Work Text:
– Якщо Аїд буде писати тобі протоколи аутопсії, то можеш жартувати скільки хочеш, - роздратовано каже Сильгі. Лантра посміхається.
В секційному залі завжди холодно. В кабінеті експертів - теж. Сильгі скріплює роздрукований протокол, ставить підпис і швидким кроком проходить до столу Альсафі. Широкі рукави шовком стікають по її руках і Лантра не може відірвати погляд від пальців Сильгі, поки та ставить печатку. Маленька родимка біля мізинця, короткі охайні нігті з темно-червоним лаком.
Досконалість.
Лантра - розстібнута на верхні два гудзики формена сорочка, джинси, кросівки, в яких лише вчора влізла в багно і так і не встигла помити, волосся заколоте на олівець, - і вполовину не така досконала. На роботі якось…Не до того.
Тільки помада в неї - такого ж темно-червоного, гранатового відтінку.
- Нічого надзвичайного, - каже Сильгі. - Ти і сама побачиш, що була права.
Взагалі-то в Лантри є робота. Нічого складного, підготувати папери до найближчих судів, покінчити з оформленням звітів. Вона може і пізніше це зробити. Ввечері. Вночі.
Сильгі передає їй протокол і кінчиками пальців - ніжних, білих пальців, від яких точиться запах гліцині, - торкається зап'ястка Лантри. Цикада на її заколці м'яко блищить емалевими крильцями і Лантра тягнеться поправити таку ідеально недосконалу прядку, яка вибилася з зачіски.
Сильгі усміхається, легенько дряпає тонку шкіру на зап'ястку, напроти пульсуючої венки.
- Чаю? - пропонує вона. - В мене є фрукти.
Лантра відчуває, як від зап'ястя кров розносить тепло по тілу. Сильгі відпускає її руку і відходить до тумбочки з чайником.
- Шеф в секційному, там ще години на дві роботи, а у Венері вихідний, - каже Сильгі. - фрукти там лежать.
Електричний чайник - керамічний, з птахами і гліциніями. В убойному відділі в них з Делісом чайник в коридорі ще з того часу, як їх розвели по окремих кабінетах, а купляти нови не хотілося обом. І то - пластикови, напростіши і періодично не бажаючи нагрівати воду.
Лантра хапається за тарілку, наче за рятівне коло. Пара яблук, мандарини і два гранати. Вона надрізає тверду червону шкірку - на руки бризкає свіжий, блискучий сік.
- В царстві Аїда не можна їсти гранати,а то залишишся навіки.
Сильгі мовчить. В її мовчанні читається тихе “З ким я звязалася?”. Лантра розкриває гранат: зернята в ньому лежать рядками, рівні наче зуби. Витягає одне зерня з ого гнізда і вкидає до рота.
Гранат спілий і майже не вяже рот. Солодкий і смачний.
- Я залишуся, - каже вона, злизуючи краплі соку з руки.
- В царстві Аїда?
Голос Сильгі - напружений. Вона так каже, коли Лантра знов сідає на секціний стіл. Вона так каже, коли дізнається, що Лантра - в котрий вже раз, - влізла під кулі. Коли на ранковій нараді бачить, що Лантра не перевдягалася з ночі, бо знов спала на роботі, якщо взагалі спала.
Лантра розкушує друге зерня.
- Хіба що Аїдом будеш ти.
В погляді Сильгі - суцільне ніжне “З ким я звязалася?”.
Третє зернятко - останнє. Лантра не встигає навіть зрозуміти, а Сильгі - вже тут, перехоплює губами ого з пальців.
Досконалість.
Її губи - прохолодні, як і пальці, як рукави шовкової блузи. Сильгі - прохолодни океанічний вітер, тихий стрекіт цикади, квіткові завіси.
- Тоді я вимагаю жертву, - тихо,на межі чутного, каже вона. - Весняні квіти, наприклад?
Ті орхідеї, що Лантра приносила минулого разу, вже завяли. Лантра це точно знає - одна з зелених каттлей лежить під склом стола Сильгі.
Наступного разу, думає вона, наступного разу принесу гіпсофіли. Великий, наче хмара, білосніжни букет. Гіпсофіли не в'януть.