Work Text:
- В-ви… Хто вас сюди пустив?! - скрикнув Рудольф, витираючи лице тремтячою рукою, замалим не зриваючись на вереск. - Негайно йдіть до біса!
- Мені ще не час на роботу, Ваша Високосте, - осміхнувся Таафе, тицяючи кронпринцеві під носа чепурного срібного хронометра, - нині лише шоста ранку.
Рудольф тремтів на мокрій подушці, відчайдушно стискаючи зуби, щоб вони не стукотіли. Він раптом уявив, як би воно було - прокинутись від того дивного сну самотнім, як і в тому іншому Гофбурзі з порожніми портретами - тому й тремтів так сильно. Таафе навіть припинив сипати саркастичними зауваженнми і нахилив голову набік, задумливо роздивляючись свого майбутнього керівника.
- Що вам зробила та дівчинка? - раптом запитав він, зовсім не переймаючись тим, наскільки неетикетним було запитання. - Ви… Думали про можливі наслідки?
- Вона просто хвойда, - зло вишкірився кронпринц. - А про усі наслідки ви все одно подбали б.
Запала тиша, в якій було чути навіть тихе цокання хронометра, який Таафе досі тримав у руці, задумливо роздивляючись стрілки. Рудольф розумів, що розмова вичерпалась, наледве почавшись, і був навіть радий, що останнє слово залишилося за ним. Проте наступний етап, який передбачали правила, якого не уникнути, був простим і страшним - Таафе мусив піти і залишити його наодинці з книжковою шафою, заповненою книгами, на які принц не заслуговував, і з дзеркалом, від одного погляду на яке його нині знудило б.
Рудольф облизнув губи і вирішив не зволікати.
- Це ж та робота, до якої ви прагнули все життя - терпіти мої забаганки та витівки, прибирати за мною найогидніше лайно, і взагалі… Тягтися за монаршими особами, як нікому не потрібний хвіст, дотримуватися дурних, непотрібних правил . Для проформи. Дорого ви, певно, дали за це міс…
Кронпринца обірвав дзвінкий та блискавичний ляпас від завше виваженого та спокійного першого міністра, який ніколи не думав навіть про себе - лише про кар’єру. Спадкоємець австрійського престолу навіть не встиг схопитися за щоку, як Таафе вдарив вдруге, а тоді і втретє, заспокоївшись лише коли в Рудольфа підломились лікті і він завалився на бік, тицьнувшись у накрохмалене простирадло.
Відсапуючись та поправляючи краватку, досі відчуваючи, як гуде права долоня, міністр з подивом дивився на "мерзенного хлопчиська," як вже встиг назвати Рудольфа подумки. Той лежав із мрійливим, спокійним обличчям, мимоволі стиснувши простирадло і закусивши губу, немов…
Таафе відчув, що червоніє .
Що ж, це не було цілком неможливо. Він знав далеко не все про виховання кронпринца, але навіть випадкових деталей, почутих від п'яних лейбгвардійців, та ще від кайзерського секретаря, було досить, щоб уявити… Втім, ні, цього якраз-таки було замало!
Гер міністр глибоко зітхнув, намагаючись впорядкувати поплутані думки. Це було важко, бо хотілося сісти поряд з кронпринцем, погладити його по скуйовдженій голові, сказати щось лагідне, і, можливо, навіть забути правила зовсім…
Ні, досить.
- Поміркуйте гарненько про свою поведінку, Ваша Високосте, - промовляє Таафе, сам дивуючись, що його голос не тремтить, і стараючись не дивитися на “високонародженого нікчему,” як, він мусив собі нагадати, досить часто називав кронпринца подумки… Раніше.