Work Text:
Два ремені: першим оперезаний міцно, другий висить торчма вздовж живота-стегна-поясниці.
Нащо йому все ж два ремені?
Меланхолійна згадка про батькову брутальність? Зверхня компенсація маскулінності? Вимога часу як рукостискання з модою до крику чи виску? Прихована стоп-затяжка при боротьбі з клептоманією або шопоголізмом? Прояв темпераменту чи про що там згадують поряд з прізвищем Юнга?
Спроби й спроби — і ще декілька — згадати, чи писав колись автор про другий ремінь, не звертаючись до бета-читерства.
Нащо. Джунхьоку. Ще. Один.
Ремінь?
Докча бʼє в грудину, подібно барабану, стрясає мембрани очевидно лишніх думок. Джунхьок, — флейта зі слонової кістки, — ніжно й низько тягне рівну ноту показної байдужості до прискіпливого споглядання, — наче й підʼюджує Докчу витягнути долоню з білої кишені, облишивши кісточки фортуни-монетки в спокої, й зі скрипом, прогвинтити окислений замок з рота; запитати:
— Нащо тобі другий ремінь?
— У мене один ремінь.
Нечувано.
— Це пояс. — Джунхьок відтягує бляху, додаючи жесту й каменю на душі Докчі ваги. — Поясна система.
Оминаючи алегорії потягів і залізних рук, Джунхьок знімає чорнильне пальто.
— Сюди кріпиться зброя чи інші необхідні спецзасоби. За потреби, його можна швидко зняти, не втрачаючи маневреності.
Паршиво.
— Практично.