Work Text:
– Можливо, тобі варто взяти вихідний.
Сілко промовив це абсолютно спокійним і буденним тоном, хоча стратегічна позиція позаду пафосного крісла все ж натякала на деяку схвильованість керівництва.
Вона похмуро зітхнула. Бос навіть не підозрював, на що здатна ця підступна залізяка. Позаминулої ночі Севіка просиділа над нею кілька годин, і вже ладна була привітати себе з неабияким успіхом. Аж раптом вказівний палець пальнув ампулою з кислотою (на щастя, просто в стіну, а не їй межі очі), та довелося знову братися за викрутку.
«Звернися до Джинкс. Джинкс усе владнає», – наполягав Сілко.
Хто, це божевільне дівчисько? Та ніколи в житті. А може, це вона й зіпсувала довбаний протез? Було б зовсім не дивно. Він і раніше ламався, звісно. Траплялося, після серйозної бійки доводилося здавати його Доктору на ремонт і вдосконалення. Траплялося, що вдосконалення були, м’яко кажучи, дуже несподівані. Але останнім часом її ліва рука взагалі злетіла з котушок і зажила власним життям. Під час візитів до боржників Сілко, наприклад, вона могла раптово зловісно заскреготіти, лякаючи й без того нажаханих людців, хоча Севіка регулярно чистила й змащувала свій протез найкращим мастилом. Або на зборах свавільна бляшанка примудрялася вибірково ляснути по пиці когось із хімбаронів. І хоча більшість цих недоумків заслуговувала на подібне ставлення, відсутність права вирішувати, кого саме гамселити і навіщо, дуже дратувала. Так само, як і необхідність вибачатися за свою незграбність. Але успішна дипломатія – квиток у світле майбутнє, казав Сілко. Севіка могла б закинути, що від залізного кулака врятувати може тільки швидка реакція й потужний контрудар, а не базікання. Проте обидва рази, коли клята рука тягнулася до горлянки боса з відверто недипломатичними намірами, той примудрявся в останній момент вислизати з убивчих лабет і відступати на безпечну відстань. Тому біс його знає, в цього хитрого щура дійсно було якесь чуття, близьке до звірячого. Він нікому не довіряв, і саме це, як не дивно, викликало в неї найбільшу довіру щодо його стратегій і планів на те саме світле майбутнє.
На жаль, кожне правило зазвичай має виключення, а кожна розумна людина – свій ідіотський пунктик. Сілко нікому не довіряв. Нікому, крім Джинкс. І ця його фатальна слабкість виливалася для Севіки у щоденний головний біль, суперечки й зайву пляшку рому перед сном.
Джинкс. Мало того, що ця ходяча халепа ускладнювала чи не кожну операцію зайвими трупами, тому напарники вже давно боялися відправлятися з нею на місії. Найбільше бісило те, що Сілко робив вигляд, ніби так і треба, його Джинкс не може помилятися, вона все зуміє, все владнає і вдосконалить. Марно було доводити, що якби не це пекельне створіння, взагалі б ніякої проблеми не існувало!
Ні, точно Джинкс таки щось утнула з її рукою. Надто знайомий стиль. І от якраз на неї зрадлива залізяка жодного разу не замахнулася. Теж підозрілий збіг…
– Я віддам руку Доктору на позаплановий техогляд, – пробурмотіла Севіка, туплячись у вікно. Сілко не гірше за неї було відомо, що Сінджед зник десь у власних справах, як доволі частенько робив, і його відсутність могла затягнутися надовго. Привілей вільного й незамінного генія, хай йому грець.
– Доктор зайнятий, – озвучив бос її невеселі думки. – Та й навіщо тут він, коли є Джинкс. Буде в тебе рука ще краща й потужніша, ніж попередня.
– Або вона її остаточно зіпсує, як нищить геть усе, до чого торкається!
– Севіка!
– Сер.
– Останнім часом, бачу, це в тебе непереборна жага до руйнування.
– Останнім часом? Тобто ви самі визнаєте, що вона нікче…
– Менше патякай, бо моє терпіння має межі!
– Моє теж!
Раптом вона здригнулася, відчувши різке поколювання у лівому плечі. Звична суперечка просто зараз цілком загрожувала спровокувати бунтівну кінцівку на якісь зухвалі дії. Усвідомлюючи небезпеку, Сілко і Севіка обидва замовкли і повільно перевели подих. Дуже повільно.
Втім, не дочекавшись вогнеметного залпу абощо, бос нарешті вмостився у кріслі й подивився їй у вічі довгим проникливим поглядом батька нації.
– Твої підозри геть нерозумні й безпідставні, Севіко. Ба гірше, вони підривають командний дух нашої організації. Дрібні чвари не повинні заважати важливій справі розбудови державності. Пам’ятаєш? Брати й сестри Зауна, спина до спини…
– Цілком підтримую. Але не тоді, коли цю саму спину тобі підпалюють.
– Це трапилося до чи після того, як ти обізвала Джинкс нездарою, що навіть власна сестра не витримала?
Так, останні слова точно були зайві, Севіка ними зовсім не пишалася. Проте мале мавпеня здатне було розлютити будь-кого. Звісно, крім Сілко. Він єдиний сприймав дитя як подарунок долі, а не прокляття.
– Після, – визнала вона неохоче. – Але ще до того Джинкс ледь не підірвала нас усіх на очах у десятка силовиків.
– Ключове слово «ледь». Отже, загалом все пройшло добре, і тобі нема чого скаржитися.
– Я не…
– Реальних причин уникати допомоги Джинкс з ремонтом теж не бачу. Зрештою, вибору немає все одно. Якщо ти дійсно хочеш обійтися без жертв.
– Вибір є, – заперечила Севіка. – Я можу взагалі відмовитися від протеза на деякий час, до повернення Доктора. У мене все ще залишається права рука, і силою вона не поступається цьому шматку... блискучого дива техніки, – додала вона про всяк випадок, скреготнувши зубами.
Сілко запалив сигару і відкинувся на спинку крісла, повільно пускаючи кільця диму догори.
– Справа не в силі. Тобто, не буквально. Твоя рука – це вже окрема легенда нашого міста. Можна сказати, символ. Один зі стовпів, на яких тримаються порядок і стабільність. Пересічні громадяни можуть ненавидіти владу, але ніщо так не вселяє упевненість у майбутньому, як твій залізний кулак на їхніх вулицях біля чиєїсь пики щодня. Забери його – народ одразу розгубиться і напружиться. А нам і без того клопоту вистачає. Згодна? Звичайно, Севіко, в такій непростій ситуації будь-хто інший на твоєму місці узяв би вихідний чи навіть відпустку. Тому я все зрозумію. І навіть не буду цього разу звертатися до чудової промови про вірність, яку спеціально готую щороку і виголошую, коли тебе все дістає і ти погрожуєш звільнитися назавжди.
Севіка поглянула на нього з кривою посмішкою. Іншим стовпом і символом, очевидно, було зображення «Ока Зауна». Кострубатий ескіз, який вже давненько намалювала Джинкс, настільки припав Сілко до душі, що задля підтримки творчого генія негайно віддали наказ порозвішувати ці каляки скрізь по місту на усіх більш-менш помітних спорудах – від «Останньої Краплі» до водокачки з громадською вбиральнею. У якості нічного освітлення і самоствердження нової влади. Як це буває, швидкість виконання перевершила якість, гігантські тимчасові конструкції за минулі роки помітно розхиталися і зловісно рипіли від найменшого протягу. Але вже ні в кого не доходили руки займатися дрібницями, коли пілтоси день у день отруювали життя магічними технологіями і власними надприбутками.
Так, порядок і стабільність у Зауні завжди були дуже відносні, як і вміння боса підбадьорити. Звісно, по-своєму Сілко був правий. Якщо відверто, Севіка від самого початку знала, що зіллє бій, на полі балачок вона ніколи не була сильним гравцем. Сілко теж про це чудово знав, та все одно воно трохи бісило.
* * *
Існує багато різноманітних варіантів, як швидко й легко позбавити людину життя. Наприклад, вдарити кувалдою по голові чи клинком у серце. Придушити, скрутити в’язи, скинути з даху, вирубити отруйним дротиком або силоміць нагодувати акційною печінкою восьминога. На крайній випадок, застрелити з кулемета. Дійсно, дуже дієві способи, майже всі вони були перевірені Севікою особисто по кілька разів. Тому вона сильно здивувалася, коли, почувши несамовитий крик «Вбивають!!», вдерлася до кабінету Сілко і стала свідком такого безладу, що з боку це більше нагадувало не замах, а гру на виживання, причому здебільшого переслідувача.
Досі живий і цілком здоровий бос разом із потенційним убивцею жваво та хаотично пересувалися кімнатою, ламаючи меблі й тупо жбурляючи одне в одного різні предмети, які лише трощили все довкола. Ну, Сілко вже давно, мабуть, відвик від бійок, хоча ніж у його руці свідчив, що минулі навички ніколи не забуваються остаточно.
А от найманець (мабуть, зовсім новачок) трохи перебрав із неякісним Мерехтом, і це заважало йому зосередитися. На очах у Севіки він не вписався в поворот, проломив черепом стіну, сплюнув на килим уламки цегли – і рушив далі, змітаючи усе зі шляху та перечіпаючись через власні ноги. Від цієї руйнівної неефективності Севіка спершу аж заклякла на місці. Щоправда, літаюче довкола письмове приладдя змусило її оговтатися досить швидко. У два кроки Севіка наздогнала і поклала невдаху на підлогу без зайвих зусиль. Права рука дійсно була не гірша, ніж протез. Напівзабуте відчуття, як під кулаком (справжнім, а не металевим) тріснула щелепа, взагалі було навіть краще. Ось вам символ! Севіка таки була чогось варта сама по собі, без сумнівних удосконалень та стимуляторів!
Вона ковзнула по руїнах кабінету зверхнім поглядом переможниці. Трохи розхристаний і розпатланий, бос іще не встиг відхекатися після біганини, а вже наливав їм обом випити – якимось дивом його міні-бар вцілів у цьому хаосі. Сілко підморгнув і відсалютував їй склянкою, а Севіка подумала, що, мабуть, навіть передчасну загибель улюбленого дивана переживе сьогодні з легким серцем.
Але коротку мить справжнього тріумфу одразу ж зіпсував чималенький пакунок, прикрашений рожевою стрічкою, що звалився зі стелі просто на повалене й досі непритомне тіло ворога. При падінні яскрава обгортка трохи з’їхала вбік, відкриваючи оку до блиску відполірований ліктьовий суглоб.
– З днем народження! – радісно проверещав згори до болю знайомий голос.
Може, Джинкс насправді прагнула поцілити їй у голову й промахнулася. Може, все-таки намагалася (трохи запізно) врятувати свого старого від небезпеки. Важко вирішити. Проте що й казати, вона дійсно зналася на театральних жестах, як ніхто інший.
* * *
Севіка не була відлюдьком, зовсім ні. У вільний час вона любила випити в компанії, пограти в карти чи побитися з якимось знахабнілим бугаєм, частіше за все не місцевим. Чи сходити до Бабетти, розслабитися й зігнати стрес, як витончена пані, бо за меншим спеціально пхатися кудись, та ще й платити за це було трохи тупо.
Але бували вечори, коли їй просто хотілося тихо посидіти на самоті з цигаркою подалі від усіх, і за багато років ще жоден зауніт не насмілився виявити неповагу до цього священного бажання. Аж до сьогодні.
– То як тобі нові можливості? А вага? Віддача при ударі? Може, режим «убивчі щелепи» – трохи перебір, але мені здалося, що воно в твоєму стилі, – збуджено допікало її дівчисько. – Трохи ще смердить клеєм, остання експериментальна розробка, та повинно швидко вивітритися!
От що дійсно смерділо, то це її «полуничні» льодяники. Теж, мабуть, власного виготовлення. Севіка полюбляла дуже міцний тютюн, але зараз не рятував і він. Хоча по справедливості, нова рука була дійсно дуже крута. Настільки, що в Севіки, за усієї недовіри та упередженості, досі не виникло жодних нарікань. Ну, майже.
– Якби ще не волала «Слава Зауну!» кожного разу, наче скажена, – пробуркотіла вона.
– Що поробиш, – знизала плечима Джинкс, – у тебе жахливий музичний смак, а йти у бій без моральної підтримки дуже нудно. Як не подобається, там є кнопка вимкнення.
– І ти мені скажеш, де вона?
Дівча глузливо захихотіло.
– Авжеж ні, дурненька! Бо так не цікаво!
Ну, звісно.
– Що ти тут забула? – спитала Севіка, позіхаючи. – Таким шмаркачкам, як ти, давно вже пора бути в ліжечку.
– Як що? Ми ж із тобою тепер найкращі подружки. Усе, як він і планував! Хіба ти досі не догнала?.. Гей, стули пельку! – раптом Джинкс тупнула ногою і роздратовано махнула кулаком у темряву. – Одоробло зовсім не таке тупе, як іноді здається!
Севіка вирячила на неї очі. Всім було відомо, що в дівчини поїхав дах, але розмаїття божевільних ідей не переставало дивувати.
– Хто планував? – перепитала вона, сама не знаючи, навіщо. Очевидно, мова йшла про когось із примарних друзів Джинкс, бо реальних в неї просто не було.
– Сілко, звісно. Скільки ти промучилася із тією типу "зламаною" рукою? І який збіг – Доктор поїхав з міста!
На даху помешкання Севіки, де вони сиділи, раптом запала тиша. Лише бадьоро цвірінькали жабогадюки, яких тримала підстаркувата сусідка двома поверхами нижче. Потім із гучним хрумтінням Джинкс розкусила свій огидний льодяник і одразу витягла з кишені новий.
– Але Сінджед насправді поїхав, – нарешті відповіла Севіка, бо мовчання ставало дедалі зловіснішим.
– Може, й так. А може, насолоджується відпусткою десь у печері. Це ж Доктор. А хто взагалі нам сказав, що він поїхав? Сілко!
Севіка розуміла, що це якась дика маячня, і не варто вестися на голослівні звинувачення, проте й не могла опиратися похмурим підозрам. Адже все так. Сілко навіть не намагався зв’язатися з Доктором, де б той не був, але тільки й робив, що торочив про Джинкс. Все це дуже нагадувало злочинну змову.
– Хочеш сказати, що ти і Сілко…
– Я? – пирхнула Джинкс. – Я б точно придумала щось веселіше, ніж розбавляти Мерехт підфарбованим перваком. Шкода, що Сілко не попросив у мене допомоги одразу. Ото була б розвага!
Вона розсміялася просто в розгублене обличчя Севіки, і гірке відчуття зради швидко змінилося звичним роздратуванням.
– Ти мариш, – сказала вона твердо. – Сілко ще та підступна змія, та звідки він міг знати, що я не приб’ю його самого в нападі запаморочення? Одного разу ледь не придушила бідолаху Тіарама, хай йому грець!
Дівчина знову нетерпляче замахала руками.
– Та знаю, знаю! Насправді його звуть Чак. Ну… Як любить повторювати Сілко, не можна приготувати омлет, не розбивши яєць.
– Якщо він колись і згадував омлет, хіба що з дня відкриття й одночасного закриття ресторану Марго. На смак та страва була, наче багнюка з Пілту. Може, яйця глистів там і траплялися, не знаю.
– Ні, вона точно знущається, – поскаржилася Джинкс мовчазній порожнечі довкола.
– Це ти верзеш якісь нісенітниці вже півгодини!
Севіка стрімко втрачала терпіння, дівча наривалося по-справжньому.
– Можу показати, чим ти заправляла баки, в мене твій старий протез досі валяється розібраний! Націдимо залишки того псевдо-Мерехту, сама переконаєшся.
Вона відвернулася і ображено захрумтіла льодяником, лишаючи останнє слово за Севікою, що вже виглядало дуже дивно. Зазвичай у нападі гніву Джинкс із розмахом підривала щось і просто втікала геть.
Севіці, правду кажучи, ніколи не спадало на думку перевіряти на смак запчастини свого протеза, чи робити якісь аналізи після його використання. Може, дійсно варто було вимагати доказів. Або навпаки, стати в позу повної зневаги й недовіри. Вже вкотре за цей вечір збита з пантелику, вона почухала потилицю – й собі полізла за другою цигаркою, щосили намагаючись чітко пригадати події останнього місяця.
І чим довше роздумувала, тим менш божевільними здавалися фантазії Джинкс. Так, зазвичай Сілко був дуже розсудливий і обачний. Але з іншого боку, завдяки малій у цього «дипломата» був не офіс, а пороховий склад, який міг щомиті злетіти у повітря, і Сілко це аж ніяк не бентежило. Просто диво, що під час невдалого замаху жоден пристрій не здетонував.
Напруживши втомлені мізки, Севіка пригадала моменти, коли підступна рука намагалася вчинити напад на керівництво. Тепер їй здавалося очевидним, що бос жодного разу не виглядав надто стурбованим, наче був готовий до чогось подібного. Навіть очікував.
Коротше кажучи. Якщо ставити питання, чи буде Сілко ризикувати власним життям на рівному місці, відповідь – ні, не буде. А якщо йому спаде на думку, що справа того варта? Колись він спровокував погром на старому заводі, щиро сподіваючись таким чином знову поладнати з колишнім другом. Після цього стало ясно, що за певних умов Сілко здатен абсолютно на все.
Але була річ, яку вона досі не розуміла…
– Гадаєш, навіщо він узагалі затіяв цю виставу?
Ні, Джинкс її таки лякала час від часу.
– Я ж тобі вже казала. Бо ми кома-а-анда! – знов розвернувшись до неї, дівча зневажливо всміхнулося. – Бо йому набридли постійні сварки та провалені місії, сини й доньки Зауна варті бі-і-ільшого, і бла-бла-бла, і все таке. У тебе проблема, я її блискуче вирішую, ми разом рятуємо Сілко життя, щасливо єднаємось у родинних обіймах, сльози, шмарклі, завіса!
Севіка ошелешено кліпнула очима. Схоже, вона поквапилася із довірою до божевільних фантазій.
– Та ні... Дуже сумніваюся, що цей замах був спланований заздалегідь. Він при мені жбурнув у того типа свою улюблену дизайнерську лампу, і вона розлетілася на друзки. Існують речі, якими не здатен жертвувати навіть Сілко. Принаймні, добровільно.
– Гаразд. Замаху міг і не планувати, Сілко й без того постійно хтось хоче убити. Але дуже підозріло, що я мала принести пакунок у його кабінет саме на цей час.
– І що, скинути мені на голову?
– Ну… Так. Привітати з днем народження, – просто сказала Джинкс. – Правду кажучи, Сіллі такий смішний, наче не в курсі, що ти мене ненавидиш. Мабуть, вважає, що заради нього засунеш свої почуття куди подалі. Так само, як і я.
Сказано це було, наче щось очевидне, і Севіці стало не по собі. Тобто, ще дужче, ніж зазвичай у присутності малої. Ненависть? Мабуть, вона мала право. Зрештою, саме через Джинкс колись і втратила руку. Від самого початку Севіка звикла зневажати надокучливу шмаркачку, яка постійно плутається в дорослих під ногами і не здатна зав’язати власні шнурки, щоб не рознести пів будівлі у процесі. Яка дратує, нищить, капостить – і найголовніше, робить усе це безкарно. Іноді Севіка уявляла собі, яким було б їхнє життя без Джинкс: розкиданих ґаджетів, дитячих малюнків, диких витівок і блакитних кіс десь постійно у полі зору… Спробувала уявити зараз – і не змогла.
– Цікаво, що б Сілко робив, якби ми не встигли вчасно, – промовила Джинкс мрійливо.
– Враховуючи рівень загрози, там устигла б і черепаха. От із приводу безпеки будівлі не впевнена.
– І все ж таки, – гигикнула вона. – Уявляєш: заходиш у кабінет, а там скрізь нутрощі по стінах. І ніхто вже не діставатиме тебе спогадами про загиджену річку і зрадливих братів.
Севіка ще раз напружила уяву – і знов зазнала невдачі. Недарма Сілко не радив їй думати забагато. Трохи образливе, проте корисне зауваження. Зараз їй здавалося, будь-якої миті голова лусне від усіх цих одкровень.
– Мабуть, мені його все одно бракуватиме, – сумно зітхнула Джинкс.
– Так. Мабуть…
Севіка не знала, що ще сказати, аби не порушити крихкий стан відносної адекватності, у якому зараз перебувала дівчина. За останні п'ятнадцять хвилин вона лише раз відмахнулася від набридливої примари. А може, від комарів.
– Але хай не думає, що уникне помсти за свої каверзи! – у блакитних очах зблиснув зловісний вогник. – Завтра ж підкладу йому під зад мавпобомбу–смердючку, тиждень відмитися не зможе. А оскільки ми тепер подружки – ти повинна мовчати про це, як могила, бо інакше я буду називати тебе не просто Одоробло, а зрадливе Одоробло. І… ніколи більш із тобою не дружитиму!
Севіка, чесно кажучи, очікувала страшніших погроз. Можливо, дівча просто не хотіло відкривати усі карти, бо лукавою натурою зовсім не поступалася названому батькові. Та все ж існували речі, яким вона ще могла повчитися.
– Сказати тобі, який найкоротший шлях до ідеальної помсти Сілко? – спитала вона пошепки, змовницьки поглянувши довкола, наче їх оточувала зграя шпигунів.
– Який? – ледь чутно прошелестіла Джинкс, мимоволі піддаючись атмосфері таємничості.
– Зробити вигляд, наче його блискучий довготривалий план провалився, от і все. Звичайно, він потім придумає новий, але на початку дуже засмутиться, це я тобі гарантую.
– О-о-о! Тітонько! – з подивом і захватом вигукнуло дівча. – А ти молодець, насправді не очікувала!
Севіка винагородила її убивчим поглядом.
– Ще раз назвеш мене тітонькою, всі зуби повибиваю.
– Налякала, вставлю собі нові… Але ти цього не зробиш, Севіко. Бо тепер я знаю, насправді ти дуже миле Одоробло, як не приховуй!
А потім це нестерпне створіння стрибнуло просто на неї. Севіка втратила пильність лише на якусь мить, отже, не встигла відбити загрозу вчасно. Джинкс міцно обійняла її, поспіхом чмокнула у щоку – і от уже розчинилася у темряві, наче не було. Хіба стійкий полуничний дух нагадував, що все це щойно відбулося насправді, а не примарилося під дією потрійної дози Мерехту.
Жабогадюки продовжували цвірінькати. Із сусіднього будинку долинали жалісний плач і чиєсь лагідне мугикання. Мабуть, мати намагалася заспокоїти немовля.
Севіка запалила ще одну цигарку і деякий час тупилася в ніч, намагаючись підбити підсумки цього божевільного дня. Із жахом розуміючи, що веселе життя віднині лише розпочинається…
Спи, малятко, засинай,
Мамі відпочити дай,
Бо Севіка забере
І живцем тебе зжере.
Вередливих немовлят
Сілко вкине у салат.
Хто не слухав казочки –
Джинкс обсмокче кісточки.