Chapter Text
Це якийсь триндець. Це усе, що крутилося у Тава в голові.
Це крутилося у нього, коли мерзенний пуголовок заповзав за око; крутилося, коли він об'єднався з розлюченою гітьянкі, щоб відбиватися від чортенят (чортенят, Карл! А до цього були ходячі мізки на ніжках. Чи не забагато для кількох годин?). Це крутилося в голові, коли він запхнув якусь руну у щось, що було, схоже, живим пультом управління, і тим паче — коли червоний дракон ледь не спопелив їх, а навтилоїд летів бог зна як, розвалюючись у повітрі.
І от це крутилося зараз, коли вони з Тінесердою стояли на березі біля дивного рунічного кола. Хоча, якщо чесно, на тлі всього попереднього досвіду, фіолетове сяйво на скелі було найменш дивним.
Рівно до того моменту, поки з нестабільного магічного вихору не простяглася людська рука.
— Руку? Хто-небудь? — донісся зсередини каменю напрочуд приязний голос.
У Тава всередині все похололо. Хтось прямо зараз застряг у камені?
Він швидко підскочив ближче, намагаючись намацати Плетиво пальцями, щоб заспокоїти розірвані руни порталу. Але чужа магія була надто хаотичною, дикою, вона вислизала з-під його невеликого досвіду, боляче щипаючи пальці струмом.
— Тінесердо, хапай за руку! Тягнемо разом, чимдуж! — крикнув Тав, забуваючи про обережність.
Напівельфійка щось незадоволено буркнула під ніс, але вчепилася в передпліччя незнайомця. Тав міцно перехопив чоловічу долоню. Упершись ногами в землю, вони з криком смикнули чужинця на себе. Магічне коло спалахнуло востаннє і з тріском виплюнуло людину на пісок.
Чоловік вилетів, ледь не збивши Тава з ніг, але втримав рівновагу. Він швидко обтрусив свій пурпуровий одяг:
— Ох... Дуже дякую. Я Гейл із Глибоководдя. Подорожі крізь Плетиво бувають такими непередбачуваними, — він м'яко посміхнувся, розглядаючи своїх рятівників. Його погляд на секунду затримався на незвично білому образі Тава, але в ньому не було зневаги — лише щира цікавість, не кожен десь побачиш тифлінга-альбіноса. Хоча якби інтелект Гейла був трохи нижчим, то він би подумав, що це грим.
Тав кліпнув раз, потім другий. Манера цього чоловіка говорити з іронією і яскравими описами посеред уламків і трупів виглядала настільки недоречно і водночас заворожуюче, що тифлінг ледь стримав смішок.
— Я Тав, — представився він, підтягуючи круглі окуляри на переніссі. — А це Тінесерда.
Погляд тифлінга впав на мантію Гейла і на те, як природно навколо його пальців усе ще іскрилися залишки портальної магії.
— Ти... ти чарівник? — тихо, майже благоговійно запитав Тав, відчуваючи, як щось тепле ворухнулося в грудях. — Ну, справжній чарівник? З академії чи вежі?
Гейл гордо випрямив спину, очевидно втішений такою реакцією. — Не хочу хвалитися, але Плетиво слухається мене вельми охоче, або, принаймні, слухалося.
Тав сором'язливо переступив з ноги на ногу, ховаючи пальці в довгі рукава.
— Я... я теж намагаюся ним бути. Тобто, вчити магію. Сам читав у бібліотеці, скільки міг... Приємно зустріти колегу. Хоча мої навички, як ти бачив, портал не втихомирили.
Очі Гейла спалахнули щирим, теплим інтересом. — Колегу? О, це чудово! Самотужки вивчати мистецтво — це ознака неабиякого розуму та наполегливості, мій дорогий Таве. Повір, Плетиво любить тих, хто шукає його в книгах. Думаю, ми чудово спрацюємося.
Потім вони знайшли Астаріона — і це було, м'яко кажучи, не надто приємне знайомство. Коли ельф здичавіло повалив Тава на землю і приставив кинжал до його горла, навколо тифлінга миттєво спалахнув сріблястий купол. Магія віднадження, яка після одного неприємного інциденту в бідному районі коло Брами Балдура стала для Тава несвідомим рефлексом, буквально врятувала його від перерізаної глотки. Астаріона відкинуло магічною хвилею, і хоча ситуацію швидко залагодили, осад, звісно, лишився.
Що ж, а далі все понеслося не менш інтенсивно: вони визволили Лаезель із клітки, прибігли до якихось воріт, де допомогли відбити напад гоблінів і врятувати Арадіна, та познайомилися із лідером біженців Зевлором. Тав просто не міг не допомогти своїм співродичам-тифлінгам. Хоча, якщо бути чесним, хто б не потребував допомоги в цьому лісі, Тав навряд чи пройшов би повз.
Світ навколо ставав дедалі чудернацькішим. Кога в Смарагдовому гаю здалася Гейлу вкрай підозрілою, а сам Тав ледь не зламав собі мізки, намагаючись поговорити з пацюками, які чомусь вишикувалися в ідеальну шеренгу і витріщалися на них.
Дивний віл, дивна тітонька Етель, дивні пацюки... Ну, ви розумієте. Все ставало настільки дивним, що аж починаєш звикати.
У першу спільну ніч, коли табір нарешті втихомирився під тріскіт багаття, Тав вирішив, що варто трохи більше дізнатися про тих, з ким тепер ділить долю. Що ж, хотіти — не означає отримати. Астаріон і Тінесерда майже синхронно відповіли йому в стилі «не пхай свого носа в наші суперсекретні справи». Лаезель із явним презирством прочитала лекцію про свій креш і холодно попередила, що особисто вб'є кожного, у кому помітить хоч натяк на перетворення на іллитида.
«Тооож... який приємний і дружній вечір», — іронічно подумав Тав і вирішив дати цьому дню останній шанс, підійшовши до намету Гейла.
Він трохи відкладав цю розмову. Всередині ворушився неприємний страх, що Гейл, як досвідчений маг, почне насміхатися з його ницих навичок чи зневажатиме його. Звісно, за весь день Гейл не дав жодного приводу так думати, але між самотужки вивченою теорією і справжнім чарівником все одно відчувалася величезна прірва.
— Хей, Гейле, — тихо покликав Тав, зупинившись біля його намету. — Я тут намагаюся трохи зрозуміти, з ким ми тепер подорожуємо... і, якщо ти не проти, я б хотів дізнатися трохи більше про тебе. Ну і, звісно, радо розповім про себе.
Гейл, який до цього щось зосереджено занотовував у блокнот, підвів голову і м'яко посміхнувся.
— Ох, так, звичайно! Я теж завжди надаю перевагу більш знайомим незнайомцям. Присідай.
Тав сів на колоду навпроти і запитав з чого почалося захоплення Гейла магією..
— О, моє життя у Глибоководді було вельми... структурованим, якщо можна так висловитися, — почав Гейл зі своєю фірмовою театральною інтонацією. — Я мав усе, що потрібно скромному служителю Мистецтва: велику вежу, забиту рідкісними фоліантами від підлоги до стелі, чудову лабораторію і, звісно ж, компанію моєї найкращої подруги Тари. Вона — тресим. Чарівна крилата кішка з неперевершеним кулінарним смаком і вельми гострим язиком, яка не раз рятувала мої мантії від підгоряння під час невдалих експериментів.
— У тебе є власна вежа?! — Тав аж підхопився на місці. Його очі розширилися від захвату. — Це неймовірно, ти неймовірний! О боги, за те, щоб потоваришувати з тресимом, я б віддав половину своїх книжок!
Гейл на мить занімів, трохи вражений такою бурою емоцій. Весь день цей тифлінг-альбінос ходив тихіше води, нижче трави, а зараз буквально світився від щирого захоплення. Колишньому архімагу було неймовірно приємно зауважити, що Тав одразу підкреслив: Тара — саме подруга, а не якась там домашня тваринка.
— Таве, дякую тобі за те, як ти мене сприймаєш, — Гейл трохи ніяково, але втішено всміхнувся, ховаючи погляд у полум'ї. — Але повір, я ще навіть не почав говорити про свої невдачі. Вони у мене теж... грандіозні.
— Ти готовий про них поговорити сьогодні? — м'яко запитав тифлінг, знову сідаючи на місце.
— Чесно кажучи — ні, — зітхнув Гейл, і в його голосі прослизнула раптова втома. — Пробач, це трохи забагато для першого дня. Можливо, ти натомість розкажеш більше про себе? Мені справді цікаво.
— Так, звичайно, — Тав ніяково посміхнувся, перебираючи пальцями край своєї туніки. — Насправді, моя історія набагато простіша. Моя сім'я дуже бідна, ми переїхали до Брами Балдура років двадцять тому. Через альбінізм я погано переношу сонце, шкіра дуже чутлива і швидко обгорає. Тому більшість часу проводив у затінку, а з дванадцяти років став підробляти в бібліотеці, щоб допомагати батькам грошима. Там я і закохався в книги, а пізніше і в Плетиво. Читав усе, до чого міг дотягнутися. А школу Віднадження я обрав саме тому, що її магічні щити допомагають мені захиститися від палючих променів. Ну... і не тільки від них. Коли я був підлітком, на мою родину напали грабіжники, і з того часу я зрозумів, що мені життєво необхідно вміти захищати тих, кого люблю.
Гейл слухав його дуже уважно, не перебиваючи, і в його погляді з'явилася глибока повага до цього тендітного, але сильного духом юнака.
Так закінчився їхній перший вечір. Для Тава ця розмова стала справжнім ковтком свіжого повітря. Те, що Гейл колись був архімагом, спочатку не на жарт злякало його, але, засинаючи у своєму наметі, Тав раптом усвідомив: серед усієї цієї купи страшних негараздів з пуголовками, знайомство з Гейлом — найкраще, що з ним сталося. Тепер у нього з'явилася шалена, відчайдушна надія — спробувати переконати цього неймовірного мага стати його вчителем.
А от Гейл тієї нічі довго не міг заснути. Він сидів біля згасаючого багаття, відчуваючи лише глухе, випалююче розчарування. Передусім — у самому собі. Не змогти навіть завершити елементарне рунічне коло в порталі й застрягти в скелі... Як же низько він пав.
Цілий рік усамітнення він витратив лише на те, щоб звикнути до постійного, виснажливого контролю нетеріської кулі у своїх грудях. Чаклувати знову він почав зовсім нещодавно, коли нарешті відчув хоч якусь стабільність, якщо це хитке пекло взагалі можна було так назвати.
Він представився Таву великим чарівником. Тим, ким він більше не є.