Archive of Our Own

Цей день мав би бути таким же нудним і нецікавим, як усі попередні. Літнє сонце розкидало своє проміння скрізь, розкриваючи красу гір, що були всіяни лісами. Проте декому було не цікаво спостерігати за цим в сотий.. можливо, тисячний раз. Нічого абсолютно не змінювалося в цьому місці, і це починало навіть дратувати.

Руї сидів у прочинених дверях з чашкою чаю, вдивляючись у ліс перед ним. Його ноги меланхолійно звисали та іноді махали в різні сторони, намагаючись бодай чимось себе зайняти. В його голові не було абсолютно нічого. От прям жодної думки — і це було винятково.

Мозок його завжди працював на повну, обдумуючи нові плани, можливі маршрути, нові ідеї, або ж важливі документи, які йому приносили. Навіть будучи йокаєм, цей процес не оминав і його… хоча займатися цим було в рази веселіше, ніж просто сидіти в тиші із собою та слухати цвірінькання пташок. 

Нураріхьон почав навіть задумуватись щодо переїзду в інше місце, аби бодай почути нові звуки, або ж побачити нові дірки в деревах. Чи нарахувати нову кількість листя. Або ж прослідкувати як часто прилітає одна і та сама пара пташок на теж дерево, що й до цього.

Так, Руї бачив усе це. І це було нудно. Також якось в голові спала думка піти знову по докучати Нене, його любій подрузі, що жила на мосту. Проте після останнього візиту вона його ледь не розірвала. Скоріше, ледь не задушила, бо затиснута рука на його шиї була досить неприємна та неввічлива. Але вона не могла його вбити, на жаль чи на щастя. Та й він чув, що один зашікі-вараші пристав до неї, тож вона б точно не бажала його бачити.

Ех, нікому він був не потрібний. Усе, що він міг, це сумно сидіти і пити чай, що охолонув. Ой, він справді холодний.. варто піти зробити новий.

Проте як тільки Руї піднявся на ноги, то почув якийсь дивний та не характерний звук для цієї місцевості. Як було відомо, Руї проводить тут дуже багато часу, тож знав тут кожен листочок. Але цей звук.. звучав як щось стрімке летіло сюди. Це не могли бути його круки, бо вони були переважно безвучні. Чи, може, йому здається?

Повз нього щось швидке пролетіло та вдарилося в шоджі, розламавши його навпіл. Тіло залетіло далеко в будинок, через що Руї не міг побачити, хто це був. Хоча йому також заважав і дим навколо, тож він мусив помахати рукою, аби пройти. Цікаво, хто ж це посмів влетіти в будинок нураріхьона так нагло і безсоромно?

Коли він пройшов повз цей гармидер, то нарешті зміг побачити постать, що зруйнувала його нещасні двері. Його крила нервово сіпалися, а обличчя не виражало емоцій. Сам тенґу був догори ногами, а його листи були скрізь розкидані. Схоже, той був безсвідмості від удару.

Руї обережно підійшов та сів біля тенґу, оглядаючи його. Він тільки більше переконався, що хлопчик перед ним не був при тями. Але його личко виглядало дуже милим та сяючим. Можливо, це через його світле волосся. Усе одно милий.

Спочатку нура тикнув кілька разів пальцем у це миле обличчя, проте реакції не було. Цей хлопчик просто лежав та не рухався. Навряд чи помер.. але слабенький, якщо залишився знерухомлений від такого удару. Цікаво, чому він так летів взагалі? Через пошту? Йокаї могли б і почекати, нічо б не сталось. Не померли б.

Не довго думаючи, Руї вирішив по піклуватися про нещасного тенґу. Йому не було все одно чим зайнятися, а повертатись до споглядання природи йому вже остогидло. А тут є, нарешті, чим себе розважати, та й хлопчик миленький. Цікаво, як його звати?

Піднявши обережно тенґу на руки, Руї поніс його до кімнати поряд. Хлопець був дуже легким, що дивувало. Невже такий малий може розносити стільки листів та доставок? Неймовірно. Руї хотілося дізнатися про нього набагато більше.

Коли той зайшов до кімнати, він обережно поклав блондина на футон, оцінюючи його стан. Кілька подряпини на руках та обличчі, нічого серйозного. Проте крило, що досі періодично сіпалось, зацікавило його.

Він обережно посадив тенґу, аби подивитися, що за спиною. Як він і підозрював, то одне з крил було пошкоджене. Це було легко зрозуміти, бо одна з маленьких деревина була просто вбита в крило, хоча й не на скрізь. Усе це можна виправити, проте чи треба?

Нура подивився ще раз на обличчя хлопця, і не зміг стримати свого рум’янця. Той був дуже милим, коли спав, тож він швидко дійшов висновку.

Минув деякий час, після якого всі рани тенґу були оброблені та вилікувані. Руї закінчував протирати руки хлопця, які були дивно м’які. Увесь він був такий привабливий.. може, якщо б Руї був з ним добрим, то він би залишився тут довше?

Руї швидко відкинув цю думку, встаючи на ноги. Він хотів зробити чай, так. Це змусило покинути кімнату, в якій лежав тенґу. Його рани швидко заживуть, а поки що можна підготувати дещо солоденьке. А також подумати, як відремонтувати двері, і чи варто взагалі.

Тим часом тенґу майже одразу розплющив очі, як тільки опинився сам. Не так, щоб він прикидався, зовсім ні. Його свідомість повернулася до нього десь приблизно тоді, коли його підняли на руки і понесли в цю кімнату. Було важко стримувати обличчя під час обробки, але йому вдалося. Як справжнч зірка, він усе подолає!

Присівши на футоні, хлопець оглянувся навколо. Звичайна кімната, нічим не виділялася. Та й господар був дивно милий з ним та спокійний. Не те, як було минулого разу… від однієї згадки його тіло трусило. Якщо його вже не вбили, це був успіх.

Але тенґу навіть не знав, чи був у правильному будинку, чи все ж таки промахнувся. Це вже звучало як проблема, тож йому варто швидко повертатися до роботи.

Вийшовши з кімнати, тенґу попрямував на запах чогось солодкого. Він розумів, що зараз вийде на господаря, але цього разу йому не було так страшно зустрітися з ним. Можливо, вони навіть стануть друзями!

Опинившись у кімнаті, в яку влетів раніше, той помітив нуру, що сидів біля столика та попивав чай. Коли він помітив тенгу, то одразу посміхнувся і помахав рукою.

— Доброго ранку, люба. А ти досить швидко прокинувся, – привітався Руї, запрошуючи присісти поряд з ним. На столі дійсно стояло дві чашки, одна з яких, очевидно, чекала на тенґу. Його збентежило прізвисько, яке йому так раптово дали.

Хоч тенґу дійсно підійшов та сів поряд, його обличчя все одно було червоне. Серйозно, що це було за звертання? Як бентежно.

— Такий як я не може довго відпочивати! Робота чекає, – впевнено і гордо промовив блондин, прикладаючи одну руку до грудей, іншу піднявши до гори.

— Отже, як же такого як ти звуть? – мрійливо запитав Руї, несвідомо подвинувшись ближче до іншого. А, може, й свідомо.

— Я – Тенма Цукаса! Найкращий поштар, що доставить ваш лист у мить! – гордо вимовив хлопець, усе ще дуже пишаючись собою. Руї від цього видовища лише захихотів та підсів ще ближче. Тепер вони сиділи дуже близько, проте ніхто ще не переймався цим.

— Оу, це правда. Ти так швидко залетів у мій дім, що я не одразу зміг обробити цю інформацію, – пожартував Руї, на що побачив ображений вигляд Цукаси. Його щічки надулися, і він уникав погляду. – Мене звати Камішіро Руї. Але можеш просто Руї, Цукаса-кун~~

Таке звертання дуже збентежило блондина, і він здивований повернувся до нури біля себе.

— Приємно познайомитись.. вибач, що завдав тобі клопоту…

— Овв, нічого страшного. Я був не проти таким клопотам.

Ніжна і досить хитра посмішка досі грала на обличчі Руї, що трохи бентежило Цукасу. Його погляд метнувся на місце, де він раніше впав. Хаосу він точно наробив у цій кімнаті, і це було соромно. Проте господарю було абсолютно байдуже на це, тому що він весь час дивився на тенґу біля себе.

— Не хочеш скуштувати чай, який я заварив спеціально для тебе? Ой, також можеш і пригоститися печивом, – мило говорив Руї, не відриваючи свого погляду від хлопця.

— Т-так, дякую за гостинність.. – нервово відповів Цукаса, проте дійсно взяв до рук чашку, трохи надпиваючи. Він помітив, як посмішка Руї стала лише ширшою.

— Цікаво, а якщо б я отруїв би чай? Ти так легко повівся на це.

Від здивування Цукаса поперхнувся чаєм, виплюнувши його. Його очі розширились від страху та неочікуваності.

— Воно було отруєне?!

— Ні. Я пожартував.

Цукаса трохи подивився на нього, а потім розслабився, і підніс чай ще раз до губ.

— Хоча ні, не жартував. Воно отруйне.

Цукаса ображено подивився на Руї, знову надувши щоки. Це було так мило, що йому хотілося лише більше дражнити свого нового друга. Він з такої реакції лише посміявся та помахав рукою.

— Лан, я справді жартую. Це звичайний чай, як і в мене, – байдуже сказав Руї, хоча з погляду тенґу можна було зрозуміти, що той не вірив йому. Це трохи засмутило Руї. – Що? Не віриш?

— Ні..

Після цієї відповіді почулося тихе зітхання. Руї потягнувся до чашки Цукаси та підніс собі до губ, випиваючи трохи чаю. Це здивувало блондина, і він відчув, як його щоки знову нагріваються. Цей хлопець.. був чимось.

Чашка повернулася до гостя, а погляд Руї знову був спрямований на Цукасу.

— Тепер віриш? Якщо помремо, то разом тепер, – жартував той, і це іншому сподобалося ще менше, ніж попередній жарт.

Не відчуваючи себе в безпеці, Цукаса піднявся на ноги, аби втекти. Він побачив свою сумку з листами, яка обережно стояла біля місця, де той впав. Усе, що випало раніше, було покладено назад до неї, і це трохи здивувало хлопця. Отже нура по прибирав за ним.. хоч виламані двері досі лежали поряд. Це було мило з його боку. Цукаса мусив подякувати.

— Ой, дякую, що зібрав мої листи! Ти дуже добрий до мене, хоч я влетів у твій дім, – сказав Цукаса, підходячи до своєї сумки. Він почув як Руї також піднявся на ноги, аби підійти до нього ближче.

— Будь ласка, не проблема. Чи можу поцікавитися, куди ж ти прямуєш, Цукаса-кун? – мило запитав Руї, коли підійшов до іншого хлопця.

— Назад до роботи! У мене ще багато листів, які я мушу доставити.

Цукаса коли повернувся до Руї, то помітив зацікавлений і трохи збентежений погляді іншого.

— Щось не так?

— У тебе крило пошкоджене. Невже ти з цим зможеш літати? – прямо натякнув Руї, вказуючи на крило. Цукаса здивовано повернув свої крила до себе, аби побачити, про що йде мова.

І він зміг помітити, що одне з крил дійсно було обережно перемотане бинтами. Це здивувало блондина, оскільки він не відчував жодного болю. Тож він почав знімати бинти з крила.

— Гм?

— Я не відчуваю болю, тому я зніму їх. Усе буде зі мною гаразд! – спокійно відповів Цукаса, звільнивши своє крило. Потім його погляд метнувся до хлопця біля нього, а на обличчі заграла ніжна та мила посмішка. – Але дякую за турботу, Руї!

Нура все одно виглядав досить збентеженим, тож забрав сумку з рук Цукаси.

— Спробуй в злетіти спочатку, – більш серйозно промовив Руї, не даючи Цукасі схопити його власну ж сумку.

— Г-гей, віддай!

— Ні.

Цукаса був дуже збентеженим і обуреним. Він мимоволі тупнув ногою, не в змозі дотягнутись до своєї сумки, яку Руї сховав позаду себе.

— Та зі мною все добре, от побачиш!

— Давай. Я дивлюсь.

Цукаса знову злісно подивився і випрямив свої крила. Кілька змахів, той піднявся трохи над землею.

— Бачиш— АХ!

Хлопець дуже швидко впав на коліна, схопившись за поранене крило. Руї не міг стояти просто так, тому так само швидко присів біля нього.

— Я попереджав.. – промовив Руї, погладжуючи волосся тенґу. Він чув, як блондин тихенько схлипув, але намагався стримати себе. Це щось робило з серцем нури, тож він повторно подивився на крила позаду. – Воно не пошкоджено сильно, і дуже швидко загоїться, повір мені. Але, на жаль, ти не можеш зараз нікуди полетіти.

Ці слова не сподобалися Цукасі, тому він відсунувся від руки Руї та ображенно подивився на нього, попередньо витерши очі від сліз.

— Я – Ц-Цукаса Тенма! Я все зможу.. – заїкнувся хлопець, але все одно намагався тримати серйозний та впевнений погляд. У відповідь Руї лише похитав головою, та взяв блондина за руки.

— Ходімо назад до столу. Я в чай додав трохи цілющих трав, які могли б прискорити загоєння, – повідомив Руї, піднімаючи хлопця на ноги. Цукаса піддався, але все одно тихенько та ображено фиркнув.

— Ти злий, – про бубонів Цукаса, не дивлячись на іншого. Руї на це лише драматично схопився за серце.

— Це ти так вдячний за мою допомогу? Ах, який жах..

Це змусило Цукасу трохи занервувати, бо він не хотів дійсно образити хлопця. Його крила нервово замахали, а він підійшов обережно до нура, торкаючись його руки на серці. Обличчя блондина виглядало дуже засмученим та винним через свою поведінку, і цей вираз щось пробуджував у Руї.

— В-вибач.. і дякую, що по піклувався про мене, Руї, – промовив Цукаса, трохи нахиливши голову, аби показати, що йому дійсно шкода.

Руї не міг довго тримати злість, тож просто скуйовдив волосся іншого, а потім повів його до столу за руку.

— Добре, що ми все вирішили. Ходімо до столу–

— Але що мені робити, якщо я не зможу злетіти? Як же моя робота.. і як мені повернутись додому? – перебив Цукаса та повернувся до своєї сумки. Нура дивився на хлопця, обдумуючи його слова.

Неохоче відпустивши хлопця, Руї підійшов до відкритих дверей, біля яких раніше сидів. Він підняв свою руку і свистнув, а після цього на його руці вже сидів прекрасний чорний крук. Його малі очі бусинки дивилися на нура, який почесував йому борідку. Це збентежило Цукасу, тож він підійшов ближче до птаха.

— Який він милий! – промовив хлопець, проте не наважився його торкнутись, хоч і дуже хотілось. Руї помітив це бажання і підсунув крука ближче до Цукаси.

— Ти можеш погладити, якщо хочеш. Усе ж таки ви частково схожі з ним, – відповів Руї. Інший хлопець кивнув радісно і погладив трохи крука, і той зрадів цьому. Цукаса не міг стримати своїх емоцій і трохи підстрибував на місці, а крила махали, неначе як хвіст у пса.

— Такий хороший~~

Руї дивився на Цукасу і кивнув, погоджуючись.

— Ти можеш написати листа до когось, аби повідомити про те, що сталось. Може, вони зможуть тебе забрати, – спокійно пояснив хлопець. Блондин здивовано подивився і кивнув.

— О-о! Тоді.. тоді я мушу написати до Кайто. Він допоможе! Хоч Акіто теж надійний, але не впевнений, що він зміг би допомогти з моїми листами, – радісно промовив Цукаса. Він раптово підійшов до Руї і обійняв його за талію, здивувавши при цьому дуже сильно. Руї відчув, як його обличчя нагрілося. – Дякую тобі, Руї. Ти не злий, ти дуже добрий.

Руї мусив відвернутися та прикрити рукою дуже червоне обличчя. Цей тенґу навіть не знав, що робив з нураріхьоном.

— Я-я тобі зараз дам папір та інше, аби ти м-міг написати, – Руї вперше заїкався, і це дуже здивувало його. Цукаса підняв голову угору, аби подивитись на нього. Він точно цього навіть не помітив.

— Дякую, – щиро промовив Цукаса, і на його обличчі з’явилась ніжна посмішка. Аби залишитися живим після такого контакту, Руї кивнув, відійшов від хлопця та пішов по матеріали, про які обіцяв іншому.

Сидячи тепер біля блондина, Руї дивився, як той пише листа. Його почерк був таким гарним і елегантним, у принципі, як і сам хлопець. Хоча порівнюючи зі своїм, який навіть сам Руї не міг іноді прочитати, ставало трохи соромно.

Коли Цукаса закінчив, то він обережно склав листа і простягнув його Руї. Проте той, замість того, аби взяти його, підсунув ближче крука, який взяв листа у свого клюва, а потім швидко зник, вилетівши з кімнати. Цукаса дивувався, що такий маленький крук дуже швидкий.

— Мій крук спеціально натренований. Таких рідко можна знайти, тож радій, що я такого маю, – похизувався Руї, проте у відповідь отримав лише радісну посмішку.

— Дякую!

Руї дивився, на скільки велика і щира була посмішка в блондина, і не міг стриматися, аби не відповісти взаємністю. Іншою рукою він схопив чай, який вже встиг охолонути давно, та простягнув до Цукаси.

— Я казав правду, що додав туди трави. Тож поки що випий це.

Цукаса кивнув та виконав прохання нура.

— Тим паче, я теж його пив, і досі тут з тобою, тож воно не отруйне, Цукаса-кун, – вирішив нагадати Руї, і тенґу ледь стримався, аби знову не виплюнути чай.

— Руї, припини..

— Не можу втриматись, пробач, люба. Тебе дуже весело дражнити.

Знову прозвучало те прізвисько, яке змусило щоки Цукаси горіти. Через це він сховав своє обличчя за чашкою, не розуміючи, що для Руї він став лише більш милим тепер.

— Що ж, чи можу дізнатися, звідки ти? Як ти проводиш свій вільний час? Чи є в тебе хтось на думці? – раптово Руї влаштував анкету з купою питань, і це трохи збентежило тенґу.

— Я.. ну, я живу неподалік алеї Аякаші. Я там часто буваю, бо як листоноша я їм дуже потрібний! Та й в мене там відкрите поштове відділення, – гордо промовив останнє речення Цукаса, а потім знову задумався. – Вільний час.. з Акіто проводжу, або ж іншими духами в алеї. У мене там багато друзів!

Руї дуже уважно слухав, наливаючи собі ще трохи застиглого чаю.

— Як цікаво. Це ж та відома вулиця, де зібралося багато різних духів, чи не так?

— Так і є! Там усі дуже різноманітні! Тобі варто якось навідатись до нас.

— Звичайно, я подумаю над цим, – сказав Руї, хоч уже знав своє рішення. – А щодо останнього мого питання?

— М? Якого?

— Чи є в тебе хтось на думці? Можливо хтось, з ким би ти хотів провести вічність разом, – грайливо говорив Руї, підсідаючи трохи ближче до хлопця. Той навіть не помітив цього.

— Та ні, немає. А що?

— Нічого.

Руї загадково відвернув свій погляд, вдивляючись у вікно. Цукаса вирішив не уточнювати чому саме таке питання той поставив, натомість його цікавило дещо інше.

— А ти чому тут сам живеш? Цей дім досить відокремлений від інших. Настільки, що я здивувався, коли врізався сюди, бо думав, що впаду на дерева, – запитав Цукаса. Це дійсно цікавило його, бо хоч Руї виглядав дуже милим та привітним, схоже, що той був дуже самотній.

— Ах.. так сталося. Але я не зовсім сам, ні. Я маю друзів, – Руї відчував, як починає нервувати через це питання. І він не розумів чому. – До речі, а чому ти так влетів сюди? Невже маєш листа для мене?

Грайлива посмішка знову заграла на обличчі Руї, змушуючи Цукасу відчувати жар на щоках.

— Не зовсім. Просто, схоже, щось врізалося в мене, коли я летів, і заділо моє крило. Через це я втратив рівновагу і почав падати.. а далі все туманно, – зізнався блондин і торкнувся рукою за голову. Схоже, що коли його свідомість обривається, в цей момент він і втратив свідомість. – Або ні.. я сьогодні весь день відчував слабкість. Не впевнений.

Ця інформація трохи засмутила Руї, але тепер він розумів, що поранене крило Цукаси стосувалося не лише самого удару. Проте, схоже, йому варто хвилюватися і про фізичний стан хлопця.

— Взагалі.. я дуже часто врізаюся в чужі будинки, ха-ха. Я так швидко літаю, що таким чином легше зупинитися! – ніяково також зізнався Цукаса, здивувавши Руї тільки більше. Блондин помітив, як його очі розширились, тому поспішив поправити себе. – Зі мною все гаразд! Зазвичай..

— Тобі варто літати обережніше, Цукаса-кун, – серйозно попередив Руї.

— Ти не перший, хто таке каже! Але я мушу бути швидкий!

Руї дивився, як гордо поводив себе тенґу і похитав головою.

— Дурість.

— Вибачте?!

Раптово, обидвоє почули кроки на вулиці. До них у кімнату заскочила знайома для Цукаси постать, поки для Руї то був дивний та наглий незнайомець.

— Цукаса! О боже, – почулося від нового гостя, який швидко підійшов до блондина. Тенґу теж скочив на ноги і підійшов обійняти прибутого.

— Кайто! Ти швидко прилетів! – радісно повідомив Цукаса та обійняв іншого ще сильніше. Руї трохи заздрив цьому.

— Я попереджав про це.. не варто так швидко літати. А якщо іншого разу буде гірше? Влетиш в якийсь закинутий будинок, і навколо нікого не буде. Твої крила знову будуть поранені, і ніхто не допоможе—

— Кайто, я почув! Я почув! – перебив його Цукаса та закрив йому рота руками. Тим часом Руї вже стояв поряд з ними, привертаючи увагу іншого тенґу до себе.

— Нураріхьоне.. дякую, що потурбувалися про нього. Дуже мило з вашого боку, – промовив Кайто, усе ще обіймаючи однією рукою блондина. Руї на це лише незадоволено подивився.

— Я був тільки радий зайняти себе чимось.

— …гаразд. Ходімо додому, Цукасо, – сказав Кайто та взяв хлопця за руку, поки на інше закинув сумку.

— Добре! До зустрічі, Руї!

Цукаса помахав іншому наостанок, а потім вони полетіли геть. Нура дивився, як вони відлітають якийсь час, відчуваючи цей знайомий та їдкий біль в тілі.

— Алея Аякаші, – повторив Руї, киваючи сам собі.

Можливо, щось мусило змінитися найближчим часом.

***

Ця алея дійсно була переповнена різними йокаями та духами, і це дуже здивувало Руї. Прогулюючись алеєю, він встиг побачити стільки істот, яких давно не помічав в інших місцях.

Також навколо були різного спектру магазини. Один з них привернув увагу Руї, тож він вирішив зайти туди.

Як і очікувалось, там він побачив його давню знайому Мізукі, яка була продавчинею цього магазину одягу. Заговорившись з нею, Руї встиг навіть приміряти кілька речей на собі.

Проте їхня розмова так добре йшла, що Руї вийшов у зовсім новеньких речах. Мізукі, звичайно, встигла його зупинити та сказати, що той не заплатив. Руї ніяково захихотів, проте все ж таки оплатив ледь не вкрадений одяг.

Якраз під час того, як він вів милу світську бесіду з Мізукі, до них підійшов той, заради кого Руї і приїхав сюди. На його обличчі одразу з’явилась посмішка, яка не була схожа на ту, що він вдів перед Мізукі.

— Ах, Цукаса-кун, радий тебе знову побачити, – радісно повідомив Руї та швиденько підійшов до хлопця. Мізукі помітила цю різку зміну обличчя і засміялась сама собі.

Після того випадку вони часто переписувались, і кілька разів Цукаса навіть прилітав до Руї. Тож більшість вільного часу вони проводили разом.

Блондин тримав кілька посилок, що означало, що той був трохи зайнятий. Хоч він відповів іншому своєю посмішкою так само.

— Руї! Яка чудова зустріч! – так само весело відповів Цукаса, посміхаючись. Коли він побачив Мізукі, що стояла поряд, той трохи здригнувся, але спробував не видавати себе. – Бачу, що ти все ж вирішив навідатись сюди! Мабуть, це після стількох моїх розповідей, ха-ха. Я дуже радий.

— Фу-фу, Цукаса-кун дійсно так гарно розхвалював це місце, що я не міг не прийти, – кокетливо посміхався Руї.

— Думаю, що в Цукаси-семпая багато роботи, Руї, тож дай йому спокій, – подражнила Мізукі, через що отримала гнівний погляд у свій бік.

— А, та все добре! Мені залишилися лише ці дві посилки. А потім я вільний!

Руї зрадів такій новині, тож підійшов позаду хлопця та почав легенько його штовхати.

— Це дуже добре! Тоді ходімо. Ти швидко це зробиш, а потім ти проведеш мені екскурсію або що~~ я весь твій, – тараторив Руї, збентеживши дуже Цукасу.

Мізукі встигла лише помахати їм рукою та зітхнути.

— Що? Руї! Я не настільки тороплюсь! Я маю ще багато часу, – збентежено говорив Цукаса, поки його штовхали позаду. Серйозно, він зараз спіткнеться і полетить обличчям вниз!

— Як це так? Цукаса-кун найшвидший доставщик! Він не може бути повільним.

Цукаса зупинився та подивився на Руї.

— Ти маєш рацію! Я — найкращий доставщик, ха-ха!

Руї лише посміхнувся.

Завдяки такій мотивації, вони дуже швидко опинилися біля дверей до аукціону. На вході їх зустріли червоний та синій оні, на яких Руї було байдуже. Проте ті звернули на нього увагу та здивувались.

— О.. нураріхьон… – промовила Айрі трохи збентежено, а потім повернулась до тенґу поряд. – Ах, Тенма, дякую за доставку. А ти дійсно дуже швидкий!

— Твої крила як завжди миленькі, Цукаса, – похвалила Шізуку, погладжуючи блондина по голові. Той знову почав махати крилами, неначе песик хвостом.

— Так! Я все доставлю вчасно, тому що я найкращий доставщик!

— Ах, звичайно, бо це ж Цукаса-кун! Не буде перебільшенням сказати, що він найкращий кур'єр у провулку!

Цукаса, зрадівши, повернувся до Руї.

— Ха-ха-ха! Хіба я не найкращий кур'єр у країні?

— Найкращий у Японії! Це правда, – задумливо промовив Руї, а потім так само погладив голову блондина. Його обличчя почервоніло ще більше, ніж від попередніх компліментів.

Тим часом дівчата, що стояли біля них, були збентежені. Скоріше одна з них.

— Спостерігати за рівнем енергії цих двох трохи виснажливо… – озвучила Айрі, на що Шізуку лише засміялась. – Тенма, ти виконав свою роботу, тож дякую. Більше нам не потрібен.

Шізуку забрала коробки в Цукаси, і той гордо взмахнув крилами.

— Завжди будь ласка! – відповів хлопець та пішов геть, беручи за руку свого нового друга. Айрі підозріло на це глянула, поки Шізуку тихенько засміялась.

— Оя? Де ж Цукаса-кун тягне мене? – збентежено запитав Руї, який не бажав, аби його відпустили.

— Ой, вибач.. просто тікав від дівчат. Не знаю чому..

Їхні руки роз’єдналися, і це засмутило нураріхьона.

— Зрозуміло.. тож, де ми прямуємо?

— Ну, після останньої доставки я повинен був забрати Акіто та повернутися додому. Тож я зараз його шукаю.

— Зрозуміло.

В якийсь момент їхньої подорожі по алеї, Руї спробував підійти трохи ближче до тенґу та взяти знову його за руку, проте той щось, раптово, підстрибнув і побіг уперед. Руї міг лише засмучено зітхнути та піти вслід за ним.

— Акіто! – гукнув Цукаса, привертаючи до себе увагу рудого хлопця та його друга біля себе.

— Оі, Цукаса? Ти вже закінчив? – здивувався Акіто, коли блондин бахнулся об нього, обіймаючи дуже міцно. Руї, який повільно підходив до них, тихо заздрив цьому.

— Так! Тож тепер можемо повертатись додому, – Цукаса кивнув Тої, також з ним вітаючись. Той лише ніжно посміхнувся та відповів тим самим.

— Гаразд. До зустрічі, Тоя, – сказав Акіто, підійшовши до хлопця та ніжно цьомнувши його в щічку. Його хвости почали нервово рухатися позаду, а щоки горіти. Руї був майже впевнений, що Цукаса так само б відреагував. Хіба що більш гучно та експресивно.

— До зустрічі..

Акіто ще встиг помахати хлопцю, і тільки після цього звернув увагу на декого незвичного. Побачити тут нураріхьона, так ще й біля Цукаси..? Той виглядав дуже спокійним, проте обличчя було підозріло насуплене. Так, наче він хотів щось зробити, але не міг, і тому заздрив? Звучить як дурість.

— Е-е.. ти…?

— Руї. Радий познайомитись, – лагідно відповів нураріхьон, хоч він одразу підійшов до Цукаси, причому дуже близько.

Він так сильно приклеївся до руки хлопця, що той мусив просто взяти його за руку, аби заспокоїти. Акіто дивився на це з недовірою.

— Акіто.. чи ти летиш з нами чи як? – збентежено запитав рудий, хоча, дивлячись на Цукасу, той знав відповідь.

— Так! Руї тепер живе зі мною… – блондин майже миттєво зрозумів, що сказав, проте вирішив просто проігнорувати це. – Тож, летімо!

— У нього немає крил.

— Фу-фу, а це дійсно проблема, чи не так?

Акіто та Руї мали якусь зорову перепалку, яку Цукаса взагалі не розумів.

— Я понесу його! Це не проблема для такої зірки, як я! Ха-ха! – перебив він їх, стаючи між ними. Ті одразу звернули на нього увагу, що й варто було очікувати, оскільки перед ними була така сяюча зірка!

— Понесеш? – одночасно вимовили Акіто і Руї, в голосах яких можна було почути здивування. Один з них дійсно був збентежений, поки інший повністю почервонілий. Через це вони знову переглянулись.

— Е-е-е, так? Це не проблема для мене!

— А яким чином понесеш? – з цікавості запитав Руї, стискаючи руку іншого ще сильніше. Що ж..

Нураріхьон був величним йокаєм, ніхто не сперечався. Він міг контролювати сотні йокаїв, і вони б його дійсно слухались. Він був таким поважним та серйозним, що це вражало і захоплювало.

…

Проте він не очікував, що його запхнуть під пахви, та полетять так з ним. Йому тепер дуже сильно хотілося торкнутися рук Цукаси, бо вони виглядають зовсім малими. Виглядають не схожим на такі, які могли б так легко тримати духа в кілька разів вищого за нього. Ще й так легко!

— Яка гарна погода! Ідеальна для літання, скажи, Акіто? – розважено говорив Цукаса.

— Так.. чудова.. мабуть. Чи тобі дійсно так зручно його нести? Міг би використати віяло, наприклад.. – збентежено запитав Акіто, дивлячись на цілком задоволене обличчя нураріхьона.

— Я й не таке вже ніс, тож це не проблема!

— Ну.. як скажеш.

— Цікаво, а його стегна такі ж міцні та сильні, як і його руки, – раптово подумав про себе Руї, проте вирішив залишити це питання на потім.

Прилетівши на їхню гору, Цукаса розділився з Акіто та прилетів до свого будинку. Він виглядав досить звичайним у порівнянні з попереднім домом Руї. Але йому було байдуже, як воно виглядає.

Цукаса опустив його на землю і зайшов усередину. Руї лише посміхнувся та послідував за ним, поводячи себе як вдома.

— Яке миле місце. Ще й в лісі. Дуже гарно, Цукаса-кун, – похвалив Руї, оглядаючи інтер’єр.

Тенґу повернувся до нього та просто мовчки дивився. На його обличчі не було звичайно посмішки, і це трохи засмучувало нураріхьона. Проте потім блондин зітхнув та пішов далі в кімнату.

— Мені не подобається, що ти зробив. Знаєш, міг би просто запитати, – дорікнув Цукаса, сідаючи на свій футон, що лежав біля стіни. Руї якийсь час просто дивився, а потім підійшов та сів навпорти нього.

— Невже? І ти б не відмовився? – здивувався Руї.

— Немає причин відмовляти, – відповів Цукаса та відвернувся. Його погляд впав на футон, на якому той сидів, а потім на місце, де сидів Руї. – Тільки ще один футон ми купимо пізніше, гаразд? Сьогодні, мабуть, уже пізно.

— Звичайно, моя зірочка, – Цукаса від цих слів знову почервонів, через що легенько штовхнув ногою іншого. Той лише виддав із себе тихий та приємний сміх, який збентежив тенґу лише більше. – Але справді, чому ти не проти? Невже відчуваєш себе самотнім?

Погляд Цукаси знову був спрямований в татамі.

— Ти ж тут не один наче. Кайто і Акіто десь поряд з тобою живуть? Тож.. чому?

— Це не те саме, – засмучено відповів Цукаса. Йому не хотілося більше обговорювати цю тему, тож він ліг на футон та відвернувся в сторону стіни. Руї був збентежений.

Якийсь час вони так і сиділи. Один був повернутий до стіни, поки інший дивився на його спину. Руї відчував провину, що запитав, тож спробував реабілітуватись:

— Пробач, Цукаса-кун. Я не подумав про твої почуття заздалегідь.

Хлопець не відповів на це одразу, повністю ігноруючи іншого. Це засмучувало Руї, але він намагався триматися. Якщо треба почекати, то він це зробить. Заради його любої зірки він це зробить.

 Раптово, сівши знову, Цукаса повернувся до нураріхьона. Схоже, той не любив довго ображатися.

— Це.. добре. Давай просто.. не будемо це згадувати, – ніяково і тихо промовив Цукаса, на що Руї міг лише кивнути та посміхнутися. – Я впевнений, що ти б теж не хотів розповідати причину, чому жив у тому віддаленому будинку сам, чи не так?

Руї відвернувся та кивнув.

— Звичайно, моя зірочка. Я тебе почув.

Цукаса дивився на нього і відчував, як його щоки починали горіти.

— Ти.. ти злий. Але одночасно і дуже добрий… – заплутано говорив Цукаса, й сам важко розуміючи, що має на увазі. Нураріхьон біля нього просто захихотів від цього.

— Ав-в, дякую, Цукаса-кун. А ти досить милий листоноша, який є найкращим у цілому світі, – фліртував Руї, збентежуючи тенґу. Той від несподіваності закрив своє обличчя руками та крилами, ніяковіючи. Нураріхьон лише тихо хіхікнув та погладив його по голові. – Кажу ж. Дуже милий.

— Припини мене дражнити, Руї..! – крикнув Цукаса, коли інший продовжував з нього знущатись.

Вони воркували між собою ще якийсь час, поки, якимось чином, не опинилися обидва на футоні, сміючись один одному в обличчя. Цукаса дивився на іншого, задумавшись про щось. Це змусило Руї трохи притихнути та подивитись у відповідь.

— Тебе щось хвилює, моя зірочка? – запитав Руї, на що блондин кивнув та подивився вниз.

— Я вже казав, що маю лише один футон, тож.. якщо хочеш, можеш зі мною так залишитись, – ніяково відповів Цукаса, відчуваючи, як його щоки горять. З якоїсь причини йому було ніяково таке казати.

Принаймні, він був не один, бо Руї так само збентежився цими словами. Просто він швидше отямився та ніжно посміхнувся, привернувши увагу Цукаси знову до себе.

— Я думаю, що в мене невеликий вибір, чи не так? – хіхікнув нураріхьон так, наче був дуже проти цієї пропозиції.

— Вибач.. ми можемо завтра купити!

Руї невпевнено підняв очі, роблячи вид, наче він задумався.

— Подивимось, добре? – хоч Руї вже знав точну відповідь.

Цукаса побажав гарної ночі та відвернувся від іншого. Тепер той мав гарний вид на спину блондина, яку міг розгледіти ближче. Руї помітив, що крила набагато красивіші, ніж він думав. Кожна пір’їнка була така доглянута, що аж сяяла. Схоже, що хтось дуже піклувався про них.

Цікавість охопила його, тож він простягнув руку, торкаючись легенько крил. Вони були такі м’якенькі на дотик.. дуже вражає. Проте від несподіваності, вони здригнулися, тож Руї швидко прибрав руку. На мить він забув, що інший досі не спить.

Промовши тихе “вибач” він продовжив на них дивитися, хоч насправді був у власних думках. Цукаса тим часом споглядав стіну, будучи збентеженим діями нураріхьона. Як би це не було ніяково, він зрозумів, що хотів, аби його знову торкнулися.

Трохи подвинувшись назад, тенґу помахав крилом, неначе запрошуючи іншого повторити спробу. Одне з них підозріло точно приземлилось на долоню нураріхьона, і тому Руї не міг відомити, тож з радістю прийняв запрошення.

Рука повільно проводила спочатку все крило, переходячи від нижньої частини й аж до самої основи. Там він трохи почесав, помічаючи реакцію хлопця. Той тремтів під дотиками, і це зацікавило Руї лише більше. Він мучав і мучав крило Цукаси, поки той прикрив рота, будучи дуже збентежений ситуацією. Сам дозволив, тож приймай наслідки.

Як не дивно, але в такому положенні вони й заснули.

Наступний ранок. Коли Цукаса розплющив очі, він точно не очікував побачити перед собою дуже знайомий фіолетовий одяг. Його власні руки торкалися грудей іншого, відчуваючи м’яку тканину. Тим часом його самого обіймали ніжні руки, що притиснули трохи ближче до себе. Цукаса тільки очі розплющив і одразу прокинувся, а щоки загорілися.

Хотілося дуже подивитися на Руї, проте він боявся. Було б дуже ніяково, якщо він уже не спав. Але як довго вони так були, і як звідси вилізти? Нураріхьон дуже міцно тримає його. Не до болю, проте впевнено та переконливо.

Цукаса починає трохи панікувати, але не від страху, а скоріше від збентеження. Йому було дуже приємно в обіймах, і вилазити з них було б зрадою своїх бажань.

Але ж як відреагував би інший, якби зараз прокинувся та побачив їх таким чином? Оце вже точно лякало.

Хоч Цукаса й переймався і одночасно радів обіймам, усі відповіді на запитання дали про себе знати дуже швидко. Раптово, на його маківку впав ніжний поцілунок, через що той швидко подивився вгору та побачив, що інший вже не спить. Очі блондина розширилися від здивування, а обличчя почало червоніти дедалі більше.

— Доброго ранку, Цукаса-кун~~, – грайливо привітався Руї, ніжно посміхаючись, хоч в голосі можна було почути сонність. Тенґу нервово ковтнув, киваючи.

— Д-доброго..

— Як спалося? Щось цікаве снилося?

— Та.. не знаю. Не пам’ятаю.

Обидва замовкли, дивлячись один на одного. Коли Цукаса трішки заспокоївся, то почав більш сміливо оглядати хлопця перед ним. Він помітив, що Руї був зараз з розпущеним волоссям, що спадало йому з плеч. Це був гарний вид, тому Цукаса, не задумуючись, ніжно торкнувся волосся.

— Тобі дуже пасує розпущене волосся, знаєш, – несвідомо сказав тенґу, накручуючи трохи волосся на палець. Він був так зайнятий цим, що навіть не помітив, як обличчя нураріхьона вмить почервоніло та збентежилось від цього компліменту.

— Оя-оя, дякую, Цукаса-кун~.

Коли Цукаса зрозумів, що сказав це в голос, то одразу забрав руку і сховав обличчя в грудях Руї.

— Але попередня все одно краще! Воно дуже миле! Взагалі, не слухай мене! Роби що хочеш! – нервово протараторив Цукаса в груди хлопця, від чого той почав лише більше сміятись.

— Ха-ха, ти дуже милий, Цукаса-кун~~, – сміючись відповів Руї та поцілував його маківку ще раз. Від цієї дії тенґу лише тихо фиркнув в груди.

Руї зробив це ще раз, а потім ще раз тільки через те, що Цукаса видавав дуже милі звуки, які мусили б його відлякати, натомість спонукали його продовжувати. В якийсь момент той не витримав та підняв очі, знову дивлячись на Руї. А той відповідав взаємністю.

От тільки очі Цукаси почали бігати то на губи нураріхьона, то знову дивлячись в очі, а потім знову на губи. Руї піднімає руку до щоки хлопця та ніжно потирає її, на що той тихенько мурчить. Посмішка Руї стала ще ширшою від цього, бо він не міг перестати насолоджуватись краєвидом.

Але Цукаса в цей момент втратив усю свою впевненість, яку мав, тож він просто знову сховався в груди Руї, при цьому обіймаючи його талію. Цукаса почав злитися на себе через цю свою дурну дію, поки Руї розчаровано зітхнув та просто обійняв у відповідь.

***

Після цього вони ще якийсь час лежали, поки Цукаса не згадав, що має сьогодні ще роботу. Вони поснідали, і от Руї проводжав Цукасу. Той вдівся як і зазвичай, сумку накинув на плече і переконався, що все на місці. Винятково сьогодні він навіть взяв своє віяло, оскільки його подорож була далекою, і йому треба була допомога вітру.

— Усе взяв?

— Так точно!

— Сумку? Віяло? Їжа? Теплий одяг? Запасний одяг? Тільки не кажи, що будеш весь час у цьому. Ти змерзнеш. Якщо ти плануєш летіти на північ, там дуже холодно зараз. Та й взагалі візьми ще цих трав, щоб—

Аби зупинити нервову балаканину Руї, Цукаса просто закрив його рота руками.

— Зі мною все буде гаразд, Руї! Не треба так перейматись, – заспокоїв Цукаса, забираючи руки. Можливо, Руї підсвідомо хотів, аби той цього не робив.

— Але ж..

— Руї! Я не вперше так далеко лечу. Я впораюсь!

Руї з недовірою подивився на хлопця та зітхнув.

— Будь обережним, будь ласка. Не врізайся в ніякі будинки, добре? – усе одно продовжував попереджати Руї, на що блондин лише фиркнув.

— Це стається не так уже й часто! За весь час тільки один раз я так влетів у будинок якогось страшного йокая. І ледь звідти вибрався! Завдяки Ему, мені вдалося, звичайно. А так усе добре!

Ця розповідь не сподобалася Руї, і він переконався у власних словах ще більше. Його рука вже потягнулася до сумки тенґу.

— Ти залишаєшся, – твердо сказав нураріхьон, проте Цукаса не збирався слухатися і відійшов, захищаючи сумку.

— Руї, припини! Це моя робота, і я вже запізнююсь!

— Цукасо..

— Ні!

Від злості Цукаса тупнув ногою, а його крила нервово затріпотіли. Руї хотілося кричати від того, наскільки той виглядав мило від цієї дії, але намагався себе стримати. Натомість він винувато підійшов ближче, дивлячись на блондина.

— Коли ти, принаймні, повернешся?

— Гмм десь о 18 мабуть. Я постараюся!

— Добре, я буду чекати, – відповів Руї, хоч усе одно знав, що буде хвилюватись до останнього.

— Тобі слід! Ха-ха!

Рука Руї несподівано впала на щоку Цукаси, погладжуючи її. Його посмішка була ніжною, що лише більше бентежило іншого. Обидвоє червоніли від цього. Руї почав нахилятися, і тому Цукаса в паніці заплющив очі.

Проте той лише обхопив навколо та міцно обійняв, притягаючи до себе. Дихання раптово вийшло з Цукаси, неначе воно було затримане до цього.

— Удачі, Цукаса-кун, бережи себе, – підбадьорив Руї, потираючи спину хлопця. Той був дуже збентежений, бо очікував зовсім іншого і більш інтимного. Натомість він лише кивнув, погоджуючись.

І Цукаса полетів, залишаючи Руї знову самотнього. Спочатку він планував провести весь день вдома, чекаючи на повернення тенґу. Проте тут не було багато що робити, та й йому не хотілося повертатися до цього нудотного відчуття в серці.

Тож Руї вирушив у пригоди. Поки його любий тенґу працює, сам хлопець вирішив провести цей день виключно для себе. Ну, не весь день, а кілька годин до 18.

Тому він почав свій день з алеї Аякаші. Не так щоб він мав великий вибір місць куди піти. Принаймні, там були милі та добрі йокаї, з якими він не проти був зустрітися. Тим паче, деяким з них можна було поробити нерви.

Хоча сьогодні, коли він гуляв вулицями, то не бачив майже нікого. Можливо, усі були на своїх роботах дуже зайняті, тому не мали часу так само прогулюватись, як це міг зробити Руї.

Але він не збирався засмучуватись. Зупинившись біля однієї з будівель, аби розгледіти кілька цікавих квітів, що росли на ньому, до нього, раптово, щось підкралося та штовхнуло в плечі.

Обертаючись, Руї помічає довгий язик, який мав би налякати його, проте натомість той лише посміявся з цього. Дівчина відійшла від нього та теж хіхікнула, не будучи зовсім збентеженою.

— Привіт, Руї! Дивно тебе бачити без Цукаси~~, – хихотіла блондинка, штовхаючи Руї ліктем. Той лише надів свою звичну хитру посмішку, намагаючись бути збентеженим.

— Привіт, Сакі. Я тільки вчора приїхав сюди. Чому ж так відразу думати, що я не можу прогулюватись сам? – образився нураріхьон, хоч каракаса-козо йому зовсім не повірила.

— Бо мій брат весь час про тебе говорить! Хоча, може, я поспішила. У вас ще все попереду! – хіхікала вона, коли до них підійшла ще одна дівчина з довгим та темно-синім волоссям.

— Сакі, ти так швидко втекла від мене! Ти.. о, привіт Руї, – ніяково помахала Ічіка, на що хлопець лише привітно кивнув.

— Мене намагалися налякати.

— Вдалося?

— Н-ні, Ічіка~~ він вредний! – скаржилася Сакі, а потім знову повернулась до хлопця. – З Цукасою завжди легше! Коли я до нього підходжу, я не встигаю навіть руки покласти, а він уже взлітає, видаючи гучний та переляканий крик!

Ця забава дуже розважала дівчину, і Руї міг визнати, що Цукаса навіть так виглядав дуже мило. Дражнити його саме задоволення. Хоча Руї трохи ревнував той факт, що він не був єдиним, хто цим займається. Можливо, Сакі можна спустити це з рук.

— Взагалі, я дуже рада, що ви двоє познайомилися! Цукаса весь час говорить про тебе відтоді, як зустрів, і як ти допоміг йому тоді! – радісно озвучила Сакі, зацікавивши трохи Руї. – Це дійсно було дуже мило з твоєї сторони. Вчинити так для невідомого йокая, який ще й влетів у твій дім!

Якби Цукаса не виглядав таким миленьким та гарненьким, Руї і пальцем об палець не стукнув. Йому просто повезло.

— Що ж, надіюсь тоді побачити тебе в нашому будинку якось. Було б добре провести з тобою час, – мило відізвався Руї, з чим Сакі швидко погодилася. Ічіка тихенько стояла поряд та просто дивилася на свою дівчину.

— Звичайно! Я б з радістю прийшла, бо я ду-уже давно там не була.

Її погляд майже одразу змінився, а те одне око, що було видно, дивилося засмучено вниз. Руї помітив цю різку зміну, тож нахилив голову, очікуючи відповіді.

— Просто.. він так багато працює, Руї! Дуже багато!

— Понаднормо, хоч для йокая це ніщо, – продовжила Ічіка, на що Сакі активно кивнула.

— Угу! Я хвилююся за нього, але він мене не слухає.

Вона демонстративно стрибнула на своїй одній нозі, що було трошки дивно, проте давало зрозуміти, що вони дійсно родичі з деким.

— Ти й сам знаєш, що він може влетіти до будь-кого через свою швидкість! Тому.. Руї, – Сакі раптово підстрибнула до Руї, беручи його руку в свої. – Чи можеш ти зупинити його? Типу, закрити його на примусову відпустку на якийсь час? З його поштовим відділенням нічого не станеться, бо там працюють багато інших йокаїв.

— У разі чого Акіто нехай працює, – зазначила Ічіка, і обидві захихотіли.

Це прохання трохи збентежило Руї, що він навіть не помітив, як дівчата сміються. Загнати в примусову відпустку? Як це зробити? Закрити всі двері та вікна? Він буде злиться і літати навколо. А ще буде дуже засмучений, і Руї боїться цього виду.

Але це все одно мало сенс. Можливо, той займає себе роботою тільки через те, що боїться дечого. Руї може запідозрити навіть чого, проте поки що не хоче це згадувати.

Йому дійсно варто щось вигадати, аби його зірочка продовжувала сяяти.

— Звичайно, Сакі, я подумаю щодо цього. Проте чи можу я потікавитися, чому ти довіряєш таку важливу місію мені? – запитав Руї.

От тільки простота відповіді його здивувала.

— Ти маєш більший вплив на нього, на додачу він тобі довіряє.

Руї кліпнув кілька разів. Він точно не робив нічого, аби переконати Цукасу в цьому. Єдине, що він зробив, так це додав факт, що вони живуть разом. Тож це були повністю думки блондина.

— Так мало знайомі.. а я маю вплив більший, ніж в його любої сестри? – здивувався Руї.

— Трішки не так.. – поправила Сакі та продовжила: – Він виконував те, що обіцяв. Але потім набирався ще більшої роботи, і це в нього просто вилітало з голови. Він останні кілька тижнів майже без зупинки працює, тому я й хвилююсь. Я просто вважаю, що нам теж треба про нього попіклуватись так само, як він це робить для нас!

— Так само, як він піклується про вчасність доставки листів, – додала Ічіка, на що Сакі кивнула та трохи хихикнула.

Руї кивнув, погоджуючись зі словами Сакі. Слова каппи були трохи смішними.

— Гаразд, я почув тебе.

Сакі радісно киває, і вони з Ічікою продовжують свою прогулянку. Загнати Цукасу у відпустку… де вони зможуть ще більше провести час разом. Руї вже почав обдумувати всі можливі сценарії.

Також він задумався знову про їхню першу зустрічі. Якщо судити зі слів Сакі, то тенґу дуже багато зараз працює. Тож, можливо, тоді його не тільки щось збило, а також власне тіло підвело. Від банальної втоми.

Поки той блукав як алеєю, так і своїми думками, він і не помітив, як опинився біля річки, на якій розтягнувся прекрасний міст. Руї бачив лише свої думки та плани.

Раптово, він засумував навіть за дотиками до Цукаси. Ах, провести цілий ДЕНЬ без Цукаси було дуже жорстоко з його боку. (це ну максимум годин 12)

Опинившись на мосту, Руї нарешті, помітив декого знайомого. Там стояла жінка, вбрана в дуже гарне кімоно, і яка трималася за рукі з зашікі-вараші. Руї одразу розпізнав свою подругу хасіхіме, тож мило посміхнувся та підійшов до них.

Проте відповідь власниці мосту не змусила довго себе чекати. Вона одразу сховала іншу дівчину в своїх рукавах, не даючи Руї й змоги побачити її. Це було ніяково.

— Привіт, Нене, давно не бачились, – спокійно сказав Руї, на що “прнцеса мосту” лише фиркнула.

— Привіт.

Її голос був грубий та відлякуючий, який неначе намагався змусити Руї піти геть.

— Як неввічливо з твого боку, – похитав головою Руї та підійшов ближче до дівчат. Нене навпаки почала трохи задкувати. – А ми ж наче друзі. Ти зла.

Це змусило дівчину трохи задуматися та послабити свій захист. Вона зітхнула, а з її обіймів, нарешті, змогла визирнути чиясь рожева голова. Ему намагалася щось сказати, але її рот досі був прикритий Нене.

— Що ти тут робиш? Чому ти не у своєму далекому та самотньо маєтку, який тільки Богу відомий? – трохи глузувала вона з хлопця перед собою, – Тепер же ти тут. На такій активній та жвавій вулиці повної йокаїв.

— За кого ти сприймаєш мене, Нене.. – драматично зазначив Руї, а потім дещо помітив. – Їй не подобається, що ти так її тримаєш. Чекай, невже це та зашікі-вараші..

— Замовкни.

Ему почала знову намагатися вилізти з хватки хасіхіме, проте їй поки що не дуже вдавалося.

— Але ж дай цій нещасній подихати, Нене.

— Вона перестала це робити сотні років тому. Відвали від неї.

Це здивувало Руї лише більше, тож він перестав сперечатись. Натомість Ему все ж вдалося вилізти, а на її обличчі вже грала радісна посмішка.

— Руї з Цукасою живе тепер! – несподівано прокричала вона, здивувавши обох присутніх. А також кількох духів, що проходили повз.

Обличчя хасіхіме згидалося від цього факту, тож вона взяла Ему за руку і почала тікати геть. Проте коли вона проходила повз Руї, то зупинилася та подивилась на нього.

— Я рада, що ти знайшов собі когось, – тихо відповіла вона та хутко зникла з хіхікаючою дівчиною. Руї трохи почервонів від цих слів.

— Оя, оя, такі дивні речі відбуваються… треба подумати, що приготувати на вечерю, коли Цукаса повернеться.

Його думки одразу забули про сором, натомість почал обдумувати інгредієнти, яких він міг потребувати.

На своєму шляху по магазинах, нураріхьон встиг зустріти деякого знайомого кіцуне, що прямував в його бік. Він простягнув йому пакет, в якому були якісь солодощі. Це пахло добре.

Тоя пояснив, що це для Акіто переважно, але для Цукаси трішки треба відкласти до того, як віддавати, бо кухін дуже жадний щодо них. Руї кинув, будучи трохи збентеженим цим, але все ж таки прийняв їжу.

Повернувшись до свого дому, Руї почав робити вечерю. Спочатку він розклав усі продукти на столі. Першим ділом він захотів зробити дуже дорогий та смачний чай, який забрав із собою з попереднього дому. Цей процес займав якийсь час, але для його любого тенґу він не проти зробити будь-що.

Проте далі він розклав гарненько солодощі на столі, оскільки йому не хотілося робити їх вручну. Це могло зайняти набагато більше часу, а дивлячись зараз на годинник, то його зірочка мусила повернутися за півгодини. Але, на щастя, все майже було готово.

Таким чином вечеря була чудова і гарна, тож Руї дозволив собі закурити люльку, яку також позичив назавжди з попереднього житла.

У дверях чується стукіт, і Руї знову дивиться на годинник. До 18 ще був час, але, може, Цукаса раніше повернувся. З цією думкою він швидко відклав свою люльку та підбіг до входу.

Проте там він зустрів лише Акіто. Рудий помітив раптову зміну обличчя в нураріхьона, і одразу зрозумів що до чого.

— Цукаса ще не повернувся..? – це було радше твердження, ніж питання, але Руї засмучено кивнув. – Я так і зрозумів. Хоча це дивно, бо о такій годині він уже давно вдома.

Ця інформація не дуже сподобалась Руї, і це було знову помітно, тож Акіто швидко спробував змінити тему:

— Я знаю, що ти гуляв сьогодні алею. Чи ти.. ну.. часом не зустрічав Тою?

Якби Руї був би в гуморі, то обов’язково пожартував би з цього. Проте зараз він починав трохи хвилюватися за свою зірку, тож він байдуже віддав те, чого так хотів кухін. Очі Акіто одразу засяяли від вмісту, але й двері перед ним швидко зачинились. Це його збентежило.

Уже було вісімнадцята, а Цукаса досі не повернувся. Руї почав нервово ходити туди-сюди, чекаючи. Навіть його недокурена люлька більше його не цікавила.

Час минав і минав. Уже була двадцята, а хвилювання Руї лише посилились. Він вирішив перевірити всі свої листи, на які йому було зазвичай байдуже. Їх завжди приносив його вірний ворон, і в тих листах збиралася різна інформація щодо ситуацій довкола. Руї вирішив перевірити, чи не відбувалося щось незвичне чи жахливе, що могло б завадити Цукасі повернутися вчасно.

На дворі вже були сутінки. Нураріхьон перечитував листи, допоки не почув знайомий звук на вулиці.

Він швидко вийшов на вулицю, а на його руку приземлився крук, проте зовсім інший. Цей був відправлений, аби стежити за тенґу. Не тому що, Руї не довіряв своїй зірці, просто він дуже хвилювався за нього. І це було виправдано, бо крук мусив би повернутися лише якби побачив небезпеку. Якщо він тут, то Цукаса…

Руї вже стояв біля дверей Кайто, попередньо зайшовши й до Акіто. Кухін розділяв хвилювання за блондина, бо знав його досить давно, і той завжди вчасно повертався додому. Коли Кайто вислухав ситуацію, то так само напружився.

— Ти знаєш, що з ним сталось? – запитав Кайто, замикаючи свій дім.

— Що саме ні, але знаю де, – Руї погладив трішки крука, який сидів на його плечі, – цей хлопець приведе нас до Цукаси.

— Окей, проте я хвилююсь тільки за пересування. Якщо зараз тебе ми зможемо підняти, то чи буде так само з вами двома? – натомість почав хвилюватись Акіто.

— Я впораюсь, не хвилюйся, – заспокоїв Кайто. Руї лише пронизує рудого своїм гострим поглядом, який можна читати як розчарування.

— Знаєш, тобі варто навчитись переносити і важчі речі.

Акіто на це лише фиркнув та відвернувся, хоч і розумів, що це правда.

Завдяки швидкому вітру, який Кайто використав завдяки віялу, а також інформації Руї щодо знаходження Цукаси, вони швидко прибули на місце. Зі слів Руї, групка вирішили вполювати йокаїв, аби знищити чи використовувати як власних рабів. Вони вдалися до різних методів, які, на жаль, подіяли на більшість духів.

Приземлившись у лісі, троє помітили величезну клітку, в якій сиділо дуже багато різних духів. Вона вся була запечатана різними закляттями та проханнями, тому вони не могли втекти. А поряд з кліткою був табір людей, які це зробили.

Вони розважился собі, хихотіли та їли, чим лише більше дратували трьох йокаїв, що прибули туди. Кайто хотів вигадати план, щоб непомітно вивільнити усіх, проте Руї не збирався чекати. Він як тільки помітив того, кого шукав, вперто попрямував до цілі, ігноруючи крики позаду нього.

Через таку наглість його, звичайно, одразу помітили люди, але йому було байдуже. Оні, що підкорялися Руї, уже були тут, тож він дав їм команду напасти на людей. Він сам тим часом підійшов до клітки та розламав двері, даючи можливість усім духам почати тікати звідти. Руї не звертав на них уваги, бо в цьому натовпі він шукав лише одного. Кайто та Акіто були здивовані його силі, хоч вони й не повинні були цим перейматись насправді.

Свою зірку Руї помітив, коли більшість духів втекла, а біля стіни й досі хтось лежав. У своєму тілі він одразу відчув біль через те, що він бачив, тож швидко поспішив до свого тенґу, сідаючи біля нього. Цукаса лежав на животі в крові, проте його обличчя не можна було помітити через крила, що ховали його.

Рука Руї почала ніжно гладити крила, намагаючись заспокоїти тремтячого тенґу та дати зрозуміти, що все добре. Той спочатку здригнувся від раптовості, проте, розпізнавши знайомий дотик, крила легенько відійшли і Цукаса втомлено подивився вгору на нураріхьона. Його очі засяяли, як тільки він зрозумів, хто біля нього, тож одразу швидко піднявся та обійняв Руї однією рукою, починаючи ледь не одразу ридати йому в плече.

Руї відповів так само сильними обіймами за талію хлопця, трохи піднімаючи його з землі. Він хоч і був дуже радий бачити свою зірку живою, проте його очі швидко аналізували тіло. Його ліва рука була очевидно чимось пробита, через що й було так багато крові, проте чогось більш небезпечного він не помітив. Крила були поранені теж, але не так сильно, як могли б.

Хоч усе тіло блондина майже було в крові, скоріш за все більшість не належало йому, тож це трохи заспокоїло Руї. Проте не до кінця, бо чути, як Цукаса плакав так відчайдушно на його плечі, розбивало нураріхьона зсередини.

Йому хотілося втішити його, зацілувати та переконати, що все добре. Але він так не хотів рухатися, неначе боячись, що якщо знову відпустить, то втратить уже назавжди.

Акіто та Кайто стояли позаду, дивлячись на це. Вони не знали, що могли б зробити в цій ситуації. Усі духи вже втекли, тож тільки вони вчотирьох залишились тут.

Повернувшись додому, Руї не гаяв часу та одразу перейшов до ран Цукаси. Вони були в кімнаті блондина, проте Руї посадив його на футон лише після того, як зняв майже увесь одяг та прибрав кров на тілі.

Зараз Руї займався його рукою, яка, схоже, зазнала найбільший удар серед усього іншого. Так, він мав ще достатньо інших малих подряпин та ран, проте вони не були такі серйозні та хвилювали Руї трохи менше. Принаймні, з них не йшла знову кров, як от з рани на плечі.

Акіто та Кайто залишили їх одразу, як повернулись. Руї навіть не подякував їм за те, що вони його туди доставили та забрали звідти. Акіто знав, що нагадає за цю послугу пізніше, поки Кайто лише зітхнув та похитав головою. Той мав причини так поводитись, тож не було чому дивуватись. Кайто був радий, що Цукаса, принаймні, не сам.

Нураріхьон був зосереджений на тому, що робив, поки тенґу не дивився на нього і тихо плакав. Йому було соромно через те, що сталось, і він не знав, як себе поводити.

— П-пробач.. я не хотів…– тихо вимовив Цукаса вже в п’яте відтоді, як Руї знайшов його.

Коли Руї замотав плече, тим самим закінчивши свою роботу, він повернувся до хлопця, що все ще тихенько плакав. Він поклав свої руки на чуже обличчя та почав ніжно витирати сльози. Таким чином Руї також намагався змусити іншого подивитися на нього, проте це було не дуже успішно.

— Тобі немає за що вибачатися, і я вже тобі про це казав, – хоч він був серйозним, проте в його голосі чулося лише тривога та переживання.

Очі Цукаси лише більше наповнилися сльозами, тож він відійшов від рук Руї, натомість обіймаючи його за груди та притискаючись до його плеча. Тепер він міг почути знайомий запах, який так любив, і це трохи заспокоювало його.

Руї міг лише відповісти на обійми, при цьому ніжно погладжуючи спину.

— Усе гаразд.

— Я такий жалюгідний, – натомість видає Цукаса, що розбиває Руї лише більше. – Я не зміг захистити себе. Я ж найсильніший тенґу, хіба ні? Отже, я не зміг би захисти ані Кайто, ані Акіто… а також Сакі.. тебе…

Руї хитає головою та ніжно цілує маківку блондина, намагаючись втішити його. А той жар, що він відчув десь усередині себе, він вирішив проігнорувати поки що.

— Я впевнений, що це не так. Ти не винен у тому, що сталося сьогодні.

Руї відчув, як Цукаса потерся об його плече, неначе таким чином заперечуючи його слова.

— Цукасо, ти не жалюгідний, і якщо буде така потреба, ти зможеш захистити їх усіх.

— Як.. як ти можеш бути таким впевненим? Ти ж бачиш, який я зараз..

— Цукасо..

Руки Руї спробували переміститися на обличчя хлопця, аби підняти його та подивитися в очі. Тенґу не дуже це сподобалось, але він відповів на невербальне прохання.

— Я розумію як це не захистити дорогих тобі людей, зіронько моя. Проте те, що сталося сьогодні, не мусить тебе зламати. Навпаки, ти станеш лише більш сильним, тому й не дозволиш нікому завдати їм шкоди.

Очі Цукаси виглядають трохи здивованими.

— Як? Як ти можеш розуміти мене? – здивувався блондин, хоча в його голосі можна було почути лише цікавість. – Невже ти…

— Так. Я не зміг врятувати тебе, тому я розумію цей біль, – натомість відповів за хлопця Руї, стримуючий болісну гримасу. Бачити свою зірку таким розбитим приносило йому неприємні відчуття, тому він намагався втішити його бодай якось.

Після своїх слів він бачив суперечність в очах тенґу. Принаймні, той перестав плакати. Але Руї не збирався відпускати його милі щічки.

— Але ж ти не винен.. це я…

Цукаса замовк, і Руї на це кивнув, неначе підтверджуючи ту думку, що прийшла до нього одразу.

— І я про це. Ти не винен так само, проте відчувати провину через це.. думаю, що нормально.

Це трохи заспокоює Цукасу та змушує посміхнутися. Руї міг лише відповісти такою ж ніжною посмішкою. А також поцілувати маківку іншого, збентеживши блондина дуже швидко.

— Усе буде гаразд. От побачиш. Ти сильний.

Цукаса дивиться весь червоний, не вірячи в те, що тільки що сталось.

— А.. можна ще раз?

Руї спочатку дивиться не розуміючи, що той має на увазі. Про те на його обличчі швидко повертається посмішка і він ще раз цілує маківку голови Цукаси. Той у відповідь чомусь скиглить та хитає головою.

— Н-ні, нижче.

Руї думає над цією пропозицією, а потім цілує в лоба. Очі Цукаси трохи звузилися від недовіри.

— Ні.. я хочу нижче, Руї.

Поцілунок впав між очима. Цукаса фиркнув і почав злитися. Це змусило Руї лише ще більше посміхнутися та почати тихо розважатись.

— Ну Руї!

— Що таке? – хіхікає Руї, взагалі не розуміючи, що не так.

— Нижче! – ледь не наказує тенґу.

— Гм?

Руї цілує в носик. Обличчя Цукаси дуже зле і це змушує іншого знову захихотіти.

— Невже ще нижче?

Цукаса киває. Руї цілує підборідок, і через це блондин закипає.

— Ти мене дражниш, Руї!

— Можливо, я не розумію, чого моя зірочка хоче.

— Знаєш!

— Гм, не думаю.

Руї стає ще більш хитрішим від думки, що спала йому. Він обожнює дражнити Цукасу, особливо коли той видає такі милі гримаси.

— Може, моя люба зірочка, розкаже конкретніше, чого хоче?

Цукаса пихкає, фиркає, злиться, але потім зітхає і дивиться знову в очі.

— У губи. Я хочу в губи.

Руї здивувався такій відвертості. А також тому, що блондин так швидко здався. Проте він лише більше захихотів, хоч і сам почервонів, але виконав прохання тенґу.

Це було дуже швидко та ледь помітно. Їхні губи зіткнулися і якийсь час затримались в такому положенні. Цукаса збентежено заплющив очі, радіючи цьому факту. Це було незвично і трохи мокро, але йому подобалися м’які губи Руї.

Те саме можна було сказати про іншого хлопця. Руї не наважувався заплющувати очей, бо хотів побачити кожну можливу реакцію блондина.

Вони відсторонилися, аби подивитись один на одного. Обидвоє були червоні, проте ніхто не хотів зупинятись. Цукаса обійняв шию хлопця своєю не травмованою рукою, притягаючи до ще одного поцілунки. Руї не міг цьому відмовити, тож однією рукою він спустився до затилку хлопця, поки іншу опустив на талію.

Другий раз був більш жвавим та впевненим, але й досі не дуже досвідченим. Вони цілувалися і цілувалися, і Руї відчував, що хоче ще більше. Він поглинув Цукасу глибше, розводячи його губи та проникаючи туди з язиком. Той зовсім не був проти, але тихенький стогін не зміг стримати.

Обережно поклавши Цукасу на футон, Руї був над ним та продовжував свої дії. Під таким кутом йому було так легко жадати більшого та притискатись до нього, поки Цукаса лише обіймав його та тихенько стогнав.

Ніхто з них не збирався обговорювати цю ситуацію. Принаймні, поки вони були зайняті.

***

Після страсних поцілунків, вони заснули разом в обіймах. Цукаса радісно мурчав у грудях Руї, поки той дуже міцно обіймав його та притискав до себе.

Але це було вночі. Коли Цукаса прокинувся, то виявив, що він був у ліжку сам. Він постукав біля себе не травмованою рукою, лише підтвердивши свої підозри.

Тенґу швидко сів, оглядаючись. Він був сам у кімнаті.

— Невже це був сон? – дивувався подумки Цукаса, проте одразу звертаючи увагу на плече, – Але мої травми реальні..

Він потер своє плече рукою і засмучено зітхнув. Він хотів поговорити з Руї. Чи те, що вони робили, це дійсно було правдою? Чи Цукаса настільки вже у відчаї, що вигадує собі такі сценарії?

Підвівшись на ноги, Цукаса ледь не спіткнувся. Він помітив свої ноги, які були всіяні в синцях, що змусило його згадати знову те, що сталось. Він надів свої штани та вийшов з кімнати в пошуках Руї.

Довго він не був мандрівником, оскільки Руї сидів у вітальній біля малого столика та покурював люльку. Цукаса посміхнувся та хотів уже покликати його, проте помітив декого знайомого біля нього. Дівчина сиділа та спілкувалась з ним, поки що не помічаючи тенґу.

— Сакі-і! – крикнув Цукаса та побіг обійняти свою любу сестричку, повалюючи її на підлогу. На щастя, вони вже сиділи на татамі, тож падіння було не болісне.

Дівчина у відповідь почала лише хіхікати та також обіймати.

— Ого, який ти активний зранку, брате~~, – жартує Сакі.

— Я радий тебе бачити! – повідомляє той, трохи піднявшись над дівчиною. Руї тихенько спостерігав за ними та посміхався.

— Аха, бачити мене радий? А може частіше запрошував би до себе? – чувся звинувачувальний тон, через що Цукаса засоромився та сів біля дівчини. Сакі так само піднялася і схрестила руки на грудях. – Ти стільки роботи на себе скинув за останні кілька тижнів, що я й могла лише “привіт” казати, коли ти повз летів.

— Пробач.. – Цукаса винувато опустив голову та трохи нахилився.

— Пробач? Я подумаю! – фиркнула Сакі, а потім подивилась на Руї, – Принаймні, Руї був дуже добрим до мене та запросив у гості. Тобі треба подякувати йому! – її очі оглянули рани блондина. – Та й не тільки за це, знаєш.

Голова Цукаси трохи піднялась, аби подивитися на нурархіьона, що сидів з іншої сторони. Той відклав свою люльку та просто мирно та тихо пив чай, не маючи наміру заважати їм розмовляти.

— Дякую, Руї.. за все дякую, – вимовив Цукаса, відчуваючи, як його щоки нагріваються. Проте він не розумів чи це було через сором, чи через ще щось.

— Я тільки радий допомогти тобі, Цукаса-кун, – відповів Руї та посміхнувся. Тенґу відповів на посмішку, хоч й досі соромився цього.

Проте потім рука Руї провела над столом, показуючи різні види солодощів, що там лежали. Вони ще зі вчора там були, але нураріхьон не хотів, аби вони пропадали.

— Будь ласка, бери це. На жаль, солодощі мають властивість псуватися, – милозвучно промовив Руї, а потім показав пальцем на одну з пляшок, що також стояла на столі. – Якщо хочеш, можу замість чаю тобі саке налити. Чув, що ти таке любиш.

Сакі перезирнулася з Руї і обидвоє посміхнулися. Цукаса зваблювався солодощами на столі, тож вирішив усе ж з’їсти кілька. Щодо саке він ще подумає.

— Смачні! – радісно вигукнув він та взяв ще кілька.

— Ой, ні, чекай. Ці отруйні, краще ці візьми, – раптово озвався Руї, на що Цукаса здивовано ледь не виплюнув їжу. Його погляд став злим і був спрямований тепер на хитрого нураріхьона, що сидів та хіхікав.

— Припини! Я не поведуся більше на це, – розізлився Цукаса та продовжив їсти.

— Он як ти його дражниш, ха-ха! Треба запам’ятати, – засміялася Сакі, на що Цукаса лише гучно здивувався.

— Не бери його як приклад, Сакі!

— Тобто ти кажеш, що я не вартий, аби з мене брали приклад? Ти мене не любиш! – засмучено промовив Руї та потер очі, які взагалі не плакали.

Цукаса трохи збентежився, але швидко прийшов до тями та розізлився ще більше.

— Руї! Припини! Ти знаєш, що це неправда!

— Цукаса-кун такий злий до мене, – хникав далі Руї.

— Братику, так не можна!

Цукаса відчував, як його щоки палають від сорому тепер, через що він закрив обличчя руками та крилами.

— Ви просто знущаєтеся з мене!

Сакі та Руї трохи здивовано подивились.

— Який милий, – одночасно подумали двоє.

— Пробач, Цукаса-кун, більше ми не будемо, – заспокоїв Руї, на що блондин поглянув одним оком. – Принаймні, сьогодні.

Хлопець прибрав руки та зі злою моською зиркнув на нураріхьона. Той вдав взагалі невинного.

— До речі, тобі краще думати про те, чим будеш займатися на відпустці, замість агресивного зиркання на Руї, – раптово зазначила Сакі, випиваючи чаю. Це трохи збентежило хлопця.

— Яка.. яка відпустка?

— М? Десь далеко звідси. Руї, ти вже маєш план на це? – Сакі подивилась в сторону нураріхьона, і той демонстративно витягнув кілька паперів.

— Звичайно. Я вже навіть знайшов чудовий будиночок, який ми зможемо позичити ненадовго, – Руї хитро усміхнувся, а Сакі радісно погодилась.

Цукаса все ще не розумів, про що йде мова, тому переглядався з одного обличчя на інше.

— Що?

Руї хіхікнув знову від такої наївності, але вирішив пояснити:

— Примусова відпустка. За словами Сакі, ти занадто багато почав працювати..

— Кілька тижнів! – зазначила дівчина.

— Так.. тож я спланував нам чудову подорож до моря. Там недалеко гори, тож ти все ще зможеш відчувати себе у своїй стихії, – продовжив Руї.

Цукасі все ще не подобалася ця ідея, від чого він нервово похитав головою.

— Н-ні, я не можу..

— Можеш! Ти не один працюєш у тому відділені пошти. Впораються! – перебила Сакі та агресивно стукнула по столу, що трохи налякало тенґу.

— Але ж я найкращий!

— Безумовно. Тому ти й заслуговуєш на відпочинок, – спокійно пояснив Руї.

Цукаса вагався.

— Може, це навіть змусить Акіто трохи потренувати свої крила, аби не відставати від тебе, – жартома сказала Сакі, через що разом з нею засміявся і Руї.

— Гарна ідея.

Проте тенґу ніяк не відреагував на жарт. Його погляд був спрямований на його руки, які він перебирав від хвилювання. Їхнє.. піклування було зрозумілим, оскільки обидвоє хвилювались за нього. Проте Цукаса не знав, чи міг взагалі дозволити собі відпочивати.

Що Руї, що Сакі помітили, як той незвично затих і перезирнулися вчергове. Руї вирішив цього разу піднятися на ноги та сісти біля самого тенґу. Їхні плечі тепер торкалися один одного, а рука ніжно схопила обидві тремтячі, у спробах заспокоїти та показати, що їм можна довіряти.

Цукаса був трохи збентежений цим, проте ненадовго. Він схопив руки Руї та міцно обійняв його долонями, а потім подивився йому в очі. Він бачив лише хвилювання там, і це було ніяково. Проте, можливо, відстань між їхніми обличчями була ще більш бентежною, бо Цукаса почав відчувати, що його щоки горять.

Спостерігаючи за всім цим, Сакі подумала якусь хвилину, але потім усе ж піднялася на ноги з посмішкою на устах.

— Гаразд, я буду вже вертатись, – повідомила вона, скакаючи до виходу. Цукаса одразу відволікся від Руї та встав, аби провести сестру.

— Ах, уже? Ти впевнена? Якщо це через мене, то пробач! – бубонів блондин, поки Сакі незадоволено хитала голову.

— Припини, братику. Я просто хочу дати вам обом простір, – натякнула вона, і це змусило лише більше почервоніти й так червоне обличчя хлопця.

— Сакі…

— Ну а що? Якщо тобі подобається, то я не проти! – вона повернулася до нураріхьона, що все ще невинно сидів за столом. – Але якщо хтось посміє тебе образити, то я обіцяю, що той довго не житиме.

Очі Руї здивувалися від шоку, а рука драматично впала на груди.

— Ах, як ти могла взагалі подумати про таке.. – ображено заявив Руї. Сакі попередньо ще раз обійняла брата, потім зиркнула на іншого та пішла, залишаючи двох на самоті.

Цукаса продовжував якийсь час просто стояти біля дверей та дивитись на них. Раптово, він відчув, як пара рук обхопила його талію, а на плече впала голова. Йому було приємно в цих обіймах, проте тривога все ще не полишала. Він перебирав руками, що, звичайно, помітив інший.

— Цукаса, – тихо покликав Руї, привертаючи трохи увагу, – щось не так?

Хлопець дивився на нураріхьона, проте потім відвернувся.

— Я.. не знаю. Я просто не впевнений.. чи я можу відпочивати, – зізнався блондин, чим дуже сильно здивував іншого.

— Звичайно, що ти цього заслуговуєш, – одразу відповів Руї та подивився в очі хлопця. Той уникав його погляду. – Чому ти думаєш, що не вартий?

Цукаса знизив плечима, дивлячись у підлогу.

— Це.. важко пояснити….

Руї киває та повертає хлопця, беручи його за руки.

— Нічого, можеш цього не робити поки що. Я почекаю, коли ти зможеш це зробити, гаразд? – спокійно відповів Руї, стискаючи руки міцніше. Цукаса невпевнено дивився на нього, проте кивнув, неначе погоджуючись.

— Гаразд.. дякую.

Руї на це лише відповів посмішкою та поцілунком у лоба. Через це Цукаса знову став вибагливим та почав випрошувати ще поцілунків. Ким був Руї, аби відмовляти його зірці?