Chapter Text
Центральний парк зоопарку. Гарне місце для всіх видів тварин занесених туда від звичних нам тварин до екзотичних істот, що можна побачити їх дуже рідко. Звичайний день і перед закриттям на обідню перерву, Еліс, охоронець зоопарку, перевіряє чи часом пінгвін не втекли зі свого, невеличкого містечка. Але пінгвінам було фіолетово на неї взагалі, і на її підозри щодо них.
Вони, тим часом, відпочивають у своєму збудованому власними крилами бункері. Над усім цим добром трудився Ковальський – аматор заморочених предметів та наукової техніки. До речі про команду: Ковальський – винахідник всіляких штук. Рідко – "ручна гармата" команди, що може "вибухнути" кожної хвилини. Рядовий – мрійник команди, але надійний тип. І на останок, Шкіпкер – командир команди. Нічого не може бути так тихо і спокійно як зараз. Що може піти не так?
– Нарешті, тиша і спокій від цих лимурів.
Шкіперу так надоїло майже все останнім часом, особливо коли говориться про лимурів, а іменно – короля Джуліана. Але тут переривало тишу дзвінком про якихось нових сусідів. Дивно?
– Я кажу тобі, Еліс, що вони будуть раді новими сусідами. Ти ж сама знаєш, що до нашого зоопарку майже ніколи не привозили рідкісних видів тварин. Це ж не чудова новина? – з ентузіазмом говорив колега з роботи по телефону.
– Не сміши мої нирки, я знаю чому в нас такий малий шанс. Це через пінгвінів....
– Почалося.... Наша Еліс ніколи не змінюється. Добре, казав шеф що вони приїдуть близько по десяті вечора, через дорожні світлофори і пропки на дорозі можуть приїхати і по одинадцятій.
– Надіюсь вони зробити тим трьом лікарняне обстеження, бо я не хочу марнувати кілька зайвих хвилини.
– Все зроблено, тільки їм місце знайти щоб вони жили.
– А про це не хвилюйся, якось вмістимо цих трьох. І як будуть близько, набреш. Добре?
– Звичайно.
З тими словами, Еліс поклала слухавку. Троє нових сусідів, оце так новина що навіть Шкіпер не дивувався тим. А Рядовий аж світився від щастя. Оце так, нові сусіди аж троє, це просто рай для вух.
– Мені ж не віриться що в нас з'явиться нові сусіди. Я скоро буду, – не встиг він до сказати, Шкіпер заблокував другий вихід.
– Пригальмуйся Рядовий, ми не знаємо хто вони і чи можна їм довіряти.
– Не хочу здаватися занудою, Шкіпере, але я дізнався про їхній вид. Один є єхидна, а двоє антлантичні іпатки, – з гордістю, Ковальський, показує свої аналітики.
– Надіюсь вони не з Хобокену, – з підозрою глянув на Ковальського.
– На щастя вони не з "Зоопарку Хобокена".
– Оце гарні новини. Ковальський, ти наглядай коли фургон приїжджає і дай нам знак.
– Так слухаюсь, сер.
– Ріко, Рядовий ви зорщистите шлях для гостей, але дивіться, щоб вас водій не замітив.
– Буде зроблено Шкіпере.
Ріко просто похитнув головою, що зрозумів.
– Чудово. Що ж, не гаймо часу, рушаймо!
З цими словами, троє пінгвіни вийшли через другий вихід. Шкіпер пишається своєю командою. Коли їх не було видно, він дістав свою стару фотографію. На нім видно Шкіперу і його давнього приятеля і під ним написано "Колеги на все життя". З гіркотою в душі, він не стримав своїх сліз, що текли рясно но щоках.
– Вибач що я не зміг тебе врятувати з цієї пастки, Ханс. Я шкодую....
А тим часом, фургон їде собі і їде, поки не зупинились через затори. То було близько по п'ятій годині дня. А в фургоні дехто відпочивав, а дехто трохи хвилювались всю дорогу.
– А ми вже приїхали в Нью-Йорк? – з цікавістю запитала молодша іпатка.
– Не знаю, Віра, може ми вже є, але хтозна чи ми вже прибули, – з сумнівом відповів старший іпатка.
– Але ж, братику Ханс, ти завжди таке кажеш і всьо одно ти сам того не знаєш. Може ти все-таки кажи правду.... хотя б сьогодні.
– Бо біля нас немає вікна, щоб подивитися чи ми приїхали чи ні.
– Можу вас порадувати, пані і панове, ми вже на місці, – з бадьорим і водночас втомленим голосом представив місто. – Вітаю вас у Нью-Йорку!
– Нарешті....
– Пане... ем.. Як вас звати, нагадайте?
– Лукас.
– Лукас, так... Ви в яку сторону їдете? Бо я і Віра їдемо до "Центрального Зоопарку".
– О, то ви обоє теж їдете туда.
– Не зрозумів?
– Я теж їду туда.
– Серйозно!?
– Віра, опануй себе.
– Вибач братику. А ви звідки приїхали? Бо я не бачила таких шакалів.
– По-перше, я, гієна. По-друге, я прибув з заповідника.
– Вау, а ви перший раз їдете?
– Взагалі, то мій шостий раз, але що маємо то маємо. А ви обоє звідки?
– Ми з Данії. Ну....як сказати... Мій брат сам з Данії, а я з Угорщини.
– Прикольно. Стопе, Стопе! Ви обоє рідні брати сестра, чи ви двоюрідні брат сестра?
– Я її вдочерив.
– Ааааа тоді зрозуміло.
І так тривало кілька хвилин. З такими темпами і можна дізнатися більше про одне одного, і не буде нудно всю решту дороги. За вікном було так файно: дерева красиві, будівлі височенні, сонечко ясно світить і пінгвіни..... Чекайте, пінгвіни? Лукасу не привиділось, він щойно побачив пінгвіна. Але чи це правда? Поки що він сам гадки не має, чому до цього причетні пінгвіни, або він вже такий втомлений, що його мозок вигадує всіляку всячину. Він сам не знає, чого це він завжди втомлений. Але сподіваємось на краще...
Далі буде....