позитивних відгуків про його гру. Леві стояв поруч з підлеглим, випромінюючи мовчазну підтримку, а коли відійшов, щоб взяти води для себе і хлопця, побачив, як до Єгера підійшли познайомитися.  

— Вітаю, — Ерен повернувся на голос, опустив погляд на протягнуту для рукостискання долоню. — Мене звати Жан Кірштайн, ти, певно, знаєш, що я твій партнер по знімальному майданчику, — усмішка здавалася найтеплішою з усіх присутніх.

— Привіт, — Єгер на хвильку розгубився, але потім усміхнувся у відповідь і потис руку. Він помітив розсип веснянок на носі та щоках, а ще гарні золотаво-карі очі. — Я — Ерен Єгер, — нарешті промовив. — Сподіваюся, ми добре спрацюємося. Чув про тебе тільки хороше. 

— Навзаєм, — засміявся Жан, трохи ніяково чухаючи потилицю від таких слів. — Говорять, в тебе неабиякий талант. 

— Ось і буде нагода перевірити, — хмикнув у відповідь. 

Вони продовжували приємно спілкуватися та сміятися вже разом, поки Леві спостерігав збоку. Серце перестало так сильно картатися, коли чоловік побачив Еренову усмішку та хоч який хороший настрій. Одразу з’явилася надія, що все гаразд, а хвилювання насправді не мали жодних підстав. 

***

Наступні кілька тижнів пройшли за вичиткою сценарію. Прискіпливий до кожної інтонації режисер погодився розпочати знімальний процес тільки тоді, коли його все влаштовувало. Одну ключову деталь про персонажа Ерена до останнього тримали в секреті. Щоб чи то здивувати, чи то збити з пантелику — хлопець так і не зрозумів сенсу перебільшеної таємничості. Леві говорив, що він не зобов’язаний погоджуватися на такі умови, адже актор має право знати всю інформацію, але Єгер все одно не відмовився від ролі. Юнака наче магнітом тягнуло. І, як іронічно — або життєво, — виявилося, що у фільмі його персонаж теж хворіє ханахакі. Все бездоганно складається, — саркастично думалося Ерену. Тільки в реальності всередині хлопця квітнули насичено-сині фіалки, а по сюжету — сонячно-жовті півонії.  

Фіалки, до слова, ні на мить не дозволяли про себе забути. Вони дерли, шкребли горло, і Єгеру майже не доводилося грати емоції під час сцен, де йому було боляче, де нутрощі вивертало разом з пелюстками жовтих півоній, а серце щоразу вкривалося все новими і новими тріщинами. Він знав напевно, як болюче-огидно почувати себе розбитим, понівеченим власним коханням.    

Леві завжди знаходився десь поруч, завжди уважно спостерігав і хвилювався, коли вчергове підозрював Еренове нездужання, і бідолашному хлопцю було нікуди від нього сховатися. Квіти всередині такій турботі тільки раділи і розросталися ще дужче, впліталися стеблами в легені й душили так, що юнакові доводилося ледве не тікати зі знімального майданчика після кожного режисерського «знято». 

Одного разу, коли Єгер прямував коридором до вбиральні, намагаючись проковтнути пелюстки в горлі, він стикнувся лицем в лице з менеджером. Ерен ледве не впав, але Акерман, хоч і був нижчий, вдало притримав за лікоть, не дозволяючи зіткнутися з підлогою, та наполегливо поцікавився:    

— Все гаразд? — у відповідь хотілося закричати, що зовсім ні, але хлопець на автоматі кивнув. — Ти занадто блідий останнім часом. Я все ж таки наполягаю на візиті до лікаря та аналізах, — Ерен заперечно похитав головою, а фіалки все продовжували підійматися трахаєю. Бажано було поспішити. В наступну мить юнак мовчки усміхнувся куточком губ. Леві розумів, що хотів заспокоїти, проте цей жест здався таким вимученим, що в грудях почало неприємно тягнути. — Чому ти не можеш просто мене послухати? — губи все ще були розтягнуті в усмішці, а пальці обережно вивільнили руку з чоловікової хватки.    

Акерману від настільки неприродного виразу Ереновго обличчя стало моторошно, але зараз йому залишалося лишень споглядати чужу спину. Чорняві брови, хмурячись, з'їхалися на переніссі. Йому це все не подобалося, і вже певний час менеджер намагався змусити Єгера сходити до лікаря, навіть записував на прийом кілька разів. Проте підлеглий продовжував настирливо відмовлятися і говорити, що все минеться саме собою. Леві роздратовано стис перенісся і вирішив, що серйозну розмову з цим упертим хлопчиськом більше не можна відкладати. Він ще трохи постояв в коридорі, сподівався, що, можливо, перехопить Ерена, коли той йтиме назад, але йоговсе не було, тому менеджер попрямував назад до знімального майданчика.    

Ерен тим часом зачинився у вбиральні, і його нарешті знудило ненависними фіалками в унітаз. Слідом він виплюнув кров — рубінові краплі потрапили на руки й забруднили білу сорочку. Хлопець насупився, витер підборіддя тильною стороною долоні та спробував встати, щоб підійти до умивальника і вмитися. Однак, все, на що стало сил — спертися на стіну. Кахель був приємно холодний до шкіри, а ще допомагав тримати зв’язок із реальністю, тому що Ерен вже був майже певен, що зараз втратить свідомість. І він мало не провалився в темряву, як в двері злісно постукали. Від несподіванки юнак різко сіпнувся, в голові знову запаморочилося. Скільки він тут просидів? Десять, п’ятнадцять хвилин? А може він все ж зомлів, і його вже почали шукати?    

Було чутно, як прибиральниця гриміла відрами та швабрами, просячи скоріше вийти, адже в неї за графіком було прибирання туалетів. Ерен піднявся, ледве тримаючись на ногах. Він сперся на умивальник і відчинив двері. Жінка перед ним завмерла із занесеною для чергового стуку рукою. Вона відсахнулася, злякавшись крові на хлопцевих долонях та обличчі, а коли помітила за його спиною так і не змиті в каналізацію пелюстки, схлипнула та затулила рота долонею. 

— Ви… як ви себе почуваєте? — вона заїкалася, мимоволі простягаючи руку, щоб хоч якось допомогти встояти на ногах. — Когось покликати на допомогу?

— Ні, — відмовився Ерен і усміхнувся, через кров на губах та зубах вийшло доволі лячно. — Приберіть там, будь ласка, — вказав у бік унітазу. — І нікому не кажіть.

— Проте…

— Не кажіть, — слова стали чіткіше, набрали вагу. Прибиральниця доволі швидко погодилася, все розуміючи, і відійшла в бік, щоб Ерен міг пройти.  

Йдучи коридором, Єгер дивився на закривавлені долоні та забруднені рукава сорочки і тільки десь на краю підсвідомості раптом виникла думка, що не можна з’являтися на майданчику в такому вигляді. Він швидко звернув до своєї гримерки, добре вимив руки в холодній воді з милом, щоб точно все відтерти, і переодягнувся. Пощастило, що стилісти завжди залишали по декілька однакових предметів одягу про всяк випадок. Забруднену ж сорочку заховав у рюкзак з думкою, що спробує відіпрати вдома. Ерен вже хотів піти працювати далі, як на мить завмер, зловив поглядом власне відображення у великому дзеркалі — і сам себе не впізнав. Зрозумів, що схуд ще сильніше, а Леві не перебільшував, а колір обличчя насправді був сіруватим, від здорової вроджено смаглявої шкіри не зосталося й сліду. Дяка тій людині, яка придумала тональний крем, але ще трохи і магія косметики перестане допомагати.        

Ерен посміхнувся — чи то злісно, чи то гірко. Сам себе прирік на такі муки. Хлопець відчув, як від однієї думки про страждання квіти знову почали розквітати всередині та роздирати легені, щоб обережно-повільно пролізти вгору, до горла, щоб знову душити, змушуючи його хапати ротом повітря; щоб поневолити Єгерову свідомість, залишаючи там тільки образ одного єдиного чоловіка. І Ерен буде кричати, подумки благати про ніжність з Левіного боку та шепотіти його ім’я тільки б стало легше. Тільки б квіти відступили, задоволені його болем. Чомусь юнакові думалося, що надії на щасливий кінець бути не могло, адже, якби такий хоча б в теорії існував, ненависні тепер фіалки ніколи не почали б квітнути всередині нього.    

Ерен повернувся на майданчик спокійним та зібраним, або ж він вельми хотів таким виглядати. Хлопець миттєво зловив на собі занепокоєний погляд Леві, який сканував кожен його рух. Певно, у Єгера зовсім не було шансів довести, що його здоров’я в нормі, коли все було точнісінько навпаки. Брехати Акерману він так і не навчився. Юнак здригнувся, коли помітив, що менеджер поступово наближається — хотів швидко зачаїтися серед робітників або зробити вигляд, що завзято обговорює одну зі сцен з Жаном, але того було не видно, а персонал розійшовся на обід. Сховатися не вийшло, й за мить Ерена взяли за лікоть і відвели в сторону, щоб спокійно поговорити. Леві дивився уважно, наче намагався зрозуміти більше, ніж йому показували, потім полегшено зітхнув — запевнився, що наразі з підлеглим все гаразд. Єгеру навпаки від такого погляду було некомфортно, він схрестив руки на грудях, щоб хоча б якось відгородитися. Акерман, розуміючи, що трохи перегнув, зробив крок назад, звільняючи простір.

— Пам’ятаєш, що в тебе інтерв’ю за дві години? — Єгер силувався пригадати, що менеджер говорив вчора ввечері або зранку, але не зміг. — Для Vanity Fair, — уточнив Леві, але бачив, що марно. — Ти став таким розгубленим і забудькуватим останнім часом, а ще сильно схуд. Я просто хвилююся, Ерене. 

Єгер миттю розсердився. Тільки не на Леві чи його слова, а на самого себе, що все ж не вдалося приховати правду. Хоча вона, певно, вже стала такою очевидною, що ховати її більше не мало ніякого сенсу. До того ж, Акерманова турбота, навіть суто формальна, робила тільки гірше. Квіти відчували, як Ерен від неї радів, і квітли ультрамариновим цвітінням ще дужче.  

— Не треба, — випустив усі можливі колючки, намагаючись здаватися холодним. — Не хвилюйся про мене. 

— Це частина моєї роботи, — Леві зіщулився. Він зовсім перестав розуміти, що відбувається з Ереном. — Я все ще твій менеджер. 

— Авжеж, менеджер, — хлопець говорив це так, наче тикав чоловіка носом в його місце. — Менеджер, а не нянька. 

Акерману зовсім не подобався такий тон і те, куди завела їх ця розмова. Тільки посваритися зараз не вистачало.  

— Поясниш, яка муха тебе вкусила?  

— Просто це не твого розуму справа. 

— Це моя справа хоча б через те, що це моя робота, — чоловік був зовсім незадоволений, і Єгера трохи лякав його серйозний погляд. — Ми ходимо колами, Ерене. 

— Це неважливо. Я не хочу, щоб ти ліз, — хлопець був не в силах вигадати нічого краще втечі, тому поспіхом пройшов повз менеджера, але Акерман схопив його за лікоть, зупиняючи. — Відпусти. 

— Ти припиниш від мене бігати нарешті? Можемо нормально поговорити? 

Ерен би справді дуже хотів зупинитися, пояснити все, отримати підтримку, але в глибині душі знав, що це просто неможливо. Леві ніколи не зможе дати того, чого так палко жадає юнацьке серце.  

Вони ще якийсь час дивилися очі в очі. Єгер бачив на дні сірих озер благання, але обрав його проігнорувати. Не треба розмов, втручань, тому що ті зроблять ще гірше, а хлопцеві і так вже достатньо кепсько. По шкалі від нуля до ста настрій був десь біля відмітки мінус сто. Ерен вирвався, проте все одно намагався не бути занадто різким, щоб ще більше не образити Леві. Хоча цю розмову вже не могла врятувати ніяка ввічливість і обережність.

— Я візьму речі і прийду, поїдемо на інтерв’ю.

Акерман не встиг й слова промовити, юнак вже розвернувся та попрямував до гримерки. Тепло від долоні менеджера відчувалося навіть через сорочку, Ерен знав, що Леві робив все це від добрих намірів, але нічого не міг із собою зробити. Йому треба було захистити себе, бути якомога далі. Розум казав, що можна попросити у агентства іншого менеджера, спробувати забути, можливо, йому б полегшало, якби не бачив Акермана кожен день. Проте розлучатися з ним теж не хотілося. Так, Єгер був жадібним на шкоду собі — і нехай. 

Він був готовий терпіти, хоч і нестерпно боліло. Тільки б дурне серце в грудях розуміло, що воно не має так сильно стукотіти від одного єдиного доторку.  

***

Під час інтерв’ю Ерен звично сміявся, усміхався та жартував, підтримуючи грайливий настрій інтерв’юерки. Вона легко стукала хлопця по плечу мініатюрною долонею та відверто фліртувала, хіхікаючи. Однозначно оцінила його почуття гумору. Надруковані на картках питання були зарання перевірені прискіпливим Леві, тому нічого провокаційного у Єгера не питали — розмова пройшла легко та у приємній атмосфері. В кінці дівчина ввічливо попросила обмінятися особистими номерами, але Ерен відмовив. По-перше, це заборонялося правилами агенства, а по-друге — ані краплі не цікавило. Врешті-решт, інтерв’юерка подякувала за приділений час, і вони розійшлися. 

Ерен підійшов до Акермана, який завершував розмову по телефону. Між ними все ще витала напруга, але хлопцеві було соромно і він тишком зиркав на менеджера, щоб зрозуміти його ставлення до себе. Леві попрощався, скинув виклик та заховав мобільний у кишеню джинсів.

— Все добре пройшло? — сухо поцікавився. 

Єгера такий тон різав без ножа, хоч і чудово розумів, що сам винен.  

— Завдяки тобі, — легка усмішка. — Ти ж перевіряв картки. Що вона хотіла в мене запитати спочатку? Чи є в мене стосунки? Про перший секс?

— Намагаєшся жартувати? — Акерман підняв брову у питанні. 

— Вибач, — Ерен одразу знітився, тяжко зітхнув, — за розмову у павільйоні. Я не… 

— Я знаю, що ти не мав на увазі те, що говорив. Ти завжди такий колючий, коли сердишся, — Леві дивився прямо на підлеглого, а той відвів погляд. Серце шалено билося в грудях. — Я теж не мав тиснути. Розумію, що тобі зараз і так важко з новою роллю та популярністю. Просто хочу, щоб ти пам’ятав, що я тобі не ворог, добре?

— Я і не думаю так, — Ерен заперечно захитав головою.           

— Гаразд, тоді інцидент вичерпано, — Акерман усміхнувся куточком губ. — Ти голодний? Повечеряємо? — запропонував. 

Юнак був не голодний, його насправді починало нудити від пророслих всередині квітів, але він все одно погодився на пропозицію. Згодний був потерпіти, аби тільки побути з менеджером зайву годину у неформальній обстановці.  

До ресторану обидва їхали мовчки, в салоні ледве чутно грало радіо з поп-музикою. Ерен помітив, що менеджер завжди включав цю станцію, коли вони їздили разом, тому не розумів — Леві справді подобалося чи вона грала просто так, щоб заповнити тишу. 

Тим не менш, це було другорядне питання. 

В першу чергу хлопець зосередився на тому, щоб не вдихати запах Акермана, який увібрався в оббивку сидінь і, здається, у сам металевий корпус автомобіля. Дивився у вікно і рахував до тисячі, щоб бодай якось відволіктися та приборкати квітучі фіалки. Менеджер нічого не говорив, але Єгер відчував на собі небайдужий і трохи схвильований погляд, що абсолютно не допомагало. Полегшення настало тоді, коли світлофор змінив колір на зелений та вся пильна увага знову присвятилася дорозі. Розмова у них так і не зав’язалася, і тільки на парковці біля ресторану Леві сказав тихе «приїхали, виходь».

Ерен згадав, що вони вже приходили в це місце. Всередині грала спокійна музика, світло було приглушене, а за столиками сиділо доволі багато відвідувачів для вечора понеділка. Проте для них знайшлося вільне місце в кутку. Привітний офіціант швидко провів Леві та Ерена туди, залишив меню і поки відійшов, щоб прибрати посуд із сусіднього столика.  

Акерман одразу почав обирати страви. Він часто бував в цьому ресторані і вже знав, що хотів би замовити для основної страви, але пробігся поглядом по закускам, щоб обрати таку, яка і Ерену сподобається. Проте коли підняв очі, то помітив, що хлопець якось невпевнено та без інтересу гортав сторінки меню. 

— Обирай, що подобається, — чоловік кивнув на перелік ласих страв. — Чи за тебе замовити? 

— Я просто не голодний, — чесно відповів Єгер і помітив, як пальці менеджера міцно стиснули обкладинку меню. Брови насупились. Невже Леві дратувався?

— Впевнений? 

— Цілком. 

— Ерене, — голос був суворий, і юнак підсвідомо приготувався захищатися, — чому ти не їси? І, коли я питаю це, я не маю на увазі зараз, я питаю про твоє повсякденне харчування.  

— З чого ти це взяв? Я не… 

— Я знаю, що це так, — ствердно мовив менеджер. — Твоя хатня робітниця дзвонила мені кілька разів і казала, що вона часто викидає продукти, бо вийшов термін придатності, а деякі упаковки навіть не розкриті. 

— І що? — сердито вкусив юнак. — Це значить, що я не їм?

З грудей Леві вирвалося важке зітхання. Цей хлопчина його в могилу зведе. Як можна бути таким впертим?     

— Ерене, — спокійніше почав чоловік, сподіваючись достукатися до підлеглого, — ти не можеш так чинити. 

— Та що я такого зробив? — Єгер різко піднявся, виражаючи обурення. Перед очима все на мить попливло, адже хлопець зараз кепсько почувався, але впертість допомогла не похитнутися. 

— Сядь, — беззаперечне прохання.  

— Я гадав, ми вирішили все і вибачилися один перед одним. Навіщо знову ці питання? Не пригадую, щоб в моєму контракті було прописано зобов’язання звітувати про харчування. 

— Я попросив тебе сісти, — тон Акермана похолодів на кілька градусів. — Ти розумієш, що ти своєю підозрілою поведінкою змушуєш мене ще більше хвилюватися? — сірі очі безвідривно гледіли, намагаючись знайти на дні малахітових діамантів хоча б краплину здорового глузду. Ерен настирливо продовжував стояти. — Всядься, кажу тобі, — ніякої реакції. — Востаннє, — голос став зовсім морозно-лякаючим. Єгер ще мить позмагався з менеджером поглядами, а коли зрозумів, що не витримує натиску, все ж опустився на стілець. 

Хлопець відчував себе зрадженим і розбитим. Виходить, Леві спеціально перед ним вибачився? Підіграв, щоб вивести на ще одну розмову? Хотілося вірити, що ні, але тривожні думки вже поселилися в голові, збагачуючи ґрунт для клятих фіалок. Ерен вперся поглядом у меню на столі, аналізував власний стан — на душі залишився неприємний осад, і хлопець зовсім не знав, як далі вести розмову. Акерман поки теж мовчав, давав можливість собі та Єгеру охолонути, адже для них обох ніколи не було проблемою тримати оборону під час сварки, вколоти болючіше чи перейти на особисті образи. Чоловік знав, на що здатен, коли гнівається, а кривдити підлеглого зараз ні в якому разі не хотілося. Був певен, що тому і без цього не солодко.   

До них повернувся офіціант, запитав, чи обрали вони страви та напої. Єгер затято мовчав, тому Леві замовив те саме, що і собі, а ще заварник чаю з бергамотом та дві чашки. Хлопець кивнув і поспішив на кухню, щоб передати замовлення.

— Гаразд, — Акерман помасажував пальцями перенісся, — нумо ще раз спробуємо. Чому ти так поводишся? І, почуй мене заради всього святого, я втомився слухати твої відмовки й дуже хотів би дізнатися правду. 

— Якщо б міг, я б вже розповів тобі, — хлопець відвів погляд і закусив нижню губу. Квіти всередині вирували і просили виходу, а стримувати їх ставало дедалі важче. 

— Ерене, трясця, — Леві заніс долоню над столом, щоб вдарити по ньому, але вчасно схаменувся і просто стиснув пальці в кулак. — Якого біса ти робиш? Скажи мені, це я не вгледів? Ти захопився якимись ідіотськими сучасними трендами? Голодування? Оземпік? Що? Просто зізнайся мені. 

— Все зовсім не так, — Ерен все ж знову повернувся до менеджера. За напускною впертістю майорів сором і болюче бажання розповісти. А ще глибинний страх. 

— Тоді що? — сповнене надії питання зависло у повітрі між ними. Єгерове зовсім не красномовне мовчання різало Леві без ножа. — Я не зможу допомогти, якщо не поговориш зі мною відверто, дурню.  

— Що я маю сказати, щоб ти заспокоївся?

— Правду. 

— Я не можу. 

— І до лікаря не підеш? 

— Ні. 

— Я не лізтиму, обіцяю. Все залишиться між тобою і спеціалістом. Просто сходи на прийом. 

— Не можу.         

Акерман заховав обличчя в долонях — стримував сповнений втоми та розпачу стогін. Ерен навіть уявити не міг, як чоловікові було неспокійно на душі, йому було тривожно і боляче спостерігати за тим, як хлопець повільно перетворювався на привида себе минулого. Єгер гадки не мав, як невимовно сильно менеджер хотів допомогти та підтримати, а натомість сліпо бився у височенний мур, а все тому, що один невимовно нестерпний юнак відмовлявся говорити відверто.  

Ерен дивився прямо на Леві, і від своєї розгубленості чоловік здавався майже крихким. Хлопець ніколи не бачив менеджера таким розбитим, зазвичай зібраний, готовий вирішити будь-які запити та екстрені ситуації він ніколи не показував власну слабкість. Іноді навіть думалося, що Акерман абсолютно непохитний, тому від такої відкритої демонстрації емоцій юнацьке серце боляче стиснулося в грудях. Хотілося втішити, але абсолютно не знав, як — сам же і був причиною хвилювань. Насичені відчаєм квіти, втішно розпустивши свої бутони, знову почали перекривати повітря. Ерен прикрив рота долонею, відчуваючи підступаюче почуття нудоти й пекучий біль.      

— Я відійду на хвильку, — швидко мовив, встаючи з-за столу. Треба було скоріше дістатися вбиральні. 

Єгер сподівався позбутися фіалок і швидко повернутися назад, щоб не змушуватися Леві ще більше непокоїтися, проте в цей раз все пішло гірше, ніж зазвичай. Він навіть не встиг дійти до туалета, як пелюстки стали лізти через рот, з куточка губ скотилася бордова крапелька крові і потрапила на бежеву футболку. Ерен практично ввалився у вбиральню, навіть не встигнувши у повній мірі збагнути, що відбувається і чому було так до біса погано. Зігнувся над унітазом, виплюнув сині квіти, але зрозумів, що дихати все ще важко — в трахеї наче щось застрягло, а в роті відчувався привкус зеленої трави та заліза. Він поліз пальцями до рота, зачепив за край і потягнув. За мить побачив нові бутони, а за ними стебло з широким листям, останнім показалося коріння. З маленького суцвіття скотилася слина та кров, і хлопець викинув його в туалет до решти. Переляканий Ерен важко дихав та був зовсім не впевнений, що здатен встати, а тим більше встояти на ногах. Його хвороба очевидно прогресувала, вибивала з колії, і хлопець не знав, скільки ще зможе протягнути тільки власними зусиллями. 

Єгер схопився однією рукою за зливний бочок, потім іншою, далі — за раковину, підтягуючись, абияк намагаючись утримувати рівновагу. Хлопець дивився на себе в дзеркало, але не міг розгледіти, бо перед очима все пливло та миготіло білими цятками. Він наосліп відкрив холодну воду і вмився, проте це ніяк не допомогло. Було надто зле — чи то від втрати крові, чи то від знемоги, чи то від шоку, а можливо, від усього разом. Ерен читав про стадії розвитку ханахакі, і знав, що рано чи пізно, погіршення стану його спіткає, але уявлення не мав, що відчуватиметься воно так паскудно. Стебла та коріння квітів — що за чортівня?   

Коли Єгер вийшов зі вбиральні, то був зовсім не впевнений, що змив залишки квітів, але на це стало абсолютно начхати, коли сперся на прохолодну стіну, повільно рухаючись вздовж неї. Свідомість вислизала, танула, світ крутився, і Ерена би знудило ще раз, але було попросту нічим — всі квіти, що проросли, залишилися в туалеті, а з їжі він сьогодні нічого так і не з'їв. Здається, юнак все-таки знепритомнів, тому що останнє, що почув — зляканий вереск офіціантки, що проходила повз, і звук розбиття посуду.    

Ерен зовсім не усвідомлював часу. Скільки він пролежав на підлозі? Потилиця невимовно боліла від удару, в голові все ще паморочилося, а звуки навколо лунали наче крізь вату. 

— Ерене, — голос, який кликав, наполегливий та м’який одночасно. Чужі трохи шершаві долоні обережно плескали по щокам, приводячи до тями. Єгера огорнув запах парфумів, який він впізнав би з тисячі інших. Леві. Він поруч. — Ерене, чуєш мене? — хлопець спробував підняти руку, щоб схопити менеджера за передпліччя, показати, що все гаразд, зараз він встане, але тіло не слухалося. — Трясця, викличте швидку! — відчайдушно-злісне прохання до людей навколо. — І тільки спробуйте сфотографувати чи записати на відео! — В цей момент Ерену вдалося вхопитися за чоловікову сорочку. Сірі очі одразу сконцентрували погляд на юнаковому обличчі, помітили слід від крові у куточку губ, а потім і на футболці. Що ж з ним відбувалося? Що змушувало мовчати та відкидати допомогу?     

— Леві, все добре, — Єгер ледве ворушив вустами, мозок взагалі відключився, і прості слова ввижалися цілим випробуванням. — Зараз пройде. 

— Зараз пройде? Ти всі клепки розгубив? — Акерман підвищив тон, тому що сильно дратувався та злився, але швидко заспокоївся. — Нумо поїдемо в лікарню, одумайся, дурню ти такий, прошу.   

— Додому, — благав Ерен, хоча був вже не певен, що менеджер його послухає, — я так хочу додому, — свідомість знову втікала крізь пальці. 

Хлопець вже не відчув, як Акерман лагідно гладив його волосся і шепотів ледве чутне «гаразд», хоча погодитися на прохання свого підопічного замість того, щоб відвезти того в лікарню до спеціалістів, далося йому з превеликою силою. 

Проте Леві не був би собою і не мав би цієї роботи, якби у всьому слухав Ерена, тому він все ж наважився попросити декого про допомогу. На кону стояло хлопцеве здоров’я, тому ризик був виправданий. Навіть якщо після цього той не захоче з Акерманом говорити.       

***

Коли Ханджі їхала за надісланою Леві адресою, то не думала, що застане його підлеглого у такому кепському стані. Лихоманка захопила владу над тілом, він тремтів, а на долонях та обличчі були сліди крові. Поруч з ліжком ходив до біса схвильований Акерман, і в другових очах Зое побачила таке невимовно сильне німе прохання зарадити, що швидко помила руки, наділа рукавички, відкрила принесену з собою фельдшерську валізу і приступила до огляду. 

Зараз Ханджі вчергове перевірила термометр — жар повільно, але почав падати, що не могло не викликати полегшення. Вона підняла очі на Леві, який слідкував за нею, і кивнувши, одразу помітила, як чоловікові плечі помітно розслабилися. 

— Моя пропозиція дати тобі заспокійливе все ще в силі, — Зое усміхнулася, коли підійшла ближче, поклала руку на плече, щоб втішити. 

Леві потер пальцями перенісся, щоб хоч якось розвантажити мозок від настирливих думок. Еренів стан все сильніше бентежив, і, мабуть, вперше в житті ідей стосовно вирішення цієї проблеми в менеджера не було. Чоловік не пам’ятав, щоб хоч колись відчував себе таким бездарно безпомічним. 

— Ти впевнена, що не можеш сказати більше про його стан? — Акерман подивився на подругу, потім через її плече — на Ерена. 

— Без повного обстеження та аналізів, на жаль, нічого конкретного, — жінка стисла плечима. Вона звикла повідомляти не радісні новини пацієнтам та родичам, проте зовсім інша справа, коли перед тобою стоїть близький друг у розпачі. — Мені шкода, любчику, справді. 

Леві довго, тремтливо видихнув. В нього навіть не залишилося сил сперечатися із Зое про дурацькі прізвиська, які вона йому давала. 

— У нього була кров, Ханджі, — похитав головою, стиснувши руки в кулаки. — А я зовсім не знав, чим зарадити. 

— Ти не міг знати, ти ж не лікар, — твердо мовила подруга. Акерман зробив, все що міг, вона не сумнівалася. 

— Але в мене є базова медична підготовка, я міг би… 

— Ти не міг, Леві, — відрізала. — Навіть я не розумію, чим допомогти, а в мене стаж сім років, — чоловік дивився трохи сердито, але Ханджі було не звикати. — Не картай себе сильно, м? А то я знаю, що ти в цьому майстер.  

Похмурий погляд сірих очей полинув у далечінь, де височіли темні, оксамитові силуети Голлівудських пагорбів. Де-не-де на схилах мерехтіли вогники приватних вілл, а трохи правіше, ледь підсвічений місячним сяйвом, гордо завмер велетенський білий напис HOLLYWOOD. Іноді Леві замислювався, як він опинився серед розкоші та знаменитостей. Той, хто з дитинства на кожному сімейному застіллі розказував, що допомагатиме людям. Мати завжди думала, що син завершить поліцейську академію і піде дядьковою стежкою, але склалося не так, як гадалося. Що ж, вона все одно ним пишалася, і це було найціннішим. Та і Акерману здавалося, що він все ж в певній мірі допомагає людям, просто допомога ця направлена на становлення славетними та впізнаваними. Проте, якщо відверто, саме зараз чоловік хотів допомогти одному єдиному хлопцеві на ім’я Ерен Єгер.     

Ханджі мовчала, не впевнена, що можна перервати, порушити це крихке, важливе мовчання між ними. Леві однозначно про щось думав, і міркувань в його голові було занадто багато. 

— Знаєш, — жінка обережно покликала, — я поговорю з Ервіном, можливо, він щось зможе зрозуміти, у нього все ж більше досвіду. 

— Ніколи не повірю, що Ервін знає щось, чого не знаєш ти, — закотив очі у відповідь. 

— Твоя правда, — усміхнулася Ханджі. — Леві? — невпевнено. Чоловік подивився прямо, очі в очі, передчуваючи серйозне питання. — Ти прив’язався до цього хлопчини, авжеж? 

— Прив’язався, — повторив менеджер, наче смакуючи слово на вустах. — Якби ж я знав, що це значить. 

— Леві? — розмову перервав ледь чутний, сипло-хворобливий голос зі сторони ліжка. — Це ти?

Ханджі бачила, як змінилося Акерманове обличчя, коли він почув своє ім’я вимовлене цим безсилим, ледь вловимим пошептом. Крижаний спокій, який ще мить тому майорів в очах, помалу розтанув, поступаючись місцем глухому, безсилому страху, який так ретельно приховував від усіх, і насамперед від самого себе. Чоловік застиг, погляд його прикувався до хлопця на ліжку, і в ньому читалася така дика суміш надії та переживань, що Зое мимоволі затамувала подих. Вона ніколи не бачила друга таким. 

Леві зробив кілька кроків, наближаючись, оглянув бліде обличчя, підмічаючи потріскані, покусані губи та тьмяні очі, які втратили своє грайливе сяйво. 

— Отямився, — мовив тихо. 

Ерен спробував прокашлятися, щоб далі говорити гучніше, але краще не ставало, тому він з превеликою вдячністю прийняв склянку води з рук менеджера. Жадібно ковтаючи, за кілька секунд осушив її. Поки пив, хлопець прислухався до квітів всередині. На його диво, ті спали і навіть не ворушилися — або ж вирішили причаїтися й нагадати про себе у найнезручніший момент? Йому б цього зовсім не хотілося. Не хотілося знову почувати себе немічним, нездатним навіть на ногах встояти. 

— Як самопочуття? — поцікавився Акерман, привертаючи Єгерову увагу. 

— Голова болить, — поскаржився хлопець. — І в роті сухо, — Леві одразу налив у склянку ще води, що змусило юнака припідняти куточок губ в усмішці. 

— Голова болить від удару, але, припускаю, що там просто легка гематома, нічого серйозного, — Ханджі підійшла ближче. У кімнаті панувала напівтемрява, і жінка просто хотіла запевнитися, що хлопець її помітив. — Вітаю, Ерене, — махнула долонею. 

— Вітаю, — Єгер міцно обхопив склянку пальцями. — А ви?.. 

— Я подруга Леві, Ханджі Зое, — жінка здавалася доволі привітною, та і менеджер не дозволив би аби-кому зайти в Еренову квартиру, тому первинне хвилювання негайно відступило. 

— Вона лікарка, — два чіткі слова. — Я попросив її приїхати.  

— Лікарка? — і тривожність блискавично повернулася, накриваючи хвилею. Ерену здалося, що він ось-ось й задихнеться від потрясіння.      

— Не нервуй так, — хмикнув Леві, помітивши всеохопну паніку в зелених малахітах. — Я все ще не знаю, що з тобою відбувається, і вона теж. 

— Гаразд, — повільно кивнув хлопець, але продовжував дивився прямо на Ханджі. Чомусь здавалося, що вона читає його так само легко, як відкритий анамнез пацієнта. 

— Я так не думаю, юначе, — жінка похитала головою. — І дуже наполегливо раджу тобі пройти обстеження. Втрата свідомості — це гучний дзвіночок, що не варто зволікати. До того ж, Леві бачив кров, я теж помітила її при огляді, в куточках губ вона з’явилася явно не від удару. 

— Це моє життя. Чому ви?..

— Так, ти безумовно правий, життя твоє, — погодилася Ханджі. — Проте, чи справді хочеш жартувати зі смертю?

Ерена раптом скував неабиякий страх. Міркувати про смерть на самоті було не так лячно, вже навіть звично. Однак, коли такі слова промовляла лікарка, моторший холод ламав кістки, розривав нутрощі і полонив ланцюгами серце, забираючи можливість тверезо міркувати. Розуміння власної приреченості раптом зробилося до біса несправедливим та неправильним. Леві помітив сумніви в очах хлопчини, але за мить підопічний відвів погляд, знову ховаючись у небажання ділитися своїми проблемами. Акерман хмикнув, розчаровано похитавши головою і дивуючись крайньому ідіотству юнацького максималізму. Ерену стало боляче. Якби тільки він знав, чого Єгеру вартувало мовчання, як нестерпно йому було — реагував би так? Проте, чи мав хлопець право виражати претензії або ображатися, якщо сам тримав менеджера у незнанні? Певно, ні. Але закоханому серцю взагалі важко щось пояснити.   

— Я кажу це не для того, щоб налякати, а щоб ти зрозумів, яке цінне твоє життя, — зауважила Ханджі. — І я знаю Леві, він би не став хвилюватися дарма, — вона трохи помовчала в надії, що Ерен все ж підніме до неї очі, але хлопець так само сидів втупившись поглядом у складені на ковдрі долоні. Не дочекавшись, продовжила: — Я вколола тобі заспокійливе та знеболювальне, їх дія якийсь час триватиме, то ж голова не болітиме, але можливе невелике запаморочення. Будь обережний, гаразд? І ще залишила Леві рецепт на знеболювальні про всяк випадок, — чіткі слова, в які жінка вклала всю властиву їй серйозність. — А поки що відпочивай та набирайся сил. Не виходь на зйомки, якщо є така можливість, візьми паузу хоча б на пару днів. 

— Я розберуся з цим, — кивнув Акерман, дивлячись на подругу. Був їй вдячний за хоча б якісь поради, допомогу і підтримку, що вона зірвалася і приїхала сюди, хоча тільки повернулася додому після кількох проведених сьогодні операцій. Дружбу з Ханджі він завжди несказанно цінував.  

— Тоді я поїду, — усміхнулася. — Одужуй, Ерене. І сподіваюся все ж побачити тебе в лікарні. Буду рада допомогти по-справжньому, якщо моя допомога знадобиться.  

Ерен подивився на неї, в смарагдових очах майоріла розгубленість та невпевненість. Юнак тихо мовив: 

— Дякую, — воно було таким щирим, що у Зое стиснулося серце.  

— Будь ласка, — пролунала така само тепла відповідь. 

Ханджі та Леві попрямували на вихід з кімнати, залишаючи Ерена одного. Ще якийсь час із коридору долинали уривки їх розмови, й надмірна емоційність менеджера — людини, яка завжди діяла зважено та чітко за планом — дуже здивувала та збентежила хлопця. 

— А ти не можеш викликати швидку допомогу? Скажи, що пацієнт незговірливий, не розуміє, як краще для нього. Нехай санітари вкладуть його в машину і відвезуть в лікарню. Нумо з Ервіном поговоримо, він же головний лікар. 

— Це ж лікарня, а не поліцейський відділок чи в’язниця. Ми не можемо забирати пацієнтів проти їхньої волі. 

— Він же себе вгробить, Ханджі!

— Леві, це так не працює, ти ж розумієш. Я подумаю, чим ще можу зарадити, але… 

На цьому розмова перервалася. Запанувала тиша, тільки хрипке, свистяче дихання самого Ерена порушувало німоту кімнати. Він стиснув ковдру пальцями, намагаючись вгамувати тремтіння. Слова Леві відлунювали в голові, наче вирок, а шум та сигнали машин з вулиці тільки сильніше тиснули на скроні. 

Ерен нахилився вперед, запускаючи пальці у волосся та стискаючи до болю біля коренів. Хотілося стати невидимим, розчинитися в малюнку шпалер або зануритися в сон, де не було б ані квітучих всередині фіалок, ані важких розмов про лікарні, ані непрохано-болючої турботи Леві. Власне тіло стало для Єгера чужою територією, на якій він продовжував програвати битву за битвою, а жалість у голосі менеджера була останньою краплею, витерпіти яку виявилося неможливо. Ерен хотів здаватися сильним, тримати маску невимушеності, але яка з того користь, якщо рано чи пізно хвороба знищить його? Це питання молоточком стукало по черепу, захоплюючи в полон усі думки. 

Будучи насамоті, юнак знову прислухався до квітів — ті, на диво, не демонстрували жодних ознак присутності в організмі. Можливо, після такого сильного приступу треба був час, щоб вони виросли знову або ж їх приспало заспокійливе. Як би там не було, Єгер був радий невеликому перепочинку від постійної нудоти та нестачі кисню. 

Відчинилися двері, від протягу прозоро-білі фіранки на вікні заколихалися сильніше, а Ерену раптом стало холодно, хоча надворі була середина літа і стояла неймовірна спека та задуха. Хлопець сів рівно й одразу зіткнувся з переляканим Акермановим поглядом. Чоловік широкими кроками наблизився до ліжка. 

— Знову погано стало? — Леві потягнувся долонею, приклав до юнакового лоба, перевіряючи температуру — помірно теплий. — Подзвонити Ханджі? Думаю, вона ще не встигла поїхати.

Він дістав мобільний, а Ерену зненацька захотілося плакати, і непрохані сльози, демонструючи напоказ його слабкість, майже одразу покотилися по щоках. Леві справді турбувався, бентежився, допитувався до правди, хоча його відштовхнули купу разів, був поруч. Він же не міг зіграти такий переляк в ресторані і зараз, Єгер бачив Левіні очі — такі неймовірно-чесні люстерка його доброї душі. 

— Навіщо ти це робиш? — хлопець шморгнув носом, намагаючись стримати ридання, але накопичений останніми днями стрес виходив назовні гіркими солоними цівками. — Чому так піклуєшся про мене?

Акерман спантеличився, ховаючи телефон назад у кишеню джинсів. Він відверто не зрозумів питання.  

— Тобто? — довелося уточнити, хоча сам жахливо не любив, коли перепитували. 

— В твоїх обов’язках аж ніяк не прописано дивитися на мене таким сумним поглядом, перевіряти температуру та намагатися зрозуміти мотиви дій, адже так? — Ерен стиснув пальцями ковдру, ловив на собі сповнений нерозуміння погляд. — Ти мав би привезти мене додому, дати якісь ліки в надії, що мені покращає до завтрашнього ранку, і поїхати додому. Залишити мене самого. Чому не йдеш? Навіщо перевищуєш свої повноваження?  

— Піти? — Акерманів голос повнився здивуванням. Чомусь слова Єгера заточеними голками проштрикували серце. — Коли тобі настільки погано? За кого ти мене маєш? Ти в мене на очах знепритомнів, весь блідий, а футболка була в крові. Залишити тебе, впертого дурня, після такого? Думаєш, я можу просто зачинити за собою двері й зробити вигляд, що нічого не сталося? Твій стан — це вже давно питання моїх, як ти кажеш, повноважень, Ерене.   

— Ти не мав би витрачати на мене неробочий час, — продовжував наполягати юнак, проте вже не так завзято. В той час як сльози ще котилися по щокам, слова Леві торкнулися душі й зігріли, даруючи умиротворення. Хоч і хотілося почути зовсім інше, це було вже більше за те, на що він взагалі претендував. 

— Я з тобою з дебюту. З тих пір, як ти був вісімнадцятирічним хлоп’ям, яке тільки ступило у світ слави. І тобі так важко повірити, що я справді щиро хвилююся? Ми вже сім років разом працюємо, — менеджер сердився, геть не розуміючи причини такої недовіри, але намагався стримуватися. Не варто було Ерену ще більше нервувати — і так плакав. — Так важко сказати мені, що з тобою відбувається? Я ж бачу, що знаєш причину.     

— Я вірю тобі, справді, — малахітові очі, все ще наповнені солоною вологою, подивилися неочікувано прямо та серйозно. — Проте якщо ти дізнаєшся, то все зміниться, піде шкереберть. Я не хочу бути тягарем ані тобі, ані людям, яких люблю та ціную.    

— То гадаєш, я тебе тягарем вважаю? — Леві насупив брови, продовжуючи вдивлятися в насичено-зелені очі, наче шукаючи в них підтвердження вимовленим словам. 

— Не вважаєш, але почнеш, як тільки я скажу правду.

— Ти такий впевнений в цьому?

— Не хотів би перевіряти своє твердження, — Ерен відвів погляд. 

Засмучувати Акермана було неймовірно соромно, адже цей чоловік завжди був поруч, останні роки навіть більше, ніж друзі чи родина, він посідав величезне місце у хлопцевому житті, а ще неусвідомлено вкрав велетенську частину серця. Прихильність менеджера багато значила для Єгера, і, розвалюючи її власними стараннями, той почувався нікчемно.  

— Господи, — Леві пройшовся кілька разів туди-сюди, спробував оформити недобрі думки у вдалі слова, але назовні просилася тільки тяжка лайка. 

В такі моменти страшенно хотілося з’явитися в агентстві та написати заяву про звільнення за власним бажанням, тому що цей хлопчисько доведе його нервового зриву або, що вірогідніше, до лікарняного ліжка поряд із самим Ереном. Єгер спостерігав за чоловіковими метаннями. Виглядало це, наче небезпечного звіра загнали в пастку, відрізавши усі шляхи, які вели на волю.

— Леві, — тихо покликав юнак, — мені шкода. 

Менеджер різко зупинився і повернувся до нього: 

— О, повір, я знаю, що тобі шкода, чорт забирай! Я розізлитися навіть не можу, тому що це бачу! — наблизився, а Ерену довелося підняти очі, щоб дивитися в обличчя. — Трясця, невже обов’язково все так ускладнювати? Що це за нав’язлива ідея? 

Вони мірялися поглядами, а напруга між ними, здається, досягла піку. Леві стискав кулаки, погляд був гострим, мов лезо, він наче намагався розсікти ту стіну впертості, якою відгородився Ерен. Проте хлопець не відводив очей — зараз у них читалася не звична зухвалість, а глухий дитячий сором. Ерен завмер, притиснутий з двох боків власною брехнею та неміччю, і така беззахисність раптом вдарила Леві сильніше, ніж грубість, яку хлопець міг би кинути у пориві роздратування. 

Шторм у чоловіка всередині вщух. Акерман втомлено видихнув, здаючи позиції. Розумів, що подальша суперечка не дасть нічого, окрім нових образ та питань без відповідей. Вони обидва втомилися, і якщо Леві треба було відступити, щоб зберегти власний спокій та не тривожити і так зараз занепокоєного Ерена, то він зробить це. Однак, тільки сьогодні — як виключення.  

Менеджер розтер скроні пальцями, відганяючи тупий пульсуючий біль, що заважав мислити тверезо. Гнів у його погляді змінився на важку, холоднокровну розсудливість. Кулаки розтиснулися, а плечі опустилися, ніби з них нарешті зняли невидимий тягар. Леві тихо кинув:

— Гаразд, нумо припинимо. Сперечатися все одно не мають сенсу, — таким чином ставив крапку у розмові. — Тобі треба відпочити і набратися сил, а мені — подумати. Я подзвоню в агентство й усе владнаю. Спробую вибити тобі як мінімум три дні вихідних. 

— Не варто, — запручався Ерен. — Я можу працювати, зйомки не мають ставати на паузу через мене. 

— Вони і не стануть, дурню, — менеджер хмикнув і дав хлопцю легкого ляпаса по лобі, той незадоволено насупився, потираючи вдарене місце. — Кілька днів познімають сцени, де немає твого персонажа. Не хвилюйся і відновлюйся, м? Як і радила Ханджі, — він ще трохи поміркував і додав: — Подумай, що тобі привезти завтра і залиш повідомлення, домовилися?

— Ти заїдеш? — Ерен дивився повними благання очима, але одночасно з превеликим страхом. У Акермана защемило під ребрами — чому таке дивне поєднання плескалося на дні малахітових очей? 

— Звісно, сказав же, що наглядатиму за тобою, — чоловік вичавив усмішку, Єгер подарував таку само несміливу у відповідь. — Подзвони, якщо раптом стане гірше, добре?  — кивок. — Тоді я піду. Добраніч, Ерене. 

— Добраніч, Леві.   

Акерман на автопілоті дійшов до ліфта, якось непомірно довго їхав вниз з чотирнадцятого поверху, поки зсередини його зжирав рій недобрих думок. Чоловік бачив, що мовчати, бездіяти — це Єгерів вибір, але все одно звинувачував себе. Хлопець не хотів з ним ділитися, а, отже, менеджер десь схибив, не помітив прогалини, коли будував довіру між ними. Усвідомлював, що не мав нічого пропустити, але, тим не менш, тепер пожинав плоди своєї недосконалої праці. У Леві завжди були проблеми з перфекціонізмом. Прийняти власні помилки здавалося справжніми тортурами, а коли це стосувалося чогось важливого, то картав себе з усією власною завзятістю.  

Щойно Левіні ноги ступили геть з під’їзду, рука потягнулася до задньої кишені джинсів, дістала червоний Мальборо. Завченими рухами пальці відкрили пачку, витягли цигарку та, клацнувши кілька разів запальничкою, підпалили кінчик. Полегшало тільки тоді, коли після кількох затяжок нікотин потрапив у кров, проганяючи напругу.   

Навіщо ж він це робив? І про яку таку прив’язаність говорила Ханджі? Вона завжди добре його розуміла, бачила крізь міцну броню характеру, то що ж помітила сьогодні? Акерман вчергове затягнувся, не видихав тютюновий дим, поки той не обпік легені, намагаючись переконати себе, що задушлива тривога — це лише відповідальність менеджера за підопічного, це лише сім років сумісної роботи, лише Ерен Єгер. Ерен Єгер, який завжди усміхався навіть під час найтяжчих графіків, а останні місяці на ньому лиця не було. Тільки візажисти знали, непевно, скільки косметики вони використовували, щоб повернути хлопцеві минулу сонячність. Серце зрадницьки калатало десь у горлі, воно говорило, кричало про інше, знало правду, яку Леві відмовлявся визнавати. Так і Ханджі помітила не просто турботу, жінка побачила той панічний жах, який охоплював Акермана щоразу, коли Ерен блід більше звичайного або довго не виходив з гримерки. І цей жах, як сьогодні правильно підмітив Єгер, не був частиною менеджерових обов’язків. Він виникав в грудях, тому що Леві було важливо знати, що з хлопцем все гаразд, тому що хотілося бачити його радісним та щасливим. 

— Чорт забирай, — вилаявся. Викинув недопалок у смітник та скуйовдив волосся, руйнуючи залишки ідеальної укладки. — Трясця, Акермане, ти придурок.  

Їм потрібно було серйозно поговорити. Леві кивнув сам собі і думкам, які вдалося трохи зібрати до купи, та попрямував до машини. Він зовсім не підозрював, що Ерен весь час спостерігав за ним з вікна і до крові прикушував нижню губу, а розбурхані Акермановою увагою квіти знову почали підступно душити болючим нерозділеним коханням.

***

Після трьох днів відпочинку Ерену почало відверто здаватися, що він почувається краще. Принаймні, прийнятно для роботи точно. Таких сильних приступів, як в ресторані, більше не траплялося, і це надало сил вважати, що власний стан контрольований. Хлопець вичитав в Інтернеті, що вони можуть бути ознакою переходу хвороби на другу стадію, але спочатку будуть поодинокими, тому що квітам треба до п’яти днів, щоб розростися в організмі. Факти статті підтверджувалися моторошними ілюстраціями, тому Ерен поспішив закрити браузер, похитав головою, аби витіснити ті яскраві, болючі образи, пророкуючі його майбутнє. Кинув погляд на упаковку заспокійливих, які останні дні тримав поруч, чомусь здавалося, що ліки присипляли квіти — однак, чим більше він їх приймав, тим, здавалося, швидше фіалки звикали, а тому реагували мінімально. В одному лікарському дослідженні, яке він випадково знайшов, взагалі говорили, що на квіти не діє нічого, окрім спеціально розроблених препаратів, але їх продавали тільки по рецепту, просто купити було неможливо. Тому хотілося вірити в диво — або плацебо.  

Тим не менш, ввечері третього дня Ерен подзвонив Леві і повідомив, що почувається краще і хотів би повернутися до роботи. Менеджер спробував вмовити відпочити ще трохи, але хлопець не хотів втрачати час, якого залишалися не так і багато, тому наполіг. Акерману довелося тільки погодитися і пообіцяти заїхати за ним зранку. Юнак не знав, що ще насправді хотів почути. В глибині душі йому гадалося, що після тієї розмови є хоч і мізерна, але надія бути поруч з Леві. Ерен одразу поплескав себе по щокам, щоб прийти до тями і не надто захоплюватися. Фіалкам дуже подобалися такі думки, вони від них прискорювали ріст ще дужче, а Єгеру це було зовсім не потрібно.  

Наступного дня на знімальному майданчику першим їх зустрів Жан, поцікавився здоров'ям напарника і чемно потис руку Леві, вітаючись. Розказав, що знімати сцени, в яких немає Ерена, було не так весело. Юнак на це засміявся, і Акерман був готовий повірити у щирість сміху, якби хлопець раптом не почав надривно кашляти. Менеджеру стало майже фізично боляче, а почуття відповідальності та бажання допомогти одразу штовхнули до підопічного. Він обхопив хлопця за плечі, ніжно стиснув, відчуваючи дрібне тремтіння.  

— Ерене, вийдемо надвір, там повітря більше, — хоч Леві і не планував поки себе видавати, але слова вийшли напрочуд м’якими та лагідними. Той, хто добре його знав, легко помітив би зміни. 

Певна річ, Єгер тонко це відчув. Відсахнувся від нього, наче від вогню, скинув Левіні руки зі своїх плечей і кілька митей свердлив поглядом, вдивляючись у глибину сірих озер. Здалося? Чому на мить стало так легко та тепло? І дихалося вільніше? Це марення? Наслання? 

— Ерене? — Леві обережно покликав, хмурячись. Не дуже розумів, що за реакція.

— Не йди за мною до гримерки, — відрізав хлопець та зробив крок назад.    

— Ти клепки геть розгубив? — вже у звичному тоні відповів менеджер, а у Ерена всередині стало морозно-холодно. Точно здалося. 

— Я хочу побути один перед зйомками, гаразд? Я… все добре зі мною, правда. 

Розвернувся та пішов, кашель періодично продовжував зриватися з губ. Акерман кліпнув кілька разів. Примарилося чи він бачив сльози в хлопцевих очах?

— Він поводить себе, — голос Жана розрізав приголомшливу тишу, — наче його герой, коли тільки взнав, що хворіє ханахакі. 

Світ для Леві зупинив хід, а у вухах та голові лунав нестерпний дзвін.     

— Що ви тільки-но сказали? — перепитав чоловік. 

— Та що ви, пане Акерман, я ж зовсім не серйозно, — Жан безтурботно відмахнувся та розтягнув усмішку. — Подивіться на Ерена, він такий привабливий. Ніколи не повірю, що його може спіткати нерозділене кохання. Певен, що у нього під дверима черга з прихильниць та прихильників. 

— Мабуть, — Леві погодився з юнаковими словами, але недобре передчуття вже шкреблося всередині, починаючи роздирати гострими пазурями нутрощі. 

Жан вибачився і залишив його, щоб переодягнутися для зйомок, Акерман кивнув актору вслід, а погляд сам собою метнувся у бік дверей Еренової гримерки. Слова, кинуті Кірштайном ненароком, тепер наполегливо не хотіли виходити з голови. Якщо подумати, то це пояснювало, чому Єгер відмовлявся їхати до лікарні. Але такого ж не могло бути? Чи могло? Леві похитав головою, щоб відігнати найгірші варіанти. Треба було якнайшвидше змусити Ерена розповісти, що з ним відбувається, інакше ці думки з’їдять Акермана живцем. І подзвонити Ханджі — можливо, вона змогла щось з’ясувати.   

Ерен прийшов на майданчик саме в той момент, коли режисер дав команду приступити до роботи. Персонал метушився, техніки налаштовували світло, декоратори поправляли предмети меблів у кімнаті, щоб у кадрі все було бездоганно. Двоє головних акторів знаходилися в епіцентрі цього всього, проговорювали репліки та домовлялися про те, як гратимуть. Леві бачив зосереджене Еренове лице, але вже не міг позбутися почуття, що щось має ось-ось відбутися. Щось погане. 

Сьогодні першою в плані стояла зйомка однієї з ключових сцен у стосунках головних персонажів — Ерен і Жан трохи нервували. Вони повторили репліки ще раз та побажали одне одному вдалої роботи, поки режисер завершував обговорювати останні корективи зі світлооператором. За кілька хвилин чоловік розмістився у своєму кріслі й махнув рукою, помічник одразу ляснув нумератором. Ерен почав говорити свої репліки, емоційно, намагаючись достукатися до героя Жана та до всіх майбутніх глядачів. Саме в цей момент за сценарієм його персонаж мав почати задихатися через пелюстки жовтих півоній. Єгер грав, як і було задумано, але раптом усвідомив, що він зовсім не грає — його насправді накриває новий напад, і хлопець не міг збагнути, коли саме той почався. Жан кинувся до нього, ще нічого не підозрюючи, продовжуючи тримати маску свого героя, але за коротку мить помітив, як цівка густої крові, зовсім не схожої на бутафорську, повільно скотилася з куточка губ партнера по майданчику.

— Ерене? — тихо покликав Кірштайн, а в голосі чувся неабиякий переляк. 

Єгеру на долю секунди теж стало до смерті страшно, але в наступну мить перед очима все попливло й побіліло. Мозок сконцентрувався на підтримці рівноваги, проте все одно підвів — хлопець хитнувся і полетів вперед. Добре, що Жан встиг підхопити і повільно опуститися разом з ним на коліна. 

— Господь милостивий, Ерене, — шепотів Жан, міцно стискаючи напарникове передпліччя. — Що за чортівня?

Для Ерена ці слова, як фоновий шум — а, можливо, це в нього в голові так нестерпно гуділо? Юнак закашляв, з його рота на долоні впало місиво з крові та суцвіть фіалок. Багряні краплі потрапили на сорочку Кірштайна, кляксами всмоктуючись у світлу тканину. Ерен все ще був у свідомості, коли стискав у кулаках пелюстки, від чого жахливо-червоні бризки заплямували підлогу — останнє, що він бачив перед тим, як зовсім відключитися.     

Німа, ніби несправжня, сцена шокувала всіх на майданчику, змусила заціпеніти, пошепки обговорюючи сюрреалістичність події. І тільки для Леві Еренова непритомність стала поштовхом до дій. Менеджер кинувся до підлеглого майже відразу, але здавалося, що він біг через всі дроти та камери надзвичайно довго. Треба встигнути, він був зобов’язаний встигнути. Акерман підхопив хлопця, коли той уже почав падати на підлогу із положення сидячи, відштовхнув Жана в сторону. Руки та одяг умить забруднилися у чужій крові, але було абсолютно начхати. Сірі очі панічно розглядали неможливо бліде обличчя, рука схопила зап’ястя, перевіряючи пульс — той відчувався слабко. Леві приклав до Еренового обличчя пучки пальців, залишивши на щоці багряний кровавий слід. 

— Ерене! — липкий первісний страх захопив свідомість, коли Єгер ніяк не відреагував. — Та викличте швидку нарешті, бовдури! — закричав на персонал Леві. — У всіх особисто телефони потім перевірю! Пошкодуєте, якщо знімали, чуєте? — нажахані люди кивали, не знаючи, що все ж робити. — Що стоїте? Швидка, хутко, ну! — асистент режисера почав набирати номер швидкої, потім почулися уривчасті пояснення. — Ерене, — чоловік повернув свою увагу хлопцеві. — Ерене, — ще одна спроба, наче вимова його імені вустами Леві зможе допомогти. — Благаю, — пошепки, — прийди до тями і ми що-небудь придумаємо, — він стиснув закривавлену долоню Єгера, а про себе молився всім богам, в яких ніколи по-справжньому не вірив, щоб з юнаком все було добре. 

Акерман не знав, чи чують вони його, але зараз був готовий укласти угоду з будь-ким, аби лише цей оглушливий дзвін у вухах припинився, а Ерен знову розплющив свої вперті малахітові очі. Чоловік усе ще тримав руку хлопця, і цей теплий, закривавлений дотик здавався йому єдиним зв’язком із реальним світом. 

Весь професіоналізм, усі плани та контракти розсипалися в попіл. Все стало до біса неважливим та несуттєвим. У голові червоним світлом миготіла лише одна думка — він не зміг вберегти Ерена. Не зміг вберегти того, кого йому довірили. Підвів тоді, коли обіцяв захищати. 

Акерман втратив відчуття часу, здавалося, що швидка їде незбагненно довго, а Еренова долоня в його пальцях холоднішає не менше ніж на градус кожну секунду. Менеджер нарахував вісімдесят дев’ять вдихів, коли з вулиці нарешті долинули сирени. Якраз на дев’яносто першому Єгер затих занадто надовго, і серце Леві пропустило удар, аж поки наступне ледь помітне підняття грудей знову не повернуло йому надію. 

Дев’яносто шість. На майданчику нарешті з’явилися парамедики у темно-синій уніформі. Дев’яносто вісім. Світ навколо остаточно розпався на фрагменти — уривчасті фрази, команди, брязкіт медичних сумок і різкий запах антисептиків та ліків. 

— Пане, нам потрібен простір. Відійдіть, будь ласка! — чийсь чужий, сухий голос пролунав над самим вухом, але Леві не ворухнувся. 

Дев’яносто дев’ять. 

— Пане, ви чуєте? Відпустіть! 

Акерман чув прохання парамедика, головою розумів, що має відпустити, дати професіоналам взяти контроль над ситуацією, але розчепити пальці означало втратити розуміння, що Ерен все ще дихає, все ще живий. Ввижалося, що поки їхні пальці з’єднані в замок, він власною волею утримував юнака на цьому світі, не даючи розчинитися в небутті. 

— Пане, якщо ви не відпустите, мені доведеться застосувати силу! — голос став таким гучним, що заглушив навіть гул у вухах. 

Сто. 

Левіні пальці розімкнулися. Чоловік відсунувся назад по підлозі — її холод трохи отверезив, а спина одного з лікарів одразу закрила непритомного Ерена. Страшна реальність миттю вдарила обухом по голові, коли Акерман врешті-решт зайняв місце спостерігача та чітко почув розмову прибувших рятівників. Коли побачив, як парамедикиня швидко розрізала Єгерову футболку та наклеїла на груди круглі липкі електроди. Дроти від них зміями тягнулися до масивного переносного кардіомонітора, який стояв поруч. За мить апарат пронизливо пікнув, видавши перший впевнений сигнал пульсу — ламана зелена лінія почала свій повільний біг по екрану.  

— Чоловік, приблизно двадцять п’ять років, кровохаркання, масивна крововтрата. Підозрюємо обструкцію дихальних шляхів¹ через ханахакі. Починаємо очищення верхніх дихальних шляхів та подачу кисню. Транспортуємо до медичного центру «Кайзер Перманенте»², розрахунковий час прибуття — вісім хвилин. 

Поки один з парамедиків звітував диспетчеру, інший, що стояв ближче до голови, зафіксував її, відкриваючи рота, третій швидко почав перевіряти, наскільки все серйозно за допомогою металевої трубки.

— Набряк гортані! Готуй епінефрин³, нуль три, внутрішньом’язово! — вигукнув чоловік, дівчина поруч з ним наповнила шприц прозорою рідиною та ввела вже через встановлений по прибутті катетер.

Пройшло кілька митей, поки парамедики чекали на дію ліків, а після цього чоловік, який перевіряв горло, взяв довгі шипці та почав один за одним діставати крупні бутони фіалок, широкі пелюстки та шматки коріння. Леві хотілося закрити очі, відвернутися, але тіло не рухалося, а мозок продовжував далі рахувати кожен вдих, який тепер коштував Ерену неймовірних зусиль. Юнак не чинив опору — він був занадто глибоко в непам'яті — але його тіло ледь помітно здригалося щоразу, коли лікар витягував чергові частини квітів, які не давали йому дихати. Далі лікарка змочила якимось розчином марлевий тампон та вичищала з дихальних шляхів залишки слизу та крові. Після цього хлопцеві надягли прозору пластикову маску, яка вмить почала затуманюватися від кожного кволого вдиху. Кардіомонітор поруч помірно пищав, показуючи рівномірний пульс.  

— Він стабільний! Перекладаємо на ноші на рахунок три! — скомандував один із рятівників. — І, три!

Парамедики злагоджено підхопили пацієнта. Єгера, який тепер виглядав зовсім невагомою лялькою в оточенні дротів і трубок, вклали на високі металеві ноші. Колеса з гуркотом розклалися, вдаряючись об бетон, і цей звук став для Леві сигналом — Ерена забирали. Чоловік різко піднявся та кинувся до парамедикині, яка роздавала команди під час роботи — подумав, вона головна. 

— Я поїду з ним, — не прохання, а ствердження.

— Ким ви доводитеся пацієнту? — жінка говорила швидко, суворо і сконцентровано. 

— Його менеджер, призначений опікуном в екстрених ситуаціях, — Леві відповідав без затримок, розуміючи цінність кожної секунди. 

— Гаразд, поїдете з водієм на передньому сидінні. Наголошу, не заважайте лікарям робити свою роботу, — вона розвернулася і стрімко побігла до бригади, яка вже виїжджала зі знімального майданчика з ношами, прямуючи до реанімобіля.   

Акерман зробив кілька рваних вдихів, намагаючись зупинити дике калатання стривоженого серця. Він відчував, як гаряче повітря Лос-Анджелеса наповнює павільйон, запливаючи через розчинені двері, та його легені, але все одно не приносить полегшення, відчував, як тепла кров вже охолола і засохла, намертво в’ївшись в шкіру. Тим не менш, не було часу жаліти себе та зосереджуватися на власному стані, чоловікові не хотілося надовго залишати Ерена одного. Без належного нагляду, без його присутності світ навколо хлопця зараз здавався Леві занадто хитким та небезпечним.  

Трясця. 

Не дивлячись на усі намагання менеджера переконати себе у зворотному, легковажні, кинуті в жарт, слова Жана виявилися жахливо-болючою правдою. 

***

Холодне люмінесцентне світло від ламп у стелі відбивалося в глянцевій підлозі, сліплячи очі. Леві очевидно не дозволили йти далі, тому він сидів на стільці під операційною та дивився на свої закривавлені руки. Вбиральня була трохи далі по коридору, але чоловік не наважився відлучитися туди, бо думав, що лікар може вийти у будь-яку мить. Зараз почути бодай якісь новини було набагато важливіше, ніж відмити долоні. Акерман кожен раз дрібно здригався, коли відчинялися двері ліфту навпроти або далі по коридору хтось ходив, човгаючи ногами по підлозі. Організм перебував у стані дикої тривоги, і сторонні звуки тільки дражнили і так схвильовану свідомість. 

Раптом тишу розірвав різкий звук розблокування магнітного замка — звук, який означав, що час очікування вичерпано. Леві миттєво підвів голову, дивлячись, як важкі подвійні двері операційної з тихим шипінням розсуваються, а червона лампа над ними гасне. У проході з’явилася постать хірургині у синьому костюмі, і знесилений незнанням Акерман різко підвівся, зробивши кілька кроків назустріч. Жінка зняла маску та формену шапочку, і Акерман здивовано кліпнув, коли впізнав у ній Ханджі. У стані шоку він навіть не збагнув, що Ерена везли в «Кайзер Перманенте», де працювали його друзі.  

— Привіт, любчику, — м’яко усміхнулася Зое. — Як ти?

Леві повністю проігнорував питання, переходячи до суті: 

— Як Ерен? Ти його оперувала?

— Мене поставили на операцію, але я не знала, що це твій хлопчина, — жінка розтерла перенісся пальцями. — Його перевозять в палату інтенсивної терапії, стан стабільний. Він поки спить. 

— Я можу його побачити? — Акерманів голос надломився. — Поговорити?

— Леві, послухай, — Ханджі було майже фізично боляче бачити друга таким розбитим та спантеличеним, тому і наступні слова вона мовила, краячи серце. — Він деякий час не зможе говорити. І до тями також ще кілька днів не прийде, ми ввели його у штучну кому.    

— Якого біса? — запитання вилетіло з його грудей, наче хрип пораненого звіра. Леві застиг, дивлячись на подругу так, ніби вона щойно говорила чужою мовою. — Що за ідіотські рішення, Ханджі? — підвищений тон змусив жінку насупитися. — Йому мало стати краще! — але варто було чоловікові похитнутися і схопитися за голову, вона одразу підхопила того під лікоть та повела назад до стільців.  

— Сідай-но, — її голос став сухим і владним, не терплячим заперечень. Вона силоміць опустила його на пластикове сидіння, зазираючи прямо в розширені зіниці. — Перед очима темніє? Нудить?

Акерман спробував щось заперечити, але язик здавався шматком сухого дерева.

— У вухах... наче вата, — ледь чутно видихнув, вчепившись пальцями в край стільця.

— Зрозуміло, — Ханджі коротко кивнула та кинула погляд на його закривавлені руки, що помітно тремтіли. — Груди не стискає? Подивись на мої пальці, скільки їх?           

— Припини, зі мною все нормально, — Леві спробував прибрати її руку від свого обличчя, але оскільки ледве мав сили, жінка легко відмахнулася від намагань схопити її. 

— Скільки, питаю? — Зое наполегливо продовжувала показувати три пальці. 

Менеджер кліпнув очима, спробував сфокусувати погляд, але в очах двоїлося, а світ навколо потемнів. 

— Чотири, — пролунала втомлена відповідь, насправді, він просто спробував вгадати. Ханджі зітхнула та піднялася на ноги. 

— Я сходжу до посту медсестер і повернуся, — попередила. — Сиди тут, впертюх. 

Коли кроки Ханджі стихли, Леві нарешті дозволив своїм плечам опуститися. Заплющив очі, намагаючись зупинити це нескінченне хитання коридору, але в темряві перед очима знову спалахнули багряні плями крові на бетонній підлозі знімального майданчика. Чоловік зціпив зуби, відчуваючи, як пульс важким молотом гатить у скронях. Чорт забирай, він надзвичайно ненавидів показувати слабкість, а ще більше — розуміти, що втрачає контроль над ситуацією. 

Акерман так глибоко поринув у себе, що не почув, як повернулася Ханджі. Різкий сморід нашатиря миттєво прошив мозок, наче електричний розряд. Менеджер мимоволі відсахнувся, зажмурившись, а в носоглотці неприємно запекло. Проте ефект був миттєвим — важкий гул у вухах почав затихати, а чорна завіса перед очима розсіялась, повертаючи оточенню чіткість.

— Краще? — уточнила Зое, все ще тримаючи змочену нашатирем вату близько до Левіного носа. 

— Так, Господи. Прибери вже цю гидоту, — відсунув смердючу вату подалі. Думки помалу прояснювалися і розкладалися по поличках.  

— Витри руки, — Ханджі кинула йому велику упаковку вологих серветок. — На тебе дивитися страшно. 

— Ну дякую, — саркастично кинув у відповідь.

На деякий час їх огорнула тиша — чувся тільки шурхіт пластикової упаковки та серветок, якими Леві витирав долоні. Зое сиділа поруч та мовчала, розглядаючи охайно підстрижені нігті. Тепер, коли пік стресу пройшов, Акерман зрозумів, що дарма нагримав на подругу, навіть не дав їй можливості пояснити таке рішення. У стані тривоги не подумав, що вона тут лікарка і розуміла Еренів стан краще за нього, а ще ніколи б не побажала хлопцеві зла. Тим паче, жінка тільки-но вийшла з операційної і, певно, почувалася втомленою та спустошеною, як зазвичай бувало. Леві прочистив горло, намагаючись надати голосу впевненості. 

— Вибач, — все одно вийшло хрипло, тому додатково прокашлявся, — що накричав. Я просто, — чоловік стис в долоні серветку. Кров не витиралася, і це сильно дратувало, — просто до біса розгублений і не знаю, що робити з цим почуттям тривоги за нього всередині. 

— Авжеж, — Ханджі всміхнулася, — вибачення прийняті, любчику. Я рада, що мені не довелося тебе відкачувати прямо посеред коридору. Ти потрібен Еренові притомним.       

— Потрібен, кажеш? — Леві замружився та похитав головою, відганяючи нав’язливі думки про те, як сильно прикипів до хлопчини. — Він відштовхнув мене, не дозволив піти з ним до гримерки перед зйомками. Мабуть, вже тоді недобре почувався. Та і взагалі… приховувати таке. Як тільки додумався? 

— Гадаю, він точно мав певні причини, — жінка зітхнула. — Запитаєш, коли він отямиться.   

— Розкажеш, як він?

— Якщо відверто, Леві, — вона зняла окуляри та протерла їх краєм форменої сорочки, — Ерен грав у дуже небезпечну гру. Навіть якщо у нього були причини, він примудрився майже загнати себе у труну, — Зое важко зітхнула і потерла перенісся, де все ще був червоний слід від маски. — Коли ми відкрили дихальні шляхи, там майже не залишилося місця для повітря. Пелюстки проросли надто глибоко.

— У нього є… якісь шанси? — чоловік запнувся. Страх позбавляв можливості говорити. 

Лікарка зробила коротку паузу, підбираючи слова, які б не звучали як вирок. Вона безперечно вміла повідомляти пацієнтам жорстоку, болісну правду, але для Леві, як для друга, їй хотілося пом’якшити удар.   

— Зараз Ерен підключений до апарату штучного дихання. Ми ввели його в кому не тому, що він помирає, а щоб він перестав боротися та відпочив. Його організм настільки виснажений постійним кашлем і приховуванням симптомів, що будь-який самостійний подих зараз для нього — марафон. Препарати знімають набряк гортані, а антибіотики запобігають запаленню там, де квіти пошкодили тканини. Показники стабільні, серцевий ритм вирівнявся. Тепер нам залишається тільки чекати, поки його власне тіло зрозуміє, що небезпека минула. Однак, розумієш, любчику, хірургія при ханахакі — це як намагатися загасити пожежу, кидаючи в неї папір. Я вирізала квіти, але я не можу вирізати те, що змусило їх вирости.

Шкірою Леві побігли сироти від професійно-холодного, але одночасно заспокійливого тону подруги. Він спромігся запитати:

— І як довго він буде… відпочивати? 

— Критичні перші сорок вісім годин, — тихо відповіла Ханджі. — Якщо за дві доби організм зможе достатньо відновитися, ми спробуємо зменшити седацію, але точно не раніше. 

— Я можу якось допомогти?

Акерман розумів, що насправді нічого не може зробити. Зое також це розуміла, але вона бачила, що мала дати другові якусь ціль, задачу, яка буде йому до снаги, щоб той не з’їхав з глузду, поки чекатиме пробудження Ерена. Жінка мовила найпростіше, але завжди дієве: 

— Будь поруч, — усміхнулася. — Навідуй, говори до нього. Це може здаватися безглуздим, але пацієнти в комі справді реагують на голоси близьких людей і це допомагає їм одужати.

— Бути поруч, — повторив Акерман. Його сірі очі гледіли на подругу, не розуміючи. — Як хто? Хіба я можу?

— Ти ж його менеджер, адже так? — Зое підступно-хитро хихикнула. — Або хочеш бути кимось ще?

— Що? — чоловік кілька разів шоковано кліпнув. — Що ти таке говориш взагалі? Звідки?..

— Та годі тобі, занудо, — закотила очі лікарка. — Я бачила, як ти дивишся на нього, як хвилюєшся. Ледь не знепритомнів, коли почув, що він у комі. Ну і на додачу, я просто дуже добре тебе знаю, любчику. Тому, якщо раптом захочеш від мене щось приховати, подумай двічі, але не думаю, що в тебе вийде. 

— Яка ж ти нестерпна, — Леві похитав головою. — Я і не думав приховувати. Сам збагнув тільки кілька днів тому. І зараз замислився… як сильно Ерен кохає когось, що його тіло захворіло хворобою нерозділеного кохання? Він думав, у нього зовсім немає шансу на взаємність? 

— Певно, так, — погодилася Зое, піднімаючи очі до білосніжної стелі. — Інакше ханахакі не змогла б розвинутися. Ревнуєш?

— Ні, — похитав головою, — не хочу, щоб Ерен страждав, — для Леві зараз це було найбільшим бажанням. 

— Зізнайся йому, — лікарка легенько штовхнула друга плечем. — Основна умова одужання від ханахакі полягає у зізнанні вголос любовного інтереса хворого.   

— Гадаєш, хлопчина так сильно закоханий в мене? Настільки, що дозволив квітам прорости всередині?

— Чому ти так сильно себе недооцінюєш? — закотила очі Ханджі. — Ти завжди був з ним, допомагав, підтримував. Був тим, до кого він міг звернутися стосовно будь-чого, — вона стисла плечима, піднялася і встала перед Леві. — Я не наполягаю, але в будь-якому випадку ти можеш спробувати, гірше це точно не зробить. А якщо пощастить, то квіти, які я вирізала, більше ніколи не проростуть знову, — губ торкнулася легка усмішка. — Почекай ще десь півгодини, поки Ерена влаштують в палаті, а потім зможеш його навідати. Я дам відповідні розпорядження персоналу. Піду переодягнуся і повернуся перевірити, як у вас обох справи. 

— Ханджі, — жінка озирнулася, — а ти встигла попитати Ервіна про Еренів стан? Що він про це думає?

— Не встигла, бо він раптом зірвався на медичну конференцію в Атланті, — стисла плечима. — Та виходить, що вже немає сенсу щось питати, тепер і мені все зрозуміло. 

Акерман кивнув, і лікарка попрямувала до ліфта. За хвилину двері зачинилися, ховаючи за собою Ханджі. Він одразу опустив погляд на свої руки. Зое хоч і дала серветки, але на шкірі залишилися червоні розводи, а деінде засохла кров погано відтиралася, тому було вирішено зазирнути до вбиральні, щоб нарешті позбутися всеохопного, в’їдливого страху за Еренове життя. Зараз хлопцю нічого не загрожувало, тому і Леві мав знайти сили зібратися і повернути собі холодний розум. 

Потім Акерман нервово міряв кроками коридор, ходячи з одного кута в інший. Від білосніжних стін вже паморочилося в голові, але менеджер вперто продовжував кружляти, адже знав: тільки він сяде на стілець — в голову полізуть настирливі і не дуже райдужні думки. Про власні почуття, про Еренові недомовки та біль, який менеджеру неймовірно сильно хотілося розділити з юнаком на двох. Забрати хоча б частину, щоб полегшити тому життя. Страшенно хотілося викурити сигарету, аби хоч якось вгамувати нерви, але піти зараз означало хвилюватися ще більше, полишивши Єгера одного в стінах лікарні, тому менеджер продовжував намотувати кола коридором.   

— Пане Акерман? — Леві різко зупинився і озирнувся. Недалеко від нього стояла медсестра, тепло, але втомлено, усміхаючись. — За дозволом лікарки Зое ви можете пройти до палати пана Єгера як його опікун. Тільки надягніть ось це, — вона простягнула йому охайно складений білий халат та бахіли. 

— З Ереном все добре? — питання саме собою зірвалося з губ, коли чоловік забирав речі з рук дівчини. 

— Так, його стан стабільний. Лікарка Зое зробила все можливе під час операції, але, думаю, вона і так вам пояснила, — медсестра продовжувала так само усміхатися. 

Можливо, робила це спеціально, розуміючи, в якому стресі чоловік перед нею, але Акерману це здалося занадто моторошним. Як можна усміхатися, коли люди в лікарні борються за життя? Це на секунду вибило з рівноваги, але він зміг знову зібратися та почав одягати халат і бахіли.

Медсестра спокійно почекала, а потім повела Леві за собою. За великими дверима виявився ще один коридор з чотирма палатами, одна навпроти іншої. Дівчина пройшла трохи далі і відчинила двері з цифрою два, запрошуючи менеджера увійти.             

— Не буду вам заважати, — відступила, як тільки Акерман опинився всередині кімнати. — Якщо щось станеться, ви можете натиснути на тривожну кнопку біля ліжка, медперсонал одразу з’явиться. 

— Дякую, — Леві кивнув, і медсестра закрила двері, залишаючи їх наодинці.  

Палата зустріла чоловіка непривітною напівтемрявою і писклявим багатоголоссям приладів. На столі біля стіни стояв зволожувач повітря, а одне з вікон було відчинене, від чого прозоро-білі фіранки ледь-ледь колихалися. Ерен лежав на високому ліжку, накритий тонким простирадлом, і виглядав болісно-маленьким на тлі масивних моніторів та стійок з крапельницями. Товста пластикова трубка в роті хлопця, що з’єднувала його з апаратом ШВЛ⁴, здавалася Леві якимось механічним паразитом. Цей апарат хоч і підтримував в Єгері життя, але виглядав переконливо-лякаюче. Щоразу, коли машина з коротким глухим зітханням впорскувала повітря в легені, юнакова грудна клітка неприродно, не за власною волею здіймалася. Навколо ліжка вилися інші тоненькі дроти та прозорі трубки. Одна з них тягнулася від катетера з вени на передпліччі до підвішеного на крапельниці пакета з розчином. Леві подумав, що це певно і був препарат, який підтримував штучну кому. 

Акерман повільно наблизився до ліжка, його увагу одразу привернув кардіомонітор, де змійкою бігла яскраво-зелена лінія пульсу — тонка нитка, яка наразі зв’язувала хлопця з реальністю, яка показувала, що він живий. Чоловік підняв очі, почав розглядати Еренове обличчя. Без косметики воно було занадто блідим, майже прозорим, а під очима залягли глибокі тіні від недосипу та боротьби з хворобою. Вії кидали довгі тіні на ще більш загострені від недоїдання вилиці. 

Леві озирнувся в пошуках стільця і, помітивши один біля вікна, підсунув до ліжка. Намагався робити все обережно, тому що здавалося, що навіть найменший гучний звук був здатний потривожити хлопців хоч і штучний, але сон. Чоловік довгі хвилини дивився на руку Ерена, яка вимушено-смиренно лежала вздовж тіла, розглядав посірілу від хвороби і нестачі вітамінів шкіру, тоненькі нитки капілярів під нею; міркував, що дуже хочеться взяти Єгера за руку — тепер не закривавлену, стиснути, щоб подати тому бодай якийсь сигнал, що він не сам. Акерману були до біса не властиві сентименти та невпевненість, тому він просто переступив через власну гордість і накрив своєю широкою долонею безвольні пальці юнака.

— Ерене, — покликав, ігноруючи те, наскільки сильно дрижав власний голос, — я дуже сердитий на тебе. Трясця, настільки сердитий, що навіть не знаю, як виразити свій гнів словами, — він запустив вільну долоню в і так вже скуйовджене волосся. — Проте більше за все я сердитий на себе. За те, що, як менеджер, не зміг побудувати між нами сильну довіру і тобі довелося поратися власними силами. За те, що не вберіг, коли це була єдина моя робота. І мені дуже шкода, чуєш? — Леві підняв очі в надії зіткнутися з малахітовими, але, звичайно, це було неможливо. Апарат ШВЛ продовжував періодично вприскувати повітря в легені Ерена, і хлопець ніяким магічним чином не міг прокинутися. — Пам’ятаєш, як ти хотів спробувати ягідний молочний коктейль у… чесно, не пам’ятаю назву закладу, а я не дозволив? Сказав, що там людей багато і ризик занадто великий. — Леві гірко всміхнувся, дивлячись на те, як мірно здіймається грудна клітка хлопця. — Ти тоді цілу годину зі мною не розмовляв, але варто було згадати того ведучого з останнього інтерв’ю з кумедним виразом обличчя, як ти не зміг більше пручатися і засміявся. А поїздка до океану? Ти кілька разів просив поїхати на пляж, щоб подивитися на воду, а я, як останній зануда, торочив про режим і графік, про підготовку до прослуховування. Я був такий зайнятий тим, щоб здійснити твою мрію про акторство, що забув про головне твоє прохання на початку нашої співпраці. Ти тоді так щиро попросив допомогти не загубитися в цьому жорстокому світі шоу-бізнесу і не втратити себе й свою індивідуальність. Пам’ятаю твої такі щирі очі в той момент, а потім ти дивився так на мене майже кожен день, і мені довелося навчитися тобі відмовляти. Хоча б іноді. Це до біса складно, ти знаєш? — Акерман хмикнув та стис Еренову долоню трохи сильніше. — Звісно ж, знаєш. І я б віддав усе на світі, щоб ти зараз поглянув на мене. Віддав би усе, не роздумуючи ані секунди. Ти потрібен мені, потрібен живим. Не як мій підопічний, а як чоловік, якого я, — менеджер запнувся, готуючись мовити слова зізнання вголос, — якого я кохаю. Тому, благаю, отямся, відкрий очі та почни дихати сам, а потім ми що-небудь придумаємо. Тільки повернися до мене, гаразд? — він стиснув щелепи, щоб стримати підступаючі сльози. — Будь ласка, Ерене, повернися, тому що я абсолютно не готовий тебе втратити. 

Вимовивши останнє слово, Леві відчув, як сили остаточно покинули його. Весь цей контроль, який вибудовував роками, вся та крижана витримка, що тримала його на ногах останнім часом — усе розсипалося, ніби картковий будиночок. Чоловік повільно схилявся вперед, поки не уткнувся лобом у край лікарняного ліжка, зовсім поруч із нерухомою рукою Ерена. Акерманові пальці все ще міцно стискали долоню хлопця. Знову розцінював її, як єдиний зараз якір, що не давав піти на дно. 

Плечі Леві почали дрібно сіпатися. Це не було гучне ридання — Леві плакав беззвучно, так, як плачуть люди, які звикли страждати мовчки і ні з ким не ділитися власним болем та страхами. Кожен здриг плечей був відлунням пережитого стресу. Хвилювання за Ерена, нерозуміння, що робити, усвідомлення почуттів, втрата контролю та безсилля змішалися разом, виходячи назовні солоними цівками сліз на щоках. У стерильній тиші реанімації, під акомпанемент механічної роботи апарату ШВЛ Левіна внутрішня гребля прорвалася, і тепер він просто дозволяв цій стихії емоцій плинути, сподіваючись, що йому бодай трохи полегшає.   

Врешті-решт, стомлений усіма подіями, Акерман, певно, заснув безпробудним сном, тому що коли Ханджі завітала до палати, щоб перевірити стан обох, то так і не змогла його докликатися. Жінка перечитала записи в карті, перевірила показники на всій медтехніці та поправила крапельницю. Стан Ерена був задовільним, тому Зое повернулася до свого кабінету та прихопила легеньку ковдру, щоб накрити Леві. Вона ще ніколи не бачила, щоб друг так відчайдушно тримав когось за руку. І дуже хотіла вірити, що цей щиросердечний вираз почуттів врятує їх обох — хлопця, який згубив себе коханням та чоловіка, якому було складно дозволити собі покохати.    

***

Наступні два дні Леві чергував у палаті Ерена, хоча навколо і так було достатньо медичного персоналу. Ханджі дала вказівку не чіпати його, тому медсестри та медбрати по більшій мірі не реагували на чоловікову присутність. Проте і Акерман, розуміючи, що власні знання обмежуються першою медичною допомогою, не ліз з зайвими питаннями і, звісно, не заважав працювати, а коли вельми хотів щось дізнатися — звертався до Зое. Вона вже точно не могла відмовити у поясненнях, і навіть була цьому рада. 

Ерен лежав, абсолютно не рухаючись, і коли всі полишали палату, Леві сідав на стілець біля ліжка та обережно, наче хлопцева долоня це найдорожчий кришталь у світі, брав за руку. Ніяк не міг протистояти тяжінню, яке наполегливо запевняло, що треба постійно знаходитися поруч. Акерман дивився на їх руки і це єднання здавалося йому єдино правильним — чого ж він, дурень, раніше не збагнув таку просту істину? Чому не міг бути хоча б на краплину уважнішим до самого себе? Невже так важко було помітити перші прояви почуттів, довгі погляди, які затримував на хлопці під час роботи, та бажання по-особливому турбуватися? Відповідь була до смішного простою — Леві просто ніколи не думав про те, що зможе знайти близьку серцю людину на роботі. Завжди вважав, що змішувати особисте та професійне неприйнятно та негодиться. Такі принципи і зробили його сліпим до власних почуттів. Однак, тепер, коли вночі тривожили кошмари, в яких він стискав закривавлені Еренові пальці та перевіряв пульс, але не відчував заповітного биття, Акерман прокидався у холодному поту та одразу кидав погляд на кардіомонітор, де зеленою лінією продовжувалось життя Єгера. А потім більше не міг зімкнути очей — тільки розглядав втомлені риси юнацького обличчя та стежив, як повільно-помірно здіймалися груди від штучних вдихів-видихів.  

Іноді він підіймався та ходив з одного кута палати до іншого, міркуючи, що скаже Ерену, коли той нарешті прокинеться. Чомусь був зовсім не впевнений, що зможе повторити те саме зізнання, коли дивитиметься хлопцеві в очі. Та і чи треба воно йому? Можливо, він кохав когось зовсім іншого і ніколи не оцінював Акермана в романтичному плані. Такі думки змушували менеджера до болю стискати кулаки та ненавидіти цього загадково-невідомого когось, хто зміг заполонити думки підопічного. І навіть слова Ханджі про те, що це міг бути сам менеджер аж ніяк не зупиняли. Себе Леві зазвичай картав у сто разів сильніше за інших.     

У кінці другого дня Зое радісно повідомила, що стан Ерена стабільний, і завтра вони спробують зменшити седацію. Подруга також попередила, що це не швидкий процес, адже препарати виводяться з організма поступово, тому треба почекати від двох до п’яти днів.  

Леві почав думати, що неспокій від очікування зжере його живцем, аж коли Ерен отямився на початку четвертої доби. 

Коли юнак розплющив очі, то голова, здавалося, важила цілу тонну, світло ріжуче сліпило, у роті пересохло, а спроба вдихнути перелякала до смерті. Щось механічне й чужорідне зробило це замість нього, наповнюючи легені киснем із металевим присмаком. Єгер сіпнувся занадто різко, вирвавши один з катетерів з руки. З невідомих причин тіло зовсім не хотіло йому коритися, змушуючи панікувати ще більше. 

— Тихше, інакше пораниш себе, дурнику, — обидві його руки перехопили, фіксуючи на місці. Голос долинав наче крізь вату, але він його впізнав. Не міг не впізнати. — Це Леві, — мовив чоловік над ним. — Чуєш мене? — Ерен кліпнув очима, тому що через трубку в горлі не міг кивнути. — Ти в лікарні після приступу ханахакі, але тепер все гаразд, — малахітові очі наповнилися пронизливим жахом. — Я знаю, що ти не хотів, щоб я знав. Обговоримо це потім, добре? Медперсонал вже прямує сюди. 

Підтверджуючи слова менеджера, у палату швидким кроком зайшла Ханджі, а за нею медсестра та медбрат, які зазвичай допомагали доглядати Ерена. Жінка кинула короткий погляд на Леві — схвильований Акерман відступив, неохоче розтискаючи пальці й майже механічно роблячи крок назад. Давав лікарям простір, хоч і було видно, що зараз він сильно стривожений і відійти від хлопця йому далося вельми нелегко. Потім її увага повністю зосередилася на пацієнті. Ханджі звично схилилася над ліжком, перевіряючи показники на моніторах, та мовила:

— Ерене, слухай уважно. Ти в лікарні, була операція, зараз ти підключений до апарату штучної вентиляції легень. Спробуй не боротися з ним, а дихати разом, так буде менш дискомфортно. 

Єгер видав хрипкий, приглушений звук — спроба щось сказати крізь трубку закінчилася болісним спазмом. Малахітові очі, наповнені липким жахом і нерозумінням, а тепер і сльозами від болю, метнулися палатою, поки не зачепилися за постать Леві біля вікна. Акерман зробив крок до ліжка, але його зупинила рука медбрата. 

— Пане, не заважайте, — сурово мовив чоловік. 

Попри прохання менеджер все ж мовив: 

— Ерене, ти в безпеці, обіцяю. Вони не зроблять тобі боляче. 

Його підтримала Ханджі, подавши знак медбрату опустити руку:

— Леві говорить правду, Ерене, — лікарка дивилася прямо, карі очі нічого не приховували. У голові хлопця всплив її образ, вона вже приходила, щоб допомогти і тоді навіть стало трохи краще на якийсь час. — Розумієш? Ми не бажаємо тобі зла. Стисни палець, якщо віриш і я можу почати огляд, — вона протягнула руку і хлопець в’яло, але все ж потис вказівний палець. Зое усміхнулася. — Чудово. Джеку, заміни катетер і крапельницю, — одразу скомандувала. — Вірджиніє, збери кров та відправ в лабораторію для аналізу на квітковий антиген. Нехай принесуть результат мені на стіл, як тільки буде готовий. 

Медперсонал одразу заметушився, взявшись виконувати завдання. Сама ж Ханджі почала огляд з реакції зіниць на світло. Ліхтарик світив так яскраво, що Єгер спробував відвернутися, але сили, які раптом з’явилися у момент стресу, вже покинули його, і він відчував, що навіть пальцем не зможе зараз поворухнути. Потім жінка послухала легені і, задоволено покивавши, записала інформацію в картку з історією хвороби. Медсестра та медбрат вже пішли, виконавши доручення. Леві підійшов ближче до подруги, бажаючи нарешті почути професійний коментар про Еренів стан. 

— З ним усе добре? — поцікавився.

— Стан стабільно-прийнятний, — Зое кивнула і побачила, як другові плечі розслабилися, а складочка між брів зникла. — В перші кілька днів йому дуже кортітиме спати, але це нормальна реакція організма на седацію. О, здається, вже заснув, — очі хлопця дійсно зімкнулися, груди мірно здіймалися. — І не помітив певно. Ми почнемо готувати його до відключення від ШВЛ. Сподіваюся, зробимо це до того, як він прокинеться. Не хочеться, щоб знову злякався. 

— Дякую, Ханджі, — Леві поглянув на неї з такою вдячністю, що у жінки перехопило дух. Вона часто бачила цю емоцію в очах пацієнтів, їх близьких та родичів, але у втомлених сірих очах Акермана вона заграла абсолютно новими гранями. 

— Завжди будь ласка, — лікарка стиснула чоловіковий лікоть, виражаючи підтримку. — Будемо сподіватися, що зміст квіткового антигену в його крові теж опустився.  

— Що це? — запитав Акерман. Питання хвилювало його з тих пір, як Ханджі сказала взяти кров на аналіз. 

— Це спеціальний аналіз, який розробили, щоб перевіряти стадію ханахакі і кількість квіткового антигену в організмі відповідно. Я не сказала тобі одразу, бо ти і так достатньо хвилювався, але ми зробили такий аналіз після операції. Результат прийшов на наступний день.  

Леві проковтнув слину, з німим проханням подивився на подругу: 

— І? — попросив продовжити. 

— Вміст антигену складав тисячу двісті одиниць на мілілітр крові. Звісно, треба враховувати операційне втручання, ми потривожили квіти, коли вирізали їх, від чого він підвищився сильніше, але і без цього рівень був дуже високий. Це третя стадія хвороби, і, не буду брехати, Леві, позитивних прецедентів одужання на ній не так багато, як би хотілося лікарям, — жінка зітхнула. — Проте дні, проведені у комі, Ерен був стабільний, я на це і розраховувала, але тепер хочу перевірити, чи впав рівень антигену. Якщо так, то це добрий знак, і ми можемо спробувати підтримувати низький рівень спеціальними ліками. 

— Він не… помре? — Акерман запнувся, злякавшись власного запитання. 

Зое похитала головою: 

— Ні. Тобто, такий шанс завжди є, тому що ханахакі доволі непередбачувана хвороба, але в нас буде час спробувати переконати Ерена зізнатися тому, кого він кохає. Або ж цей хтось зізнається йому сам, і вони поговорять, — Ханджі зіщулилася, вдивляючись у другове обличчя. — Ти, до речі, щось йому казав, поки він спав?

Леві схрестив руки на грудях, наче відгороджуючись від подруги, але цікавості не було меж, і Зое вже було не зупинити. 

— Казав, — з обличчям експертки мовила та, — точно казав. 

— Так, казав! — неочікувано для себе вигукнув Акерман, а потім знітився, злякавшись, що розбудить Ерена. — Задоволена? 

— Ще б пак, буркотунчику, — в наступну мить вона знову зібралася, повертаючись до ролі професіональної лікарки. — Тоді подивимося, як на Ерена вплинули твої слова.   

Леві було абсолютно байдуже — ну, можливо, зовсім трохи важливо — чи стали його слова тими самими ліками. Чоловікові просто хотілося, щоб хлопець якнайшвидше одужав і нарешті глянув на нього яскравими малахітами очей, як раніше. Вагу мав лише стан Єгера, а спосіб одужання — другорядне. Проте Акерман таки впіймав себе на егоїстичній думці: якби Ерена зцілило саме його зізнання, він був би щасливий. Втім, він миттєво відмахнувся від цього відчуття, наче від настирливої мухи. Ханджі помітила його внутрішні метання, тому раціонально промовчала. Все ж, для чоловіка такі ніжні почуття були в новинку, і вона зовсім не хотіла, щоб друг від неї закрився, тому й обрала почекати. 

До кінця дня Ерена відключили від апарату ШВЛ, але хлопець більше не відкривав очей. Зое запевнила, що той може спокійно дихати самостійно, але Акерману все одно продовжувало ввижатися найстрашніше — кров, забруднені нею пелюстки квітів та власні темно-багряні долоні. Леві вже бачив це один раз і був не певен, що зміг би витримати ще один. Нав’язливі бентежні думки не давали безтурботно вдихнути, тому він вперто чергував біля ліжка і відмовився від вечері, яку Ханджі принесла прямо до палати. Жінка тільки похитала головою, залишивши тацю з їжею на столі та попрощалася. Сьогодні була не її нічна зміна, тому вона планувала провести час вдома з Моблітом, сподіваючись, що за її відсутності нічого не станеться. 

Леві провалився у дрімоту, сидячи біля ліжка, коли відчув слабке ворушіння. Чоловік різко піднявся і зустрівся з все ще затуманеним, сонливо-млявим поглядом Ерена. Юнак відкрив рота у спробі щось сказати, але з губ зірвався тільки болісний хрип. 

— Нічого не кажи, — попередив Акерман. — Тобі не можна говорити, голосові зв’язки ще пошкоджені, їм треба відпочити. 

Ерен знову заплющив очі, намагаючись зібрати рештки сил і нарешті вимовити те, що так відчайдушно прагнув. Усе тіло боліло й німіло водночас, його нестримно тягнуло в сон, у солодку пастку забуття, але засинати було не можна. Єгер відчайдушно сподівався, що Леві йому не ввижається, що він справді тут, поруч, тому хотів бодай шепотом дати знати, як сильно він це цінує.

— Ле… ві… 

— Так? — менеджер неусвідомлено обхопив холодну хлопцеву долоню, а зрозумів тільки тоді, коли вже лагідно її тримав. Це не приховалося від Єгера, але відступати вже було пізно. До того ж, Акерман раптом захвилювався, що може образити, якщо зараз відпустить, тому продовжив невагомо стискати, поки юнак налаштовувався на наступні слова. 

— Я… ра… дий… що ти… тут… 

— Звісно, я тут, дурнику, — Леві усміхнувся, наполегливо намагаючись стримати емоційний буревій всередині і знову жалюгідно не дати волю сльозам. — Де ж мені ще бути? Я буду тут стільки, скільки знадобиться. Навіть якщо ти станеш абсолютно здоровим і я тобі набридну, все одно буду десь поруч. Це мій прямий обов’язок як менеджера, м? Тож просто спи і ні про що не хвилюйся. Тобі потрібні сили. 

Єгер хоч і був без сил, але помітив, що в Акермані щось змінилося. Бачив, як сильно той старався здаватися звичним, буркотливим менеджером, хоча насправді ледве тримався. Бачив, як судомно здригнувся кадик чоловіка, коли він усміхнувся, а у сказаних мить тому словах так чітко лунала ніжність та турбота. Тепер хлопець міг запевнити, що це саме вона. Чи це могло бути реальністю? Чи це знак, що Ерену час прийти до тями і прокинутися від своїх райдужних мрій? Проте Леві так і сидів поруч та тримав його руку, нікуди не зникаючи, від чого розуміння, що все насправді, впевнено міцнішало.   

В мить свідомість знову повільно накрила важка, тепла ковдра сну, але цього разу було не страшно закривати очі. Присутність менеджера, здавалося, діяла надійніше за будь-які ліки, даруючи умиротворення. Ерен був готовий ще поспати, якщо в момент, коли відкриє очі, знову побачить перед собою Леві. 

В останню секунду перед тим, як остаточно провалитися в темряву, Єгер збагнув, що всередині було пусто. Однак, не боляче-порожньо, а невагомо-легко. Квітів більше не було — вони не зачаїлися, не вичікували моменту, щоб вдарити болючіше, а остаточно зникли. І хлопець не розумів, чи то дива сучасної медицини, чи то?.. Другий варіант здавався занадто фантастичним, та і втомлений мозок не мав сил довго над цим міркувати, тому Ерен обрав не пручатися й знову провалився в сон.   

Ранком наступного дня Ханджі доволі стримано, але все ж не безрадісно, повідомила Леві, що рівень квіткового антигену в крові зменшився до восьмиста. Вона поки не могла точно сказати, яка причина — ліки після операції ще діяли або ж Акерманове зізнання повпливало — треба було спостерігати ще якийсь час, щоб зрозуміти точно. Спеціальні стримуючі ріст квітів препарати та дозування до них Зое теж прописала в рекомендаціях лікаря в історії хвороби, вирішивши, що вони точно не будуть зайвими. Наступний аналіз вона наказала взяти завтра вранці, а також дала дозвіл перемістити Ерена з реабілітаційної палати до звичайної. Леві такі новини не могли не гріти душу, тому він, поки медперсонал метушився навколо Єгера, готуючи того до переїзду, швидко сходив в пекарню поруч з лікарнею за круасанами та трав’яним чаєм. Підтримка нервової системи йому точно зараз не завадить та і апетит неочікувано з’явився. Навіть цигарка, викурена в курилці біля лікарні, нарешті набула смаку гіркого, міцного нікотину. Вона перестала бути механічною дією, яка допомагала вгамувати хвилювання всередині та тремтіння рук. 

За наступні кілька днів палата Ерена наповнилася квітами, іграшками та подарунками від режисера, продюсера та двох сценаристів фільму. Жан також надіслав величезний букет білих хризантем з побажаннями скоріше одужати і повернутися до зйомок. А ще була купа всього від фанатів. Леві несамовито злився, тому що гадки не мав, як міг пропустити витік інформації в Інтернет, але впевнений, що відео злив хтось зі знімальної групи. Добре, що воно було зняте через наближення камери і трохи розмивалося, а за спинами медиків не виднілися кров і квіти, які тоді діставали з хлопцевого горла. Акерман пообіцяв собі, що знайде пліткарів навіть у пеклі і адвокатам студії буде непереливки, але Ерен, здається, радів неочікуваним приємностям, тому менеджер вирішив поки відкласти помсту. 

Єгер вже довше перебував у свідомості і намагався говорити змістовними реченнями, хоч і виходило недовго. Ханджі наполягла, щоб він все ж відповідальніше ставився до свого здоров’я та більше мовчав. Наглядач у особі Леві був дуже суровий, тому після двох-трьох речень Ерен замовкав на довгі години, а якщо хотів щось сказати, то писав у блокноті, який приніс менеджер. Хлопцеві однозначно кращало, а в останніх двох аналізах знову підтвердилося, що квітковий антиген в крові все ж падає — зараз складав тільки чотириста двадцять дві одиниці. Саме цим Зое і пояснювала юнацьку жагу щось робити та не сидіти на місці. Його тіло кілька місяців повільно вбивало себе, а тепер, коли сили знову з’явилися, певна річ, зовсім не хотілося сидіти у лікарняній палаті. Леві такого ентузіазму не розділяв, вважав, що Єгеру треба спочатку повністю відновитися, а вже потім вершити подвиги.

Ерен був безперечно радий почуватися здоровим та отримати назад щире бажання жити, проте його мучило одне надважливе питання, на яке лікарка Ханджі досі не могла дати чіткої відповіді. Чому квіти більше не росли? Жінка казала, що можливо вони приспані ліками, але хлопець точно знав — вони зникли. Єгер відчував ріст фіалок кілька місяців і точно не міг переплутати їх абсолютну відсутність з чимось іще. Квітів більше не було. Зовсім. 

Хлопець все ще не вірив, що Леві міг хоч якось звернути на нього увагу. Він взагалі ніколи не чув, щоб менеджер говорив про стосунки — не важливо, з жінками чи з чоловіками. Ерен навіть був не певен, що того цікавила романтика і створення спільного побуту з іншою людиною. Так, Акерман був з ним привітним, але ніколи не перетинав межу, будучи професіоналом. Він намагався будувати їхнє спілкування на довірі та повазі, і саме це стало для Єгера пасткою. Хлопець закохався не в образ ідеального менеджера, який бачили всі інші, а в ту рідкісну справжність, яку Леві проявляв лише наодинці з ним. Закохався в те, як чоловік завжди тримав слово, як захищав його перед продюсерами, готовий безпринципно вказати місце, якщо не сподобається їхній тон або пропозиції, і як у його присутності навіть найгучніший натовп фанатів здавався далеким шепотом. Акерман став для нього тихою гаванню у мінливому світі шоу-бізнесу, і така надійність виявилася найбільш привабливою рисою, перед якою Ерен виявився цілковито беззахисним.

За роки спільної праці юнак став помічати крихітні деталі, які Леві так ретельно ховав від сторонніх — ледь помітну м'якість у погляді, коли підопічний робив успіхи, прискіпливість до кожної секунди у розкладі, щоб було хоча б десять хвилин відпочинку між зустрічами та майже зворушливу турботу про Еренів комфорт. Перед очима, наче фотознімки з альбому, спливли моменти, які для нього були і завжди будуть особливими. 

Згадалося, як після багатогодинних зйомок у незручних черевиках на задньому сидінні машини чекали м'які домашні капці та худі, як Акерман без жодного слова перехоплював важку сумку, варто було Ерену лише втомлено опустити плечі та зітхнути. А ще хлопець завжди з вдячністю пам’ятав неприступність, яку Леві створював навколо гримерки, як тільки він говорив, що хотів би хвильку перепочити. Менеджер виставляв геть усіх візажистів, костюмерів та набридливих асистентів продюсерів, які кричали про дедлайни, даруючи Єгеру простір, де той міг просто накритися ковдрою з головою і полежати в тиші, знаючи, що ніхто не посміє турбувати. Навіть їжа та напої завжди були продумані до дрібниць. Леві ніколи не приносив йому випадкових перекусів. Це завжди був теплий чай, щоб підтримувати голосові зв’язки, або фрукти, вже дбайливо очищені й нарізані на рівні часточки, щоб юнак не відволікався від читання сценарію. В ресторанах Єгеру ніколи не доводилося довго думати, тому що Акерман вже магічним чином знав, чого той хотів — теплий суп чи пасту з креветками.    

Багатьом зі сторони здалося б, що це виключна професіональність та якості менеджера, який звик бездоганно виконувати свою роботу. Проте для Ерена, який шукав мить стабільності серед хаотичних, хоч і розписаних посекундно буднів, Леві став безпечним прихистком та підтримкою. Менеджер навіть зараз самостійно протирав поверхні меблів у палаті, хоча прибиральниця була тут десять хвилин тому, а ще включив зволожувач повітря, щоб сухість не дерла Єгеру і так пошкоджене горло. 

Акерман все ходив довкола та витирав, як здавалося Ерену, неіснуючий пил, сам хлопець робив вигляд, що задрімав, тишком спостерігаючи за чоловіком. Питання відсутності квітів всередині настирливо засіло у думках, вертілося дзиґою, але і так зрозуміла відповідь чомусь не бажала вкладатися в голові. А сказати вголос було і того страшніше, тому що Єгер боявся сполохати це крихке знання. Він пречудово знав, як працювала ханахакі — легені не очищалися від ліків чи операцій, одужання приходило тільки в момент, коли болюче нерозділене кохання ставало взаємним. Якщо він зараз міг дихати на повні груди, це означало лише одне — Леві зізнався йому в почуттях. Поки Єгер був у комі, блукаючи у лабіринтах підсвідомості, чоловік вимовив слова, які стали для хлопця дієвішими за кисневу маску. І заперечувати було марно. Проте і повірити, що стриманий та недосяжний Акерман закохався в нього було майже неможливо. Коли саме це могло статися?      

Леві поступово наближався — поправив фіранки, посунув вазу з квітами на тумбі подалі від краю і врешті-решт розрівняв загнутий кутик Еренової ковдри. Хлопець наказав собі лежати нерухомо та чекати — було вкрай цікаво, що ж станеться далі. Менеджер, здається, завмер, вдивляючись в юнацьке обличчя. До нього повернувся золотаво-здоровий колір шкіри і хрипи у диханні більше не були присутні. Тепер він власними очима та без прикрас бачив, що Ерен по-справжньому одужує. 

Ханджі повідомила, що дію ліків на зниження квіткового антигену можна виключити, від них він би не падав з такою швидкістю. Отже, це значило, що Єгер вселив собі невіру в бодай якийсь щасливий фінал з Леві. Чоловік думав про це від ранку і, зізнатися, це тупим ножем шматувало серце. Виходить, це була повністю його провина та відповідальність. Чи мав він тепер хоча б якесь право знаходитися поруч з Ереном? Зізнаватися в коханні, коли сам же і прирік на смертельні муки? Акерман простягнув руку, невагомо торкнувся кінчиків пасм волосся на маківці та у повітрі окреслив контури вилиць та щелепи. Хотів би Ерен, щоб Леві торкнувся його по-справжньому? Хотів би, щоб вони були разом? Питання безперечно було дурним. Менеджер знав відповідь, але власна провинність не давала спокою. Він був з тих людей, яким було невимовно важко пробачити самих себе.

Єгер насупився уві сні та привідкрив одне око, потім інше — і погляд його світився сонцем, осяюючи палату та знесилену душу Леві. Юнакові очі більше не були втомленими та затьмареними, вони майоріли малахітовим зеленим, як найкращий доказ того, що все минулося. У Акермана перехопило подих. Він завмер, боячись поворухнутися, щоб не зруйнувати цей крихкий момент між ними, поки всередині все здригалося від усвідомлення — Ерен повернувся. Справжній, живий, з тим самим вогнем у погляді, який чоловік вже ніколи не дозволить собі загасити. Леві подумки дав собі клятву захищати цього сонячного хлопчика за будь-яку ціну. 

— Гей, привіт, — пролунало Єгерове шепотіння. 

— Привіт, — відповів менеджер, підняв куточоки губ у найщиріший усмішці. — Як себе почуваєш? — хлопець подумав, що Левіні пальці зараз торкнуться його щоки, але той, опустивши руку, заховав її в кишеню джинсів. 

— Мені здається, що краще, але годують все одно кепсько, — хмикнув. 

— Вибач, Ханджі все ще не дозволяє нічого з того, що тобі подобається, — Акерман стис плечима. Він справді хотів принести Ерену якийсь смаколик зі звичного раціону і порадився з подругою, але та все забракувала. — Грозилася перебити все блендером, якщо я пронесу щось в палату. 

— Фу, таке точно не треба, — юнак незадоволено скривився. — Ліпше вже потерплю до тих пір, поки мені можна буде все їсти.  

Обидва ніяково замовкли. Єгер замислився, як же поцікавитися про зізнання, але нічого краще прямолінійного питання в голову не йшло. Леві в цей час уважно спостерігав за хлопцевим обличчям. Встиг доволі добре того вивчити, щоб зрозуміти, що щось тривожить. Чоловік і сам прийшов, аби нарешті поговорити та бути з Ереном — та й з самим собою також — чесним. Благо, що юнак нарешті відновився настільки, що міг говорити пошепки довше, ніж п’ять хвилин. Акерман чекав і страхався цього моменту. Моменту, коли все ж доведеться повторити своє зізнання, наперед розуміючи, що все вірогідно вже і так зрозуміло. Проте лишити Ерена без можливості почути слова кохання та відданості Леві просто не міг. Був певен, що той занадто довго прагнув їх почути, задихаючись болем та невідомістю.      

Серце Ерена пустилося галопом, відбиваючи ритм десь у самому горлі, але не так, як під час приступів, коли починала накривати паніка — це був живий, гарячий трепет щирих почуттів, про які він нарешті був готовий говорити. Юнак дивився на Акермана, який стояв занадто близько до ліжка, і відчував, як усередині все стискається від нестерпного бажання розірвати останню завісу невідомості. Він припіднявся, спираючись на подушку — тіло все ще було слабким і часом не слухалося — та з усією присутньою впевненістю подивися на менеджера. Тим не менш, голос все одно зрадницьки здригнувся, коли Єгер нарешті наважився порушити тишу. 

— Леві, — покликав, — пані Ханджі тобі щось казала про мої квіти? 

Акерман здивовано кліпнув, зовсім не очікував такого питання. 

— Казала, що вони зникли, — обережний кивок. 

— А сказала, чому?

— Ти все знаєш, авжеж? — зустрічне питання. — Квіти росли всередині тебе. Дивно було, якщо б не зрозумів, — Леві, щиро кажучи, розгубився від юнацької прямоти. Зробив крок назад, щоб дати Ерену простір, але той доволі спритно обхопив його долоню, не дозволяючи відступити. 

— Ні, будь ласка, — пальці міцно, але ніжно стиснули, — тільки не йди. 

І в малахітах навпроти було стільки німої молитви, що Акерман міг прочитати кожен рядок у їхній глибині. Він прийшов до палати, впевнений, що має сказати все Ерену особисто — міркував про це з тих пір, як той отямився, але варто було сценарію в голові порушитися, як в грудях не стало повітря. Леві міг скільки завгодно вирішувати організаційні питання та домовлятися з важливими людьми, проте який в тому сенс, якщо опанувати власні почуття давалося складно? У нього були друзі, був досвід стосунків, але ось так прив’язуватися до когось, бажаючи усією душею захистити, довелося вперше в житті. Єдине, що Акерман точно знав — він більше ніколи не дозволить Ерену відчувати себе самотнім. 

Проковтнувши грудку в горлі, менеджер накрив хлопцеву руку своєю: 

— Цього я вже точно ніколи не зроблю, — впевнено мовив, а Єгер, широко усміхнувшись, кивнув. — Насправді, — Леві зітхнув, відчуваючи, як все більше нервує, — мені здається, що передусім я повинен тобі вибачення. 

— Це не твоя провина, — почав Ерен, але менеджер зупинив. Звісно, юнак ані трохи не вважав його винним, проте, як свідомий дорослий чоловік, він мав взяти відповідальність за почуття, які викликав в нього. 

— Не перебивай, добре? — замовк, намагаючись зібрати внутрішнє смятіння в гідні слова. — Мені шкода, що ти був сам на сам з хворобою. Шкода, що саме я став причиною цьому і змусив думати, що ти не вартий того, щоб я, — Акерман зробив коротку паузу, добираючи слово, але зрештою сказав, як відчував, — кохав тебе. Це зовсім не так, Ерене, — він зробив крок до ліжка, а потім опустився на нього, опинившись на одному рівні з хлопцем. — Не так, чуєш? Я був дурнем, сліпцем, який не бачив далі власного носа, не розумів своїх же почуттів. І мені дійсно прикро, що це майже коштувало тобі життя. Мені немає виправдань, але якщо ти мене пробачиш, то я спробую усе виправити. 

Ерен уважно розглядав Леві, вдивлявся у кожну емоцію. Він вірив йому, звісно ж, вірив, але та сама невпевненість у можливості їх стосунків, яка породила ненависні фіалки, болюче дерла, скреблася між ребрами. Проте відвертість Акермана підкорювала та гнала геть будь-які вагання. 

Хлопець повільно простягнув долоню, кінчиками пальців лагідно торкнувся чоловікової щоки, наче остаточно хотів упевнитися, що Леві, який зізнається йому в почуттях в його палаті, ніякий не міраж. Менеджер дозволив йому це, тому що не хотів, аби Ерен і далі сумнівався в щирості та можливості палаючих в його серці почуттів. Чоловік стиснув чужі пальці, щільніше притискаючи до своєї шкіри. 

Зелені очі з цікавістю ковзнули по зімкнутим губам менеджера, і Акерман це помітив. Він підсунувся ближче, зустрічаючись поглядами з юнаком. У глибині Єгерових зіниць зачаїлося передчуття та трепет магнетичного тяжіння до чоловіка навпроти. Уся та любов, яка місяцями проростала квітами в його легенях, тепер сконцентрувалася в одному такому чесному погляді. Ерен більше не ховався — він дивився прямо, вимагаючи, чекаючи, молячи про той самий дотик, який мав остаточно випалити залишки холоду з його серця, даруючи надію та віру. 

Леві подався вперед, і хлопець також сіпнувся — навіть раніше, ніж встиг подумати. Губ менеджера торкнулася усмішка. 

— Вічно ти кудись поспішаєш, дурнику, — мовив, кладучи долоню на шию хлопця. — Я нікуди не зникну. Можна?.. 

Ерен кивнув, затамувавши подих, і в наступну мить отримав довгожданий цілунок, про який, як раніше здавалося, не мав права й мріяти. Це не було схоже на палкі сцени з фільмів, у яких хлопець знімався. Це була майже сакральна істина, зрозуміла тільки їм обом. Вуста до вуст, Леві обережно-ніжно торкнувся язиком нижньої губи, просячи дозволу поглиби поцілунок. І Єгер піддався, танув, відчуваючи, як менеджер міцно тримає, як пестячи проводить пальцями по лінії його волосся, зариваючись у довгі пасма. 

Гаряча хвиля прокотилася тілом, вимиваючи залишки липкого страху, що так довго отруював хлопцеве життя. Світ навколо стиснувся до тепла чужих рук і знайомого запаху чаю з бергамотом, який тепер назавжди асоціюватиметься у нього з порятунком. Ерен стиснув пальцями тканину сорочки на плечах Леві, наче намагаючись міцніше триматися за нову неймовірну реальність. 

Акерман відсторонився, гаряче дихання обох змішувалося поміж напіввідкритих губ. Чоловік дивився уважно, коли всередині юнака вирував хаос розбурханих почуттів, які так хотілося виразити, але він зовсім не знав, як. 

— Ерене, дихай, нумо, — попросив менеджер, виводячи Єгера з трансу думок. Той одразу зробив ковток повітря і закашляв. — Трясця, в останню мить подумав, що це погана ідея через брак повітря. Все гаразд? 

— Так, я в нормі, — Ерен відмахнувся, розуміючи, що дихання нормалізувалося. — Тільки не кажи про це пані Ханджі, благаю. 

— Певна річ, бо вона ж і мене співучасником оголосить, — хмикнув чоловік, викликаючи маленьку усмішку на хлопцевих вустах. — Буде наш секрет, — залишив ще один ніжний цілунок на лобі. 

— Ти… ти такий неймовірний, знаєш? — Єгер гледів у срібні очі і розумів, що йому нарешті більше не страшно і він готовий сказати правду. — Пам’ятаю, коли побачив тебе вперше. Ти обговорював щось з головним директором, а я стояв і чекав, поки нас представлять. Тоді мені здалося, що ти холодний і нам складно буде налагодити контакт, бо я повна тобі протилежність, — Акерман закотив очі, але нічого не сказав, щоб не перебивати. Тільки переплів їхні пальці. — Проте з часом я зрозумів, що ти зовсім інший, просто показуєш це обмеженій кількості людей. Усмішки, хвилювання, турботу, доброту та щирість. І я закохався так сильно, але мені було боязко зізнатися, тому що не хотів чути відмову. 

— Чому думав, що відмовлю? — обережно запитав менеджер. 

— Не знаю, — стис плечима. — Бо це не професійно? Неетично? Я молодше тебе? Купа причин насправді, — Ерен похитав головою. — А потім почали квітнути фіалки, і я зовсім зневірився. Гадав, вони б не виросли, якби в мене був хоч якийсь шанс. 

— І ти вирішив мовчати?

— Це здавалося мені єдиним правильним варіантом, проте, зрештою, я ледве не попрощався з життям. І в момент, коли мені стало погано на знімальному майданчику, я зрозумів, що моє мовчання виявилося в мільйон разів гірше, ніж спроба поговорити. Мені стало до біса лячно, що я тебе більше ніколи не побачу і не зможу навіть спробувати зізнатися. Тому коли я відкрив очі і побачив тебе поруч, відчув неабияке полегшення. Я, чесно, дуже вдячний тобі і пані Ханджі за другий шанс на життя. Другий шанс, який все ж дозволив мені відчути взаємне кохання.  

— Ходи до мене, — Леві притягнув хлопця, ховаючи в обіймах від усього світу. Ерен притиснувся до нього, утикаючись носом в плече. — Тепер я хочу знати все, що у тебе в думках. Хочу, щоб ми говорили, добре? Певен, що разом ми зможемо вирішити усе, що тебе хвилюватиме. І мені буде спокійніше. Домовилися? — долоня Акермана ніжно водила по спині, Єгер кивнув, приймаючи такі умови.  

— Ти теж не мовчи про свої почуття, гаразд? Я теж хочу навчитися тебе розуміти. 

— Не буду, — погодився чоловік. — Обіцяю. 

— Я кохаю тебе, так сильно кохаю, — Єгер обійняв сильніше, відчув, як з очей від полегшення покотилися сльози.              

— Я теж тебе кохаю, дурнику, — Леві торкнувся губами скроні, наче печаткою закріплюючи їхнє зізнання.

На кілька хвилин у палаті повисла тиша, чулося тільки рівне дихання обох, нарешті спокійне. Бентежитися більше було ні про що. 

— Леві? — тихенько покликав хлопець. 

— М?

— То я тепер твій хлопець?

— Готовий прийняти тільки «чоловік» або «партнер», — відрізав Акераман.

Ерен відсторонився і тепер вже сам поцілував менеджера, даруючи ніжно-пестливий довгий поцілунок. Тільки робив маленькі паузи, щоб вдихнути повітря — кашляти більше аж ніяк не хотілося. Леві з готовністю відповів, все так само тримаючи юнака в обіймах. Радів, що зрештою все склалося таким чудовим чином.  

Вони не чули, як відкрилися та одразу закрилися двері палати. Ханджі притулилася маківкою до стіни, притискаючи до себе Еренову історію хвороби, та усміхалася. Зое справді хвилювалася за цих двох і бажала їм щастя. 

Здається, любов все-таки дійсно рятує світ. 

Що ж, одного хворого ханахакі актора та суворого менеджера, в чиєму житті не було місця теплим почуттям, врятувала точно, даруючи обом можливість безхмарного — певна річ, зі своїми труднощами — спільного майбутнього.