Work Text:
У місті Лева кожен знаходить щось своє. Німеччина за останній тиждень зрозумів, що знайшов кохання. Про те чоловік не знав, як про ці почуття освідчитися Польщі. Адам, як на зло, забув ті поцілунки на Стометрівці, а згадка про те скандальне відео в одній з місцевих помийок Ріхард боявся показувати - він хотів сам розповісти та нагадати про взаємність почуттів поляку
«Та кохаю я тебе!» - хотілося закричати на весь Львів про свої почуття до чоловіка, а потім притиснути його в одному з мальовничих двориків десь біля Дорошенка і цілувати до несхочу
Справді, Польща був симпатичним чоловіком, елегантні риси обличчя, прямий ніс, біляве волосся та почуття смаку в одязі.
- Ну чому він такий вродливий? Це взагалі законно? Як я взагалі маю йому освідчитись? У мене просто мову віднімає - плакав Ріхард над келихом віскі. Офіційний захід, що спонсорувався німцями у Львові підходив до свого завершення. Тому Німеччина та Україна сиділи на балконі з видом на Оперний театр в орендованій подобово квартирі, святкуючи завершення з келихами віскі.
- Не можу нічого тобі на це сказати, - чоловік не знав що відповісти на це. - Ви ж вчора були на побаченні. Що сталось, що ти зробив не так?
- Хотів поцілувати на прощання
- Ти серйозно? Хто в здоровому глузді лізе цілуватись на першому побаченні? Ріхарде, ти слабий на голову, - по шиї німця пролетів підзатильник
- Але ж він мене поцілував…. - Німеччина скиглив на своє життя, поклавши на коліна голову. - Розумієш поцілував, ти ще сварився на мене тиждень тому зранку, бо відео з нами гуляли в якихось помийках
Україна не знав, що на це казати. Як реагувати на це скиглення. Чоловік взагалі не розумів в який момент свого життя він став безкоштовним психологом. Тому він просто підлив ще трохи віскі у келих Німеччини.
- Почнемо з початку: Адам знайшов тебе на площі Ринок. Ви випили по стаканчику наливки з «Пʼяної вишні», потім ви пішли танцювати на Стометрівку, Адам поцілував тебе в щоку з фразою, що ти його не любиш, - почав Україна
- Потім Адам був настільки пʼяним, що довелося їхати аж до Політеху до нього на квартиру. Мені було шкода його, і я лишився ночувати. А потім на ранок я дізнався, що мене запрошують на каву в суботу, себто ми вчора зустрілись. В кінці зустрічі з Польщею я намагався поцілувати його. Мені дали ляпаса
- Від мене що вимагається? - чоловіку явно набридла роль психолога
- Допоможи мені з ним зустрітись. Прошу тебе, Христом Богом молю! - Німеччина встав зі столику і опустився в молитовному жесті на коліна.
- Чому саме я?
- Бо ти наш спільний друг, якщо мене зараз Польща пошле, то тебе він послухає. Просто зустрінемося втрьох інкогніто. Благаю тебе! - в Німеччини аж голос тремтів. Ріхард справді не знав до кого звернутись, тим паче, Польща заблокував його особистий номер. Не буде ж він з робочого проситись на побачення!
- Але спочатку ти встанеш з колін, якщо що на нас купа людей дивиться, - Україна допоміг Німеччині підвестись на ноги, а потім дав знак поглядом співрозмовнику подивитись вниз. Там було купа перехожих, які проходили з піднятими головами, а потім щось шепотіли між собою. Чоловік поплескав Ріхарда по плечу. - Добре, я запропоную Адаму зустрітись, тільки це ви з ним каші наварили. Я тут не при чому
- Все одно дякую тобі, любий друже! Дякую, Василю! - Ріхард від радощів кинувся з обіймами.
- Не розповідай тільки Польщі, бо ще почне ревнувати
І Німеччина зробивши крок назад, вийшов з цих обіймів.
- Ще раз дякую тобі, - посміхнувся Ріхард
Двоє продовжили розмовляти за келихом віскі
…
- Ай курва! Це тобі Ріхард розповів, що я приїхав до Львова? - Польща зробив ковток кави сидячи в кавʼярні на Кривій липі.
- Гадки не маю, що між вами сталось, але якщо ми з тобою зустрілися, то чи не проти ти завтра знову вибратись на каву? Я все одно не маю справ або в Стрийський парк підемо, - Україна розумів, що одразу сказати, що це Німеччина попросив його про зустріч і домовленість з Польщею, буде не правильно. Адам точно відмовиться.
- Давай в Стрийському парку
- І що ж між вами сталося, що Ріхард мені вчора весь вечір мозок виносив. Ледве не плакав, бідося, - Василь насупив брови.
- Я поцілував його по пʼяні. Більше ніколи пити не буду.
- Ну я казав, що краще самогон діда ніж ту пʼяну вишню, - Україна знизив плечима. - Скажи чесно, ти кохаєш його?
- Що за питання?! - щоки Польщі замайоріли багряним кольором. Всередині Адама все палало. Василь влучив прямо в ціль, коли задав це питання. Польща до сто біса кохав Ріхарда. Від однієї думки про нього серце вискакувало з грудей, а ноги починали тремтіти. Коли вони спілкувалися, то Адам ловив себе на думці, що витріщається на його губи. Тільки поляк не хотів цього визнавати. Занадто багато гонору було, щоб це визнати, але в той момент, коли алкоголь потрапив у кров, Польща зробив зашвидкий крок і поцілував Німеччину. Тепер про його почуття знають так ще й полізли цілуватися на першому побаченні!
- Звичайне
- Я… - давай, Адаме, скажи ці три слова. - Я кохаю його.
- То скажи про це, а мені скажи чим же тебе Ріхард так образив, що ледь не плакав про те, що йому дуже соромно. Невже той поцілунок?
- Тебе це не стосується, - Адам закотив очі, але від спогадів щоки та кінчики вух набули багряного кольору
- Як знаєш
…
Стрийський парк був зеленою оазою Львова. Мальовничі стежки кружляли між собою та деревами. Влітку це було спасінням від міської духоти та пекучого сонця. Джерела, скульптури, пруди - створювали дуже романтичну атмосферу, а при вході в парк зі сторони трамвайних колій на Сихів була оранжерея з різноманітними тропічними рослинами. Там був пруд з коропами кої, канарки та папужки. Це було чудовим місцем для фотосесій, тож тут постійно можна було побачити молодят з весільним фотографом.
Німеччина гуляв цим парком та уявляв, як на місці тих молодят був би він та Польща. Як вони ходили б разом під руку. Як би це виглядало романтично восени, коли дерева набувають яскравих, теплих кольорів: жовтих, червоних та помаранчевих. Як опале листя шурхотить під ногами, як тримаєш у руках стаканчик з тою тричі проклятою пʼяною вишнею, намагаючись зігрітися. Від цих думок всередині все палало, а щоки зрадливо горіли багряним кольором.
- Ріхарде? - Польща як побачив Німеччину знову відчув той вогонь всередині. Що він тут робить? Де Україна? Він же обіцяв зустрітись та погуляти! Ще й слухавку не бере!
- Оу, які люди, - Ріхард ніби язика проковтнув. Оце так неочікувана зустріч. Точніше неочікувана лише для Польщі. Німець знав, що вони зустрінуться. - Т-ти когось чекаєш?
- Так. Чекаю, - Адам виокремив кожне слово, щоб показати свою байдужість до співрозмовника, але щоки зрадливо червоніли. - Василя. Я чекаю Василя
- То давай почекаємо разом, я теж мав з ним зустрітися сьогодні.
Час йшов, але на обрії не було жодного натяку на силует Василя. Чоловіки сиділи на лавочці, а над ниии нависла ще й незручна тиша. Немов язики проковтнули, ще й погляди ховали один від одного, як тільки помічали щоки або губи. В Польщі складалося враження, що йому треба знову взяти пʼяну вишню та по пʼяні говорити та цілувати німця, інакше діла не буде. Німеччина відповів взаємністю, коли поліз на першому побаченні цілуватись, але ж його відштовхнули. Тепер Адам гадки не мав як підступити зараз до Ріхарда.
Ріхард же сидів просто витріщаючись в одну точку.
- Ми так і будемо витріщатись в одну точку? - Німеччина підвівся на ноги запрошуючи Польщу прогулятись мальовничими стежками Стрийського парку.
- То пішли пройдемося. - Польща теж підвівся і вони чимчикуючи відправились в глиб парку, ховаючись під деревами.
Йшли мовчки. Розмова знову не клеїлась, але, немов за сценарієм, варто було вибігти якомусь великому собаці з-за кутка так Німеччина з криком «Ой матінко!» аж відстрибнув в сторону. Польщі довелося ловити його в свої обійми. Від цих обіймів Ріхард аж зойкнув - настільки міцними вони були.
- І довго ти виснути так будеш? - не сказати, що Польщі це не подобалось. Йому не подобалось, що руки оніміли. Ну і звісно створити цю показушну байдужість
- А якщо мені подобається так стояти? - Німеччина нарешті встав на ноги та подивився прямо в очі Адаму. Між їхніми обличчями лишилась мінімально пристойна відстань. Ріхард ризикнув так ще й поклав свої руки на груди співрозмовника, мов намагаючись пригорнутись до нього. - Отак і постоїмо
- Ти! - Польща ткнув чоловіка пальцем. - Знову повторюєш те саме!
- Що те саме? Я справді не розумію, коли ти поцілував мене на Стометрівці, я подумав, що мої почуття взаємні і тому я тоді спробував поцілувати тебе. Якщо ті поцілунки були лише через наливку…
- Ти памʼятаєш це?! - обличчя поляка від сорому стало бурякового кольору. - Матка Боска! Я тепер з роду не відмиюсь від цього сорому! Я думав, тільки я це памʼятаю.
Польща не знав, що йому робити: він ніби й радий, що почуття взаємні, той поцілунок не знущання від долі, а відповідь на почуття; з іншої сторони чоловік відчував сором за той ляпас коханій людині.
Німеччина взяв ініціативу на себе. Чоловік пригорнув Адама в обійми. Потім долонею торкнувся щоки поляка, скоротивши між ними відстань
- Я кохаю тебе, - Ріхард прошепотів та торкнувся вуст Польщі. Цнотливо, ледве торкаючись,
- Взаємно, - Адам відчував і радість, і ейфорію. Вогонь почуттів вирував всередині. Піддавшись йому Польща схопив обома руками обличчя Німеччина та припав до нього, відповівши на поцілунок. На цей раз він був глибоким. Адам цілував з усією пристрастю, торкався вуст, щік, цілував кожну частинку лиця. Він цілував Ріхарда намагаючись показати одним разом скільки в нього накопилися всередині. Кохання, переживань. На секунду відсторонившись Польща знову припадав до вуст коханого
А потім вони знову обіймались. І ходили за руку мальовничими стежинками Стрийського парку.
Правда, що в місті Лева кожен знаходить щось своє. А особливо - кохання. Це місто знало багато романтичних історій. Як сумних так і щасливих. Воно було створено для кохання, не Париж, а саме це величне місто, цей Львів. І ці двоє не стали винятками. Німеччина та Польща знайшли нарешті один одного. І на цей раз історія завершилась щасливо.
Кінець