Chapter Text
Це поки що звичайний, хороший день. Він вже підходить до кінця, бо на горизонті вже красується захід сонця. Сонце, яке вже вирішило піти на відпочинок, заливає своїми прощальними промінями ванільний замок через вікна - майже ніколи вони не були зашторені.
Якщо й сонце йде за край, то й ванільному королю пора спочити. Він простує коридорами, піднімається сходами до своїх покоїв. А за ним - ви не повірите - петляє справжня, чорна змія з лазурними очима. П'юр Ванілла, не озираючись, спокійно йде. Його посох-соняшник постукує по підлозі, відлунюючи в тихій атмосфері палацу. Змія все крадеться - тихо-тихо, від неї й ні скрипу. Клацають двері. П'юр Ванілла заходить до своєї кімнати.
Його кімнату так само омиває сонячне світло, сонячні зайчики сидять на шафі й ліжку. Кімната короля скромнувата, але розкішна. Під стінкою стоїть велике, акуратно застелене ліжко з подушками, а серед них сидить плюшевий Шадов Мілк Кукі - Ванілла взяв його зі шпілю. Біля ліжка примостився маленький комод з гламурним, жовтим нічником. Вже при іншій стінці стоїть робочий стіл, за ним він розбирає листи і підписує папери - ну то дуже важливі справи королівства. Поруч височіє дерев'яна шафа, велика звісно ж.
Змія пришвидшується - хвать! - скручується навколо ноги Ванілли. Той здригнувся, ледь не скрикнув.
Швидко поглянувши на свою ногу, він заспокоївся, навіть посміхнувся.
- Шадов Мілк, я знаю що це ти. Давай вилазь.
Що ж, треба визнати - цим його більше не проведеш. Ніллі занадто порозумнішав, треба подумати над новими жартами для нього.
Бринь!
Тут змія перетворюється на... на Шадов Мілка Кукі. Ото кумедне видовище: Шадов Мілк лежить на підлозі, тримаючи П'юр Ваніллу за ногу з набурмосеним обличчям.
Ванілла м'яко сміється і подає руку, допомагаючи жартівнику піднятись. Той незграбно обтрушує одяг долонями і каже:
- Певно, мої приколи вже не працюють - видихнувши, - а так привіт.
- Та придумати щось нове тобі не морока - відповідає П'юр Ванілла спокійно, сідаючи на ліжко і запрошуючи Шадов - Як твої справи?
- Ой, в нас як завжди все косміческі-бомбічєскі! Просто Кенді Епл і Блек Сапфір балуються. Дуже.
- Знаю, це вже в порядку речей. Діти люблять подуріти.
- Та ні, вони з глузду з'їхали ніби! Вони... ось, слухай вони на весь шпіль вмикають пердячі звуки, які називають "фонком", дуріють від нього... Спочатку мені подобалось, але в мене вуха болять вже від цього... одноманіття.
- Тому ти до мене частіше приходиш - запитально припустив П'юр Ванілла.
- Отож бо! - протягнув окастий - В тебе тут так тихесенько-гарнесенько, та й ніхто не набридає.
Вони посиділи в тиші кілька митей. П'юр Ванілла порушує тишу пропозицією:
- Ой, точно. Не хочеш чаю, чи поїсти?
- Я не проти чаю. А ти?
- І я чаю вип'ю, просто чаю - сказав Ванілла. Проте його живіт не згодний. Він голодно, невдоволено буркнув, здавши господаря.
Як би він не намагався це приховати, він досі недоїдає. Як би він не обіцяв.
- Візьми. Якогось. Гаменечка. Собі - твердо мовить Шадов - Наказую.
- Наказуєш королю? - жартівливо питає блондин - Сміливо.
- А мені можна.
- Тобі можна.
***
Вони мирно спускаються на кухню щоб заварити чай і щоб П'юр взяв собі гаменечка. За традицією, вони завжди разом заварюють чай - у П'юр Ванілли є багато його видів. Шадов Мілк їх вже всіх багато разів перепробував, але його найулюбленіший - чорничний. А у Ванілли ж жасміновий.
Все було б прекрасно, як завжди - теплий, ароматний чай, ванільний їсть млинці, приємні розмови про всяке. Повторююсь, все було б добре, якби Шадов Мілку не заболів живіт.
Йому різко стає тяжко внизу живота - боляче, млосно. В кишківнику ніби багато каштанчиків у шкірці, так воно колить. На долонях відчутно холодний, неприємний піт, а сам він час від часу здригається від позивів.
Так давно звір цього не відчував: йому не треба їсти, та й сам не хоче цим займатись. Та й він навіть не задумувався, що відчує на собі цей жах в найближчі роки. Але що ж він такого з'їв? Так-так-так...
***
В голові випливає спогад. Чіткий, яскравий, свіжий, тільки-но вчорашній. За столом сидять двоє печива - обидва Звірі, а саме сам наш обісрака і Бурнінг Спайс Кукі. Перед кожним по мисці гострої локшини - бульдаку - найгостріше видання! Вся миска, вся юшка і вся лапша намащена соусом - певно, повидавлювали собі весь.
Це ж їх спір, як змагання. Але суть його не просто з'їсти цю мішанину з гостроти на гостроті, а хто швидше з'їсть.
Таймер запущено - кожен бере ложкою... ложкою? Це ж бульдак! Ай все одно. Кожен бере... Ну не їж! О, Відьми, який я дурник... Так тобі захотілося прямо у Ванілли обісратись?
Вони їдять, їдять... На що ви сподівались? Що молочний все це з'їсть? Точно ні. Шадов вказує перчику в небо, переконливо кажучи щось на кшталт "Ого, Спайс, що там Голден Чіз робить?" Той дивиться, і справді бачить Голден Чіз! Але ж то її ілюзія, та й звідки червоний би це знав?
-ЗАЧЕКАЙ, СИРОМ ГАМНО ПРИСИПЛЕНЕ! - кричить він несправжній крилатці.
Поки той кричав, то наш махлювальник похлопав - і друга половина бульдаку зникла, на дні залишилось зовсім трохи. Коли Спайс продовжив поглинання гострого лайна, то Шадов Мілк ніби вже доїдав.
***
Ось так то й легко - обдурив і виграв. Але ж повести за носа то одне, а інше - перетравити своїм слабким шлунком цю атомну гастритну бомбу. Він підтримував розмову з Ваніллою, але з іншого боку він переживав муки в дупі та животі. От зараз йому треба відпроситись в туалет...
- Пташеня, все добре? - раптом питає П'юр Ванілла, помітивши хвилювання та напруженість друга.
- Ой, краще не буває. Але мені треба побігти трохи постяти - в весело-тривожному тоні відповідає інший, встає зі стільця і чимчикує до туалету, ніби все добре.
Зникнувши з поля зору Ванілли, обісрака побіг галопом до туалету ванільного. У ванільного короля є власний санітарний куточок, прям власний, як у короля - ну він же король. Шадов Мілк ходить до його туалету, бо йому можна.
Ось він вже піднявся, відкриває двері до цього райського місця. Тут пахне, як і у всьому замку, і сам пахне як Ніллі, коротше кажучи запах дуже ванільний. Це взагалі не сам туалет, а ванна кімната, санітарний трон разом з ванною. Стіни і підлога зроблені світлою плиткою, а ну ось вже й сам трон видно. Поруч стоїть туалетний папір, вологі серветки, йоршик і вантуз, але смітника немає.
Цікаво, чому ж він собі ніяк не поставить смітник? Ото дурбецело, це йому скоро відгукнеться.
Отож, молочний більше не куняє. Якщо він і далі буде куняти, то це призведе до дуже неприємних обставин. Шадов Мілк сідає на цей блискучий трон, але не як король, а як зашуганий першокласник, який ось-ось обкакається на уроці. Що ж, головна вистава тільки но починається.
Спустивши штанці, у нього відразу активується цей не дуже пристойний, але полегшуючий процес. Шадов Мілк тужиться.
Бульк!
Одна стрельнула.
Та це ще не все, однією тут ніяк не обійтись. Обісрака напружується ще, намагаючись народити ще кілька таких пусьок. Він відчуває рухи у кишківнику та його вивільнення.
Ніби вже всі смердючі дульки було випущено на волю. І в кишківнику, і на душі відразу стало легше, але дупу від такого різало. Та все ж, від цього благословіння Шадов видихає.
Він відриває по два квадратики від туалетного паперу кожен раз і витирається, поки на папірці не залишиться нічого. Папірці з черкашами доводиться кидати в унітаз - як би йому того не хотілось. Закінчивши протирання, обісрака, який нарешті зробив свою справу, встає і натягує штани.
Так-так, поглянемо, що там...
Ох
Як так можна обгадити туалет? Воно ще й смердить гостротою, що капздець. Треба це скоріше змити.
Нечесний переможець вчорашнього змагання натискає на кнопку зливу і-
Ох.
Воно не змивається?!
Унітаз то пускає воду, але папірці й гамняшки не тонуть, лиш рівень води піднімається.
І як це розуміти? Може... це ж засор туалету. Ось, що означає смітник йому не потрібний. Ще й в такий невдалий момент. Який же жах.
І що робити? Може, якось самому полагодити? Чи справді краще Ваніллу покликати? Але це ж таке неподобство. Ай, була не була, що тут соромитись? Тільки ось треба всю кімнату запшикати цим квітковим освіжувачем повітря…