Work Text:
Ти знала про Сніжка, хоч ще його не бачила. Файнон завше показував тобі милі фото й відео свого улюбленця, навіть використовував меми з ним для стікерів. Сніжок великий, білий, пухнастий та неймовірно милий – наче собача версія Файнона. Якби тобі хтось сказав, що Файнон перетворився на песика та показав Сніжка, ти б повірила. Тому ти його любила, навіть хоча й боялася собак.
Ти настільки любила Сніжка (а якщо точніше, фото Сніжка), що забула розповісти Файнону про свій страх. І звісно це мало наслідки, коли він запросив тебе до себе в гості. Зрештою, відвідати домівку Файнона означало зустріти його улюбленця — і ти не була готова.
Ти не була готова, що першим, що тебе зустріне, буде величезна хмара білої шерсті, яка стрибне на тебе та почне облизувати твоє обличчя. Ти на секунду завмерла, а в мить, коли усвідомила, що це собака, закричала. Хоча твоє серце билося як божевільне, намагаючись вистрибнути з грудей, твоє дихання зупинилося, а кров — захолола.
Файнон теж здивувався, але як тільки почув твій крик, та побачив у якому ти стані з-за спини Сніжка, одразу отямився.
— Фу, Сніжку, фу, — закричав Файнон. Сніжок, будучи добре дресированим песиком, одразу відпустив тебе та повернувся до свого хазяїна. — З тобою все гаразд?
Файнон підійшов до тебе. Навіть якщо ти вже не кричала, але все одно тремтіла.
— Вдих, видих, — він ніжно гладив тебе по спині, терпляче чекаючи поки ти заспокоїшся. Він почувався винним, думав, що недостатньо добре навчив свого улюбленця. — Вибач за Сніжка.
— Ні… Це просто… Мене здивувало, — як і завжди, бачачи його винувате обличчя, ти хотіла його пожаліти. — Я просто боюся собак… — твої слова змусили Файнона згадати одну маленьку деталь: кожного разу, коли ви гуляли в парку на побаченні й ти бачила собаку, ти трохи здригалася — то ось в чому причина.
Решта вашого побачення пройшла в трохи напруженій атмосфері. Файнон завжди вважав себе уважним хлопцем, тому звинувачував себе, що раніше не помітив чогось такого важливого, а ти весь увесь вечір намагалася переконати його, що все гаразд.
Після цього щось змінилося — взяти хоча б те, що Файнон більше не надсилав фотографій Сніжка. Не кажучи вже про те, що минув місяць, і з того час він більше не запрошував тебе в гості. Тому, очевидно, щось було не так, і ти підозрювала, що знаєш причину. Тому ти вирішила поговорити з ним.
[ім'я]
мені сумно((( кинь фото сніжка
І вперше він не відповів за лічені секунди. Три точки, які означали, що він пише відповідь, то з’являлися, то зникали. Зрештою, ти більше не могла терпіти та подзвонила йому.
— Фає, ти більше не кидаєш мені фото Сніжка через той випадок? — твій голос був строгий, але стурбований.
— [ім’я]... — навіть по телефону, ти майже могла бачити його жалюгідний вираз обличчя.
— Я знаю про що ти думаєш, але це не твоя чи Сніжка провина. Я знала, що у тебе є собака, але не сказала про мій страх, — ти була впевнена, Файнон нічого б не зробив, що могло б нашкодити тобі. Якби він знав, що ти боїшся собак, зробив би все, щоб Сніжок не налякав тебе.
— Вибач. Просто… Ти так злякалася. Я дуже здивувався, ти ж так любила його фото. Якби я знав… — ти відчувала всім своїм єством, що думки Файнона накривають його припливною хвилею, і абсолютно не могла цього дозволити.
— І я люблю! Я була б рада знову побачити Сніжка! Може, візьмеш його на наступне побачення? — запевняла ти його. Ти казала правду. Так, ти боялася собак, але не ненавиділа їх, особливо не Сніжка.
—Ха-ха. Добре-добре. Я подбаю, щоб він більше не стрибав на тебе, — нарешті ти знову почула сміх Файнона, що змусило тебе й саму всміхнутися. Ти раділа, що це непорозуміння вирішилося.
І хоча твоя рішучість не похитнулася, коли прийшов час того самого побачення, ти все ж трохи здригнулася, коли побачила Сніжка. Файнон потягнув за повідець, щоб собака не відходив від нього та був якомога далі від тебе. Спершу, ви обоє були трохи напружені — ти через твій страх і Файнон, бо він намагався переконатися, що з тобою все гаразд. Але, коли ви разом, то швидко знаходити теми для розмови — чи то про його нещодавні змагання з МІдуєм чи про новий смак млинчиків у вашому улюбленому кафе і більше і більше, тому ця напруга швидко зникла.
Тоді, дитина підійшла до вас.
— Можна мені погладити собачку? — на це прохання Файнон з ніжною усмішкою.
Видовище було нестерпно милим — Сніжком радісно гавкав, коли його гладили. Песик плюхнувся на землю, перевернувшись на спинку, підставлючи свій м’який животик для почісувань. Дитя з радістю кинулося його обіймати. На твоє здивування (ти справді думала, що всі собаки агресивні й тому боялася їх), Сніжок тільки весело гавкав, взагалі не намагаючись кусатися. Він просто був щасливим песиком, таким же милим та хорошим, як і його хазяїн.
Коли ваше побачення закінчилося, ти здивувала Файнона, попросивши його привести Сніжка і на наступне побачення, і ще одне, і ще. З часом ви двоє почали вигулювати Сніжка разом. Чи більше ти його бачила, тим менше боялася. Сніжок більше не стрибав на тебе, завдяки командам Файнона, натомість вітав тебе радісним маханням хвостика. Він приносив тобі свої іграшки, його чарівні оченята, коли він просив тебе пригостити його чимось, завжди змушували тебе робити, як він хоче (Файнон навіть мусив насварити тебе, щоб ти не загодовувала його). Скоро ти набралася сміливості гладити Сніжка та чесати його животик, і коли він лизав твою долоню, ти не кричала, а просто сміялася.
Так, ти все ще боялася собак, але як тебе міг лякати Сніжок, такий схожий на твого коханого Файнона. Іронічно, але як для людини, яка дуже боялася собак, ти надто любила чоловіків з характерами милих цуциків.