Chapter Text
Нічне повітря було освіжаючим, але до біса холодним. Мілана, яка вийшла на балкон, нахмурила свої брови, а її тіло почало легенько здригатися. Ззаду почулися тихі кроки, а потім плечі дівчини огорнула тепла спортивна олімпійка, обернувшись вона побачила Мію.
— Не хочу, щоб ти захворіла.
Мілана ніжно посміхнулась на такий прояв турботи й, вставши навшпиньки, поцілувала дівчину в щоку в знак подяки, тим самим залишаючи на ній відбиток помади, втім він загубився серед решти інших. Сьогодні вона була щедра на прояви вдячності. Мія посміхнулась у відповідь та поклала свої руки на талію дівчини, притягуючи її ближче до себе. Деякий час вони так і простояли, мовчки насолоджуючись компанією одна одної.
— Зігрілася?
— Так, дякую. Щоб я робила без тебе?
— Впевнена, що відлежувалася б вдома лікуючи застуду.
Мілана щось промимрила собі під ніс, але не могла не погодитись. Якби не Мія вона б хворіла набагато частіше і довше. Розімкнувши обійми дівчата сперлись на поручні. Мілана витягнула з кишені цигарку й затиснула її поміж губ, шукаючи кляту запальничку. Не знайшовши її дівчина невдоволено буркнула, після чого відчула на своєму плечі чужу руку.
— Тримай.
Мія простягнула дівчині запальничку, яка невідомо як опинилась в неї. Вирішивши не розпитувати Мілана мовчки взяла її й запалила цигарку, після чого поклала запальничку в кишеню, де вона і мала бути з самого початку. Перша затяжка вийшла трохи нервовою, але коли нікотин потрапив в організм стало легше. Струшуючи попіл вниз дівчина обернулася в бік Мії, яка щось захоплено роздивлялася в небесах. Наче відчувши її погляд вона запитала:
— Кохана, ти бачиш ці зорі?, — дівчина щиро посміхнулась найширшою посмішкою, та тицьнула пальцем кудись в дивовижно безхмарне небо.
— Так, бачу, — відповіла Мілана, і усміхнулася краєчками губ, — вони сьогодні прекрасні, як ніколи.
Говорячи це, вона точно не дивилася на безмежне небо, але їй і не потрібно було, тому що зорі чудово відбивалися в погляді коханої.
В той самий час у себе в думках, Мія також вважала, що прекрасними є далеко не зорі. Ні, вони також беззаперечно дивовижні, але погляд глибоких темно-блакитних очей, який змушує заходитися мурахами усе її тіло значно прекрасніший.
Зробивши ще одну затяжку Мілана випустила декілька кіл з диму й загасила ще не до кінця допалену цигарку об попільничку поруч. Після цього вона підійшла ближче до своєї коханої. Було відчуття, наче все навколо це якась казка, а Мія ось-ось зникне, її шкіра під місячним сяйвом стала ще більш блідою, аніж при світлі дня.
— Знаєш, хоч зорі й фантастичні сьогодні, але для мене вони, аж ніяк, не зрівняються з твоєю вродою, — прошепотіла Мілана, обхоплюючи обличчя дівчини своїми теплими руками й водночас погладжуючи її щоку великим пальцем. Мія ж легенько посміхнулась у відповідь й притягнула кохану до себе ближче, змикаючи їхні вуста в ніжному поцілунку з ледь відчутним присмаком цигарок. Губи Мії були пухкими й Мілана не обмежувала себе в тому, щоб легенько потягувати їх. З часом поцілунки стали більш ненаситними та пристрасними. Руки дівчат блукали по тілах одне одної. Під футболками, у волоссі, на обличчі й шиї. Переставши цілуватись вони залишились в обіймах одна одної, намагаючись врівноважити дихання. Мілана вклала свою голову на плече Мії, прикривши повіки та переходячи в легку дрімоту, а її кохана лише притиснула дівчину до себе сильніше й опустила голову. Раптово дівчина зустрілась поглядом з янтарно-жовтими очиськами, які зацікавлено споглядали за парочкою.
— Привіт, Іриска. Чого не спиш?
Кішка легенько потягнулася й підійшла до дівчат потираючись об їх ноги. Нявкнувши вона повільно зайшла в квартиру, немов запрошуючи дівчат піти за нею.
— Мілано, люба, прокидайся, — Мія легенько потрясла дівчину за плечі, аби та прокинулась. Невдоволено простогнавши Мілана підняла свою голову й запитально поглянула на кохану.
— Ти ж не збиралася проспати тут всю ніч?
— Чому б і ні? В твоїх обіймах дуже м'яко і зручно.
— Чортівка, пошкодуй мене хоч трохи. Цілу ніч простояти не рухаючись це пекло.
Дівчина у відповідь хитро посміхнулась й поцілувала кохану в ніс.
— Гаразд, сьогодні я тебе пошкодую, — сказала Мілана і зайшла в квартиру, плюхаючись на ліжко, яке було поруч, — ти так і будеш там стояти?
— Ні, без тебе тут надто холодно.
Мія зайшла слідом за своєю дівчиною й закрила за собою двері, аби холод не проникав в кімнату. Дівчина лягла поруч з Міланою, сплітаючи їхні ноги разом й накриваючи їх ковдрою.
— Добраніч, люба.
— Кохаю тебе.