Work Text:
Рудольф давно змирився, що він ніколи не буде таким, як треба бабусі та батькові. Втім, гірше за все було те, що він не знав, чого хотів від себе сам, а отже, не мав змоги навіть створити ілюзію того, що він хоч когось влаштовує таким, який він є. Все зводилося до того, що він робив не так, проте Франц Йозеф, здається, не збирався лишати престола раніше, ніж підростуть діти Рудольфа (йому обіцяли представити наречену вже незабаром), тож син імператора, принаймні, не порушував нічиїх планів.
Перший міністр, граф Таафе, навіть обмовився якось, що в екосистемі імператорського палацу завше мусять бути жертви та страждальці. А опісля нахабно підняв келиха за здоров’я кронпринца.
Рудольф знав, що в’їдливий міністр правий, але старався просто не думати ні про нього, ні про снобську спільноту, що допомагала його батькові керувати країною. Тож. коли йому нарешті виповнилося дев’ятнадцять і кайзер направду відписав синові замок Маєрлінг, “малий” втік туди на цілий місяць.
Не дивно: просинаючись під співи птахів, а не крики камергера, не чуючи докорів щогодини, він навіть припинив здригатися від огиди, бачачи свою трохи кволу, але пряму фігуру в дзеркалі. Зрештою, що в ньому поганого? Майже в усіх, кого він знав, була така сама бліда шкіра, і більшості графенят і бароненят (так презирливо називала їх його мати, коли ніхто не чув) доводилося користуватися білилами, щоб приховати веснянки, яких у кронпринца, між іншим, не було. Ну то й що, що бабуся сумно зітхала, роками жаліючи його за “дефективність”? Йому й так добре.
На третій день у Маєрлінгу Рудольф згадав, що завше хотів навчитись танцювати, проте вважав за краще вмерти, ніж прохати бабусю та дядька, який одного разу змусив його забити кота, мучити його ще й цим. Імператриця Елізабет якось знайшла півгодини на те, щоб намалювати в сина в записнику схеми кроків вальсу. фокстроту, мазурки і чомусь трьох видів танго, але він ніколи не практикувався наодинці, бо не міг тримати в голові заскладні конструкції зі стрілочок.
І що він за дурний невдаха.
На п’ятий день усе змінилося. Змусивши себе полишити заповнену старовинними томами бібліотеку, кронпринц із тугою оглянув просторий бенкетний зал, який нині стояв геть порожній та увійшов до класної кімнати, яку, він готовий був заприсягтися, кайзер вже облаштував для майбутнього спадкоємця престолу.
Дійсно: в тісній кімнаті вже стояла величезна шафа з книгами про історію імперії Габсбургів, а ще - про стратегію й тактику загарбницьких війн, а в кутку притулилася чорна дошка, поряд із якою стояв акуратний дерев’яний ящичок із крейдою. Рудольф смутно всміхнувся, беручи один із брусочків і вимальовуючи на незайманій, блискучій чорноті якісь завитки та вензелі. Звісно ж, його батько навіть не припускає, що народиться дівчинка, або ж що майбутня дружина Рудольфа взагалі не схоче дітей. І що він сам хоче зовсім ін…
Мерзенно зарипівши, крейда в його руці зламалася навпіл і впала до ніг кронпринца, прокресливши коротку лінію на підлозі. Лінію, яка нагадувала увігнуту стрілку, таку, як ті, що позначали танцювальні кроки в його старенькому записнику, переповненому забороненими ідеями та в’їдливими епіграмами на першого міністра. За секунду збагнувши, що це означало, Рудольф тихо, але щасливо засміявся, мимоволі прислухаючись, чи нема нікого, хто б міг почути, поблизу.
дещиця свободи.
Вже за годину він обережно й трохи незграбно робив перші кроки вальсу, невідривно стежачи за крейдяними стрілками на підлозі великого залу, водночас намагаючись їх не стерти. Все виявилося доволі просто - навіть музику можна було уявляти різну для різних фігур, і це зовсім не заважало, а робило тренування цікавішим.
Рудольфу було байдуже, що його синій мундир зі срібними позументами, що чудово підкреслював блакить очей, був постійно вимащений крейдою, як засмальцьований сюртук неохайного вчителя з гімназії неподалік. Він почувався щасливим.
От тільки за місяць крейда скінчилася і він немов прокинувся.
Чи стежив за ним Таафе? Звісна річ, всі ці турботливі слуги отримують непогані гроші за те, що доповідають міністрові про кожен крок кронпринца. Рудольф мимоволі замислюється, як його головний ворог виглядав би у вальсі - і чи взагалі вмів він танцювати. Хоча про що він.
Таафе вмів усе.
Кронпринц вже знає, що буде, коли в глупу ніч мчить до Відня, ледь не заганяючи коня, тільки б устигнути знайти те, що йому відмовлялися приносити слуги і чого й так не вистачало в благенькій гімназії. Він розраховував, що дістанеться столиці засвітло - якраз тоді відкриваються бакалійні крамнички на околицях, і, якщо все складеться добре…
Доводиться притримати коня біля застави. Рудольф нервово смикає плечем і мружиться, коли йому в очі світять ліхтарем і похмуро дивиться, як вартові схиляються в шанобливих уклонах. Він вже збирається пришпорити коня, коли ніс до носа стикається з Таафе - коли тільки сей чорт встиг під’їхати з іншого боку!
- Радий знову вітати вас у Відні, - міністр навіть не вклоняється, а на вустах у нього - саркастична усмішка. - Прогуляймося верхи, Ваша Високосте.