Work Text:
шкода навіть трохи, що ми десь посеред бою,
а не вмиваємося щоранку чистою водою,
не спимо в піжамі, не посміхаємося світанкам
і не приносимо в постіль кавову філіжанку.
чомусь ось це — незмінна для нас константа;
і ти кажеш — ти віриш в це, моя атланто? —
ніби не безпідставно все так, як є.
це життя — лиш роль, та воно моє,
і я хотів би просто відбути його з тобою.
я знаю, ми пробували вириватись із бою,
і щораз нас — чого? — чомусь рве назад.
доля ця — це пустеля й град,
це постійні смерчі і руйнівні дощі.
доля ця — вона ось по швах тріщить,
це життя — повсякчас тримається на волосині.
ти кажеш мені щось дике.
й плетеш з неї павутину.