Chapter Text
1.
У ґрифіндорському гуртожитку ніде було яблуку впасти. У вуха била гучна музика, майже повністю поглинаючи сміх і розмови, а приглушене світло допомагало сховатися парочкам, які цілувалися у кутках. Ті, хто ще міг стояти, танцювали, не попадаючи в уривистий ритм. Всі доступні поверхні вітальні були заставлені стаканами, пляшками та залишками їжі, поцупленої з кухні.
Джеймс Поттер розштовхував п’яних учнів ліктями, прокладаючи собі шлях до дивана в кутку кімнати. Дорогою з ним віталися люди, більшість з них він не знав. Групка дівчат гафелпафок з п’ятого класу захихотіла, пропливаючи повз Джеймса. Білява дівчина струсила копицею довгого волосся і посміхнулася йому, а її руда подруга підморгнула. Джеймс усміхнувся кутиком губ, недбало помахав їм у відповідь. Пройшовши всі перешкоди, він впав на вільне місце поряд з Сіріусом та Ремусом, одразу підставляючи порожній стакан під легку руку Пітера — Петіґру люб’язно розливав всім бажаючим вогневіскі.
— Давай, Піте, налий мені побільше.
— Краще збав оберти, Пітере, якщо не хочеш зранку пояснювати Макґонеґел, чому половина школи страждає на алкогольне отруєння, — відрізав Ремус з-за плеча Сіріуса. Його пальці дещо нервово стискали напівпорожню пляшку маслопива.
Сіріус недбало перекинув руку через Люпинове плече і солодко проспівав у вухо:
— Викинь з голови дурнуваті правила хоча б на сьогоднішній вечір, Муні. Це ж Гелловін, як-не-як.
— А я староста Ґрифіндору, як-не-як. І маю хоча б понарікати на абсолютний хаос, який зараз тут панує, — похмуро кинув Ремус, сильніше стискаючи в долонях пляшку. Він спробував відсунутися від Сіріуса, який ще трохи, і заповз би йому на коліна, але рука Блека не дозволяла йому поворухнутися.
— Невже ти здаси нас професорці Макґонеґел, мій любий Муні? — познущався Сіріус. — Подивися, які всі задоволені, — він обвів кімнату широким помахом руки.
— Ти хотів сказати п’яні, — незворушно виправив його Пітер, підливаючи вогневіскі собі в стакан.
Джеймс помітив, як почервоніли щоки Ремуса.
— Звісно не здам, бовдуре. Але це не означає, що я буду допомагати прибирати чужу блювоту після того, як когось знудить, а потім приводити бідолаху до тями.
— Навіть якщо це буду я, Муні? Ніколи не повірю, що ти залишиш помирати свого найкращого друга. Ця школа не має без мене жодного шансу, — Сіріус драматично приклав тильну сторону долоні до чола і струснув довгим чорним волоссям.
Ремус заплющив очі, важко зітхаючи.
— Ти нестерпний, Блеку. Просто жахливий.
— Ти хотів сказати жахливо чарівний?
Ремус похитав головою. Сіріусове обличчя осяяла посмішка. Він прибрав руку з Ремусового плеча і потягнувся на підлогу за своїм стаканом. Ремус вже збирався відсунутись, але залишок вільного місця біля нього раптово зайняла Аліса. Дівчина зручно вмостилася біля них, не залишаючи Ремусу шансу на порятунок. Френк Лонґботом всівся на м’який килим в її ногах.
— Розважаєтеся, хлопці? — Аліса повернула на них усміхнене обличчя, піднесла келих з пінистою рідиною до губ.
— Спостерігаємо, як Сіріус вмовляє Ремуса розслабитися і трохи випити, — відповів Джеймс.
— Мене не треба вмовляти. Я розслаблений і випив достатньо, — огризнувся Ремус, агресивно змахнувши пляшкою.
Джеймс сумним поглядом зміряв жалюгідну половину його маслопива. Перш ніж Сіріус встиг відпустити на цю тему в’їдливий коментар, заговорив Френк.
— Можливо, Ремус в чомусь і має рацію. Ти не забув, що завтра о п’ятій ранку у нас тренування, Джеймсе?
— Я буквально капітан нашої команди, Френку. Капітан, який власноруч поставив це тренування на завтрашній ранок і забронював поле. Скажи на милість, як я міг про нього забути? — Джеймс зухвало провів рукою по неслухняному волоссю, тільки більше його розкуйовджуючи.
Сіріус голосно застогнав, від чого Ремус поряд з ним сіпнувся.
— Трясця твоїй матері, при всій моїй безмежній любові до Еффі, Джеймсе. Якого Мерліна ти поставив тренування на п’яту ранку після вечірки? Тоді взагалі немає сенсу сьогодні лягати спати, — Сіріус відкинувся на спинку дивана і одним рухом закинув в себе залишки вогневіскі. — Піте, налий мені ще. Повний.
— Правильним рішенням було б припинити пити і лягти спати прямо зараз, а не погіршувати ситуацію ще більшою кількістю алкоголю. Тоді б ти виспався, Сіріусе, — процідив насуплений Ремус. Він поставив свою пусту пляшку на підлогу. Невдоволено склав руки на грудях.
— Правильним рішенням, мій любий Муні, було б не ставити тренування о п’ятій ранку після вечірки в довбану суботу, однак хто я такий, щоб сперечатися з капітаном. Тримаю в курсі, Френк в цій ролі подобався мені набагато більше.
Аліса захихотіла. Джеймс помітив тінь усмішки, заховану в куточках губ Сіріуса, але все одно вдав, ніби смертельно ображений.
— Тримаю в курсі, Гультяю, що до матчу зі Слизерином залишилося всього-на-всього чотири дні, якщо ти раптом забув. Хоча я цілком задоволений тим, як команда викладалася на тренуваннях від початку року і не маю сумнівів щодо нашої блискучої перемоги, та це не означає, що вам можна розслаблятися. Тим паче я, як новопризначений капітан, не можу дозволити собі осоромитися перед Френком і всім нашим гуртожитком в першому ж матчі цього року, правда?
— Тільки в першому? — не втримався Пітер.
— В жодному, мій дорогий друже Червохвосте. В жо-дно-му, — по складах вимовив Джеймс, потягнувся вперед і потріпав Петіґру за волосся. Той з вереском відстрибнув від нього, ледве не скинувши зі столу вже майже порожню пляшку вогневіскі. Джеймс залюбки поцупив би з кухні ще як мінімум одну, якби на нього не тиснув капітанський обов’язок.
— Все правильно кажеш, Джеймсе. Якщо не заперечуєш, дам тобі пораду як попередній капітан.
Джеймс дуже цінував дружбу з Френком і завжди поважав його як старшого товариша. До того ж, йому надзвичайно лестило, що Лонґботом обрав саме його в якості свого наступника. Френк понад усе мріяв побудувати кар’єру аврора. Вступаючи в сьомий клас, він передав капітанство Джеймсу, щоб мати змогу більше часу приділяти підготовці до випускних іспитів. При цьому Френк не покинув квідич, залишаючись в команді на позиції воротаря, а Джеймс регулярно відчував на собі його підтримку.
— Звісно. Кажи.
— Приділи більшу увагу тренуванням Ґрейсі. Ми поки що не знаємо, на що здатний Реґулус Блек на полі. Слизерин зараз має значну перевагу у вигляді нового ловця.
— О, Реджі може стати проблемою, — повідомив зі свого місця Сіріус. — Я б не радив вам недооцінювати його.
Джеймс відмахнувся.
— Я тебе прошу. Відколи почався навчальний рік, я не бачив, щоб Реґулус багато тренувався. До того ж, він на клас молодший від нас і новенький в команді. Присягаюся спадщиною Певерелів, твій брат не вивезе цього матчу, Сіріусе. Слизерин програє, а Реґулус не впіймає снич. Його впіймає Ґрейсі. От як все буде, — Джеймс склав руки за головою і відкинувся на спинку дивану.
— Я б на твоєму місці не був таким самовпевненим. Реґ тренувався цілісіньке літо, поки ми були в літньому маєтку в Шотландії. І, кажу тобі, на мітлі він тримається дуже навіть пристойно.
— Гаразд, Сіріусе. Вважай, що я взяв цю інформацію до уваги.
— Джеймсе, — застережливо мовив Френк.
— Та добре-добре, я вас почув. Заспокойтеся. Я приділю Ґрейсі додаткову увагу, але це буде завтра, а сьогодні давайте ще вип’ємо.
Він передав порожній стакан Пітеру, і той долив йому залишки вогневіскі.
— Погляньте, хто тут! Лілі! Лілі, люба, йди до нас! — вигукнула Аліса, так різко зіскакуючи з дивану, що аж Френк біля її ніг втратив рівновагу і був змушений спертися рукою на килим, щоб не завалитися на підлогу.
Джеймс інстинктивно підняв голову на звук, побачив у натовпі яскраве руде волосся Еванс.
— Щоб мені провалитися, Золотороже, — вилаявся Сіріус, — подивися, з ким вона йде. Це ж Слинявус.
— Мерлінова борода, вона тримає його за руку, — Пітер нажахано підніс пальці до обличчя і промовив це з такою огидою, наче його щойно змусили дивитися на статевий акт двох гірських тролів.
— Я прекрасно бачу, з ким вона йде і що робить, розумники. Стуліться вже, — відрубав Джеймс, підводячись з дивану.
Він ще навіть не встиг заговорити до Снейпа, але вже відчував, що простою розмовою вони не обійдуться.
Снейпа, Ейвері, Мульцибера і Вілкіса Джеймс терпіти не міг від самого першого року в Гоґвортсі. Спочатку їхня ворожнеча почалася через Лілі, а далі ввійшла у звичку. Сутички Мародерів зі Снейпом і його друзями завжди закінчувалися однаково — бійкою, яка приводила їх в кабінет до Дамблдора, а потім кидала на покарання під контролем Мінерви Макґонеґел.
Ситуація погіршилася ще більше в кінці минулого року — вони закінчували п’ятий клас, — коли Лілі Еванс розірвала стосунки з Джеймсом Поттером і поновила дружбу із Северусом Снейпом. І хоча розійшлися вони виключно через дурний вчинок Джеймса, який Еванс не змогла йому пробачити, спостерігати Лілі за руку зі Снейпом у вітальні власного гуртожитку радості йому не додавало. Це відчувалося, наче хтось прийшов до нього додому і наклав купу лайна на килим в його кімнаті.
Джеймс поняття не мав, що зараз відбувається між Слинявусом та його колишньою дівчиною, але дуже добре відчув хвилю злості, яка вибухнула у його грудях, розливаючись по всьому тілу, наче цунамі.
— Якого біса ти приперся до мене в гуртожиток? — процідив крізь зуби Джеймс, наступаючи на Снейпа, наче стихійне лихо. За його спиною вже стояли Ремус, Сіріус і Пітер.
Северус не зробив крок назад, але помітно стиснувся під грізним поглядом Джеймса.
— Я запросила його на вечірку, Поттере. Маєш з цим проблеми? — біля правої руки Снейпа з’явилася Лілі. В її зелених очах іскрилися блискавки, груди здималися, а руки були рішуче вперті в стегна. Вся її поза символізувала виклик і праведний гнів.
Джеймс окинув її поблажливим поглядом.
— З тобою жодних проблем, Еванс. Маю проблеми тільки зі Слинявусом і збираюся викинути його зі своєї вітальні якомога швидше.
Джеймс потягнувся за чарівною паличкою, що висіла на поясі його штанів, краєм ока помітив, як Сіріус робить те саме. Та не встиг він націлитися на Снейпа, як між ними виросли дві постаті. Це були Барті Кравч з Реґулусом Блеком. Джеймс здивовано кліпнув, оскільки повністю пропустив їхню присутність.
— Ніхто нікого викидати не буде. Заспокойтесь обидва. Особливо ти, Джеймсе, — спокійним, але твердим тоном промовив Барті, переміщаючи свою долоню на груди Поттера. Реґулус відвів Северуса в протилежний бік, рукою притримуючи за плече.
— Не втручайся, Барті. Я не хочу з тобою сваритися, — Джеймс спробував відштовхнути Кравча від себе, але той тільки сильніше вперся йому в груди.
— Якщо ти зараз влаштуєш бійку, про це обов’язково дізнаються Макґонеґел і Редл. А якщо вони дізнаються про бійку, дізнаються і про цю вечірку теж, а разом з тим і про широку душу та легку руку Петіґру. Второпав?
Джеймс не мав підстав заперечувати правоту Барті. Він видихнув.
— Второпав. Можеш мене відпустити. Але якщо Слинявус тільки спробує заговорити до мене, я за себе не відповідаю, Барті, почув?
Кравч глянув на нього з посмішкою.
— Таким злим ти мені подобаєшся набагато більше, Поттере, я казав?
Усміхаючись, Джеймс провів рукою по волоссю.
— Якщо ти розраховуєш на ще один поцілунок, можеш померти з мрією, Кравч.
— Не зарікайся.
Джеймс щось нерозбірливо мугикнув у відповідь. Він подивився туди, де зараз стояв Сіріусів молодший брат — кроків за десять від них. Реґулус все ще притримував Снейпове плече, говорив швидко і наполегливо, нахиливши голову йому до вуха. Джеймс не міг розчути слів з такої відстані, але судячи з того, як напруга сходила з тіла Снейпа, а незадоволений вираз поволі змінювався на розуміючий, Блек пояснював йому приблизно те саме, що і Барті Джеймсу.
Коли вони закінчили, Лілі підхопила Северуса під лікоть, кинула на Джеймса презирливий погляд, і вони розчинилися в натовпі. Аліса з Френком пішли за ними, а Реґулус повернувся до Барті.
— Здоров був, Реджі, братику, — з широкою посмішкою відсалютував йому Сіріус, який вже встиг повернутися на диван і зручно вкласти голову на плечі у Ремуса, — бачу, ти добре проводиш час, — Сіріус окинув його багатозначним поглядом, натякаючи на злегка розпатлане кучеряве волосся, легкий румʼянець на щоках, що виділявся на фоні аристократично блідої шкіри, і напіврозвʼязану краватку, яка вільно бовталася в молодшого Блека на шиї. — Я б запропонував тобі випити з нами, але Джеймс допив рештки вогневіскі.
— Мій час — не твого розуму справа, Сіріусе. Люпине, Петіґру, Поттере, — холодно кивнув їм Реґулус, займаючи місце по ліву руку від Барті. — Я завершив пити на сьогодні, дякую за пропозицію. Ми з Барті збиралися повертатися до свого гуртожитку, коли побачили Северуса і твого друга Поттера.
— Мене звати Джеймс, і я стою прямо перед тобою? Привіт? — обурено помахав Джеймс перед його обличчям.
Реґулус подивився на нього поглядом, яким зазвичай оглядають набридливу муху, що літає кімнатою і докучливо дзижчить.
— На превеликий жаль, я прекрасно тебе бачу, Поттере, — холодно кинув Реґулус, змушуючи Барті пирхнути від сміху.
Джеймс здивовано здійняв брови і склав руки на грудях. Реґулус був приблизно на півголови нижчим від нього, тож Джеймс злегка нахилився, коли сказав:
— Побачимо, чи будеш ти таким само зухвалим, крихітко Блеку, коли за чотири дні я надеру тобі дупу під час матчу.
Джеймс був вкрай задоволений собою і очікував абсолютно будь-якої реакції на свої слова, але аж ніяк не насмішку, що затрималася в сірих очах Реґулуса, перш ніж він зневажливо розсміявся.
— Ти добрий загонич, але не мій суперник, Поттере. А з такою ловчинею, як Ґрейсі, ви не маєте проти мене жодного шансу. Ти точно впевнений, що вона знає, як виглядає снич? — його губи склалися в глузливу усмішку.
Джеймсу захотілося схопити його за горло.
— Вважаєш себе крутим квідичистом, крихітко Блеку? Я грав в команді вже два роки, коли ти ще пішки під стіл ходив.
Сіріус присвиснув, забираючи голову від Ремусового плеча.
— Не розмовляй так з моїм братом, Джеймсе. Навіть я можу тобі сказати, що це твердження несправедливе. Реджі, так само як і ми з тобою, сів на мітлу, щойно навчився ходити.
— Я не потребую твого захисту від зухвалих вискочок, Сіріусе, — відказав Реґулус безбарвним тоном, не відводячи очей від Джеймса, — а тобі, Поттере, варто краще добирати слова. Дивися, як би не сталося так, що тобі доведеться про них гірко пошкодувати. Пішли, Барті, нам більше немає чого тут робити. Бувай, Сіріусе.
— До зустрічі, братику.
З цими словами він різко розвернувся і став проштовхуватися крізь людей в сторону виходу.
— Бувайте, хлопці. Джеймсе, — кивнув їм Барті, після чого посунув слідом за Блеком.
Джеймс тупо вирячився їм в слід.
— Неймовірно! Він зробив мені комплімент, образив, а потім погрожував! — став загинати пальці Джеймс. — Твій молодший брат — справжня заноза в дупі, ти знаєш про це?
— Ти перший до нього поліз, Джеймсе. Цікаво, на що ти розраховував.
— Він поводився так, наче мене не існує, хоча я нічого поганого ніколи йому не робив! Звідки таке ставлення, дозволь мені поцікавитися?
Сіріус поблажливо посміхнувся, вивчаючи розлючене обличчя Джеймса.
— Він типовий представник шляхетного і давнього дому Блеків, що тут скажеш.
— І цим все має пояснюватися? Але ж ти так себе не поводиш, Гультяю.
— Це тому що я тебе люблю, а він — ні, — просто відповів Сіріус і засміявся гучним гавкітливим сміхом, коли побачив перекошений вираз обличчя Джеймса.
— Але чому ні?!
— Тому що він ревнує свого брата до тебе, хіба це не очевидно? — втрутився Ремус, що розвалився на дивані в розслабленій позі. Вигляд він мав сонний.
— Дурість яка, — пробурмотів Джеймс, вже вкотре за вечір розкуйовджуючи собі волосся.
— Не сказав би, — додав Пітер, з задумливим виглядом обертаючи в руках порожню пляшку з-під вогневіскі.
Джеймс хотів продовжити розвивати цю тему, коли побачив, що крізь вже порідівший натовп до них прямувала Марліна Маккіннон. Вигляд дівчина мала такий, наче її щойно виплюнув смерч: коротке біляве волосся стирчало в різні боки, сорочка була застібнута неохайно, а спідниця сиділа на її стегнах кривувато. Однак сяючі очі Марліни не свідчили про те, що вона була чимось засмучена або стурбована.
— О, яка я рада, що ви всі зібралися тут! — дівчина з гуркотом повалилася на диван, що аж Ремус, який вже скрутився калачиком біля Сіріуса, сіпнувся і підскочив.
— Заради Мерліна, Маккіннон! — невдоволено гаркнув він, сідаючи рівно. — Що змусило тебе так сповнитися ентузіазмом в, — він кинув роздратований погляд на годинник на правій руці, — майже о пів на першу ночі?
— Трясця! Вже так пізно, — вилаявся Сіріус, певно, згадавши про тренування, що на нього чекало через чотири з половиною години, — думаю, нам варто йти спати, Джеймсе.
— А ну стояти! Ніхто не зрушить з місця, поки я не розповім вам те, що щойно почула від одного рейвенкловця і гафелпафця. Забула, як їх звати. Один з них здається Алекс. Не важливо! Я підійшла до них, тому що Мері сказала, що у них залишилося трохи мого улюбленого пуншу. Це було дійсно так, Алекс налив мені пунш, ми розговорилися і знаєте, що сталося потім?
— Сподіваюся не те, про що я думаю, дивлячись на твою сорочку зі спідницею? — прокоментував Сіріус, граючи бровами.
Марліна перехилилася через Ремуса і дзвінко ляснула його по стегну. Сіріус зойкнув, потираючи забите місце.
— В тебе хватка справжньої загонички, боляче!
— Тому що я і є загоничка, дурнику. А ти слідкуй за язиком, Блеку, тоді не будеш страждати.
— Вона каже правду, Гультяю, — подав голос Ремус, не розплющуючи очей.
— Ти зрадник, Ремусе Джоне Люпине. Справжнісінький зрадник. Я не очікував такого від тебе, — Сіріус ткнув його пальцем у груди, набурмосився і замовк.
— Ви можете хоча б п’ять хвилин не поводитися, як діти, і дослухати мене до кінця?
— Вибач, Марліно. Кажи, — м’яко підтримав її Пітер, який єдиний слухав уважно від самого початку.
Задоволена Марліна вирівняла спину, прокашлялася так, наче збиралася виголосити урочисту промову у Великій Залі. У її очах затанцювали бісики, коли вона знову заговорила.
— Школою ширяться чутки, нібито у Верескливу Халупу повернулися привиди. Можете собі уявити? Вже кілька років як тиша, а тут раптом знову мешканці Гоґсміду почали скаржитися на жахливі крики і нестерпне виття. Алекс чув від свого однокласника Джонатана, що вперше за два роки Халупа ожила цього вересня. Спочатку мешканці списали все на випадковість, оскільки після того цілий місяць стояла тиша, але страшні крики повторилися знову в жовтні, приблизно тиждень тому. Як думаєте, привиди можуть впадати у сплячку на якийсь час, а потім знову повертатися і кошмарити невинних людей?
Марліна говорила жартома, подаючи цю інформацію виключно для розваги, але Джеймс відчув, як з його обличчя буквально зійшов весь колір. Його охопило дивне полегшення, коли він побачив, що не один має таку реакцію. Пітер стурбовано зойкнув, Сіріус спохмурнів не гірше за передгрозове небо, а Ремуса ця новина змусила повністю прокинутися. Джеймс з відстані помітив, як плечі Люпина скувала напруга. Маккіннон перестала посміхатися. Вона стривожено переводила погляд з Джеймса на Сіріуса, потім на Пітера і назад.
— Хлопці, ви чого? Я щось не те сказала?
Джеймс кліпнув, намагаючись повернути своєму обличчю звичний безтурботний вираз. Він не сумнівався, що виходило поганенько. Поглядом він прослідкував, як Ремус підбив Сіріуса ліктем, а Сіріус в свою чергу ущипнув Пітера, непомітно для Марліни. Як один, вони встали з дивану.
— Зовсім ні, Марліно, все гаразд. Нам просто… — Пітер затнувся, нервово сіпаючи рукави сорочки. Його очі забігали обличчями друзів в пошуках порятунку.
— Час йти спати, — підхопив Джеймс, — вже пізно. Нам з Сіріусом вставати через чотири години. Як і тобі, до речі, якщо ти не збираєшся пропускати тренування, Маккіннон, — суворим тоном капітана закінчив Джеймс.
Вони швидко попрощалися і чкурнули до сходів, залишаючи розчарований стогін Марліни позаду.
Джеймс зняв окуляри. Впав на ліжко, навіть не змушуючи себе роздягнутися. Втома, яку він досі не відчував, накрила не гірше ковдри, і коли він вже був готовий вирушити у царство снів, тишу спальні розрізав гострий голос Ремуса.
— Ви думаєте про те саме, що і я?
— Якщо ти думаєш, як встати через чотири години і сісти на довбану мітлу, то так.
— Годі жалітися, Сіріусе, ти сам обрав пити до пізньої ночі, тож тепер не ний, що тобі рано вставати.
— Я обрав? Саме так, Муні, я обрав пити до пізньої ночі. Але тренуватися о п’ятій ранку, наче ми готуємося не до шкільного матчу, а до сраного чемпіонату світу, я не обирав.
— Ви дасте мені поспати, чи може я краще візьму подушку і піду шукати щастя в чужому гуртожитку? — огризнувся Пітер.
— Вибач, Піте, зараз ляжемо, дай мені тільки швидко договорити, — Пітер не заперечив, тому Ремус продовжив. — Якщо плітки не брешуть і те, що сказала Марліна, правда, тоді виходить, що у Гогвортсі з’явився ще один перевертень?
— А чому ти не думаєш, що це може бути якесь інше створіння, що випадково забрело до Верескливої Халупи і оселилося там? — нетверезий мозок Джеймса вже заледве працював. Можна сказати, що він підтримував бесіду суто автоматично.
— Тому що Марліна зауважила, що крики повернулися спочатку у вересні, а потім повторилися ще раз в жовтні, тиждень тому. Тиждень тому була повня, Джеймсе.
— Ти не знаєш, чи це точно не було співпадінням, Муні.
— Дійсно, не знаю, але я неодмінно це з'ясую, — сповненим рішучості тоном відповів Ремус.
— Я вас благаю, давайте з’ясовувати все зранку, — знову заговорив Пітер, але вже не агресивно, а жалібно.
— Якщо ранок я переживу, — загробним голосом відізвався Сіріус.
Це було останнє, що Джеймс почув, перш ніж провалився в глибокий сон.
2.
— Так, а тепер давай ще раз, Ґрейс, тільки цього разу розженись настільки швидко, наскільки зможеш. Я знаю, ти здатна на більше.
Джеймс випустив з руки снич. Струнка смуглява дівчина, всім тілом притиснувшись до мітли, пронеслася повз нього з різким свистом, що він аж хитнувся в повітрі.
Однією рукою тримаючись за ручку свого Німбуса, Джеймс запустив пальці другої під окуляри. Втомлено потер очі. Якби не Ремусове зілля, він ще і досі залишався б п’яним. Тренування закінчилося о пів на сьому, Джеймс дав свої зауваження і відпустив команду снідати, а сам, тримаючи в голові нічну розмову з Френком і глузливу усмішку Реґулуса, ще залишився на полі з Ґрейсі.
Джеймс не вважав Ґрейс Волкер слабкою ловчинею. По-перше, вона пройшла відбір до команди ще за каденції Лонґботома. По-друге, за минулий рік дівчина не впіймала снич лише один раз, під час грізної гри з Рейвенкловом. Ловець відволік її увагу, Мері Макдональд пізно помітила бладжер, і Ґрейсі збило з мітли.
Дівчина сприйняла це як особисту поразку, і хоча Френк ні в чому її не звинувачував, з тих пір тренувалася, як скажена. Джеймс поважав в ній впертість. Волкер була худа, компактна і спритна, що загалом вимагалося від ловця. До того ж, у неї була терплячість мисливця: дівчина могла хвилинами кружляти над полем, видивляючись снич, наче сокіл польову мишу. Врешті вона безпомилково розпізнавала серед хаосу золотий мʼячик і кидалася до нього, не бачачи перешкод.
Однак ловець, на думку Джеймса, мав володіти не лише терплячістю, а ще й хитрістю. Ґрейсі грала занадто чесно, що моментами робило її слабкою. Квідич вважався грізною, місцями жорстокою грою, а він ніколи не бачив, щоб дівчина вдавалася до трюків. На його пам’яті, вона жодного разу не скористалася слабкістю свого супротивника, навіть якщо була заздалегідь про неї проінформована.
Джеймс сподівався, що досвід трохи заточить Ґрейсі. Врешті-решт, вона тільки перейшла в четвертий клас і, на відміну від нього, вперше взяла в руки мітлу в одиннадцать років.
— Джеймсе, я впіймала його! Поглянь!
Він розвернув Німбус на сорок пʼять градусів. Ґрейсі висіла в повітрі, вхопившись за ручку своєї мітли однією рукою. З іншої, відчайдушно тріпочучи прозорими крильцями, намагався вирватися снич. Серце Джеймса пропустило, здавалося, не один, а з десяток ударів. Він побачив, як тіло Волкер зустрічається з твердою поверхнею квідичного поля, почув огидний хрускіт її кісток і ледь не зловив панічну атаку через Ґрифіндорську команду, яка залишилася без ловця за три дні до надважливого матчу.
Наступної секунди Ґрейс випустила снич з пальців і спритно підтягнулася, знову осідлавши свою мітлу. Джеймс видихнув. Волкер навіть не помітила його переляк.
— Ну, як я тобі? — її обличчя аж пашіло від задоволення, а карі очі палали. — Непогано впоралася, капітане?
Джеймс вже хотів почати сваритися через невиправданий ризик, та став би останнім деспотом, якби зруйнував її щиру радість. Натомість він ласкаво посміхнувся Ґрейсі, наче до молодшої сестри, якої ніколи не мав.
— Ти молодець, Волкер. Тільки будь обережнішою, якщо не хочеш, щоб нам зарахували автоматичний програш через втрату ловця.
— Слухаюся, капітане! — в жесті, якого Джеймс не зрозумів, вона піднесла долоню до голови, пальцями торкаючись скроні.
— На сьогодні достатньо маневрів. До завтра відпочивай.
— Дякую, Джеймсе. Гарного тобі дня!
— І тобі, Ґрейс.
Джеймс повернувся до дівчини спиною, плавно скеровуючи Німбуса до трибун. На одній з лавок, підклавши руки під голову, досипав своє Сіріус.
— Чому ти до сих пір не пішов на сніданок? — він зліз з мітли і закинув її собі на плече.
Блек неохоче розплющив одне око.
— На тебе чекав, що за дурне питання? Між іншим, в жахливо незручній позі, — на підтвердження своїх слів Сіріус сів рівно і, розминаючи шию, захрустів кістками. Від цього звуку Джеймс мимоволі згадав завислу в повітрі Ґрейсі.
— Дякую, — м’яко промовив він.
— Пусте. Як вона? Готова відкрити сезон блискучою грою?
Джеймс посунув окуляри глибше на перенісся.
— Я ніколи не мав сумнівів щодо Ґрейс. Вона швидка і має відмінну реакцію. Тож так, звісно вона готова. В тебе є зауваження?
Сіріус гмикнув. Джеймсу це не сподобалося.
— Не те щоб. Дівчинка добре грає, тим паче для свого віку, але проти мого брата навичок Волкер може виявитися замало.
Від згадки про Реґулуса Джеймс миттєво спохмурнів.
— Я бачив, як він тренується. Ґрейс йому ні в чому не поступається.
— Можливо, — погодився Сіріус, збираючи частину волосся в жмут на потилиці. — Але ти маєш бути готовий, Джеймсе.
— До чого, дозволь поцікавитися?
— Щойно підвернеться вдалий момент — Реджі не буде з нею церемонитися.
— Як відбивачу, Сіріусе, — крижаним тоном відсік Джеймс, — раджу тобі слідкувати за Ейвері і Роз’є, а також страхувати Макдональд. З усім іншим Волкер прекрасно впорається сама. Ось побачиш.
— Як скажеш, Золотороже. Я просто добре знаю свого брата і хочу допомогти, — здійняв руки вгору Сіріус, встав з лавки і посунув вперед, до виходу з трибун.
— Оце правильне рішення. Пішли краще снідати. Я такий голодний, що ладен з’їсти гіпогрифа.
— Гидота, Джеймсе.
Поттер задоволено засміявся.
3.
Все життя Джеймс Поттер почував себе так, наче народився вже на мітлі. Грати в квідич для нього було так само легко, як дихати і ходити. Він жив цим, він цим захоплювався, політ змушував його викидати все зайве з голови і дозволяти інстинктам вільно керувати собою. Квідич був його пристрастю. Тим, що виходило у нього без перебільшення майстерно.
Тому Джеймс жодного разу не нервував перед виходом на поле, навіть під час своєї найпершої гри. Він заздалегідь знав, що хід матчу складеться на його користь, і оскільки викладався на повну, рідко звинувачував себе в програшах. Чимала кількість переможних голів зробила Джеймса самовпевненим, а відточені роками навички — достобіса вимогливим до інших гравців.
Однак цього напрочуд сонячного, як для початку листопада, ранку Джеймс Поттер нервував так, наче мандраж від першого виходу на поле наздогнав його тільки зараз. Досі Джеймс не усвідомлював — сьогодні він дебютує як капітан.
— Так не годиться, Джеймсе. Зʼїж хоча б грінку з маслом, — занепокоєний Пітер ближче підсунув до нього повну тарілку.
Джеймс відсьорбнув трохи гарбузового соку і підпер рукою підборіддя. Він спостерігав, як до Великої Зали поволі сходилися учні. За слизеринським столом, наче осиний рій, в передчутті гри гула вся команда. Джеймс бачив, як Люсинда — їхня капітанка, зосереджено жестикулювала, певно, даючи останні настанови. Джеймс зневажливо пирхнув і просвердлив поглядом кучеряву потилицю Реґулуса.
— Я поїм після того, як ми переможемо, Піте.
— Якщо тебе не знудить або не втратиш свідомість прямо посеред матчу, — буркнув Ремус, не опускаючи книги.
Джеймс цокнув язиком. На зло Люпину, а не заради власної корисні, він запхав до рота шматок підсмаженого хліба. Шлунок небезпечно стиснувся на знак протесту. Джеймс силою проковтнув.
— Задоволений?
— Хто чим задоволений? — до них енергійно чимчикував як ніколи бадьорий Сіріус, під руку тримаючи усміхнену Мері Макдональд. Вони обоє були переодягнені в червону спортивну форму, на плечах красувалися мітли.
— Гей, Реджі! — гукнув він через прохід.
— Чого тобі, Сіріусе? — запитав Реґулус, навіть не обертаючись.
— Смачного і успіхів на матчі! Останні три дні Джеймс життя нашій Ґрейс не давав, тож будь обачний.
Реґулус видав звук на межі між презирливим сміхом і пирханням. Нічого не відповів.
— У неї ще є шанс здатися і прийняти програш, поки я не перейняв естафету Джастіна. Нехай дівчинка добре подумає, — вклинився в розмову Еван, шкірячись.
Джеймс був щиро радий, що Ґрейсі цього не почула, адже саме запущений Джастіном бладжер минулого року скинув Волкер з мітли.
— Краще за себе хвилюйся, Роз’є. Тебе і твого дружка Ейвері ми сьогодні і близько не підпустимо до бладжерів, правда ж, Мері? — Сіріус грайливо підбив ліктем Макдональд.
— А то! Бачить Мерлін, цього разу я не схиблю, — напруживши щелепу, дівчина сильніше стиснула ручку мітли. — До речі, Ремусе, тебе терміново викликає до себе мадам Помфрі. Ми натрапили на неї дорогою сюди.
— Але ж зараз квідич! Ремус йде з нами і буде дивитися матч. Правда ж, Муні? — Джеймс виглядав так, наче оголосили кінець світу.
— Думаю, тобі варто все ж таки сходити до шкільної лікарні, — наполягала Мері.
— Мадам Помфрі сказала, що сталося?
— Ні, але вона була чимось занепокоєна.
Ремус захлопнув книгу, стрімко піднімаючись з лави. Він любив Поппі Помфрі як рідну, не один раз завдячуючи їй своїм життям і здоровʼям. Будь-які хвилювання цілительки сприймалися ним як власні.
— Муні, куди зібрався? — обурено крикнув Джеймс. В його реальності не було буквально нічого, важливішого за квідич.
— Не хвилюйся, Джеймсе, я швидко. Тільки дізнаюся, що сталося, і одразу приєднаюся до вас. Матч почнеться за півгодини. Я встигну.
— Обіцяєш?
— Коли я тобі брехав?
Джеймс не встиг вимовити: “Ніколи”, тому що Ремус вже був біля дверей.
— Ну гаразд, нам час іти. Мері, збери, будь ласка, решту команди. Я буду чекати всіх в роздягальні.
Джеймс вважав, що зробив все можливе, як капітан, коли випускав команду на поле. Вони з Люсіндою неохоче потиснули руки. Слизерин володів квафелом. Тим не менш, хвилювання залишило Джеймса, щойно ноги відірвалися від землі. Пронизливо пролунав свисток. Команди Ґрифіндору і Слизерину блискавично здійнялися в повітря. Джеймс навіть не чув різкий голос коментатора, у вухах стояв гул, а венами розходився адреналін.
Мʼяч був у Мульцибера, він віддав пас Вілкісу, і той кинувся до воріт. Джеймс побачив, як згрупувався Френк, готовий захищати три кільця одночасно. Аліса кинулася до них, Сіріус відбив бладжер, що летів просто на неї, і це змусило Вілкіса ухилитися, міняючи траєкторію руху. Користуючись нагодою, Джеймс рванув вперед і перехопив квафела з його рук.
Розуміючи один одного без слів, Аліса і Марліна миттєво зайняли позиції з обох боків від нього. Джеймс удав, наче злітає з квафелом угору, на що одразу купився Мульцибер, а тоді щосили кинув квафел Марліні. Ейвері вгатив по бладжеру, скеровуючи його на Маккіннон. Ґрифіндорська загоничка, ухиляючись від мʼяча, рвучко пірнула вниз, випускаючи квафел в руки Аліси. Джеймс, не потребуючи особливого запрошення, вже чекав біля самих воріт, коли Фортескʼю через половину поля відпасувала йому квафел. Балансуючи на мітлі, Джеймс міцно впіймав його обома руками і, ні секунди не зволікаючи, запустив мʼяч в середнє кільце, тим самим забезпечуючи Ґрифіндору перший гол.
Полем рознісся шалений гул, розчиняючи в собі розчаровані стогони слизеринців.
— Так тримати, дівчата, майстерно спрацьовано! — похвалив Джеймс, повертаючись на позицію в центрі поля.
Він побачив, що мʼячем знову заволодів Вілкіс. Однак зараз його цікавило, як там Ґрейсі. Джеймс за кілька секунд віднайшов смаґляву ловчиню. Вона кружляла трохи нижче від нього, зосереджено видивляючись блискучий золотий мʼячик. Реґулус знаходився неподалік і, як зрозумів Джеймс, також снич поки не вистежив.
Оглушливий рев змусив його повернутися в гру. Коментатор оголосив, що Мульцибер забив на користь Слизерина перший гол. Рахунок зрівнявся. З вуст Джеймса посипалася грізна лайка.
Наступні хвилини квафел методично перепасовувався між загоничами. Відбивачі обох команд згуртувалися довкола своїх воріт, побудувавши стратегію захисту на запусканні бладжерів. Так тривало, доки Марліні нарешті не вдалося прорвати ворожу оборону, забивши для Ґрифіндора ще один гол.
Точно як під час тренування, Ґрейс Волкер стрілою пронеслася повз Джеймса. Не встиг він кліпнути — слідом за нею розсік повітря Реґулус Блек. Вони побачили снич. Матч набирав шалених обертів. Еван Роз’є, міцно стиснувши битку правою рукою, з усієї сили вдарив по бладжеру, направляючи його прямісінько в голову Ґрейсі. Розуміючи, що ніяк не встигне її прикрити, Джеймс набрав повні легені повітря, аби хоча б попередити, але не встиг. Перед Волкер, наче щит, виросла Мері Макдональд. Нахабно усміхаючись, вона відбила бладжер туди, звідки він прилетів, змушуючи вже Евана ухилятися від атаки.
— Щоб я здох, Мері, це було достобіса круто! — зі своєї позиції закричав сповнений захвату Сіріус.
— Я в курсі, Блеку. Вчися, пока я жива.
— Не зазнавайся, Макдональд, — засміявся у відповідь Сіріус.
— Агов! Гру ще не завершено, не розслабляйтеся, — до них підлетів зосереджений Джеймс. — Мері, ти чудово впоралася, але не втрачай пильності.
— Дякую, капітане, — дівчина відсалютувала йому і повернулася на позицію.
Протягом наступних десяти хвилин мадам Гуч зарахувала Ґрифіндору ще два голи. Один — з подачі Аліси. Вихопивши квафел з-під носа Вілкіса і спритно ухилившись від бладжера Ейвері, Фортескʼю влучила в ворота, без проблем руйнуючи захист Доркас. Наступний гол одразу після неї повторно забив Джеймс. Рахунок на табло змінився на сорок — десять. Якщо Волкер зараз впіймає снич, Слизерин можна буде вважати розгромленим. Джеймс не тямив себе від радості, відчайдушно вишукуючи очима Ґрейсі. Він хотів подати їй сигнал, що час завершувати гру.
Посмішка зійшла з його обличчя, щойно на трибунах хтось голосно закричав. Пригнічуючи нудотне передчуття, Джеймс повернув голову на звук. Ґрейс і Реґулус, промайнувши повз загоничів обох команд, каменем неслися до землі. Зі своєї позиції він чітко побачив, як від страху побіліло обличчя Волкер, але вона вперто вчепилася в ручку старенької шкільної Комети, не збираючись збавляти швидкість. Джеймс не міг розгледіти снич, зате добре бачив зосереджений вираз обличчя Реґулуса. Його щелепа була міцно стиснута, а очі прикуті до невидимої Джеймсу цілі.
Все відбулося занадто швидко. Ґрейс Волкер вдарилася об землю з глухим звуком, здіймаючи над собою густу хмару пилюки. Учні застогнали з ґрифіндорських трибун. Джеймс не повірив своїм очам. Він тупо спостерігав, як за секунду до зіткнення з твердим покриттям поля, Реґулус витончено вийшов з піке, наче був невагомий, і різко метнувся вбік. Весь Слизерин від радості повискакував з лавок. Тільки тоді до Джеймса дійшло — Блек прикидався. Він виконав фінт Вронського, аби надурити Ґрейсі і вивести її з гри.
Наступної миті Реґулус без перешкод спіймав снич, вириваючи перемогу прямо в Джеймса з-під носа.
4.
Якби Джеймс мав календар, п’яте листопада він би позначив як найгірший день свого життя. Настав пізній вечір. Джеймс похмуро сидів у вітальні, не бажаючи покидати крісла в дальньому кутку кімнати. В його келиху плескалася гидотна рідина з надмірним вмістом спирту. Повністю ігноруючи нарікання і погрози Ремуса, Джеймс поцупив запилену пляшку без етикетки з кухні, сховавшись під плащем невидимкою. Сірі обличчя ґрифіндорців відзеркалювали Джеймсів смуток, від чого на душі ставало тільки гірше. Якби зараз хтось сторонній завітав до вітальні, він би вирішив, що в Ґрифіндорі хтось помер. Сіріуса і Пітера ніде не було видно вже кілька годин. Ремус читав книгу, зручно умостившись на дивані неподалік від Джеймса. Навіть коли хлопцеві не хотілося товариства, Люпин завжди знаходився десь неподалік. Це було приємно. Прокручуючи в голові останні хвилини матчу, Джеймс відчайдушно жадав провалитися крізь землю, назавжди перебратися жити в найвіддаленішу печеру світу, де ніхто ніколи не зможе його знайти, померти або обрати три варіанти одразу.
Як тільки гра закінчилася, Джеймс зіскочив з мітли і кинувся до непритомної ловчині. На поле вибігла професорка Гуч, за нею — мадам Помфрі і Мінерва Макґонеґел. Волкер негайно підняли в повітря і доставили в шкільну лікарню. Вся ґрифіндорська команда зібралася супроводжувати вчителів, але Поппі Помфрі навіть чути не хотіла про таку кількість людей в шкільній лікарні одночасно. Жінка дозволила піти тільки Джеймсу, суворо наказавши решті відвідати Волкер, коли вона прийде до тями.
Ґрейс зламала ногу і отримала струс мозку. Мадам Помфрі запевнила, що повністю вилікує її за кілька днів, але дівчині потрібен спокій та відпочинок. Її можна було відвідувати по двоє, починаючи від завтрашнього дня.
Джеймс пальцями натиснув на очі під окулярами, потер перенісся. Новий ковток міцного алкоголю гарячою хвилею рознісся по його горлу. Сп’яніння все сильніше оволодівало тілом.
— Ти не винен в тому, що сталося.
Джеймс розплющив очі. Френк Лонґботом опустився на килим навпроти нього.
— Звісно ж винен. Не потрібно мене втішати.
— Ми чудово грали, Джеймсе. Все йшло блискуче. Ти не міг передбачити, що Реґулус зробить фінт Вронського, щоб його. Звідки він взагалі таке вміє? — попри все, Джеймс розгледів в очах Френка швидкоплинне захоплення.
Він відпив зі стакана Джеймса й одразу закашлявся.
— Трясця. Що ти п’єш?
— Поняття не маю. Знайшов на кухні.
— Допомагає?
— Анітрохи, якщо чесно.
Френк сумно всміхнувся.
— Я знаю, як це — бути капітаном і перебирати на себе провину за загальний програш. Ти не один граєш в ґрифіндорській команді.
Джеймс подивився на Френка. Відчув, як скривився власний рот.
— Я його недооцінив. Реґулуса. Ти казав мені. Сіріус казав мені. Я вас не послухав, і тепер моя ловчиня лежить в лікарні.
— Так, це правда, ти поводив себе зухвало і самовпевнено, Поттере. Не бийся, тому що я маю рацію, і ти це знаєш, — Френк ухилився від атаки Джеймса буквально в останню секунду.
— Все одно мені неприємно це чути.
— Ми всі робимо помилки, Джеймсе, — вів далі Лонґботом. — І навчаємося на них. До того ж, Ґрейсі в команді не перший рік, вона грає не перший матч. Дівчинка мала б вже зрозуміти, що квідич — жорстока і місцями підступна гра. Реґулус її надурив, а вона цього не розгледіла. Ти не можеш захистити її від кожної хитрості суперника, Джеймсе.
Джеймс мовчав. Він розумів, що в словах Френка була своя істина. Та не те щоб від цього ставало легше.
— Тебе ніхто не звинувачує в програші, якщо раптом переживаєш за це. Жоден гуртожиток не очікував фінт Вронського від п’ятикласника, який доєднався до команди цього року. Між нами, Джеймсе, у Ґрейсі не було шансу. Та це не означає, що його не буде в майбутньому.
З цими словами Френк встав, поплескав Джеймса по плечу і подався до сходів, що вели в спальні.
— Добраніч, Поттере.
— І тобі, Лонґботоме. І дякую. За твої слова.
— Пусте.
Від розмови з Френком полегшало. Через деякий час Джеймсу остогидла самотність. Останнім ковтком прикінчивши пляшку, він потягнувся рукою в праву кишеню штанів, в якій завжди носив з собою дзеркальце.
— Сіріусе. Сіріусе. Гультяю.
Спочатку не відбулося нічого. Джеймс терпляче чекав, роздивляючись власне відображення. Через якийсь час з люстерка почулася гучна музика, і тільки потім він побачив перевернуте обличчя свого найкращого друга. Криво посміхаючись, Сіріус поспіхом перевернув своє дзеркальце.
— Золотороже. Щось сталося? — він трохи розтягував слова, коли говорив.
— Привіт, Джеймсе! Сподіваюся, ти вже відійшов від програшу? — з-за спини Сіріуса вигулькнув Барті Кравч.
Джеймс загрозливо звів брови до перенісся.
— Де тебе носить, Сіріусе? Тільки не кажи мені, що напиваєшся в гуртожитку Слизерина.
— А що такого, Джеймсе? Я зайшов привітати брата. Пітер, до речі, теж тут. Але ти уяви! Фінт Вронського! Він не говорив, що вміє таке робити. Просто обісратися! Я ніколи в житті не бачив крутішого трюку! Не в образу Ґрейсі, звісно. Гей, Реджі, підійди-но сюди.
— Не смій цього робити, Сіріусе! — зашипів Джеймс. Він був готовий заприсягнутися, що якщо хоча б ще один раз почує, як хтось захоплюється Реґулусом Блеком — сяде до Азкабану за вбивство.
Він хотів перервати зв’язок, але було вже запізно. Його дзеркальце показало гострі вилиці, темні кучері і сірі очі Сіріусового молодшого брата.
— Поттере. Святкуєш перемогу, я бачу?
Реґулус відверто насміхався з нього. Йому захотілося жбурнути дзеркальце об стіну.
— Крутий у вас спосіб звʼязку, — гмикнув він. — Самі винайшли?
— Так, — самовдоволено всміхнувся Сіріус.
— Не твого розуму справа, — одночасно з ним буркнув Джеймс.
— Я розумію твоє незадоволення, Поттере. Це ж я пішки під стіл ходив, поки ти грав в команді, так ти казав?
Джеймс заскрипів зубами. Сіріус надув щоки, явно стримуючи регіт, і підбив Реґулуса ліктем.
— Це Джеймс? — на задньому фоні почувся голос Пітера. — Здоров, Золотороже, — Петіґру махнув йому рукою і зник.
Джеймс готовий був вибухнути від злості. Він ще не встиг побути капітаном, а вже перетворився на посміховисько. Ба більше, двоє його найкращих друзів весело проводили час у вітальні суперника, поки він журився над своїми помилками. Дзеркальце затряслося разом з його рукою.
— Якщо ти негайно не повернешся до гуртожитку, Сіріусе, я зачаклую твоє ліжко і будеш спати деінде, зрозумів? Пітера це теж стосується.
Джеймс перервав звʼязок, агресивно запхавши люстерко назад в кишеню.
До моменту, коли Сіріус незграбно проліз крізь отвір в портреті, а одразу за ним показалася голова Пітера, злість Джеймса нікуди не ділася. До всього сп’яніння добряче вдарило йому в голову. Побачивши друзів, він набурмосився.
— Зрадники. Ви обидва, — відвернувся до вікна.
Краєм ока він помітив, як Ремус відірвався від книги, прислухаючись до розмови. Година стояла пізня, тому крім них у вітальні більше нікого не залишилося.
— Благаю, Джеймсе, не драматизуй, — махнув рукою Сіріус, перечепився через килим і гепнувся на підлогу.
— Заради Мерліна, скільки ти випив, Блеку?
— Рівно стільки, скільки мені наливали, Муні, — протягнув Сіріус, розтягуючись на килимі. — Тільки не починай колупати мені мізки, я майже тверезий.
Ремус скептично пирхнув.
— Те, що в шостому класі у нас немає іспитів, не означає, що ти можеш забити на все на світі і розважатися цілий рік на вечірках, Сіріусе. Однак якщо в майбутньому ти плануєш стати п’яницею, у мене немає до тебе питань, — холодно відказав Ремус і знову втупився в книгу.
Сіріус застогнав.
— Джеймсе, скажи йому.
— В даному випадку я на тебе сердитий, тому підтримую сторону Ремуса, — кинув Джеймс.
— Піте? — благально подивився Сіріус на Петіґру.
— Навіть не втягуйте мене в свої сварки, — Пітер накрив обличчя подушкою, розкинувшись на дивані у позі зірки.
— Немає в цьому гуртожитку справжніх друзів, — перебільшено зітхнув Сіріус.
— То повертайся до свого брата, хто тебе тримає? — огризнувся на нього Джеймс.
— Слухай, ну не будь ти дитиною! — не витримав Блек. Він сперся на лікті, щоб сісти рівніше і мати змогу бачити Джеймса. — Реґулус мій брат. Він майстерно спіймав снич, і я абсолютно справедливо пішов його привітати. Ми добре грали, і я знаю, що ти засмучений програшем, але я попереджав тебе, що списувати Реджі з рахунків не треба. Які можуть бути до мене претензії?
Слова Сіріуса вдарили Джеймса під дих. Він зіскочив з крісла.
— Тобто це я винен в тому, що ми програли? Так ти насправді вважаєш? Просто чудово! Дякую тобі, Сіріусе! — крикнув Джеймс і повернувся до Сіріуса спиною, збираючись піти до спалень.
— Я цього не казав. Джеймсе, стривай! — Сіріус підскочив, схопив його за лікоть, зупиняючи. Джеймс неохоче розвернувся. — Звісно ж ні. Я не вважаю, що ти винен в тому, як обернулася гра. Ніхто так не вважає. Але я не збираюся просити в тебе вибачення через щиру радість за свого брата. Він багато тренувався, тому ця перемога абсолютно заслужена.
Джеймс міцно заплющив очі. Йому остогид цей день. Остогид вечір. Остогидли спогади про програш в матчі. Остогид Реґулус і його дурнуватий фінт Вронського. Остогид захват, який він викликав.
Джеймсові все остогидло, тому він не думав, коли говорив наступні слова, дивлячись Сіріусу прямо в очі:
— Знаєш що, Гультяю? Ти вважаєш свого молодшого брата зіркою? Добре, хай буде так. Але я все ще займаю перше місце за популярністю в цій школі. За мною бігають дівчата та навіть деякі хлопці, і мені добре про це відомо. Не народилася ще така людина, яка могла б зробити з Джеймса Поттера об’єкт для глузування, зрозуміло?
— До чого ти?.. — почав було збитий з пантелику Сіріус, але Джеймс грубо його урвав.
— Я пропоную тобі парі. Б’ємося об заклад, ще Різдво не настане, а я зроблю так, що Реґулус закохається в мене?
— Що? До чого тут?.. Якого Мерліна… Парі? Джеймсе, ти, в біса, здурів? — Сіріус тупо кліпав на нього очима, але Джеймс не жартував.
Пітер повільно прибрав з обличчя подушку. Від пози зірки не лишилося й сліду. Тепер він виструнчився на дивані, отетеріло роздивляючись друзів, наче вперше їх бачив. Вираз обличчя Ремуса залишився для Джеймса загадкою, яку, він вважав, краще було залишити нерозгаданою.
На ґрифіндорську вітальню, подібно до гільйотини, впала безжальна тиша.