Work Text:
У світі існують сотні, тисячі, мільйони слів різними мовами. Величезна їхня кількість використовується в якості порівнянь, особливо, якщо глобально говорити про людство.
Пенелопі, напевно, має бути щонайменше ніяково через те, що її паралелі з людьми є вельми дитячими, але, коли вже на те пішло, вона не зобов'язана ні перед ким звітувати, а тим паче виправдовуватися за те, що відчуває.
Але, так, її система до неподобства проста. Люди — це чашки.
Пенелопа не просто порівнює жінок і чоловіків із певним видом посуду, вона проводить паралелі та зберігає в пам'яті уривки асоціацій, а її особиста чашкова колекція тільки підтверджує наявні міркування.
Найлегше Пенелопі із самою собою. Улюблених кухликів у неї дуже багато.
Яскраво-жовтий, немов полуденне червневе сонце у розпал пляжного сезону, з намальованою усміхненою пичкою — беззмінний доказ оптимізму, з яким Пенелопа крокує пліч-о-пліч по життю.
Непримітний білий із ядерно-рожевим написом «Фемінізм», який майже перекреслює фон, — акуратний, але необхідний штрих до портрета небайдужої учасниці боротьби за права жінок особи.
Величезний, здатний вмістити у собі близько літра кави, бежевий із позіхаючим котом і фразою «Головне в офісі — вміти спати із розплющеними очима» — беззмінна помічниця посеред важкої справи, коли безсонне перебування у власному комп'ютерному царстві долає позначку в тридцять годин.
Якби Пенелопу попросили створити автопортрет із чашок, вона б задіяла у творчому процесі щонайменше двадцять штук.
І це — далеко не межа її колекції.
Складно пригадати, хто помічає її любов до нестандартних горняток від самого початку, але перший презент такого типу вона отримує від Елл.
Здавалося б, абсолютно звичайна чашка, з якої однаково зручно п'ються і кава, і чай, і молоко, а за бажання — і щось міцніше. Поєднання чорного і білого кольорів, простий напис «Гарного дня!» і важка ручка — нічого зайвого. Але Елл вміла помічати тонкощі, тож у подарованої нею чашки є невеличкий секрет, який щиро тішить Пенелопу. На чорному денці красується білий кулак із витягнутим середнім пальцем, і цей жест неможливо трактувати якось інакше, окрім як настанову для всіх цих мерзотно-активних спозарання людей запхнути свої «прекрасно-денні» побажання у всім відомо яке місце.
Після того, як Елл йде з відділу, Пенелопа забирає цей кухоль додому. Їй здається, що жодному нагадуванню про подругу більше нема місця у її і без того тісному кабінеті. А ось на домашній кухні, серед десятків інших порцелянових, глиняних і навіть пластмасових «подружок», факочашці має бути затишно. Зрідка, після особливо виснажливих справ, Пенелопа заварює у ній ромашковий чай, підливає в нього кілька ложок солодкого лікеру і набирає Елл у Hangouts. Вони ніколи не спілкуються про роботу, не обговорюють, чому Елл свого часу покинула команду, не торкаються будь-яких важких тем. Натомість вони розмовляють про старий кінематограф, сучасну літературу та набридливих сусідів, діляться музикою і улюбленими кулінарними рецептами. Іноді — коли у кожної із них день видається на рідкість паскудним, — вони мовчать. І це нікому не завдає дискомфорту, навпаки — чужий подих у слухавці слугує чимось на кшталт заспокійливого і дарує відчуття фантомних обіймів.
Обіймами реальними — міцними, теплими, сповненими підтримки і віри в неї, — Пенелопу регулярно забезпечує Дерек. Він посідає особливо важливе місце в її житті, але навіть вона сама, мабуть, не здатна до кінця зрозуміти, в якій ролі хотіла б його бачити поруч. Зрештою, вона зупиняється на варіанті «найкращий друг, з яким можна безсоромно фліртувати, нескінченно бентежачи цим оточуючих». Дерек, схоже, робить аналогічний вибір.
Від нього в її чашковій колекції — найбільше експонатів. Найулюбленішою Пенелопа вважає світло-рожеву чашку із блакитним восьминогом у сердечках. «Я можу відшльопати вісім людей за один раз!» — свідчить напис на блискучій поверхні. Пенелопа завжди всміхається, варто побачити цю фразу. Залежно від настрою, вона або ж радіє, що не є восьминогом — бо надто вже багатьом хочеться дати гарненького прочухана, щоби слухалися; або ж засмучується через цей самий факт — довкола неї так багато привабливих людей, а доводиться утримувати незворушне обличчя і руки при собі! Втім, окей, із Дереком хоча б рукам можна дозволити свободу — хто ж у своєму розумі відмовиться від «вивчення» цих чудових кубиків преса, нехай навіть і через тканину футболки?
По правді кажучи, у Пенелопи є відповідь на це, здавалося б, риторичне запитання. Відповідь має ім'я Спенсер Рід, обдарована видатним інтелектом і звичкою чинити абсолютно нерозумно, коли справа стосується почуттів. Але Пенелопа не втручається в чужі стосунки — принаймні зараз, бо наївно вірить, що ці двоє колись усвідомлять, що відчувають одне до одного. Решта ж якось це зрозуміли...
Поки ж лише доводиться спостерігати за незграбними спробами Спенсера не дивитися на Дерека довше, аніж потрібно, уникати зайвих дотиків і абстрагуватися від його не завжди вдалих жартів. Пенелопа помічає все — за тим, що відбувається у відділі, зручно спостерігати, прикриваючись чашкою із зображенням жартівливої таблиці періодичних елементів, яку їй Спенсер і подарував.
Вона обожнює цю чашку всією душею: замість хімічних речовин там вказані позначки супергеройських сил, зібраних із різних коміксів, фільмів, серіалів. Елемент Sc — Вченість — для неї назавжди стає синонімом Спенсера. Іноді вона журиться, що в цьому світі не знайдеш Телепатії (періодичний номер — 33), Подорожей у Часі (періодичний номер — 69) чи Невразливості (періодичний номер — 11). І все ж супергерої існують насправді, Пенелопа постійно працює з ними, а іноді навіть буває однією з них. Рятувати людей, запобігати катастрофам, ловити мерзотників і стежити за тим, щоб вони отримали справедливе покарання... Відділ аналізу поведінки ФБР цілком зійде за супергероїв нинішнього часу.
Але навіть вони не застраховані від втрат.
Уперше Пенелопа всерйоз замислюється над тим, що люди — чашки, коли приходить до квартири Емілі після звістки про її загибель, аби забрати Сержіо. Дивитися на житло тієї, чия втрата засіла в грудях величезною скалкою, нестерпно боляче. Пенелопа багато мружиться, нишпорячи по кухонних тумбочках у пошуках різного котячого приладдя, намагається не плакати і взагалі не замислюватися над тим, що відбувається. Йдучи ж, вона забирає з собою не тільки кота, його іграшки і нерозпечатаний пакет сухого корму, а ще й одну з чашок, що належали Емілі.
Просте біле горнятко з чорним написом «Я багато працюю, щоб у мого кота було найкраще життя» приголомшливо характеризує Емілі Прентісс. Пенелопі здається, що з кожним ковтком гарячого шоколаду вона перебирає звички подруги — віддається роботі сповна, починає бачити непомітні навіть для гострого розуму Спенсера нюанси справи, стає більш розуміючою, співчутливішою і всепрощаючою.
Одного разу вона впускає цю чашку — наслідок незграбних спроб встановити клавіатуру зручніше. Серце завмирає в грудях холодною брилою на частку секунди. Але тонкі стінки витримують, на білій поверхні не лишається ні сколів, ні тріщин. Пенелопа сумно посміхається, доки витирає коричневу калюжу на підлозі, споліскує чашку під струменем холодної води і ставить її в шафку до решти робочої колекції. Тоді вона думає, що чашка виявляється міцнішою за свою попередню власницю.
А за кілька днів Емілі Прентісс входить до конференц-зали ФБР жива і неушкоджена.
Пенелопа залишає коточашку собі: як нагадування про турботу про Сержіо і своєрідний талісман життя Емілі. Більше вона із неї не п'є — лише протирає від пилу та оберігає від можливих повторних зустрічей із підлогою.
Звісно ж, зберегти в цілості абсолютно всю колекцію у Пенелопи не виходить. Вона знає, Спенсер точно б сказав, що відсоток розбитих нею кухликів значно нижчий за середньостатистичні показники на одну людину. Тільки це все одно не рятує від почуття гіркоти, коли на уламки розлітаються то стара мамина чашка з ілюстрацією із «Маленького принца», то придбане лише кілька годин тому на черговій конвенції «Доктора Хто» TARDIS-горнятко.
Якось напередодні Китайського Нового Року Пенелопа вирішує влаштувати справжнє східне чаювання. У неї для цього є приголомшливий набір чашок-піал, стилізованих під камінь і розписаних художником вручну. На трохи шорсткій темній поверхні вправні штрихи чийогось пензля розповідають історію польоту самотнього журавля.
«У китайській міфології журавель вважається посланцем богів. Це символ довгожительства, безсмертя, пильності, процвітання і високого становища в суспільстві...»
Лекція Спенсера про східну культуру, яку він виголосив, розглядаючи ці самі піали, багато-багато років тому, згадується Пенелопі дуже недоречно. Біля її ніг якраз лежать осколки однієї із «кам'яних» чашок, а помаранчеві шкарпетки поступово просочуються теплим і, швидше за все, неправильно завареним чаєм.
Вона вдивляється в один із уламків немов заворожена — на ньому видніється фрагмент намальованого журавлиного крила. Деякі птахи більше не тішитимуть око своїм польотом. Не потурбує більше нікого вже і Джейсон Гідеон, який свого часу презентував Пенелопі ці піали у якості вибачення за зайву різкість. Пенелопу душать сльози, і вона опускається на коліна, погладжуючи нерівні сколи кінчиками пальців. Як після звістки про смерть Гідеона перестати проводити паралелі між людьми і чашками?
Пенелопа навіть не намагається припинити.
Та й хіба можна встояти перед спокусою згадувати усмішку Джей-Джей, попиваючи літри соку із акуратного горнятка з райдужною ручкою і написом «Ти робиш цей світ кращим»? Чи, може, слід припинити щоразу задивлятися на процес проявлення червоної краватки на чорній поверхні кухля, подарованого Готчем, під час його контакту з гарячою кавою? Або ж і зовсім страшне — треба перестати порівнювати лисячі погляди Россі і одного із улюблених серіальних героїв? Це щось зі сфери фантастики, адже чашка з фразою «Кава. Бо для вина ще занадто рано» постійно повертає Пенелопу до чудової філософії Магнуса Бейна, який ніколи не відмовляється від випивки о дев'ятій ранку, котра, по суті, є дев'ятою вечора, тільки на іншому кінці земної кулі.
Тож, так, Пенелопа продовжує порівнювати — чашки з людьми, людей із чашками.
Бо у них насправді багато спільного. Вони народжуються і проживають своє життя напрочуд тендітними, красивими і корисними, зберігають безліч історій і спогадів, дарують то затишне тепло, то обпікаючий нутрощі холод. А ще вони падають і іноді розбиваються. Та ще частіше вони виявляються напрочуд стійкими, витримуючи будь-який тиск.
Пенелопа бере до рук рожеву чашку із єдинорогом і всміхається власному відображенню в моніторі комп'ютера.
Її система до неподобства проста. Люди — це чашки.
Вона зовсім не проти бути однією з них.