Work Text:
- Джісоне, ти не можеш загадувати зараз бажання!
- Це ж чому?! - очі у Джісона від здивування стали круглими, і він тепер став ще більше схожим на білку.
Мінхо був сповнений рішучості вберегти друга від помилки:
- Це - не перший сніг! Перший сніг вже був!
- Та як це?
- От першого січня сніг йшов? Йшов! Це і був перший сніг цього року!
- Он воно що, - Джісон помітно засмутився: він стух, як вимкнена лампочка.
- Зате ти не витратив бажання дарма... - спробував виправити ситуацію Мінхо, але Хан його вже не слухав: відвернувся до вікна, сьорбаючи каву.
...
Мінхо не міг не помітити, що після тієї навіть-і-не-сварки у кав'ярні Хан все ще був якийсь не такий, пригнічений. Ліно це не давало спокою.
- Джісоне, це тобі.
Хан взяв у руки на вигляд старовинного дерев'яного годинника із золотистим циферблатом.
- І що воно таке?
Мінхо раптом сам не розуміючи чому почав нервувати:
- Ну... Продавець сказав, що коли стрілки цього годинника опиняться на дванадцятій, потрібно загадати бажання, яке обов'язково збудеться.
Джісон замислено поглянув на стрілки, що показували за три хвилини до полудня (чи то опівночі?).
- То це можна щодня по два рази загадувати... - недовірливо протягнув він.
- Ні, - зітхнув Мінхо. - Це можна зробити лише раз, поки годинник належить тобі.
Тік-так, тік-так, тік-так. Секундної стрілки у принесеного Мінхо годинника не було, тому обоє мусили стежити за хвилинною - коли вона вже зрушиться?
Без двох хвилин.
Мінхо вже подумав, що попередня хвилина була найдовшою у його житті.
- Джісоне, ти вже придумав бажання?
Той лиш кивнув, невідривно дивлячись на годинник. Мінхо, щоб було зручніше за цим спостерігати, нахилився ближче.
- Не сопи мені у вухо, - пробурмотів Хан.
Мінхо трохи відсунувся. Від хвилювання його вже почало підтрушувати.
- Джісон, ти цей, вибач мені... Якщо ти хочеш, то перший сніг може бути хоч кожного тижня... Навіть...
- Помовч, - прошипів Хан.
Одна хвилина.
Серце Мінхо гупало так сильно, що аж віддавало у вуха. "І чому я так нервую, навіть якщо зараз Джісон не встигне, то зможе спробувати наступного разу", -
Мінхо намагався себе заспокоїти, але не вийшло зовсім.
Тікання годинникового механізму вже почало добіса дратувати. Мінхо хотів рахувати ці тік-таки, але майже одразу збився.
- А що це ви тут робите? - за спиною почувся голос Чана.
- Тихо! - одночасно крикнули мінсони.
Здивований Чан гмикнув, і у цей момент з противним "Хрррр" хвилинна стрілка сіпнулась, але так і не стала на позначку "ХІІ".
Джісон вилаявся.
- А звідки у вас годинник моєї бабці? - це Чан підійшов ближче і з тепер з усіх боків його оглядав. - Я тільки минулого тижня його продав антиквару, бо механізм вже не можна поремонтувати... Мінхо, Джісон, ви чого?
Мінхо, повторюючи "Який я йолоп" і "Це ж треба було повестися" - сміявся так, що аж сповз на підлогу.
- Мій йолоп, мій довірливий йолоп - примовляв Хан, гладячи Ліно по волоссю.
Він нахилився і поцілував його у лоба:
- Такий серйозний і такий довірливий...