Work Text:
Кожного разу, коли між Блум і Скаєм спалахувала чергова сварка, вона подумки поверталася до однієї й тієї ж думки — розірвати ці стосунки, які водночас були і прекрасними, і нестерпно виснажливими.
Скай знову влаштував сцену через ревнощі. Важко було зрозуміти, що в ньому говорило: власна невпевненість чи надмірна увага інших хлопців до Блум. Але розібратися спокійно він навіть не намагався — натомість лунали самі лише крики й роздратовані звинувачення.
— Я бачив, як ви з Рівеном дивилися одне на одного! — мало не зриваючись на фальцет, кричав Скай. — А зі мною ти так говориш, тільки коли щось треба!
Рівен… Ця згадка чомусь торкнулася невідомої досі струни десь глибоко в душі — Блум і сама не підозрювала про існування цієї рани. Скай мав рацію: вони з Рівеном справді дивилися одне на одного не так, як звичайні друзі. Та романтикою там і не пахло. Закоханість — це ж коли прагнеш проводити з людиною кожну хвилину, коли серце крається від самої думки про розлуку, коли рахуєш дні до нової зустрічі. Про Рівена вона не мріяла, не сумувала вечорами й не зітхала біля вікна, але поруч зі Скаєм їй ставало смертельно нудно. Він був занадто правильним, занадто прагматичним — занадто принцом. Рівен натомість здавався живим втіленням її власного Вогню Дракона: такий самий неприборкуваний, дикий. Його руйнівну силу хотілося бодай спробувати приручити, хоч вона наперед знала — з цього нічого не вийде.
Зараз, у розпал чергової сварки, Скай теж здавався норовистим, але цей його стан не викликав у Блум нічого, крім глухої відрази.
***
Уперше це дивне, ні на що не схоже відчуття до Рівена накрило її, коли той безцеремонно вихопив з її рук конспект із предмета Фарагонди.
— Віддам, коли мене поцілує якась фея, — зухвало кинув він.
Блум миттю спалахнула — водночас від сорому й люті. Обурювало, що він дозволяє собі такі відверті, недвозначні натяки. Якби не Скай у її житті… вона б підійшла до нього просто зараз. Спробувала б наблизитися впритул, торкнутися своїми губами його губ — ніжно, боязко, аби тільки він повернув зошит.
І справа була зовсім не в конспекті.
Рівен загадково посміхався, розвалившись під деревом, і ліниво гортав її акуратні записи. Блум потягнулася вперед, намагаючись вихопити зошит, але хлопець одним блискавичним рухом підвівся на ноги й підняв руку з конспектом високо над головою. Він тихо засміявся, дивлячись на неї згори вниз і лишаючи фею наодинці з пекучою образою.
— Рівене, віддай негайно! — обурено крикнула Блум, марно намагаючись підстрибнути й дістати до його піднятої руки. І саме в ту мить вона вперше по-справжньому усвідомила, який він насправді високий. Наскільки рельєфні його руки, напружені від цього руху, і який він, чорт забирай, гарний. Блум глибоко видихнула, відчайдушно намагаючись витрусити з голови ці дивні думки й притлумити суміш гніву та сорому, що підступала до горла. Здавшись, вона тихо додала: — Будь ласка.
— А як не віддам? — цей засранець відверто глузував з неї. Його зухвалість застала Блум зненацька й розлютила ще більше — вона просто не знала, що відповісти. Зрозумівши, що програє в цій безглуздій суперечці, вона різко розвернулася на підборах, збираючись піти геть. Зрештою, цей зошит Рівену був ні до чого. Не потягне ж він його із собою до Червоного Фонтану — це було б просто безглуздо.
Але Рівен не дав їй піти. Він перехопив її руку — різко, з якоюсь безглуздою, майже ведмежою силою — і одним ривком розвернув до себе. Блум відчула, як від цього руху перехопило подих, а серце тьохнуло й забилося швидше, ніж мало б від звичайного роздратування.
— Блу-у-ум, — протяжно, майже інтимно прошепотів Рівен, нахиляючись до самого її вуха. Його подих обпік шкіру теплом, і по шиї побігли мурашки. — Я нічого не скажу. Нікому й ніколи.
Наче наперекір власним тихим словам, він стиснув її зап'ястя ще міцніше, аж пальці заніміли. Блум відчувала, який прискорений пульс під його пальцями, і від цього ставало тільки гарячіше. Вона різко відвернула голову, тікаючи від його погляду, і вільною рукою спробувала слабко вдарити Рівена в груди. Вона спробувала вирватися, впираючись вільною рукою йому в груди, але долоня, наштовхнувшись на жорсткий опір, наче сама собою так і лишилася на його тілі — теплому, твердому, з биттям серця десь під ребрами, що відчувалося навіть крізь тканину. Під пальцями напружувалися сталеві м'язи — такі рельєфні, такі живі, яких у Ская не було ніколи. Немов потрапивши в гіпнотичний транс, вона повільно повела рукою нижче, від грудей до живота, кожним пальцем відчуваючи гарячий, чіткий рельєф його тіла, і дихання ставало все більш нерівним.
— Про це я теж нікому не скажу, — тихо розсміявся Рівен.
Цей глузливий шепіт подіяв на Блум мов холодний душ. Скориставшись тим, що хватка на мить послабла, вона різко вирвала руку і безсило опустилася просто на газон, все ще відчуваючи поколювання в пальцях. Земля під нею здавалася надійнішою за власні ноги, які раптом стали ватними. Треба було негайно опритомніти. Перестати думати про нього, викинути з голови ці шалені образи, забути, яким гарячим було його тіло під її долонею.
Та в цій грі правила диктував Рівен. Він невимушено сів поруч і з насмішкою помахав конспектом просто перед носом у Блум. Фея обернулася до нього й завмерла, мовчки пропалюючи його поглядом. У її очах усе ще кипіли злість та образа, але крізь них уже проступала тонка, ледь помітна нотка сумніву.
Просидівши в цій гнітючій тиші кілька нескінченно довгих хвилин, вона невпевнено присунулася ближче. Блум завмерла, розриваючись між трьома бажаннями: остаточно скоротити відстань, одним ривком відібрати клятий конспект чи просто втекти геть, поки не пізно.
— Блум, не соромся своїх бажань, — знову протягнув Рівен із насмішкою.
Ця фраза стала останньою краплею. Блум остаточно втратила владу над власними емоціями. Усередині все спалахнуло. Дівчина одним різким рухом подолала відстань між ними й впилася в його губи поцілунком: агресивним, сповненим люті й водночас шаленої, дикої пристрасті. Рівен відповів миттєво і у своїй звичній манері перехоплював ініціативу. Одна його рука лягла їй на потилицю, пальці вплелися у волосся, притискаючи ближче, тоді як інша владно обхопила талію, не лишаючи жодного сантиметра відстані між їхніми тілами.
Блум відсахнулася від Рівена так само різко, як і поцілувала — губи горіли, а дихання збилося так, наче вона щойно виринула з-під води. Обличчя її палало — тепер воно кольором майже зрівнялося з її вогняним волоссям. У неї не знайшлося сміливості навіть на те, щоб просто забрати свій конспект. Рівен, не гаючи часу, грубувато перехопив її обличчя однією рукою, легко, але владно стиснувши пальцями щоки й змушуючи дивитися на себе. Він знову дражливо помахав зошитом перед її носом і нарешті недбало кинув його на траву поруч.
— Так і знав, що ти мерзотниця, — промовив він з кривою посмішкою і знову притягнув її до себе для поцілунку.
Хоч внутрішній голос і кричав про помилку, Блум відповіла. Цього разу невпевнено, без тієї першої шаленої пристрасті, радше підкоряючись його волі. Соромʼязливо вона знову провела долонею по його грудях, наче катуючи саму себе, аби ще хоч раз відчути на дотик цей небезпечний, заборонений плід.
Рівен нарешті відсторонився, але не випустив її обличчя зі своїх долонь. Його прямий і пронизливий погляд впивався в її очі, тоді як Блум натомість живцем згорала від сорому під цим нещадним прицілом.
— Яка чемна фея із жагою до знань, — Рівен нарешті відпустив її і легко підвівся з землі. — Я нікому про це не скажу.
Він пішов, а Блум лишилася сидіти на траві, важко переводячи подих, наче щойно пробігла марафон. Серце нестерпно і боляче калатало в грудях, заглушуючи всі думки.
Рівен цілувався набагато краще за Ская. Чистіше, палкіше, дикіше. За ці кілька шалених хвилин вона пережила більше почуттів, ніж за цілий тиждень поруч зі своїм принцом. І якби зараз перед нею постав вибір — повернути час назад і ніколи не торкатися Рівена, чи пережити все знову… Вона б без жодних вагань обрала друге.