Work Text:
Згідно з давнім законом, раз на століття чоловік, що вбивав дракона, у нагороду отримував руку наймолодшої принцеси.
Згодом до нього було внесено деякі поправки, тож тепер принцеса мала провести з драконоборцем всього одну ніч. Правда, про конкретні заняття цієї ночі законодавці сором’язливо промовчали.
На сто першому році після попереднього використання цього закону стало очевидним, що підходящої принцеси у королівській родині немає – у ній були одні хлопці.
Тому зацікавлені погляди придворних все частіше стали затримуватися на наймолодшому принці Якось сама собою склалася думка...
…
– Хто цей йолоп?! – прокричав Чонхо у подушку, коли йому повідомили, що хтось таки уклав в копи дракона, і десь за місяць голову цієї тварюки буде доставлено до палацу.
– Чому йолоп? – почухав потилицю Юнхо.
– Тому, що тільки йолоп буде так ризикувати життям! І заради чого? От ти, Юнхо, сам королівський лицар, але ж не пішов лупцювати драконів!
– Ти ж сам сказав, що таке тільки йолопи роблять…
– Логічно. – буркнув Чонхо.
Він сидів на краєчку розкішного ложа – темний пурпур із золотом, обійнявши подушку, і почувався геть розгубленим.
...
– Сказали, що драконоборець затримується… – прошелестів Йосан. – Їж суп.
- Не хочу, – відмахнувся Чонхо, у якого від згадки про переможця драконів пропав апетит.
- Він прибуде до кінця зими: чекатиме, поки замерзне річка, щоб по льоду переправити драконячу голову, – встрягнув Юнхо.
А всі мости у нас водою змило? – не втримався Чонхо.
– Кажуть, що мито за користування мостом дуже високе…
Чонхо втратив дар мови.
Йосан пирхнув:
– Як неромантично.
Йосан був сертифікованою язвою на побігеньках, якого до палацу колись привів за собою бібліотекар Уйон.
Хто вперше бачив Уйона, то ніколи не вірив, що він – палацовий бібліотекар. На це він відповідав, що його завдання – не читати книжки, а захищати їх від немитих лап.
…
До зустрічі з драконоборцем залишалося все менше часу, а про нього досі не було жодних подробиць. Чонхо дедалі більше їла тривога, а тут ще й Уйон ляпнув, що у ту саму ніч люди не у шахи грають. А в що – не сказав.
– Може, у нарди, – промовив Йосан, потираючи підборіддя.
– Аби не в карти. Мені у них не щастить, – сказав Чонхо.
…
Чергова звістка була про те, що драконоборець прибуде до завершення карнавального тижня.
Принца тривожило, що всі обговорювали це так, наче тієї ночі, коли він зустрінеться з переможцем дракона, йому доведеться зробити щось таке. Єдиною річчю, що, на його думку, відповідала оцим всім зітханням і закоченим очам, була гра в карти на роздягання. Ходили чутки, що Уйон з кимось у таке грав. Може, його попросити, щоб підмінив?
Чонхо закрутив головою, відганяючи дурні думки. Це – його обов’язок, навіть якщо йому доведеться всю ніч робити дурню.
Не міг би драконоборець приїхати влітку, коли ночі короткі?
…
Перед карнавальним тижнем палац гудів, як вулик. Всі обговорювали дві речі: хто у що вбереться на королівський бал–маскарад і ким виявиться переможець дракона. Схилялися до того, що це – дикун з гір, який не чув, що у королівській родині немає жодної принцеси.
Чонхо про вбрання зовсім не думав. Він погоджувався на все, що йому пропонували кравці. Це ледь не закінчилося тим, що він мав би з'явився на балу у сорочці з таким вирізом, що, власне, саму сорочку можна було б і не одягати.
Ще й Йосан підлив лою у вогонь тривоги. Він не придумав нічого кращого, як оце зараз підшуковувати настільні ігри, щоб у ту саму ніч Чонхо було чим зайнятися.
Один Юнхо доречно запропонував заховатися за портьєрою, щоб пристукнути того мужика, якщо щось піде не так.
…
Зали королівського палацу наповнювали мерехтливе світло сотень свічок, блиск кришталю, гомін численних гостей, чиї обличчя приховували вишукані маски.
Шампанське лилося рікою.
Людські голоси та сміх ставали гучнішими, жарти – розкутішими, у багатьох під масками вже полум'яніли щоки, а дехто вже й встиг отримати по руках.
Застібнутий на всі ґудзики Чонхо стирчав посеред людського моря, як одинока тичка на городі.
– Ідуть!...
Під звуки труб відчинилися високі двері, і шестеро лакеїв внесли пронизану довжелезним мечем драконячу голову. Попереду крокував хтось високий і закутаний у хутра. Гості обступили його широким колом, жваво обговорюючи побачене. Один Чонхо почував себе так, наче опинився на дні океану. Для нього не було ніяких звуків, крім шуму у вухах, аж раптом він почув голос Йосана:
– Пустіть!
І справді, повз нього до центру зали протиснувся Йосан. Чонхо кинувся за ним – зараз тільки бракувало, щоб Йосан, якого на бал точно не запрошували, у щось влип. І якщо він тут, то десь поряд буде і Уйон. І Юнхо. Вони точно щось задумали...
Чонхо не встигав за Йосаном, який рішуче прямував до драконоборця. За ним тягнувся довгий шлейф, на який Чонхо і наступив. Йосан спіткнувся, але не зупинився, за мить почулося “Трісь!”, яке буває, коли рветься тканина.
Йосан втратив рівновагу і звалився прямо під ноги вбивці дракона. Його маска залишилася на полірованому паркеті.
Чонхо підскочив до нього, вже передчуваючи всю безмежність дупи, що насувалася.
– О, бос! – радісно обізвався драконоборець. – Я вчасно все доставив! – він смикнув Йосана вгору, поставивши його на ноги. – Дарма ви переживали!
Йосан нервово хіхікнув:
– Це мало бути не зовсім так…
Чонхо отетеріло переводив погляд із зубів у драконовій пащеці, кожен з яких був розміром з долоню, на Йосана, який у своєму білому вбранні був схожий на справжню принцесу.
– Що мало бути не так?... Зачекайте, хто з вас?...
– Я лиш довіз – така моя робота, – розвів руками чоловік–у–хутрах.
Тут у коло вискочив Уйон у довгополому вбранні давнього книжника, який для тих, хто "у погребі", почав розповідати про давній закон.
– Це мало бути вражаюче… – Йосан крутив у руках маску, яку вже встиг підняти з підлоги.
– Ти мене вразив.
Йосан смикано усміхнувся:
– Зачекай, я маю повернути Юнхо його меч...
Напружившись, він став потихеньку витягати меча з драконової голови.
Чонхо розгублено подумав, що Йосанові напівпрозорі рукавички не дуже-то пасують до такого заняття.
Коли меч звільнився, публіка зааплодувала. Тут слово взяли Юнхо і чоловік-у-хутрах. Вони засвідчили, що Йосан справді завалив дракона. Свідчення плавно переросли у, судячи з усього, на ходу придуману оповідь про подвиги Йосана-драконоборця.
Народ слухав, пороззявлявши роти.
Йосан розглядав паркет, а Чонхо мріяв крізь нього провалитися, як раптом їх хтось одночасно ущипнув.
– Ви двоє, марш у спальню! – хрипко прошепотів Уйон.
– ???
– Кому ніч з переможцем дракона відбувати?
…
Чонхо розглядав власну кімнату так, наче вперше її бачив.
– І як ти… ви... Коли? – нарешті він порушив тишу.
– Коли у листопаді тебе спровадили у гості до нареченої.
– Нічого вона не наречена, – моментально зреагував Чонхо.
– ...Уйон знайшов кілька книжок про полювання на драконів… Ці звірі не дуже розумні...
– І навіщо ви ризикували?
– Бо було б… недобре, якби на моєму місці опинився якийсь чужий мужик.
Чонхо пересмикнуло.
– Це точно. Дякую.
– Ем, прошу.
Вони ще помовчали.
– Що будемо робити?
– Ну, у нас є ціла ніч, – Йосан витягнув з–під столу коробку з настільною грою. – І було б непогано, якби хтось приніс тієї медової курочки… І якоїсь ще закуски...