Work Text:
Він посмів наказувати кронпринцу.
Рудольфа немов обпалило морозним вітром від цього усвідомлення, але сам Таафе так невимушено й трохи сумно усміхається, так недбало притримує коня свого візаві, що в кронпринца просто не стає впевненості на те, щоб як слід розгніватися.
“Зрештою, за що я його так ненавиджу?” - думає він, пускаючи коня кроком і стараючись не дивитись на міністра, що їхав ліворуч від нього. - “Винятково за те, що я - не він.”
- Ваш батько буде неймовірно втішений, коли дізнається про ваше поверненння, - провадить тим часом Таафе, задумливо оглядаючи вимащений крейдою мундир Рудольфа. - Він давно хоче представити вас вашій нареченій, принцесі Стефанії. Окрім того, ви знайдете вашу бібліотеку… Оновленою.
Кронпринц завмирає, мимоволі вхопившись за луку сідла, щоб не впасти від гидкої, тривожної млості, і рвучко повертається до усміхненого, самовдоволеного пентюха-урядовця.
- Ви… Посміли чіпати мої книги? Судомно шепоче він, облизуючи сухі губи.
Таафе тільки зображує безмежний подив.
- Всі монархи читають найновішу літературу, тож я взяв на себе сміливість доставити її прямо до вас на полиці. Щось не так, Ваша Високосте?
Рудольф мовчки впивається у ворога палючим поглядом. Ви тільки погляньте в ці безневинні карі очі, тільки оцініть розкуйовджену вітром каштанову шевелюру та невимушену поставу! Наче перед ним - один із його друзів по революції, з якими він плекав ідеї та писав статті, що ховав за нудними томами з історії - статті, які могли змінити ту кляту історію, чорт забирай! А тепер вони, очевидно, де-небудь у сейфі в цього урядового щура, і лишається тільки гадати, коли Таафе доповість Францу Йозефу про свою знахідку…
- Я думаю, вам варто поїхати вперед, Ваша Високосте: я бачу, що ви скучили за домом, тож не обмежуйте себе порожнім ети…
Першого міністра обриває свист довгого стека, яким Рудольф цілить йому в око, проте влучає по вилиці, яку, тим не менш, розсікає до крові. Таафе навіть не встигає здивуватися до того, як кронпринц тим-таки стеком та шпорами посилає коня в скажений галоп, і за лічені секунди зникає за поворотом.
- Ви лиш на нього погляньте, - пирхає гер міністр-президент, і втирає лице сніжно-білою хустиною, а в його усмішці звідкілясь з’являється щира радість.
Втім, Рудольфові чхати, що навіть його удар не заподіяв ворогові жодного дискомфорту - він мчить до Гофбурґа, головної резиденції батька, не звертаючи уваги на ошелешених вартових, і, зрештою, вбігає до лабіринту із темних коридорів, покинувши змиленого, злого коня на розгубленого служника.
Двічі перечепившись через незвично високі пороги, він влетів до своїх покоїв, тут-таки кидаючись до масивної книжкової шафи, оздобленої витіюватою різьбою та золотими імператорськими вензелями. Втім, вже за секунду принц відсахнувся від полиць у німій зневірі.
Цього просто не могло бути!
Кудись зникли нудні десятитомники світової історії та п’ятитомний “Родовід Габсбургів із різдва Христового до сьогодення”. Навіть остогидлі довідники про військову форму та зброю різних епох кудись поділися. Буквально кожна книга, яку бачив Рудольф, була заборонена йому ще кілька років тому.
Численні біологічні енциклопедії, довідники про пташок з різних куточків планети, “Життя воронових у Австроугорщині”, “Про що щебече соловейко”... Крізь злі, але водночас щасливі сльози, що залили його очі, молодий принц побачив знайомі “непристойні” титули Гюґо та навіть “Графа Монте-Крісто”, роман, інший примірник якого батько якось знайшов у нього під подушкою і наказав спалити в сина на очах… Господи, минуло ж вже цілих п’ять років, а він ще безпорадніший, ніж тоді!
Рудольф обережно, немов боячись. що марить, зняв з полиці кілька книжок з ботаніки, які тепер затуляли його сховок, очікуючи знайти його порожнім. Утім, всі статті були тут - цілі й неушкоджені, хоча складені значно охайніше, ніж раніше.
- Зняв копії й думає, що я тепер розслаблюся, - бурмоче Рудольф, похапцем перевіряючи кожну чернетку і навіть не зауважуючи сліз, що стікали йому по щоках і крапали з підборіддя, розмиваючи крейдяну пляму на комірі.