Chapter Text
Walk on, walk on
With hope in your heart
And you'll never walk alone*
1.
Азирафаїл обрав каву. Але будьмо до нього справедливі: хто завгодно на його місці обрав би каву, маючи вибір «кава або смерть». Особливо якщо врахувати, що йшлося не про його власну смерть, зовсім ні. Янгол міг би легковажити власним існуванням – хоч і безкінечно цінував усі його блага – але він не міг ризикнути життям і єством Кроулі.
Ні, звісно ж, Метатрон не погрожував напряму – адже він був Голосом Господнім і ретельно дбав про те, як звучатимуть його слова. Тому використав такі вирази, як «неприйнятний зв’язок» (про дружбу янгола і демона), «сягнуло останньої межі» (про терпіння Небес), і ще слово «радикальні» (про заходи, яких буде вжито, якщо янгол Азирафаїл не одумається і не згадає про свій обов’язок). Азирафаїл достатньо добре знав небесний канцелярит, щоб зрозуміти, що вибору він насправді не має.
Поцілунок Кроулі – зневажливий, відчайдушний, жорстокий, перший і останній – досі горів на Азирафаїлових вустах; натомість ліву руку пробивало морозом, бо зліва від нього стояв Метатрон, і світлий ліфт ніс їх обох Нагору. А Кроулі залишився внизу. «В безпеці, - переконував себе янгол. – Кроулі залишився в безпеці».
***
Тим часом залишений у безпеці Кроулі рухнув за кермо Бентлі й рушив, куди дивилися очі. Так склалося, що дивилися вони в той час на південь, тому, виїхавши на Пікаділлі (і подекуди нехтуючи напрямком дорожнього руху), Бентлі пролетіла повз парк Букінгемського палацу, перетнула Темзу по одному з мостів біля Баттерсі, проминула Кройден і містечко під назвою Кролі (саме так, Crawley, що Кроулі завжди сприймав як особисту образу), там взяла ліворуч, щоб не влетіти з розгону в пляжі Брайтона, залюднені о цій порі року, і зрештою – через непристойно короткий проміжок часу – самовільно загальмувала понад крейдяними скелями Сассексу. Далі було тільки море. Сонце, закочуючись на сході, розфарбувало воду у всі відтінки пекла. Кроулі із зусиллям розтиснув пальці, скоцюрблені на кермі, і вийшов з машини. Правду кажучи, він гадки не мав, навіщо сюди приїхав. Не з кручі ж стрибати? Він несхвально зиркнув на Бентлі, ніби привезти його сюди було виключно її власною ініціативою. Ступнув на самий край. І, геть не маючи ідей, що робити далі, для початку як слід вдихнув – і вилаявся від усієї душі (якої, імовірно, все ж таки не мав, що б там не казали Блаженний Августин з Бонавентурою). Відсутня душа збіса боліла.
Вітер підхопив його слова, відніс у море і жбурнув у хвилі (від чого, на жаль, померло близько трьох сотень медуз, яким у цей момент не пощастило опинитися в зоні ураження). Вітер остудив демону чоло і скуйовдив волосся. Вітер приніс з пляжу під скелею запах смаженої риби і звуки музики. Кроулі ще раз глибоко вдихнув, тоді видихнув, і з силою витер долонями лице. «Ну і чорт… Бог… хуй з тобою, Азирафаїле, - ледь чутно просичав він. – Вдавися там своєю кар’єрою».
***
Азирафаїл давився сльозами. У переносному сенсі, звісно ж – адже кандидату на пост Верховного Архангела Небес не пристало плакати перед своїм безпосереднім начальством. У переносному, цілком метафоричному сенсі янгол ковтав мовчазні сльози, кусав губи й заламував руки від хвилювання. Натомість у небесній реальності він лише непомітно стискав кулак і посміхався Метатрону з доброзичливо-відсутнім виразом на лиці.
- Ти занадто довго пробув у відрядженні на Землі, Азирафаїле, - говорив йому Метатрон. – Це, звісно, не твоя провина. Ми не врахували наслідків. До цього… ексцесу з Гавриїлом ніхто й припустити не міг, що янгол в принципі здатний…
Метатрон обірвав себе на пів слові й скрушно хитнув головою.
- Ці людські емоції, Азирафаїле, - заговорив він знову. – Така заразна штука. Не пригадуєш, чий відділ їх тоді проєктував?
- Н-не пам’ятаю. Я лише дотично був ознайомлений з… проєктом.
- Ну, байдуже. Не важливо. Важливо, що ти, Азирафаїле, втратив ясність. Втратив первовічну ангельську чистоту. Людські пристрасті – їхній мізерний смуток, їхні дріб’язкові веселощі, їхня злість, жадібність, ревнощі, уся ця метушня… певним чином вплинули на тебе, я бачу. Але янгол споконвіку, за природою своєю, може відчувати лише божественну любов до всіх Господніх створінь, великих і малих, й огиду перед діяннями Диявола. І, звісно, праведний гнів, спрямований супроти тих нещасних, які порушили Господню волю і втратили найменший шанс бути прощеними. Ти розумієш мене, Азирафаїле?
Янгол кивнув. Він справді розумів.
- І перш ніж ти зможеш прийняти на себе відведену тобі роль Провідника у нашому Великому Проєкті, ти мусиш пройти очищення, Азирафаїле.
«Дезінфекцію», - згадав янгол людське слівце. Підчепив його в того нещасного лікаря у Відні… як його звали? Дивне якесь ім’я**… Правду кажучи, вони з Кроулі тоді опинилися у Відні не по роботі. Просто янгол хотів скуштувати знаменитий яєчний пунш у «Café Frauenhuber», а демону було цікаво, чим закінчиться суперечка двох композиторів, батька та сина Штраусів (Азирафаїл підозрював, що сам же Кроулі їх і розсварив). Лікаря того вони зустріли в концертному залі, де виступав молодший Штраус. Гучним шепотом, заважаючи янголу і демону слухати вальси, той сперечався з колегою: «Заради бога, докторе Кляйн, я просто хочу зрозуміти, чому в моїй клініці породіллі помирають в таких кількостях, а в сусідній клініці, буквально за стіною, смертність в рази менша! Можливо, вони мають якіснішу дезінфекцію?..». «Заради Бога, - пробурмотів Азирафаїл, клацнувши пальцями, - я просто хочу послухати музику». Кроулі, як з’ясувалося пізніше, теж клацнув пальцями, хоч і не звертався до Всемогутньої. Пізніше вони дізналися, що молодий лікар таки знайшов спосіб зменшити смертність жінок при пологах, просто запропонувавши лікарям мити руки. Але медична спільнота не сприйняла його новаторського підходу до дезінфекції, і дні свої він закінчив у психіатричній лікарні.
Для небесної дезінфекції був призначений кабінет на третьому рівні, найбільше схожий на невеличкий приватний кінотеатр з великим білим екраном і всього двома кріслами. Метатрон вказав Азирафаїлові на одне з них, сам сів у друге.
- Ми будемо дивитися кіно? – обережно запитав янгол. – Ви хочете показати мені кіно?
Метатрон глянув йому в очі, а коли заговорив, у його голосі не залишилося нічого людського (що, загалом, не дивно для архангела) – він пролунав, неначе грім, і дзвони, і бряжчання зброї, і рев океанських хвиль, і всі найгучніші звуки, з якими тільки можна порівняти чий-небудь голос:
- Я ХОЧУ, ЩОБ ТИ ПРИГАДАВ, ХТО ТИ Є, АЗИРАФАЇЛЕ, ЯНГОЛЕ НАЧАЛО!
У першу мить Азирафаїл заціпенів від здивування, а наступної – з’ясував, що більше не може поворухнутися. Крісло міцно тримало його за плечі й за коліна, голова спочивала на спинці, неповоротка, наче камінь, і навіть очі, як виявилося, втратили здатність кліпати – широко розкриті, вони тепер були прикуті до екрану.
Навернення янгола Метатрон почав з найпростішого – з божественної любові. На екрані перед Азирафаїловими очима проходив парад Господніх створінь – великих і малих, як і було обіцяно: там пропливали риби, дельфіни й кити, ланцюжком проповзали дощові черви, тритони, варани та алігатори (змій не було); там тупотіли мурахоїди, пролітали птахи і навіть пробіг єдиноріг – дуже схожий на того, який утік, коли Ной будував ковчег. Це Кроулі тоді помітив, що він тікає, але не встиг зупинити… Ох, Кроулі. Замерзлих губ Азирафаїла торкнулася крихітна ніжна усмішка, і Метатрон, що уважно спостерігав за його обличчям, потрактував її як прояв любові до всього сущого. Втім, вона і була проявом любові до всього сущого.
- Бачу, ти засвоїв свій перший урок, Азирафаїле! – мовив Метатрон все тим же моторошним голосом (який найкраще було б і далі передавати капслоком, проте ми вирішили цього не робити). – Тож перейдемо до другого.
Наступне навчальне відео, мабуть, знімали у Пеклі, бо перед очима Азирафаїла нараз постали полчища демонів – найогидніших, яких лише можна було уявити. Були тут демони, зліплені з хробаччя, були гнилі тіла і зайві кінцівки, були шишкуваті голови, увінчані рогами, жабами, слизькими саламандрами і жмутками змій (ось куди поділися змії з попереднього відео!). Були істоти без шкіри, схожі на ходячу рекламу м’ясної лавки, і були демониці з величезними блідими грудьми, що звисали їм на живіт.
- Мерзенні породження Ворога, що самі суть паскудство і чинять паскудства, - прокоментував Метатрон.
Тут мерзенні породження, мовби за його командою, одразу ж взялися чинити різноманітні паскудства. Правду кажучи, в якийсь момент Азирафаїлу таки захотілося заплющити очі. Звісно ж, за час, проведений на Землі, він бачив чимало неприємних речей – він геть не був тим наївним ангеликом, якого зображав перед Кроулі – і пекельні створіння на відео навряд чи мали чим його здивувати. Ну так, вони гидили і пускали слину просто в кадр, вони малювали кров’ю якісь огидні каракулі, вони пожирали нечистоти й злягалися з козлами та псами (що взагалі-то було прерогативою відьом!)… але також деякі з них займалися тим, чим і належить займатися суккубам та інкубам, і Азирафаїл не хотів, зовсім не хотів бачити, як грудаста демониця запускає свої червоні кігті в худі плечі рудоволосого чоловіка. Янгол не бачив його лиця, але, задавалося, впізнав за самою лише формою шийних хребців – і мимоволі пересмикнувся. Але не від огиди. Якесь інше почуття піднялося в ньому; вперше воно запустило в янгола свої кігті в Афінах після шістдесят дев’ятої олімпіади, коли він змушений був слухати, як Кроулі нахвалює стрункі та сильні ноги чемпіона, Аркесілая. Це почуття гризло його, коли Кроулі позував оголений для «Давида» Лоренцо Берніні. Це безіменне почуття ледве не доконало Азирафаїла, коли в двадцятому столітті Кроулі днями й ночами пропадав десь із тим своїм… Фредді-як-там-його. І от тепер янгол вимушено дивився, як худорлявий рудоволосий незнайомець прогинається назустріч бридким грудям і хтивим губам – і понад усе мріяв заплющити очі.
- Мерзенні потвори, - повторив Метатрон. – Чи не так, Азирафаїле?
- Мерзенні, - слабко погодився янгол. Демоницю він придушив би власноруч.
***
Кроулі готовий був власноруч придушити Шакс, Дагон і всю Темну Раду повним складом – але почав би все-таки з Шакс, бо саме вона вишкірялася до нього з сусіднього сидіння Бентлі. З’явилася вона, щойно Кроулі клацнув пальцями – і, схиливши голову набік, закрадливо мовила:
- Не варто.
- Що – «не варто»? – насупився Кроулі. Він взагалі-то хотів викликати невеличкий дощик, щоб освіжити машину – гонка до моря, а потім повернення в Лондон крізь недільні затори не пішли їй на користь.
- Оце, - Шакс клацнула пальцями точнісінько, як він, і навіть спробувала відтворити на своєму нафарбованому личку його вираз обличчя – зухвалість навпіл зі смертельною нудьгою. – Можеш більше не робити. Тебе відключили.
- В якому сенсі – відключили? – ошелешено перепитав Кроулі.
- Ну, ти більше не надаєш послуг Пеклу – Пекло більше не забезпечує тебе безлімітними демонічними чудесами. Погодься, це чесно.
- Відколи це наші дбають про чесність? – пробурмотів Кроулі.
- Відколи це ти зараховуєш себе до «наших»? – сухо розсміялася у відповідь Шакс. – Мовчиш? Ото ж бо й воно… Ну все, бувай. Моє діло було повідомити. А тепер вибачай, в мене збіса багато роботи.
Кроулі гмикнув. Вона що, розраховувала, що він почне розпитувати?
- Не смію затримувати тебе, любонько, - байдужісінько проказав він.
- Що, навіть не спитаєш? – знітилася Шакс.
- Не спитаю, - знизав плечима Кроулі. – А дуже кортіло розповісти?
Демониця зітхнула.
- Подейкують, - проговорила вона, стишивши голос, - що там Нагорі знайшли нового Верховного, замість Гавриїла. І подейкують, що він має організувати Друге Пришестя.
Що ж, тепер Шакс не могла би пожалітися на брак уваги до своїх слів – Кроулі застиг, наче громом прибитий. Друге Пришестя! Друге, трясця, Пришестя! Ох, Азирафаїле, ну що ж ти за ідіот, як ти міг на таке підписатися?!
- Пропустиш всі веселощі, - зауважила Шакс, вдосталь намилувавшись Кроулевою мімікою.
- Гадаю, любонько, їх ніхто з нас не пропустить, - неуважно відгукнувся демон. – Навіть якби хотів би. Слухай… Одне прохання, наостанок. Ти ж маєш вільне диво в запасі?
- Ти просиш мене про послугу? – Шакс здійняла брови.
- Так, - рявкнув Кроулі. - Так, чорт забирай, я прошу тебе про послугу, повністю свідомий того, що ти про це не забудеш.
- Гм. Ну кажи.
- Заховай мою машину, - Кроулі зітхнув. - Маленьке диво, щоб ніхто не звертав уваги, що вона тут стоїть.
- А вона тут так і стоятиме?
- А куди вона дінеться? Тепер, коли ви мене відключили, я не впевнений, що зрушу її з місця!
- Окей, - коротко посміхнулася Шакс. – Мені не важко. І приємно мати тебе в боржниках. – Вона знову клацнула пальцями – пурпурний лак на пальчиках грайливо зблиснув. – Прошу дуже. Маленьке диво відведення очей, плюс трошки невразливості, щоб ніхто не врізався в неї ненароком. Ти мій боржник.
- Так, - роздратовано підтвердив Кроулі. – Це ми вже з’ясували. А тепер вибачай, у тебе збіса багато роботи.
Шакс розчинилася в повітрі, а Кроулі ткнувся лобом в кермо Бентлі і тихо застогнав.
Друге Пришестя. Друге, трясця його матері, Пришестя. Й Азирафаїл – новий Верховний Архангел Небес – мабуть, буде поруч з Ісусом, коли Той спочатку судитиме світ, а потім спалить його дощенту. І всі праведні, включно з Архангелом Азирафаїлом, житимуть вічно у новому прекрасному нетлінному світі, а всі нечисті та грішні – включно з колишнім демоном Кроулі – довіку горітимуть у геєні вогненній. Та й таке. Кроулі коротко пирхнув. Думати про себе як про колишнього демона було… дивно. Цікаво, може, йому тепер можна вмиватися святою водою? Може, він тепер здатний перейтися порожньої церквою і набрати тої води у пригорщі? Ідея перевірити це виглядала доволі спокусливою – і, поклавши руку на серце, Кроулі не міг би сказати, на який результат сподівається більше.
Він зітхнув, стягнув із себе окуляри і глянув у дзеркало заднього виду. Звідти на нього дивилися до огидного трагічні жовті очі з вертикальними зіницями. Поза всяким сумнівом, очі демона.
***
…Обличчя Кроулі було так близько, що в жовтих зміїних очах можна було роздивитися кожнісіньку золоту цяточку. Азирафаїл вихопив поглядом їх усі в одну мить, як навчене око вихоплює в небі малюнок знайомих сузір’їв там, де хтось інший побачив би лише мерехтливий хаос. Повільно, мовби уві сні, він підніс руку і торкнувся пальцями чола Кроулі. Тонкі демонові вуста ледь помітно смикнулись – може, усмішка, а може, невисловлений протест проти такого вторгнення у приватний простір. Азирафаїл не посміхнувся у відповідь. Він дивився у знайоме лице печально та строго. Перед ним стояв демон, Змій-спокусник, одвічний ворог. Могутній, без сумніву – але безсилий супроти праведного ангельського гніву.
Цей гнів, чистий, як світло, наповнив єство Азирафаїла, пронизав його всього і став білим вогнем на кінчиках пальців…
Спалах.
…Азирафаїл недбало махнув рукою, і темні окуляри просто зникли з лиця Кроулі, оголивши жовті зміїні очі. Його обличчя було так близько, що Азирафаїл міг роздивитися кожну цяточку в цих очах. Він підніс руку, поклав пальці демонові на чоло. Здивувався, яке воно тепле.
Він вдихнув і дозволив ангельському гніву розтектися по жилах, спалахнути білим полум’ям…
Світло. Темрява. Знову світло.
…Демон стояв перед ним занадто близько, на відстані витягнутої руки. У демона були жовті очі, гострі вилиці, ледь помітна посмішка – така саркастична, що гнів піднявся сам собою, заповнив Азирафаїла від п’ят до кінчиків пальців, пролився білим вогнем, випалюючи зухвалі очі. Жовта райдужка тріснула від жару, зашипіло, випаровуючись, склисте тіло, і демон закричав…
Темрява.
Темрява.
Темрява.
- Я гадаю, на сьогодні вистачить, - сказав Метатрон.
Азирафаїл не зауважив, коли залишився сам. Він судомно вдихнув і мало не вдавився повітрям. В маленькому небесному кінозалі було тихо, білий екран погаснув. Звідкись здалеку долинала приємна мелодія – славнозвісна музика небесних сфер. Крісло більше не тримало Азирафаїла, але він все одно не міг поворухнутися. Він сидів і з жахом роздивлявся власні долоні, так довго, аж доки йому не почало здаватися, що на них і справді палахкотить концентрована благодать, здатна знищити демона на місці незгірш за святу воду.
Азирафаїл віддав би зараз усе що завгодно, аби тільки побачити Кроулі, хоч на хвильку, живого і неушкодженого, хай би навіть той і розмовляти з ним не став.
Азирафаїл точно знав, що більше ніколи його не торкнеться.